АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 1 страница

Читайте также:
  1. IX. Карашар — Джунгария 1 страница
  2. IX. Карашар — Джунгария 2 страница
  3. IX. Карашар — Джунгария 3 страница
  4. IX. Карашар — Джунгария 4 страница
  5. IX. Карашар — Джунгария 5 страница
  6. IX. Карашар — Джунгария 6 страница
  7. IX. Карашар — Джунгария 7 страница
  8. IX. Карашар — Джунгария 8 страница
  9. IX. Карашар — Джунгария 9 страница
  10. Августа 1981 года 1 страница
  11. Августа 1981 года 2 страница
  12. Августа 1981 года 3 страница

ГЛАВА 17

Правове регулювання

господарсько-торговельної

діяльності


Стаття 263 ГК визначає господарсько-торговельну діяльність як таку діяльність, що здійснюється суб'єктами господарю­вання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію про­дукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання (щодо поняття продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання див. ст. 262 ГК), а також допоміжну діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність здійснюється як внут­рішня торгівля або зовнішня торгівля залежно від ринку (внут­рішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товар­ний обіг.

Форми, в яких може здійснюватися господарсько-торго­вельна діяльність, встановлені ч. З ст. 263 ГК, відповідно до якої виділяються: матеріально-технічне постачання і збут; енер­гопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торго­вельної діяльності та інша допоміжна діяльність із забезпе­чення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Зміст і порядок

- 329 -


здійснення зазначених форм господарсько-торговельної діяль­ності встановлюють подальші статті Глави ЗО ГК.

Залежно від форми здійснення господарсько-торговельної діяльності вона опосередковується господарськими договора­ми, примірний перелік яких містить ч. 4 ст. 263 ГК. Це госпо­дарські договори поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та інші договори.

§ 1. Правове регулювання матеріально-технічного постачання та збуту

Частина 1 ст. 264 ГК встановлює два види господарських договорів, за допомогою яких опосередковується така форма господарсько-торговельної діяльності, як матеріально-техніч­не постачання і збут — поставка і купівля-продаж. Причому ці договори стосуються матеріально-технічного постачання та збуту як продукції виробничо-технічного призначення, так і виробів народного споживання, незалежно від того, чи є вони резуль­татом власного виробництва, чи придбані у інших суб'єктів господарювання.

Законодавством можуть бути передбачені особливості по­ставки окремих видів продукції виробничо-технічного при­значення або виробів народного споживання. Ці особливості, крім Положення про поставки продукції виробничо-технічно­го призначення та поставки виробів народного споживання, встановлюються також Особливими умовами поставки окре­мих видів товарів та іншими актами законодавства.

Законодавством передбачений особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб. Наприклад, Зако­ном України від 22 грудня 1995 р. «Про поставки продукції для державних потреб» встановлено загальні правові та еко­номічні засади формування, розміщення і виконання на до­говірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів для задоволення державних потреб у суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

Відносини між суб'єктами господарювання (незалежно від форм власності) держав—учасниць СНД із міжнародних еконо­мічних зв'язків будуються відповідно до Угоди про загальні умови поставок між організаціями держав—учасниць Співдруж­ності Незалежних Держав, вчиненої в Києві 20 березня 1992 р.

- 330 -


Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів по­ставки встановлюються положеннями ГК (статті 179—187, 193— 201, 265—270), іншими законодавчими актами (в тому числі ЦК).

Договір поставки — це господарський договір, за яким одна сторона — постачальник — зобов'язується передати (постави­ти) у зумовлені строки (строк) другій стороні — покупцеві — товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є товари, під якими слід розуміти як продукцію виробничо-технічного призначення, так і вироби народного споживання.

Оскільки у наведеному визначенні поняття договору по­ставки (на відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК) відсутня вказівка на те, на якому правовому титулі товар передається (поставляється) покупцеві, можна припустити, що це може бути як право влас­ності, так і похідні від нього права — господарського відання, оперативного управління тощо.

Договір поставки може укладатися як на розсуд сторін (ре­гульований договір), так і відповідно до державного замовлен­ня (планований договір).

На відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК, яка визнає стороною дого­вору поставки (продавцем, постачальником) лише особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, і тим самим не врахо­вує участь у процесі господарювання казенних підприємств, ГК таких обмежень не встановлює. Тому сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 ч. 2 ст. 55 ГК: а) господарські організації, дер­жавні, комунальні та інші підприємства, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність; б) громадяни Украї­ни, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють госпо­дарську діяльність, та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Укладаючи договір, сторони повинні враховувати положен­ня ч. 4 ст. 265 ГК та вимоги Указу Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтер­претації комерційних термінів»1, яким встановлено (п. 1), що при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності Украї­ни договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжна­родні правила інтерпретації комерційних термінів, підготов-

1 Урядовий кур'єр. — 1994. — 6 жовтня.

- 331 -


г


лені Міжнародною торговою палатою у 1953 р. (Правила ІНКОТЕРМС). При цьому на Кабінет Міністрів України по­кладено обов'язок забезпечувати опублікування державною мовою України змін до Правил ІНКОТЕРМС із зазначенням, що такі зміни застосовуються через десять днів після їх опуб­лікування у газеті «Урядовий кур'єр» до відносин, що виника­ють у зв'язку з договорами, укладеними після опублікуван­ня відповідних змін (п. 2). Однак, відповідно до коментарю Українського національного комітету Міжнародної торгової палати, з формально-юридичної точки зору формулювання Указу не несуть у собі заперечення правомірності викорис­тання нової редакції Правил (наразі останньою є редакція IHKOTEPMC-2000, введена в дію Міжнародною торговою палатою 1 січня 2000 р.) до її опублікування згідно з Указом (таке опублікування відбулося в квітні 2002 р.). Так, суб'єкти господарювання повинні «забезпечувати додержання» Правил ІНКОТЕРМС. Але невід'ємною складовою ІНКОТЕРМС як 1990, так і 2000 років є «Вступ», в якому встановлено, що сторони мають право самостійно модифікувати норми, запо­зичувані з Правил ІНКОТЕРМС. Отже, запозичення форму­лювань з більш пізньої редакції Правил ІНКОТЕРМС до її офіційного опублікування є одним із можливих варіантів до­зволених відступів сторін від Правил у більш ранній офіційно опублікованій редакції.

За загальним правилом поставка товарів без укладення до­говору поставки не допускається. Винятки (випадки і поря­док) можуть бути передбачені законом.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 266 ГК) предметом постав­ки є продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання, визначені родовими ознаками. Для по­значення найменування продукції і виробів застосовуються їх найменування, зазначені у стандартах, технічних умовах, до­кументації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознав­чих довідниках.

Предметом поставки можуть бути також продукція, виро­би, визначені індивідуальними ознаками.

Однією з істотних умов договору поставки є загальна кількість товарів, що підлягають поставці. Порядок визначен­ня кількості товарів залежить від того, укладається договір на розсуд сторін, чи на підставі державного замовлення. У пер­шому випадку сторони самостійно узгоджують кількість това-


ру, що підлягає поставці, у другому вона визначається, вихо­дячи з державного замовлення.

Кількість товару, що підлягає поставці, може бути встанов­лена у відповідних одиницях виміру (штуки, тонни, квадратні метри, кубічні метри тощо) або грошовому вираженні (в тому числі в іноземній валюті).

Загальна кількість та часткове співвідношення товарів (асор­тимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгру­пами, видами, марками, типами, розмірами визначаються спе­цифікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено зако­ном. Специфікація є невід'ємною частиною договору поставки.

Договори поставки за строком дії поділяються на: а) разові; б) короткострокові (на один рік); в) довгострокові (на строк більше одного року). У разі якщо в договорі строк його дії не визначе­ний, він вважається укладеним на один рік. Слід, однак, мати на увазі, що закінчення строку дії договору не тягне за собою припинення зобов'язання, а тому сторона, яка не виконала зо­бов'язання, не звільняється від відповідальності за його неви­конання і, як правило, від виконання зобов'язання в натурі.

У межах дії договору поставки сторони встановлюють у ньому строки поставки. Критерієм встановлення тих або інших строків є необхідність ритмічного та безперебійного постачан­ня товарів споживачам для їх нормального функціонування, якщо інше не передбачено законодавством. Необхідність узго­дження і дотримання строків поставки викликана низкою при­чин: рівномірним випуском продукції покупцем сировини чи комплектуючих виробів, рівномірним забезпеченням підряд­ника будівельними матеріалами, рівномірним продажем товарів торговельним підприємством тощо.

Законом встановлені додаткові вимоги щодо змісту довго­строкового договору поставки. Якщо в такому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк (наприклад квартал), сторони повинні передбачити в договорі порядок погодження ними строків поставки на наступні періоди (рік, квартал) до закінчення строку дії договору (наприклад, за 30 днів до закінчення). Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.

Сторони у договорі поставки можуть передбачити поставку товарів окремими партіями. У цьому разі строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як прави­ло, — місяць.


 


- 332 -


- 333 -


Сторони можуть погодити в договорі також графік постав­ки (місяць, декада, доба тощо). При цьому поставка товарів здійснюється, як правило, шляхом централізованої доставки їх автомобільним транспортом. Обов'язок забезпечити достав­ку товару на склад покупця (торговельне підприємство) по­кладається на постачальника, який може використовувати для цього як власний автотранспорт, так і автотранспорт загально­го користування, укладаючи при цьому договір централізова­ного автомобільного перевезення з автотранспортним підприєм­ством. Графіки поставки найчастіше застосовуються сторона­ми при поставках хлібобулочних та кулінарних виробів, мо­лочних продуктів тощо підприємствам роздрібної торгівлі.

У договорі поставки за згодою сторін може бути передбаче­ний порядок відвантаження товарів будь-яким видом транс­порту (спосіб поставки), а також вибірка товарів покупцем.

Вибірка товарів покупцем зі складу постачальника (як ви­робника, так і оптової постачальницької організації) здійснюєть­ся відповідно до порядку і строків передання-прийняття, що встановлюються сторонами в договорі.

Сторони в договорі можуть передбачити, що відвантаження товарів здійснюється вантажовідправником (виготовлювачем), який не є постачальником.

За умовами договору одержувачем товарів може бути ван­тажоодержувач, який не є покупцем, тобто не знаходиться в договірних відносинах з постачальником. У цьому разі поку­пець надсилає постачальнику рознарядку на відвантаження товару, в якій, як правило, зазначаються: найменування, кількість, асортимент і строки відвантаження товарів; залізни­ця (пароплавство), станція (пристань, порт) призначення, її код; повне найменування покупця, його поштова адреса; но­мер і дата договору, укладеного покупцем з одержувачем, та інші відомості.

Якщо покупець за договором не є одержувачем товарів (плат­ником), сторони, як правило, передбачають у договорі обов'я­зок постачальника повідомити покупця про відвантаження то­варів шляхом надіслання йому копій товарно-транспортних документів на відвантажені товари.

Договором може бути передбачений порядок поставки не­доодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів. За загальним правилом, що тривалий час було закріплене в законодавстві про поставки, і договірною пряктикою, що склала-

- 334 -


ся, кількість товарів, недопоставлених постачальником або не-вибраних покупцем в одному кварталі (місяці тощо), підлягає поповненню відповідно в наступному кварталі (місяці тощо).

Як встановлено ч. 1 ст. 268 ГК, якість товарів, що постав­ляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію і сертифікацію» на про­дукцію виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання розробляються нормативні документи стандартизації.

1. Державні стандарти України. Державні стандарти Украї­
ни затверджуються Державним комітетом з питань технічного
регулювання та споживчої політики, а державні стандарти в
галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів —
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої
влади з будівництва та архітектури.

Державні стандарти України підлягають державній реєст­рації в Державному комітеті з питань технічного регулювання та споживчої політики і публікуються українською мовою з автентичним текстом російською мовою.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.

Як державні стандарти України використовуються також міждержавні стандарти, передбачені Угодою про проведення погодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сер­тифікації, підписаною у м. Москві 13 березня 1992 року.

Республіканські стандарти Української РСР (РСТ УРСР) застосовуються як державні до їх заміни чи скасування;

2. Галузеві стандарти. Галузеві стандарти розробляються на
продукцію за відсутності державних стандартів України чи у
разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або
доповнюють вимоги державних стандартів. Обов'язкові вимо­
ги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню
підприємствами, установами і організаціями, що входять до
сфери управління органу, який їх затвердив;

3. Технічні умови. Для організації інформування споживачів
(замовників) про номенклатуру та якість продукції, що випус­
кається, контролю відповідності технічних умов обов'язковим

- 335 -


вимогам державних, а в передбачених законодавством випадках — галузевих стандартів технічні умови на продукцію та зміни до них підлягають державній реєстрації в територіальних органах Державного комітету України з питань технічного регулюван­ня та споживчої політики. Технічні умови та зміни до них, які не пройшли державної реєстрації, вважаються недійсними.

Поряд зі стандартами і технічними умовами вимоги щодо якості товарів можуть встановлюватися виходячи із зразків (ета­лонів), під якими розуміють готовий виріб (комплект виробів), затверджений як представник конкретного товару і призначе­ний для зіставлення (порівняння) з ним товарів за зовнішнім виглядом та іншими ознаками. Як правило, зразки (еталони) поширюються на непродовольчі товари серійного і масового виробництва.

У договорі може бути передбачена поставка товарів більш високої якості у порівнянні з стандартами, технічними умова­ми, зразками (еталонами).

Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів, на які посилаються сторони, визначаючи в договорі умови щодо якості товарів, зазнача­ються в договорі. Якщо вказану документацію не опублікова­но у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його ви­могу. Так само до договору має додаватися технічний опис зразка (еталона).

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів ос­тання визначається відповідно до мети договору або до зви­чайного рівня якості для предмета договору чи загальних кри­теріїв якості. При цьому продавець (постачальник) зобов'яза­ний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо поста­чальник при укладенні договору був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, постачальник повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відпо­відно до цієї мети (ч. 2 ст. 673 ЦК).

Якість товарів, що поставляються, постачальник повинен засвідчити належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Товаросупровідні документи — це документи, що пряму­ють разом з товарами й містять дані про ці товари. Товаросу­провідними документами є товаротранспортні накладні, рахунки-


фактури (інвойси), відвантажувальні специфікації, пакувальні листи, вантажні митні декларації, документи контролю за дос­тавкою товарів тощо.

Наслідки поставки товарів, що не відповідають вимогам щодо їх якості, встановленим стандартом, технічними умова­ми чи зразком (еталоном), передбачені ч. 5 ст. 268 ГК, згідно з якою у разі поставки товарів більш низької якості покупець має право: а) відмовитися від прийняття і оплати товарів; б) якщо товари уже оплачені покупцем, — вимагати повернен­ня сплаченої суми. При цьому не має значення, підлягають недоліки поставлених товарів усуненню, чи ні.

У тих випадках, коли недоліки поставлених товарів можуть бути усунені без повернення їх постачальнику, покупець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місце­знаходженні товарів або усунути їх своїми засобами за рахунок постачальника. Проте цим правом покупець може і не скорис­татися, вдавшись до застосування зазначених вище наслідків.

Реалізуюче надане їм законом (ч. 1 ст. 268 ГК) право, сто­рони можуть визначити в договорі більш високі вимоги до якості товарів, ніж ті, що встановлені стандартами, технічни­ми умовами, зразками (еталонами). Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявлять­ся більш низького сорту (очевидно, більш низької якості), ніж було визначено договором, покупець має право: а) прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відпо­відного сорту; б) або відмовитися від прийняття і оплати по­ставлених товарів.

Законом встановлено обов'язок постачальника (виробника) щодо розпорядження товарами у разі якщо покупець (одержу­вач) відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору. У цьому випадку постачальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товарами у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псуються, — протягом 24 годин з моменту одержання повідомлення покупця (одержувача) про відмову від товарів.

Невиконання постачальником (виробником) у зазначений строк свого обов'язку щодо розпорядження товарами, дає пра­во покупцеві (одержувачу) реалізувати їх на місці або повер­нути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.


 


- 336 -


22 — 4-2636


- 337 -


Оперуючи терміном «недоліки поставлених (проданих) то­варів», ні ЦК, ні ГК не розкривають змісту цього поняття. Аналіз положень ЦК і ГК дає підстави для висновку про те, що термін «недоліки» вживається в цих законах для позначен­ня невідповідності товарів вимогам щодо якості (в тому числі і щодо строку придатності).

Зазвичай недоліки поставлених товарів виявляються по­купцем при звичайному їх прийманні за якістю. Порядок і строки приймання товарів за якістю регулюються Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного при­значення і товарів народного споживання за якістю, затверд­женою постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-71. Зазначена Інструкція застосовується у всіх випадках, якщо стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами поставок або інши­ми обов'язковими для сторін правилами не встановлено інший порядок приймання продукції за якістю і комплектністю.

Строки і порядок встановлення покупцем недоліків постав­лених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайно­му їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів визначаються зако­нодавством відповідно до положень ГК.

Як випливає зі змісту ч. 2 ст. 269 ГК, стандартами, техніч­ними умовами або договором щодо товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання, можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення покупцем у належному порядку недоліків (гарантійні строки).

Таким чином, наведена норма визначає гарантійні строки як строки для встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених товарів. Але це лише одна з ознак га­рантійних строків, оскільки гарантійні строки мають, пере­дусім, техніко-економічний зміст, і в цьому розумінні означа­ють, що протягом гарантійного строку: а) виробник (поста­чальник) гарантує використання товару (його комплектуючих, складових частин) за призначенням за умови дотримання по­купцем (споживачем) правил користування; б) виробник (по­стачальник) виконує гарантійні зобов'язання, що полягають в технічному обслуговуванні поставлених товарів; в) виробник (постачальник) несе відповідальність за недоліки поставлених товарів, виявлені протягом гарантійного строку.

1 Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР 1975. - № 2. - С. 33; № 3. - С. 48.


Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічни­ми умовами.

Стаття 269 ГК виділяє три види гарантійних строків: 1) га­рантійний строк експлуатації; 2) гарантійний строк придат­ності; 3) гарантійний строк зберігання.

Гарантійний строк експлуатації — це строк, протягом яко­го гарантується використання товару, в тому числі комплекту­ючих виробів та складових частин, за призначенням за умови дотримання споживачем правил користування і протягом яко­го виробник (продавець, виконавець) виконує гарантійні зо­бов'язання.

Згідно з ч. З ст. 269 ГК гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (спо­живачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізу­ються через роздрібну торгівлю, — з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умо­вами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 677 ЦК законом або іншими норма­тивно-правовими актами може бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для викорис­тання за призначенням {строк придатності). Тому ч. З ст. 677 ЦК містить вимогу, згідно з якою продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придат­ності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку.

Гарантійний строк зберігання — це строк, протягом якого споживчі властивості товару не повинні погіршуватися за умови дотримання вимог нормативних документів.

Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчис­люється від дня виготовлення товару.

Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому, включаючи їх комплектуючі вироби і складові частини. Тому за загальним правилом гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб. Інше може бути передбачено дого­вором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб (наприклад, гарантія на двигун автомобіля 3 роки, на кузов — 5 років).

Правові наслідки виявлення протягом гарантійного строку недоліків поставлених товарів такі: постачальник (виробник)


 


- 338 -


 


- 339 -


зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари. Проте по­стачальник (виробник) звільняється від цього обов'язку, якщо доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.

У разі поставки товарів неналежної якості покупець (одер­жувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі 20% вартості неякісних товарів, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Закон (ч. 8 ст. 269 ГК) містить обмеження щодо строків пред'явлення позовів, що випливають з поставки товарів не­належної якості. Такі позови можуть бути пред'явлені протя­гом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Стаття 270 ГК встановлює важливу для договірних відно­син поставки вимогу щодо комплектності товарів, що постав­ляються. Комплектність товарів повинна відповідати вимогам стандартів, технічних умов або прейскурантів.

Комплект — це сукупність певних деталей, вузлів, само­стійних виробів або інших предметів, передбачених норматив­но-технічною документацією, згідно з якою всі вони мають складати одне ціле. Дотримання постачальником умов догово­ру щодо комплектності має велике значення для забезпечення можливості використання товарів за прямим призначенням.

Виходячи з необхідності врахування особливостей окремих видів товарів і потреб покупців, закон надає сторонам догово­ру право передбачати поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покуп­цеві виробів (частин), що входять до комплекту.

Сторони можуть визначити комплектність товарів, що по­ставляються, у договорі, якщо її не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами.

Наслідки невиконання постачальником (виробником) зобо­в'язання щодо комплектної поставки встановлені ч. З ст. 270 ГК. У разі поставки некомплектних виробів постачальник (ви­робник) зобов'язаний на вимогу покупця (одержувача): а) до­укомплектувати їх у двадцятиденний строк після одержання


вимоги; б) або замінити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк.

Надалі до укомплектування виробу або його заміни поку­пець (одержувач) має право: а) відмовитися від його оплати; б) якщо товар уже оплачений, вимагати в установленому по­рядку повернення сплачених сум.

У разі якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не замінить його комплектним, по­купець має право відмовитися від товару. Проте постачальник (виробник) несе відповідальність і в тому разі, якщо покупець прийняв некомплектні вироби.

Як зазначається в ст. 271 ГК, відповідно до вимог ГК та інших законів Кабінет Міністрів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та по­ставки виробів народного споживання. Граматичне тлумачен­ня цієї норми не дає підстав для однозначного висновку про те, чи це має бути одне Положення, яке б регулювало і по­ставки продукції, і поставки виробів народного споживання, чи особливості поставки продукції і виробів мають регулюва­тися двома положеннями. Уявляється, що тривалий досвід ав­тономного правового регулювання поставок продукції вироб­ничо-технічного призначення і товарів народного споживан­ня, яке враховувало особливості їх поставок, має бути перене­сений і на сучасне правове регулювання поставок продукції і виробів.

Що стосується особливостей поставки окремих видів то­варів (як продукції виробничо-технічного призначення, так і виробів народного споживання), то вони, згідно з положення­ми ГК, мають регулюватися Особливими умовами поставки окремих видів товарів, що також затверджуються Кабінетом Міністрів України.

§ 2. Правове регулювання контрактації сільськогосподарської продукції

Контрактація сільськогосподарської продукції — це держав­на закупка зазначеної продукції, що здійснюється за догово­рами контрактації, які укладаються на основі державних за­мовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.014 сек.)