Проаналізуйте історичне джерело та дайте йому оцінку

«Діна ходила читати наказ, швидко прочитала й пішла: біля листків із наказом узагалі довго ніхто не затримувався и розмов н виникало.

Цілі день і вечір тривали обговорення й припущення. У Неї були батько й мати, старенькі вже, мати перед приходом німців вийшла лікарні після операції, от усі й гадали: як їй їхати? Старенькі булі впевнені, що на Лук’янівці всіх посадять до потяга та повезуть ні радянську територію.

Чоловік Ціни був росіянином, прізвище в неї російське, крім того, і зовнішність зовсім не єврейська. Діна була більше схожа на українк^ і знала українську мову. Сперечалися, гадали, думали й вирішили, щ старі поїдуть, а Діна їх проведе, посадить у потяг, а сама залишиться з дітьми – що буде, те й буде.

У батьків вона була на початку сьомої ранку. Весь будинок не спав ті, хто їхав, прощалися із сусідами, обіцяли писати, доручали їм речі, квартири, ключі.

Старенькі багато нести не могли, цінностей у них не було, просто взяли найнеобхідніше та харчі. На вулиці Артема вже було справжнє стовпотворіння. Люди з вузлами, з візками, різні двоколки, під води, інколи навіть вантажівки – усе це стояло, потім просувалос. трохи, знову стояло.

…Діна заледве проштовхувалася в натовпі, дедалі більше непокоїлас і тут побачила, що попереду всі складають речі. Різні носильні речі клунки та валізи до купи ліворуч, усі продукти – праворуч.

А німці спрямовують усіх далі, частинами: відправлять групу -чекають, потім із певним інтервалом знову пропускають, рахують, рахують… стоп.

…Аж до війни радянські газети лише вихваляли та підносили Гітлера – кращого друга Радянського Союзу й нічого не повідомляли про становище євреїв у Німеччині й Польщі. Серед київських євреїв можна було знайти навіть захоплених прихильників Гітлера як талановитого державного діяча. З другого боку, старші люди розповідали, як німці були в Україні у 1918 році, і тоді вони євреїв не чіпали… Якийсь солдат підійшов до Діни, швидко й без слів вправно зняв з неї шубку. Тут вона кинулася назад. Відшукала стареньких біля брами, розповіла, що бачила. Батько сказав: -Доню, ти нам уже не потрібна. Йди…»

Відповідь:

Автор документу – Анатолій Кузнецов (1929 – 1979 рр.) письменник, у 1966 р. опубліковав книгу “Бабин Яр”, у 1969 р. звернувся з проханям надання політичного притулку у Великої Британії під час службового відрядження. Працював на “Радіо Свобода”

У наведеному уривку з книги «Бабин Яр» Анатолія Кузнєцова, очевидця описаних подій, розповідається про організоване німецькими фашистами масове винищення єврейського населення Києва. Протягом 103 тижнів окупанти кожного вівторка і п’ятниці розтрілювали в Бабиному Яру. Згодом геноцид євреїв у роки Другої світової війни одержав назву Голокост. Єврейські громади цілеспрямовано знищувались майже в усіх країнах Європи, окупованих гітлерівцями. Для нацистів не було різниці, кого знищувати – старих, дорослих, навіть дітей. Євреїв відводили на тодішню околицю міста — територію Бабиного Яру — і знищували. Тільки за перші 2 доби, 29 і 30 вересня, німці стратили у Бабиному Яру майже 34 тисячі євреїв. Непоодинокими були випадки, коли кияни, ризикуючи своїм життям і життям своїх рідних, рятували від загибелі євреїв. Після війни понад півсотні рятівників удостоєні почесного звання «Праведники Бабиного Яру». У Бабиному Яру гітлерівці розстріляли також десятки тисяч громадян української, російської, циганської та інших національностей, учасників комуністичного антигітлерівського підпілля, членів Організації українських націоналістів.

Уривок з документальної повісті А. Кузнєцова викликає моторошне почуття. Убивства мирних людей за національною, релігійною, расовою чи іншою ознакою є злочином перед усім людством, який не можна ні забути, ні пробачити.

Будь-яке свідчення злочинів проти людства має важливе значення для відкриття злочинців, а також покарання їх та запобігання подібних правопорушень у майбутньому. Ми маємо знати про всі злочини нацистів, їх принципи, цілі, щоб вчасно зупинити навіть зародки прояв расизму та нацизму.

Поиск по сайту: