Методика обчислення ВВП за виробничим методом, витратами та за доходами

Для обчислення обсягу національного продукту економічна наука використовує цілу низку показників, серед яких визначальне місце займає показник валового внутрішнього продукту.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні з ресурсів, що належать як резидентам країни, так і іноземцям. Тобто, він є кінцевою продукцією суспільства за певний період (рік, квартал, місяць та ін.) і не включає проміжної продукції, виробленої за той же час. Термін “валовий” означає, що до ВВП включається амортизація, тобто заміщена вартість споживання основного капіталу. Слово “внутрішній” вказує на те, що у його створенні приймають участь усі фізичні і юридичні особи, які мають економічний інтерес на господарській території певної країни.

Резиденти – фізичні особи, що постійно проживають у країні; юридичні особи, які зареєстровані та функціонують у межах даної країни.

Кінцевий продукт – це товар, який купується для кінцевого використання. Проміжний продукт – товар, який купується з метою його подальшої обробки чи перепродажу. Наприклад, костюм - кінцевий продукт, а проміжний – вовна, пряжа, пошиття костюма та його реалізація. Саме тому до розрахунку ВВП включають тільки кінцевий продукт.

Крім того, до валового внутрішнього продукту не включається:

– вартість товарів, які вироблені домашніми господарствами для власного споживання, а не для ринку (наприклад, столяр виробив для себе меблі тощо);

– продукція, що виробляється на присадибних ділянках для власного споживання;

– продукція, яка виробляється в тіньовій економіці. Хоча така продукція й виробляється для продажу, але держава не володіє інформацією про неї, тому офіційна статистика її врахувати не може.

Тіньова економіка – економічна діяльність, яка не враховується офіційною статистикою та не оподатковується (неформальна складова тіньової економіки), а також діяльність, котра являє собою небезпеку для суспільства (підпільна складова тіньової економіки).

Обсяги тіньової економіки у світі характеризуються такими даними (по відношенню до ВВП): Канада, Франція - 5-8%, Норвегія, Швеція - 6–7%, США - 8–12%,Чехія - 18%, країни Африки та Латинської Америки - 30%, Україна – понад 35% від ВВП.

Слід також зазначити, що упродовж року мають місце непродуктивні угоди, які виключаються із розрахунку ВВП. Існує два типи непродуктивних угод: суто фінансові операції та продаж товарів, які вже були в ужитку.

Суто фінансові операції бувають трьох видів: 1) урядові трансфертні платежі; 2) приватні трансфертні платежі; 3) купівля-продаж цінних паперів.

Оскільки в обмін на трансфертні платежі не виконується ніяка робота, їх обсяг не входить до ВВП. Трансфертні платежі виключаються із розрахунку ВВП, тому що вони не відображають зростання поточного виробництва.

Із розрахунку ВВП також виключаються витрати на операції з цінними паперами (купівля-продаж акцій та облігацій), відрахування потерпілим внаслідок катастрофи чи стихійного лиха. Дані витрати є досить значними, проте вони не відображають виробничої діяльності, для визначення якої призначений ВВП. При розрахунку ВВП також виключається продаж товарів, які вже були в ужитку. Це пояснюється тим, що вони не відображають поточного виробництва, а включають повторний рахунок.

Іншим важливим моментом у визначенні ВВП є розрахунок його у вартісній формі. Натурально-речова форма не може бути точним показником динаміки економічного розвитку. Наприклад, протягом року вироблено 5 костюмів і 3 столи. Один костюм коштує 400 грн., а один стіл – 600 грн. Протягом наступного року виготовлено 5 столів і 3 костюми. Якщо рахувати ВВП у натурально-речовій формі, то ВВП першого року дорівнюватиме ВВП другого року. І в обох випадках виготовлено по 8 одиниць товару. Якщо ж розрахувати в грошовій формі, то ВВП другого року буде більшим: у першому він дорівнюватиме 3800 грн. (5 х 400 + 3 х 600), у другому – 4800 грн. (3 х 600 + 5 х 600).

Важливо зрозуміти, що показник ВВП дає лише загальне уявлення про динаміку економічного розвитку, про стан економіки країни в цілому, дозволяє порівнювати економічні потенціали різних країн, створені протягом певного періоду.

Наприклад, ВВП країни “А” дорівнює 10 трлн. гр. од., а ВВП країни “Б” - 2 трлн. гр. од. Це означає, що в країні “А” вироблено в 5 разів більше товарів і послуг, ніж у країні “Б”. Але живеться краще в тій країні, де вищий життєвий рівень, що за показником ВВП визначити неможливо. Тому в процесі економічного аналізу для визначення рівня життя необхідно враховувати ВВП у розрахунку на душу населення.

На практиці для розрахунків ВВП використовують такі методи: за витратами на виготовлену в країні продукцію, за доходами, отриманими в результаті виробництва продукції і за виробництвом.

Розрахунок ВВП за витратами:

ВВП (в) = CВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ (2.1), де:

ВВП – валовий внутрішній продукт;

СВ – споживчі витрати домашніх господарств;

ВІ – валові внутрішні приватні інвестиції;

ДЗ – державні закупівлі ресурсів і продуктів;

ЧЕ – чистий експорт.

Зазначене рівняння є тотожністю, оскільки визначається на основі змінних, що входять в нього. Його ще називають основною тотожністю національних рахунків.

Першою складовою розрахунку ВВП за витратами є особисті споживчі витрати (СВ) – витрати домашніх господарств на товари поточного споживання (одяг, їжа, енергія тощо), товари тривалого користування (предмети побуту, транспортні засоби) та послуги (житло, освіта, охорона здоров’я, відпочинок, інше).

Другою складовою розрахунку ВВП за витратами є валові приватні внутрішні інвестиції (ВІ) – витрати фірм на: придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій; зведення будинків і споруд; створення товарно-матеріальних запасів; амортизацію – інвестиції на заміщення капіталу, який був зношений у процесі виробництва протягом року; а також витрати домашніх господарств на придбання житла (будинків, квартир).

Таким чином, валові приватні внутрішні інвестиції складаються з амортизації та чистих інвестицій (чистого приросту обсягів основного капіталу): ВI = A + ЧІ (2.2).

Третьою складовою розрахунку ВВП за витратами є державні закупівлі (ДЗ): включають державне споживання (витрати на утримання державних установ і організацій, а також на оплату послуг (заробітної плати) працівників державного сектора) та державне інвестування економіки (інвестиційні витрати державних підприємств).Державні закупівлі – це різниця між державними витратами та трансфертними платежами (ДЗ = ДВ – ТП) (2.3).

Державні витрати – це державні закупівлі товарів та послуг (грошові витрати уряду на придбання вироблених у певному році товарів та послуг) та урядові трансфертні платежі.

Слід зазначити, що в приватному секторі економіки, куди входять домашні господарства й фірми, витрати поділяють на особисті споживчі витрати та валові приватні внутрішні інвестиції. В державному секторі економіки такого розподілу немає. Тому витрати на програми шкільного харчування та будівництво нового метро відображено в одному показнику, який характеризує загальні витрати в державному секторі.

Четвертою складовою розрахунку ВВП за витратами є чистий експорт (ЧE) - різниця між доходами від експорту та витратами з імпорту. Експорт – товари й послуги, вироблені у країні та продані покупцям інших країн. Імпорт – витрати окремих суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на товари й послуги, вироблені в інших країнах.

На величину чистого експорту впливають такі фактори: 1) рівень світових цін на продукцію, що імпортується та експортується; 2) зміна курсу національної валюти до твердої валюти; 3) митне регулювання.

Позитивний чистий експорт веде до збільшення сукупних витрат порівняно з їхньою величиною у закритій економіці і, відповідно, спричиняє збільшення ВВП. Від’ємний чистий експорт веде до зниження сукупних витрат порівняно з рівнем витрат у закритій економіці і, відповідно, - до зменшення ВВП.

Розглянемо обчислення ВВП за доходами.

ВВП (д)= ЗП + рента + процент + прибуток + A + НП (2.4), де:

ВВП – валовий внутрішній продукт;

ЗП – заробітна плата;

А – амортизація;

НП – непрямі податки.

Заробітна плата – це нарахована грошова винагорода за працю робітників і службовців, яка включає основну заробітну плату, додаткові виплати до заробітної плати, виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування, виплати з приватних пенсійних фондів.

Рента - це доходи, які отримують домашні господарства за надані в оренду землі, житло, приміщення, нерухоме майно тощо.

Процент – дохід власників грошового капіталу, що заощаджується домашніми господарствами, який вони отримують від підприємців (фірм) за користування позичкою.

Прибуток – дохід, який отримують власники одноосібних господарств, товариств та корпорації. Він складається з чистого прибутку приватних підприємств (некорпоративний прибуток) та прибутків корпорацій (п рибуток = некорпоративний прибуток + корпоративний прибуток). Некорпоративний прибуток – це податок на прибуток та нерозподілений прибуток. Нерозподілений прибуток є джерелом розширеного відтворення підприємств.

Корпоративний прибуток використовується за такими напрямами: а) частина прибутку перераховується до державного бюджету у вигляді податків – ППК (податки на прибуток корпорацій); б) друга частина виплачується акціонерам у вигляді дивідендів, утворюючи в кінцевому підсумку елемент сімейних доходів; в) третя частина прибутків корпорацій створює так званий нерозподілений прибуток корпорацій (НПК). Він іде на відновлення використаного капіталу, інвестується в створення нових об’єктів виробництва або купівлю обладнання.

Амортизація – це еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік.

Непрямі податки – податки, які входять у ціну товару. До непрямих податків належать:

– податок на додану вартість – податок, який встановлюється як процент до доданої вартості, тобто податок на різницю між вартістю товарів, проданих фірмою (підприємством) і вартістю матеріалів та послуг, куплених фірмою в інших фірм;

– акцизний збір - податок, що накладається на купівлю специфічного товару або групи товарів (наприклад, алкогольні напої чи тютюнові вироби);

– мито - податок, який накладає держава на імпортні та експортні товари;

– ліцензійні платежі тощо.

Важливо зазначити, що обсяг витрат, здійснених суспільством на закупівлю товарів і послуг у даному році, повинен дорівнювати грошовим доходам, отриманим товаровиробниками в тому ж році. Якщо при визначенні ВВП виявиться, що сума витрат перевищує суму доходів, це означає, що країна живе в борг, за який рано чи пізно потрібно розраховуватись.

ВВП за виробництвом показує внесок кожного виробника і національного виробництва в цілому. При розрахунку ВВП за виробництвом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки: ВВ – ПС = ДВ (2.5), де ВВ - валовий випуск; ПС – проміжне споживання; ДВ – додана вартість. Тобто за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції або додану вартість, створену всіма галузями економіки.

Додана вартість-це різниця між виторгом від продажів і вартістю проміжної продукції (вартість сировини й матеріалів, які кожна фірма купує в інших фірм). Додана вартість включає заробітну плату, прибуток, амортизацію.

Загальна сума доданих вартостей, створених у суспільстві, являє собою ринкову вартість вироблених товарів і послуг, тобто ВВП.

Усі три методи розрахунку ВВП є рівноцінними і дають однаковий результат.

Величина ВВП залежить як від обсягу виробленої продукції, так і від рівня цін. Оскільки ціни можуть зростати і падати, порівнювати обсяги ВВП можна у незмінних (постійних) цінах. У зв'язку з цим ВВП вимірюють у поточних і постійних цінах.

ВВП, визначений у поточних (фактичних) цінах, називають номінальним. Номінальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в поточних ринкових цінах (фактичні ціни того року, який є предметом обліку або аналізу). На величину номінального ВВП впливає динаміка обсягу виробництва та динаміка рівня цін.

ВВП, визначений у незмінних (постійних) цінах, дістав назву реального. Реальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в постійних цінах (фактичні ціни того року, котрий приймають за базовий у разі обчислення макроекономічної динаміки). Реальний ВВП точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту, тому що не враховує зміну рівня цін. На величину реального ВВП впливає лише зміна обсягів виробництва. Реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін.

ВВПр = х 100% (2.6), де:

ВВПр – реальний ВВП.

Індекс цін (Іц) відображає відносну зміну середнього рівня цін (РЦ) за певний період часу. При його визначенні ціни базового року приймаються за 100%.

Індекс цін поточного року = х100% (2.7).

Індекс цін використовується для розрахунку рівня інфляції (РІ).

РІ = РЦ поточного року – РЦ базового року/ РЦ базового року х 100% (2.8).

Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Іц<1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням (підвищення рівня цін поточного року до рівня цін базового року, тобто штучна інфляція). Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (Іц>1), то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення (зниження рівня цін поточного року до рівня цін базового року, тобто штучна дефляція).

Рис. 2.1.

Поиск по сайту: