ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 7 страница

За договором морського буксирування власник одного судна зобов'язується за винагороду відбуксирувати інше судно чи плавучий об'єкт на певну відстань або буксирувати його про­тягом певного часу чи для виконання маневру.

Законодавець розрізняє два види договорів морського бук­сирування: договір портового буксирування і договір міжпор-тового буксирування.

За договором портового буксирування буксировласник за винагороду здійснює ввід у порт або вивід з порту суден та інших плавучих об'єктів, виконання маневрів судна, що бук­сирується, швартових та інших операцій у портових водах.

Договір портового буксирування може бути укладено в усній формі.

За договором міжпортового буксирування власник одного судна (буксира) зобов'язується за винагороду буксирувати інше судно або інший плавучий об'єкт з одного порту (пункту) до іншого порту (пункту).

- 408 -

Договір міжпортового буксирування укладається у пись­мовій формі. Договір повинен містити умови про порти (пунк­ти) відправлення і призначення, про час буксирування, про права і обов'язки сторін, про відповідальність за порушення договору, про ті особливості об'єктів, що буксируються і мо­жуть впливати на безпеку буксирування, про інші обставини, які сторони вважають за необхідне обумовити окремо.

Повітряні перевезення виконуються на підставі договору.

Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організа­ціями чи особами (агентами).

Форми документів на перевезення та правила їх застосу­вання встановлюються органом державного регулювання діяль­ності авіації України.

Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартера (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій сто­роні (фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

Перевезення вантажів і буксирування плотів та суден внут­рішніми водними шляхами здійснюються за планами, затверд­женими у встановленому порядку.

Вантажовідправник зобов'язаний одночасно з пред'явлен­ням вантажу надати пароплавству накладну. Накладна підпи­сується вантажовідправником, супроводжує вантаж на всьому шляху його слідування і видається вантажоодержувачу в пункті призначення разом з вантажем.

На підставі накладної порт або пристань відправлення складає дорожню відомість, що також слідує разом з вантажем і після видачі вантажу в пункті призначення залишається у пароплавства.

На посвідчення приймання вантажу до перевезення ванта­жовідправнику видається квитанція.

Дата приймання вантажу до перевезення посвідчується ка­лендарним штемпелем порту або пристані відправлення на на­кладній, квитанції і дорожній відомості.

Накладні і квитанції складаються на ім'я певних вантажо­одержувачів.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сто-

- 409 -

рони (клієнта) виконати або організувати виконання визначе­них договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у пись­мовій формі.

Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства про зовнішньоекономічну діяльність.

Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним до­кументом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспорт­ними документами, складеними мовою міжнародного спілку­вання залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути:

- авіаційна вантажна накладна (Air Waybill);

- міжнародна автомобільна накладна (CMR);

- накладна СМГС (накладна УМВС);

- коносамент (Bill of Lading);

- накладна ЦІМ (СІМ);

- вантажна відомість (Cargo Manifest);

- інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверд­жується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних наклад­них, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призна­чення.

ГЛАВА 23

Правове регулювання капітального будівництва

§ 1. Поняття капітального будівництва та джерела його фінансування

Капітальне будівництво — це процес створення нових, а також розширення, реконструкція, технічне переоснащення дію­чих підприємств, об'єктів виробничого і невиробничого при­значення, пускових комплексів (з урахуванням проектних робіт, проведення торгів (тендерів) у будівництві, консервації, роз­консервації об'єктів, утримання дирекцій підприємств, що бу­дуються, а також придбання технологічного обладнання, що не входить до кошторису об'єктів)¹.

Розширення діючих підприємств охоплює як будівництво нових, так і розширення існуючих окремих цехів та об'єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення на те­риторії діючих підприємств з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.

Реконструкція діючих підприємств являє собою переоблад­нання діючих цехів та об'єктів основного, підсобного та об­слуговуючого призначення без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення та без збільшення чисель­ності працівників з одночасним поліпшенням умов їх праці та охорони навколишнього природного середовища, здійснюване з метою вдосконалення виробництва та підвищення його тех-ніко-економічного рівня, збільшення виробничих потужнос­тей, зміни номенклатури продукції та поліпшення її якості.

Технічне переоснащення діючих підприємств — це комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих

¹ Див.: Порядок державного фінансування капітального будівництва. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1764 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 52. - Ст. 2374.

- 411 -

виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передо­вої техніки та технології, механізації та автоматизації вироб­ництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношено­го устаткування на нове більш продуктивне. Технічне переос­нащення здійснюється без розширення виробничих площ.

Фінансування капітального будівництва може здійснюва­тися за рахунок:

- коштів державного бюджету, передбачених на фінансування
капітального будівництва (державні капітальні вкладення);

- інвестицій, що спрямовуються на фінансування капіталь­
ного будівництва, у загальному обсязі яких є частка держав­
них капітальних вкладень (змішані капітальні вкладення);

- грошових коштів самих суб'єктів господарювання (отри­
маних від здійснення господарської діяльності, а також внаслідок
відчуження від держави засобів виробництва, що є державною
власністю і закріплені за державним підприємством, банківсь­
ких кредитів тощо).

Підприємствам, установам та організаціям державної і ко­мунальної форми власності державні капітальні вкладення на­даються на безповоротній основі, а підприємствам, установам та організаціям іншої форми власності — на умовах кредиту для фінансування капітального будівництва, проектні терміни якого не перевищують трьох, а в окремих випадках — п'яти років.

Для здійснення видатків на капітальне будівництво за раху­нок державних капітальних вкладень замовники подають до відповідних органів Державного казначейства за місцем розта­шування такі документи:

титул будови (об'єкта) або титул перехідної будови (об'єк­та). Титул будови (об'єкта) визначає основні техніко-економічні показники будови (об'єкта) і містить такі відомості: наймену­вання будови (об'єкта) та її місцезнаходження, сфера управлін­ня, до якої вона належить, галузь, характер будівництва (нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переосна­щення підприємства, об'єкта, споруди), обсяг капіталовкла­день та завдання щодо введення у дію потужностей і основ­них фондів на весь період будівництва з розподілом за роками та врахуванням нормативних термінів тривалості будівництва;

внутрішньобудівельний титул будови (об'єкта). Внутрішньо-будівельний титул будови (об'єкта) складається замовником на основі погодженого та затвердженого в установленому по-

- 412 -

рядку титулу будови (об'єкта). У ньому визначаються об'єкти та споруди, будівництво яких здійснюватиметься у плановому році, зазначається їх кошторисна вартість та залишок її на початок року, обсяг капітальних вкладень на рік, у тому числі витрати замовника;

титул на виконання проектно-вишукувальних робіт для будів­ництва¹;

договір підряду (контракт) з визначенням вартості будів­ництва, форм розрахунків за виконані роботи та майнової відпо­відальності за порушення умов договору підряду (контракту). У разі здійснення будівництва об'єкта кількома генеральними підрядниками договір підряду (контракт) подається окремо щодо кожного виконавця, для перехідних об'єктів — додатковий до­говір до договору підряду (контракту) на виконання робіт у поточному році;

наказ, рішення про затвердження проектно-кошторисної до­кументації на чергу будівництва, пусковий комплекс або об'єкт;

інші документи згідно з нормативно-правовими актами Дер­жавного казначейства щодо касового виконання державного бюджету за видатками.

Державні капітальні вкладення на умовах кредиту надають­ся лише у разі забезпечення виконання зобов'язань з його погашення заставою або порукою.

Звіт про використання державних капітальних вкладень, наданих на умовах кредиту, та про їх повернення подається замовниками (позичальниками) в установленому порядку до відповідних органів Державного казначейства та головних роз­порядників коштів державного бюджету.

§ 2. Правове регулювання підрядних відносин у капітальному будівництві

Частиною 1 ст. 317 ГК встановлено, що будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і роз-

¹ Див.: Порядок затвердження титулів будов (об'єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів під­приємств державної власності. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 995 // Офіційний вісник Ук­раїни. - 1997. - № 37. - С 17.

- 413 -

робки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умо­вах підряду.

Для здійснення зазначених робіт можуть укладатися дого­вори підряду, перелік яких визначений в ч. 2 ст. 317 ГК. Це договори підряду:

а) на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду);

б) на виконання проектних і досліджувальних робіт;

в) на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт,
необхідних для капітального будівництва;

г) інші договори.

Загальні умови цих договорів визначаються відповідно до положень ЦК України про договір підряду, якщо інше не пе­редбачено ГК.

При аналізі положень Господарського і Цивільного кодексів, що регулюють підрядні відносини в будівництві, привертають до себе увагу не лише змістовні розходження в статтях, що регулюють тотожні підрядні відносини, але і розбіжності в термінах, якими в зазначених кодексах позначаються однакові за своїм змістом підрядні договори.

Так, згідно зі ст. 318 ГК укладається договір підряду на капітальне будівництво, а згідно зі ст. 875 ЦК — договір буд­івельного підряду; згідно зі ст. 324 ГК сторони укладають договір на проведення проектних і досліджувальних робіт (в ч. 2 ст. 317 ГК він називається договором на виконання проект­них і досліджувальних робіт — В.Щ.), а згідно зі ст. 887 та іншими статтями ЦК укладається договір підряду на прове­дення проектних та пошукових робіт. Вважаємо, що така си­туація безумовно має бути виправлена як шляхом узгодження змісту норм обох кодексів, так і шляхом уніфікації термінів, що вживаються в них.

Найпоширенішим договором, що опосередковує відносини у будівельній галузі, є договір підряду на капітальне будівництво.

За договором підряду на капітальне будівництво одна сто­рона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати за­мовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або викона­ти зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кош­торисну документацію, надати йому будівельний майданчик,

прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх (ч. 1 ст. 318 ГК).

Договір підряду відповідно до ст. 318 ГК укладається на:

- будівництво, розширення, реконструкцію та перепрофі-
лювання об'єктів;

- будівництво об'єктів з покладенням повністю або частко­
во на підрядника виконання робіт з проектування, поставки
обладнання, пусконалагоджувальних та інших робіт;

- виконання окремих комплексів будівельних, монтажних,
спеціальних, проектно-конструкторських та інших робіт, по­
в'язаних з будівництвом об'єктів.

За загальним правилом забезпечення будівництва матеріа­лами, технологічним, енергетичним, електротехнічним та іншим устаткуванням покладається на підрядника, якщо інше не пе­редбачено законодавством або договором.

Зміст договору підряду на капітальне будівництво, що укла­дається на підставі державного замовлення, має відповідати цьому замовленню.

Відповідно до ч. 5 ст. 318 ГК договір підряду на капіталь­не будівництво повинен передбачати:

- найменування сторін;

- місце і дату укладення;

- предмет договору (найменування об'єкта, обсяги і види
робіт, передбачених проектом);

- строки початку і завершення будівництва, виконання робіт;

- права і обов'язки сторін;

- вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт);

- порядок матеріально-технічного, проектного та іншого
забезпечення будівництва;

- режим контролю якості робіт і матеріалів замовником;

- порядок прийняття об'єкта (робіт);

- порядок розрахунків за виконані роботи, умови про де­
фекти і гарантійні строки;

- страхування ризиків, фінансові гарантії;

- відповідальність сторін (відшкодування збитків);

- урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розір­
вання договору.

За договором підряду на проведення проектних і досліджу­вальних робіт підрядник зобов'язується розробити за завдан­ням замовника проектну документацію або виконати обумов­лені договором проектні роботи, а також виконати досліджу-

- 414 -

- 415 -

вальні роботи, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити їх (ч. 1 ст. 324 ГК).

До відносин, що виникають у процесі виконання проект­них та досліджувальних робіт, можуть застосовуватися поло­ження ст. 318 ГК.

Підрядник несе відповідальність за недоліки проекту, в тому числі виявлені в процесі його реалізації та експлуатації побу­дованого за даним проектом об'єкта.

У разі виявлення недоліків проекту підрядник зобов'язаний безоплатно переробити проект, а також відшкодувати замов­нику збитки, спричинені недоліками проекту.

Позов про відшкодування замовнику збитків, спричинених недоліками проекту, може бути заявлено протягом десяти років, а якщо збитки замовнику завдано протиправними діями підряд­ника, які призвели до руйнувань, аварій, обрушень, — протя­гом тридцяти років з дня прийняття побудованого об'єкта.

ГЛАВА 24

Правове регулювання

інвестиційної та інноваційної

діяльності

§ 1. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності

Становлення і функціонування ринкових відносин в Ук­раїні зумовило появу нових форм забезпечення потреб госпо­дарювання необхідними для його здійснення коштами (інвес­тиціями). Це, в свою чергу, призвело до появи нових ринко­вих інститутів, одним з яких є інститут інвестиційної діяль­ності (як один із видів господарської діяльності), і формування відповідної правової основи здійснення такої діяльності — інве­стиційного законодавства'. Інвестиційне законодавство, як інститут господарського законодавства, — це сукупність нор­мативно-правових актів, що регулюють відносини, які вини­кають і функціонують при здійсненні інвестиційної діяльності.

Ключовим поняттям інвестиційного законодавства є по­няття інвестицій. Згідно з ч. 1 ст. 326 ГК інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

Схоже визначення містить і ст. 1 Закону України від 18 ве­ресня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність»², відповідно до якої інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (до­ход) або досягається соціальний ефект.

¹ Див.: Задыхайло Д. В. Инвестиционное право Украины: Сборник норма­
тивно-правовых актов с комментариями. — Харьков: Эспада, 2002. — 752 с.

² Відомості Верховної Ради України. - 1991. — № 47. - Ст. 646.

27 — 4-2636

- 417 -

Закон називає примірний перелік таких цінностей, відно­сячи до них:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні
папери;

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устатку­
вання та інші матеріальні цінності);

- майнові права інтелектуальної власності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших
знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків
та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи
іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

- права користування землею, водою, ресурсами, будинка­
ми, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст ма­теріально-виробничих запасів здійснюються у формі капіталь­них вкладень.

Таким чином, об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також май­нові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і викорис­тання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, раді­аційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встанов­лених законодавством України, а також порушує права та інте­реси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і дер­жави щодо реалізації інвестицій називається інвестиційною діяльністю (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

- інвестування, здійснюваного громадянами, недержавни­
ми підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і
товариствами, а також громадськими і релігійними організа­
ціями, іншими юридичними особами, заснованими на колек­
тивній власності;

- державного інвестування, здійснюваного органами влади
і управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих
Рад за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і по-

- 418 -

зичкових коштів, а також державними підприємствами і уста­новами за рахунок власних і позичкових коштів;

- іноземного інвестування, здійснюваного іноземними гро­
мадянами, юридичними особами та державами;

- спільного інвестування, здійснюваного громадянами та
юридичними особами України, іноземних держав.

Однією із форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогре­су у виробництво і соціальну сферу, є інноваційна діяльність, особливості правового регулювання якої розглядаються в § 4 цієї Глави.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяль­ності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори — це суб'єкти інвестиційної діяльності, які прий­мають рішення про вкладення власних, позичкових і залуче­них майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвесту­вання. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, креди­торів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учас­ника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадя­ни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечу­ють реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснен­ня інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено зако­нодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інве­стування в які заборонено або обмежено цим Законом, інши­ми актами законодавства України, визнається невід'ємним пра­вом інвестора і охороняється законом.

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

За рішенням інвестора права володіння, користування і роз­порядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним осо­бам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

- 419 -

Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

Майно інвестора може бути використано ним для забезпе­чення його зобов'язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно при порушенні заставних зобов'язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджа­тися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реін-вестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, вста­новлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.

Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посеред­ників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленіс­тю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності встановлені ст. 8 Закону України «Про інвестиційну діяльність», згідно з якою інвестор у випадках і порядку, встановлених законодав­ством України, зобов'язаний:

- подати фінансовим органам декларацію про обсяги і дже­
рела здійснюваних ним інвестицій;

- одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних
державних органів та спеціальних служб на капітальне будів­
ництво;

- одержати позитивний комплексний висновок державної
експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та
проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного
і епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці,
енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та
необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітек­
турних вимог.

Суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані:

- додержувати державних норм і стандартів, порядок вста­
новлення яких визначається законодавством України;

- 420 -

- виконувати вимоги державних органів і посадових осіб,
що пред'являються в межах їх компетенції;

- подавати в установленому порядку бухгалтерську і стати­
стичну звітність;

- не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати
вимоги законодавства про захист економічної конкуренції;

- сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в розмі­
рах та у порядку, визначених законами України.

Для виконання спеціальних видів робіт, які потребують відпо­відної атестації виконавця, учасники інвестиційної діяльності зобов'язані одержати ліцензію. Перелік таких робіт та порядок їх ліцензування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Інвестиційним законодавством визначені джерела фінансу­вання інвестиційної діяльності. Згідно зі ст. 10 Закону Украї­ни «Про інвестиційну діяльність» інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

- власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амор­
тизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, сти­
хійного лиха, грошові нагромадження і заощадження грома­
дян, юридичних осіб тощо);

- позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні по­
зики, банківські та бюджетні кредити);

- залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані
від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридич­
них осіб);

- бюджетних інвестиційних асигнувань;

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань орган­
ізацій, підприємств і громадян.

§ 2. Державне регулювання інвестиційної діяльності

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюєть­ся з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і со­ціального розвитку України, державними і регіональними про­грамами розвитку народного господарства, державним і місце­вими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державно­го фінансування інвестиційної діяльності.

Крім загальних засобів і механізмів регулювання госпо­дарської діяльності, що їх застосовує держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та

- 421 -

інших програм і програм економічного і соціального розвитку відповідно до ст. 12 ГК, державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється в таких формах:

а) управління державними інвестиціями;

б) регулювання умов інвестиційної діяльності;

в) контроль за здійсненням інвестиційної діяльності усіма
інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Управління державними інвестиціями здійснюється республі­канськими і місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкрет­них дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

- подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій,
субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів,
галузей, виробництв;

- державних норм та стандартів;

- заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

- роздержавлення і приватизації власності;

- визначення умов користування землею, водою та іншими
природними ресурсами;

- політики ціноутворення;

- проведення державної експертизи інвестиційних програм
та проектів будівництва;

- інших заходів.

§ 3. Правові форми реалізації інвестиційної діяльності

Сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і дер­жави щодо реалізації інвестицій (інвестиційна діяльність) може здійснюватися в різних правових формах.

Основною правовою формою (правовим документом), яка регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяль­ності, є договір (угода).

Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'я­зань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компе­тенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання держав­них органів та посадових осіб у реалізацію договірних відно­син між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї ком­петенції не допускається.

Поиск по сайту: