Методологічні засади бухгалтерського обліку основних засобів та нематеріальних активів

На міжнародному рівні питання, пов’язані з визнанням, оцінкою та розкриттям ін­формації про необоротні активи регламентуються такими МСФЗ:

МСБО 16 «Основні засоби»;

МСБО 38 «Нематеріальні активи»;

МСБО 36 «Зменшення корисності активів»;

МСБО 40 «Інвестиційна нерухомість»;

МСФЗ 3 «Об’єднання бізнесу»;

МСФЗ 5 «Непоточні активи, утримувані для продажу, і припинена діяльність».

Якщо придбаний об’єкт не оцінюється за справедливою вартістю, його собівар­тість оцінюють за балансовою вартістю відданого активу.

Відповідно до МСБО 16, подальші видатки, пов’язані з об’єктом основних засобів, повинні додаватися до балансової вартості цього активу, якщо є ймовірність того, що майбутні економічні вигоди, які перевищують первісно оцінений рівень продуктивнос­ті існуючого активу, надходитимуть до підприємства. Подальші видатки на основні засоби визнаються як актив тільки тоді, коли вони покращують їх стан, підвищуючи оцінений спочатку рівень його продуктивності. Прикладами таких поліпшень є модер­нізація, модифікація, дообладнання, добудова, реконструкція.

Витрати на ремонт чи обслуговування основних засобів здійснюються для віднов­лення або підтримання майбутніх економічних вигід, що їх підприємство може очікува­ти від оціненого спочатку рівня продуктивності активу. В такому разі вони визнаються витратами періоду, коли вони були понесені.

Після первісного визнання основних засобів їх подальший облік може здійснювати­ся, згідно з МСБО 16, за однією із двох моделей:

· за моделлю собівартості, згідно з якою, основні засоби відображаються в обліку за собівартістю за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення ко­рисності;

· за моделлю переоцінки, яка передбачає відображення в обліку основних засобів за переоціненою вартістю, яка відповідає їх справедливій вартості за вирахуванням на­копиченої амортизації та збитків від зменшення корисності.

У випадку застосування моделі переоцінки, переоцінку потрібно здійснювати насті­льки регулярно, щоб їх залишкова вартість не відрізнялась суттєво від їх справедливої вартості на дату балансу.

Якщо в результаті переоцінки балансова вартість основного засобу збільшилася, то збільшення відображається безпосередньо за кредитом рахунку власного капіталу під назвою «Дооцінка». Проте це збільшення має визнаватися у звіті про фінансові резуль­тати, якщо воно сторнує зменшення від переоцінки того самого активу, яке раніше було визнане у звіті про фінансові результати.

Стосовно амортизації основних засобів у МСБО 16 «Основні засоби» містяться наступні вимоги. Суму активу, що амортизується, слід розподіляти на систематичній основі протягом строку його корисної експлуатації. Ліквідаційну вартість та строк корисної експлуатації активу слід переглядати принаймні на кінець кожного фінансо­вого року та, якщо очікування відрізняються від попередніх оцінок, зміну (зміни) слід відображати як зміну в обліковій оцінці відповідно до МСБО 8 «Облікові політики, змі­ни в облікових оцінках та помилки». Метод амортизації, що використовується, має ві­дображати очікувану форму споживання майбутніх економічних вигід від цього активу суб’єктом господарювання. Кожну частину об’єкта основних засобів, собівартість якої є суттєвою стосовно загальної собівартості об’єкта, слід амортизувати окремо. Аморти­заційні відрахування за кожен період слід визнавати у звіті про фінансові результати, якщо вони не включені до балансової вартості іншого активу.

Прибуток або збиток, що виникає від припинення визнання об’єкта основних засо­бів, слід визнавати як різницю між чистими надходження від вибуття, у разі їх наявнос­ті, та балансовою вартістю об’єкта.

Нематеріальні активи первісно оцінюються за собівартістю. Якщо нематеріальний актив не відповідає своєму визначенню та критеріям визнання, то видатки на цей об’єкт, повинні визнаватися витратами на момент їхнього понесення.

Наступні об’єкти визнаються як витрати на момент їхнього понесення:

внутрішньогенерований гудвіл - виникає завдяки високопрофесійної роботи кадрового персоналу, вдалого позиціювання підприємства на своєму сегменті ринку, ефективній системі менеджменту тощо;

витрати на створення підприємства;

витрати на навчання, підготовку чи перепідготовку персоналу;

витрати на рекламу;

витрати на переміщення підприємства.

Внутрішньогенеровані торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні своєю сутністю об’єкти не слід визнавати як нематеріальні активи.

Придбані (створені) основні засоби та нематеріальні активи визнаються за первіс­ною вартістю.

Первісна вартість придбаного об’єкта основних засобів складається з таких витрат:

суми, що сплачується постачальникам активів (з вирахуванням торговельних знижок) та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційних зборів, державного мита та аналогічних платежів, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються банку);

витрат зі страхування ризиків, пов’язаних з доставкою основних засобів;

витрат на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;

інших витрат, що безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання за призначенням.

Поиск по сайту: