АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 4 страница

Читайте также:
  1. IX. Карашар — Джунгария 1 страница
  2. IX. Карашар — Джунгария 2 страница
  3. IX. Карашар — Джунгария 3 страница
  4. IX. Карашар — Джунгария 4 страница
  5. IX. Карашар — Джунгария 5 страница
  6. IX. Карашар — Джунгария 6 страница
  7. IX. Карашар — Джунгария 7 страница
  8. IX. Карашар — Джунгария 8 страница
  9. IX. Карашар — Джунгария 9 страница
  10. Августа 1981 года 1 страница
  11. Августа 1981 года 2 страница
  12. Августа 1981 года 3 страница

Законодавством визначено, яке саме майно може бути об'єк­том оренди. Насамперед, у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-техніч­ного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (не-споживна річ).

Об'єктами оренди згідно з ч. З ст. 283 ГК можуть бути: а) державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розмі­щений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

№ 11. - Ст. 90.

1 Відомості Верховної Ради України. — 1993.

2 Там само. — 1993. — № 11. — Ст. 96.

3 Там само. - 1993. — № 12. — Ст. 108.

4 Там само. - 1993. - № 30. - Ст. 337.

5 Там само. - 1999. — № 48. — Ст. 408.

6 Там само. - 2002. —№ 30. — Ст. 205.

7 ЗПУ України. — 1995. № 12. — Ст. 276. Сьогодні діє Методика в
редакції постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2003 р.

8 Офіційний вісник України. — 2000. — № 52. — Ст. 2281.


б) нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

в) інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-
технічного призначення, що належить суб'єктам господарю­
вання.

Оскільки майно підприємства крім основних фондів скла­дають також оборотні кошти та інші цінності, законодавством встановлений спеціальний порядок передачі їх орендареві. Так, грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України. Надання орендареві в кредит коштів та цінних паперів здійснюється на підставі кредитного договору, який укладається одночасно з договором оренди. Строк надання кре­диту не повинен перевищувати строку дії договору оренди. У разі розірвання кредитного договору, закінчення строку його дії або припинення договору оренди орендар зобов'язаний по­вернути орендодавцеві надані йому кошти та цінні папери.

Інші оборотні матеріальні засоби (тобто не грошові кошти і не цінні папери) викуповуються орендарем згідно з догово­ром купівлі-продажу, який укладається одночасно з догово­ром оренди. Плата за придбані оборотні матеріальні засоби вноситься орендарем протягом ЗО календарних днів з момен­ту укладання договору. Створеному членами трудового ко­лективу господарському товариству орендодавець може про­дати оборотні матеріальні засоби в кредит за умови оплати ним не менш як 30% їхньої вартості. При цьому термін оплати оборотних матеріальних засобів не повинен перевищувати одного року з дати укладення договору купівлі-продажу. Роз­міри чергових внесків та строки їх сплати визначаються у договорі купівлі-продажу.

Законом може бути встановлено перелік державних та ко­мунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктами оренди. Так, згідно з Декретом Кабі­нету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 26-92 «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, органі­зацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, при­ватизація або передача в оренду яких не допускається» не до­пускається, зокрема, передача в оренду радіотелевізійних пе­редавальних центрів та об'єктів, що становлять загальнодер­жавну систему зв'язку; магістральних ліній електропередачі, магістральних трубопроводів; магістральних залізниць, авто­мобільних шляхів державного значення, метрополітенів; гідро-


 


- 368 -


24 — 4-2636


- 369


і атомних електростанцій; протирадіаційних споруд тощо. Дек­ретом також встановлено, що передача в оренду майнових ком­плексів чи відокремленого майна, які забезпечують діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, може провадитися тільки з дозволу зазна­чених органів.

§ 2. Сторони в договорі оренди

Суб'єктами оренди (сторонами в договорі оренди) є орен­додавці та орендарі.

Орендодавцями (тобто органами та організаціями, що пе­редають майно в оренду) щодо державного та комунального майна є:

1) Фонд державного майна України, його регіональні від­
ділення — щодо цілісних майнових комплексів підприємств,
їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є держав­
ною власністю, а також іншого майна, у випадках, передбаче­
них законом. Наприклад, Фонд державного майна не може
бути орендодавцем майна, що входить до майнового комплек­
су Національної академії наук України;

2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Рес­
публіки Крим або місцевими радами управляти майном, —
відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці
Крим або є у комунальній власності;

3) державні (комунальні) підприємства — щодо окремого
індивідуально визначеного майна, а з дозволу зазначених вище
орендодавців, — також щодо цілісних майнових комплексів, їх
структурних підрозділів та нерухомого майна.

Орендарями (тобто юридичними або фізичними особами, яким майно передається в оренду) згідно із Законом «Про оренду державного та комунального майна» можуть бути гос­подарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іно­земних держав, міжнародні організації та особи без громадянст­ва. При цьому фізична особа, яка бажає укласти договір орен­ди державного майна, до його укладення зобов'язана зареєст­руватись як суб'єкт підприємницької діяльності.

Виходячи зі змісту ст. 115 ГК, можна зробити висновок, що у випадках створення орендного підприємства орендарем


цілісного майнового комплексу існуючого державного або ко­мунального підприємства чи майнового комплексу виробни­чого структурного підрозділу цього підприємства є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди.

При цьому організація членів трудового колективу, зареє­стрована як юридична особа, має переважне право на укладен­ня договору оренди майна того підприємства (структурного підрозділу), де створено цю організацію (ч. З ст. 115 ГК).

У той же час чинний Закон «Про оренду державного та комунального майна» не передбачає створення організації членів трудового колективу як майбутнього орендодавця, оскільки після прийняття рішення про оренду цілісного майнового комплек­су члени трудового колективу підприємства, його структурно­го підрозділу засновують відповідно до чинного законодав­ства господарське товариство. Рішення трудового колективу про оренду цілісного майнового комплексу вважається прий­нятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів трудового колективу.

До реєстрації у встановленому порядку господарського то­вариства кожен член трудового колективу підприємства або його структурного підрозділу, цілісний майновий комплекс якого передається в оренду, має право вступити у зазначене господарське товариство на підставі особистої заяви.

Створене членами трудового колективу господарське това­риство має переважне перед іншими фізичними та юридич­ними особами право на укладення договору оренди майна того підприємства, структурного підрозділу, де створено це товариство.

У зв'язку з розходженнями уявляється за доцільне внести відповідні зміни до зазначеного закону, які б відображали по­ложення ГК.

§ 3. Порядок укладання договору оренди

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» досить детально регламентує процедуру укладання до­говору оренди.

Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, визначеним Фондом дер-


 


- 370 -


 


- 371 -


жавного майна України1 відповідному орендодавцеві. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного май­нового комплексу підприємства, його структурного підрозді­лу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до ста­тутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п'ятиденний термін після дати реєстрації заяви надсилає копії проекту до­говору та інших матеріалів органу, уповноваженому управля­ти відповідним майном.

У випадках, якщо підприємство, його структурний підрозділ, щодо цілісного майнового комплексу якого надійшла заява про оренду, або ініціатор укладення договору оренди згідно із за­конодавством займають монопольне становище на ринку, внас­лідок укладення договору оренди підприємець або група підприємців можуть зайняти монопольне становище на рин­ку; сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації то­варів (робіт, послуг), що належать об'єкту оренди та ініціато­рові укладення договору оренди, перевищують показники, ви­значені законодавством, — орендодавець надсилає копії про­екту договору оренди та інших отриманих документів також до органу Антимонопольного комітету України.

Орган, уповноважений управляти відповідним майном дер­жавної власності, майном, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, та орган Антимо­нопольного комітету України розглядають надіслані орендодав­цем копії документів і протягом п'ятнадцяти днів надсилають орендодавцеві висновки (дозвіл або відмову) щодо можливості оренди та умов договору оренди. У разі неодержання орендо­давцем висновків у встановлений термін укладення договору оренди вважається погодженим із зазначеними органами.

Орендодавець протягом п'яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, і органом Антимонопольного комітету України, а у випадках, коли заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально ви-

1 Див.: Перелік документів, які подаються орендодавцеві для укладен­ня договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства (орган­ізації), його структурного підрозділу, нерухомого та іншого окремого інди­відуально визначеного майна, що знаходиться на балансі підприємства (організації), господарського товариства і є державною власністю, затвер­джений наказом Фонду державного майна України від 17 квітня 2001 р. № 649 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 24. — Ст. 1078.


значеного майна, крім нерухомого), протягом п'ятнадцяти днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна і повідомляє про це заявника.

Закон «Про оренду державного та комунального майна» містить примірний перелік підстав відмови у передачі в орен­ду об'єктів. Це, зокрема:

- прийняття рішення компетентним органом про привати­
зацію або передприватизаційну підготовку цих об'єктів;

- включення об'єкту до переліку підприємств, що потребу­
ють залучення іноземних інвестицій згідно з рішенням Кабі­
нету Міністрів України чи місцевих органів влади;

- відсутність згоди органу Антимонопольного комітету Ук­
раїни на оренду;

- відсутність згоди органу, уповноваженого управляти відпо­
відним майном, на виділення структурного підрозділу;

- інші підстави, передбачені законами;

- прийняття рішення орендодавцем про укладення догово­
ру оренди нерухомого майна з бюджетною установою, органі­
зацією.

Надаючи пріоритетне право на укладення договору оренди створеному трудовим колективом підприємства господарсько­му товариству, законодавство передбачає, що укладення дого­вору оренди з іншими фізичними та юридичними особами можливе лише за умови відсутності заяви господарського то­вариства впродовж двадцяти днів з дня направлення ним по­відомлення про намір орендувати цілісний майновий комп­лекс підприємства, структурного підрозділу. За наявності заяв про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу (за умови відсутності заяви госпо­дарського товариства, створеного членами трудового колекти­ву підприємства, його структурного підрозділу) або заяв про оренду нерухомого майна (за умови відсутності заяви бюджет­ної установи, організації) від двох або більше фізичних чи юридичних осіб орендар визначається орендодавцем на кон­курсних засадах. Порядок проведення конкурсу визначається:

- Фондом державного майна України — для об'єктів, що
перебувають у державній власності;

- органами, визначеними Верховною Радою Автономної Рес­
публіки Крим, — для об'єктів, що належать Автономній Рес­
публіці Крим;

- органами місцевого самоврядування — для об'єктів, що
перебувають у комунальній власності.


 


- 372 -


- 373 -


У разі відмови в укладенні договору оренди, а також нео­держання відповіді у встановлений термін заінтересовані осо­би мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду чи господарського суду.

§ 4. Умови договору оренди

Надаючи важливого значення змісту договору оренди май­на, законодавець спеціально визначив істотні умови договору, тобто ті, що мають юридичне значення, впливають на форму­вання і суть правовідносин, що виникають з цього договору. Значення визначення істотних умов полягає в тому, що в разі недосягнення сторонами домовленості хоча б за однією з них такий договір не вважається укладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК та ст. 10 Закону «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами дого­вору оренди є:

об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індек­сації). Оцінка об'єкта оренди здійснюється за Методикою оцінки об'єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629 (в редакції від 2 січня 2003 p.). Зазначена Методика передбачає особливості оцінки вартості цілісних майнових комплексів підприємств, їх струк­турних підрозділів (філій, цехів, дільниць); нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) та іншого окремого індивіду­ально визначеного майна підприємств (машин, устаткування, інших облікових одиниць основних засобів, нематеріальних активів та інших цінностей, що виділяються у самостійний об'єкт оренди згідно із законодавством); майна, що не увійш­ло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), яка проводиться з ура­хуванням вимог Закону України від 12 липня 2001 р. «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»1 та Методики оцінки вартості майна під час прива­тизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 15542;

строк, на який укладається договір оренди, що визначаєть­ся за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору оренди протягом


одного місяця після закінчення терміну дії договору він вва­жається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення тер­міну договору оренди орендар, який належним чином викону­вав свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін;

орендна плата з урахуванням її індексації, що є платежем, який вносить орендар орендодавцеві незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку і порядок ви­користання плати за оренду державного майна затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786і. Відповідно до цієї Методики (Додаток № 1 та Дода­ток № 2) орендна ставка за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств встановлена залежно від сфери діяльності цих підприємств і коливається в межах від З до 10% до залишкової вартості основних засобів. Орендні ставки за використання нерухомого майна також залежать від цільо­вого призначення орендованого майна і коливаються від 1 до 20% до вартості нерухомого майна, визначеної експертним шляхом. Розмір річної орендної плати у разі оренди окремого індивідуально визначеного майна встановлюється за згодою сторін, але не менш як 5% вартості орендованого майна, а у разі коли орендарем є суб'єкт малого підприємництва — не менше як 4% вартості орендованого майна.

У разі визначення орендаря на конкурсних засадах умовами конкурсу може бути передбачено більший розмір орендної плати.

Строки внесення орендної плати, як правило, визначають­ся в договорі, проте зазначена Методика рекомендує в дого­ворі оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства встановлювати, що сплата орендних платежів має проводитися щоквартально в п'ятиденний термін від дати, вста­новленої для подання квартальних бухгалтерських звітів (ба­лансів), а за IV квартал — в десятиденний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (ба­лансу).

Методика розрахунку, граничні розміри та порядок вико­ристання орендної плати для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим, визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а для об'єктів,


 


1 Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 47. — Ст. 251.

2 Офіційний вісник України. — 2000. — № 42. — Ст. 1791.


ЗПУ України. - 1996. - № 2. - Ст. 57.


 


- 374


- 375 -


що перебувають у комунальній власності, — органами місце­вого самоврядування.

Орендна плата встановлюється, як правило, у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря за згодою сторін вона може встановлюватись у натуральній або грошово-натуральній формі. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, а також на вимогу однієї зі сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо з не­залежних від нього обставин змінилися передбачені догово­ром умови господарювання або істотно погіршився стан об'єк­та оренди;

порядок використання амортизаційних відрахувань. Аморти­заційні відрахування на орендовані цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар. Амортизаційні відрахування на орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визна­чене майно нараховує та залишає в своєму розпорядженні підприємство, господарське товариство, створене в процесі • приватизації (корпоратизації), на балансі якого знаходиться це майно. Амортизаційні відрахування використовуються на відновлення орендованих основних фондів. Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відра­хувань, належить власнику орендованого майна, якщо інше не передбачено договором оренди;

відновлення орендованого майна та умови його повернення. У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря останній зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допу­стив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не до­веде, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини. Орендар має право залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок влас­них коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди. Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендова­ного майна, які неможливо відокремити від майна без заподі­яння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором орен-


ди. Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орен­дарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

Виконання зобов'язань за договором оренди має здійснюва­тися відповідно до загальних вимог, встановлених ГК та ЦК щодо виконання договорів.

Орендодавець зобов'язаний:

- передати об'єкт оренди орендареві у строки і на умовах,
визначених у договорі оренди. У разі порушення цього зобов'я­
зання орендар має право вимагати від орендодавця передачі
об'єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням пе­
редачі, або відмовитись від договору і вимагати відшкодуван­
ня збитків, завданих йому невиконанням договору оренди;

- проводити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в
оренду майна, якщо інше не передбачено законом або дого­
вором.

За договором оренди орендаря може бути зобов'язано ви­користовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відпо­відно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону. Орендар також зобов'язаний:

- використовувати та зберігати орендоване майно відповідно
до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню;

- вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.
Договором оренди можуть бути встановлені й інші права та

обов'язки сторін:

відповідальність сторін за невиконання обов'язків за дого­вором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, що встановлена законодавчими ак­тами України, а також конкретними укладеними договорами оренди;

страхування орендарем взятого ним в оренду майна, яке здійснюється відповідно до законодавства України про стра­хування.

За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передба­чені й інші умови.

Умови договору оренди є чинними на весь строк дії дого­вору і у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.


 


- 376 -


- 377 -


§ 5. Припинення договору оренди

Частина 1 ст. 291 ГК та ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» містять норму, згідно з якою одностороння відмова від договору оренди не допус­кається. Разом з тим законом встановлено вичерпний перелік підстав припинення договору оренди. Такими підставами за­кон визнає:

- закінчення строку, на який було укладено договір оренди;

- викуп (приватизацію) об'єкта оренди орендарем (за учзс-
тю орендаря). У разі переходу права власності на орендоване
майно до інших осіб договір оренди зберігає чинність для
нового власника;

- ліквідацію суб'єкта господарювання—орендаря;

- загибель (знищення) об'єкта оренди (ч. 2 ст. 291 ГК).
Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На

вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК для розірвання дого­вору найму.

Так, відповідно до ст. 783 ЦК наймодавець має право ви­магати розірвання договору найму, якщо:

1) наймач користується річчю всупереч договору або при­
значенню речі;

2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користу­
вання іншій особі;

3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу
пошкодження речі;

4) наймач не приступив до проведення капітального ремон­
ту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був
покладений на наймача.

Дострокове розірвання договору на вимогу наймача (ст. 784 ЦК) можливе, якщо:

1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не
відповідає умовам договору та призначенню речі;

2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведен­
ня капітального ремонту речі.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 р. № 5-93 «Про впорядкування використання адміністра­тивних будинків і нежитлових приміщень, що перебувають у державній власності» договори найму (оренди) з користувача­ми будинків і приміщень, що є в державній власності та нале­жать підприємствам, установам і організаціям на праві повно-

- 378 -


го господарського відання або оперативного управління, вва­жаються розірваними з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про розміщення в них центральних держав­них органів, дипломатичних представництв і консульств іно­земних держав.

У всіх зазначених випадках договір оренди розривається в порядку, встановленому ст. 188 ГК

§ 6. Правове регулювання лізингових операцій в Україні

Лізинг (від англійського lease — оренда) як одна з прогре­сивних форм забезпечення товаровиробників засобами вироб­ництва є порівняно новим видом зобов'язань для нашої гос­подарської системи. Як різновид оренди лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японія, країни Західної Європи) в період після Другої світової війни і сьогодні стали невід'ємною частиною економіки в більшості промислово розвинених країн та багатьох країнах, що розви­ваються.

Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі певний час була відсутність правових норм, поклика­них регулювати ці суспільні відносини. Щоправда, в ст. З Закону України від 20 березня 1991 р. «Про банки і банківську діяльність» зазначалося, що банки можуть виконувати, зокре­ма, таку банківську операцію, як придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).

Прогалини в правовому регулюванні лізингових операцій деякою мірою заповнив Закон України від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 р.) «Про оподаткування прибут­ку підприємств», в якому вміщено визначення понять «лізин­гова (орендна) операція», «оперативний лізинг (оренда)», «фінан­совий лізинг (оренда)», «зворотний лізинг (оренда)».

Під лізинговою операцією цей Закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що пе­редбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під про­цент та на визначений строк.

Лізингові операції за цим Законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.

Оперативний лізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орен-

- 379 -


 


дарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим по­верненням таких основних фондів їх власнику після закін­чення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Оскільки при оперативному лізингу орендодавець не може амортизувати всі витрати за рахунок надходжень від одного орендаря, в літературі цей вид лізингу називається ще лізин­гом з неповною окупністю (ЛНО).

Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) — це госпо­дарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів з подальшою їх передачею у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендарю.

Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту, тому іноді він ще має назву інвестиційного лізингу. Витрати орен­додавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включа­ються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включають­ся до складу основних фондів орендаря.

В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях бе­руть участь три суб'єкти:

- виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду
купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право
повного господарського відання) на зазначене устаткування;

- орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір
купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником
устаткування;

- орендар, який отримує майно у володіння та користуван­
ня і здійснює орендні платежі.

Це традиційна і найпоширеніша з точки зору техніки її проведення лізингова операція, яка повністю фінансується орендодавцем і тому називається прямою лізинговою опера­цією — прямим лізингом. Разом з тим у комерційній практиці використовується непрямий лізинг, при якому до кола суб'єктів, що беруть участь у такій операції, залучається банк, що фінан­сує угоду. При цьому можуть застосовуватися дві схеми здійснення непрямих лізингових операцій. За першою банк


надає лізинговій компанії кредит на придбання устаткування під заставу цього устаткування, а лізингова компанія, здавши устаткування в оренду, сплачує банку кредит і проценти за користування ним за рахунок отриманої від орендаря орендної плати. За другою схемою банк сам купує устаткування (стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в оренду і отримує орендні платежі. Роль лізингової компанії зводиться до обслуговування цієї операції. При цьому можли­ве укладання договору про сумісну діяльність між банком і лізинговою компанією.

Певний інтерес з точки зору перспектив застосування в господарській практиці України становить так званий зворот­ний лізинг (lease back) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації (лізинговій компанії) з одночасним зво­ротним отриманням цих основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.016 сек.)