КОНТРОЛЬ ТА ОЦІНКА

Перевірка знань учнів — складова частина навчального проце­су. Вона позитивно впливає на засвоєння програмного матеріалу, сприяє поліпшенню організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, підвищує їх відповідальність за якість навчання.

В процесі навчання контроль потрібний насамперед вчителю. Для того щоб проаналізувати, наскільки успішно засвоюється на­вчальний матеріал, виявити і ліквідувати прогалини у знаннях учнів. Контроль дуже важливий і для учнів. Він допомагає їм об'єктивно оцінити свої знання, спонукає до систематичного навчання, вимагає потребу в самостійній роботі, формує суспільно значні мо­тиви навчання.

Контроль безпосередньо пов'язаний з ціле встановленням та аналізом. Дані контролю без їх аналізу мертві, а, з іншого боку, при відсутності цілі — нічого контролювати. Ю.А.Конаржевський роз­глядає контроль як постійне порівняння того, що є, з тим, що має бути.

З точки зору керування якістю навчально-виховного процесу, «контроль — це, насамперед, система прогнозування відхилень з метою їх своєчасного попередження. Роль контролю зумовлена тим, що він служить засобом здійснення зворотних зв'язків».

При управлінні процесом навчання контроль знань проводить­ся для того, щоб встановити готовність учнів до сприйняття нових знань. Важливо виявити якість засвоєних знань, встановити, які одержані уміння та навички практичної діяльності; виявити, на­скільки ефективні методи та організаційні форми навчання, що ви­користовувались, якщо необхідно, прийняти відповідні заходи щодо їх корекції.

Педагогічна цінність контролю заключається і в тому, що він дає всебічну інформацію про знання (повнота, глибина, усвідомлення, міцність, дієвість) та вміння учнів і дозволяє оцінити ефективність навчальної роботи кожного з них.

Щоб контрольна функція управління навчальним процесом була ефективною, контроль не повинен «давити». Практичний менедж­мент так формулює основні принципи контролю:

1) контроль здійснюється не стільки за результатами, скільки за процесом;

2) так як контроль — річ не дуже приємна, він повинен бути турботливим;

3) важливо відмічати гарно зроблену роботу, а не тільки звер­тати увагу на недоліки;

4) контроль — не ціль, а інструмент управління;

5) контроль потрібен там, де він потрібен [44].

В науково-педагогічній літературі виділяють такі складові ком­поненти контролю:

• принципи контролю за успішністю — пред'явлення єдиних вимог, об'єктивності, всебічності, систематичності, системності, індивідуального характеру контролю, адекватності оцінних суджень з боку викладача та учнів, диференційованого контролю, гласності, виховного характеру за знаннями, уміннями, навичками учнів;

• функції контролю, серед яких виділяють контрольну, навчаль­ну, виховну, організаторську, розвиваючу, стимулюючу, управлі­нську, діагностичну, прогностичну функції;

• методи контролю — спосіб спільної діяльності учителя і учнів з метою виявлення досягнень учнів в даний момент навчання, який може бути: усним, письмовим; практичним; програмованим тощо;

• форми контролю — спосіб організації контролю (спосіб пред'явлення методу контролю), який може бути як усне чи пись­мове опитування, колоквіум, семінар, залік, іспит тощо;

• види контролю: попередній (вихідний), поточний, тематич­ний, підсумковий.

Кожний вид контролю вирішує свої дидактичні завдання і має свої позитивні якості, тому їх не можна замінювати один одним.

Поряд із контролем якості навчання слід розглянути і оцінку, яка має два аспекти:

1) оцінка як процедура оцінювання якої-небудь дії (діяльності);

2) оцінка як вираження в умовних знаках-балах, а також в оцін­них судженнях вчителя ступеня засвоєння учнями знань, умінь, навичок, встановлених програмою [53, с.311].

Все більш актуальною в процесі навчання стає самооцінка як один з компонентів діяльності, пов'язаний не з виставленням собі оцінок, а з процедурою оцінювання, характеристикою процесу ви­конання завдань, його плюсами та мінусами.

Контроль якості навчання з образотворчого мистецтва здійс­нюється через поточне оцінювання результатів діяльності на уро­ках; тематичне оцінювання — на основі залікових тематичних робіт (на яке виділяється два чи, при необхідності, більше уроків); підсум­кове оцінювання (семестрове) — на підставі тематичних атестацій.

Залікові тематичні роботи можуть здійснюватися у вигляді:

— практичної роботи;

— зображення композицій на великому форматі (A3);

— залікових уроків наприкінці теми;

— рефератів та дослідницької роботи за темою, що вивчається;

— заліку у формі індивідуальної чи групової практичної роботи;

— культурологічних ігор-заліків за змістом вивченого матеріалу;

— захисту власних проектів учнів та ін.

Оцінювання навчальних досягнень учнів відбувається відпові­дно до рівня засвоєння навчального матеріалу:

• І рівень — початковий (пізнавальний), на якому учень розпіз­нає та відтворює окремі факти, елементи об'єктів при повторному сприйнятті раніше засвоєної інформації про них, або дій з ними. Оцінювання на цьому рівні відбувається в межах від 1 до 3 балів;

• II рівень — середній (репродуктивний), на якому учнем здійс­нюється репродуктивна дія (копія) шляхом самостійного відтворен­ня і застосування інформації про раніш засвоєну основу для вико­нання відомої дії у типовій ситуації. На цьому рівні учень може одержати від 4 до 6 балів;

• III рівень — достатній (конструктивно-варіативний). У цьому випадку відбувається суб'єктивно нова інформація в процесі само­стійної побудови або трансформації відомої основи для виконання нової дії у нетиповій ситуації. Оцінка навчальних досягнень учнів визначається від 7 до 9 балів;

• IV рівень — високий (творчий). Результатом діяльності на цьо­му рівні є самостійне конструювання орієнтаційної основи дії (знання-трансформації), в процесі цієї діяльності створюється об'єктив­но нова інформація. Відповідна оцінка на цьому рівні — від 10 до 12 балів.

При оцінюванні практичних робіт необхідна комплексна оцін­ка, яка містить такі критерії за якістю:

— розкриття та відповідності теми, що вивчається;

— наявність ідеї та образу, що розкривається;

— якість композиції, відповідно до вивчених правил та законо­мірностей;

— якість володіння засобами та техніками образотворчого мис­тецтва, на які був націлений навчальний матеріал.

Хотілося б звернути увагу на те, що наслідком правильно орга­нізованої перевірки знань є об'єктивне оцінювання, яке є міцним засобом стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів. Головною умовою позитивного стимулювання є успіх у діяльності. Основним об'єктом стимулювання є потреби і пов'язані з ними мотиви самовираження, самоствердження, спілкування, одержан­ня позитивних вражень, пізнання себе у діяльності та ін. Тому вся­ка оцінка виступає ще і мірою стимулювання чи анти стимулювання, в залежності від того, спонукає вона до успіху чи веде до невдачі і небажання навчатися.

Застосування сучасних моделей та методик організації й прове­дення контролю вимагають високого рівня науково-методичної підготовки та професійної майстерності викладача, тому впровад­ження науково обґрунтованого контролю мусить стати стимулом підвищення професійного рівня всього педагогічного колективу.

­Принципи і критерії оцінювання учнів

Учень здатний сприймати та репродукувати мистецькі явища на початковому рівні, небагатослівно їх характеризує, демонструє слабо сформоване художнє мислення, елементарні вміння та навички в художній діяльності. Учень володіє незначною частиною художньо-тематичного матеріалу, має слабо сформований рівень сприйняття мистецьких творів; виявляє певні художні вміння та навички, володіє незначною частиною художньої термінології, словниковий запас дозволяє викладати думку на елементарному рівні. Учень здатний сприймати та репродукувати окремі фрагменти мистецьких творів, знає незначну частину художньо-тематичного матеріалу, послуговуючись обмеженням термінологічним та словниковим запасом. Учень може сприймати та репродукувати художні твори на репродуктивному рівні, але не завжди розуміє художньо-образну сферу мистецького явища; застосування знань та термінології на практиці викликає труднощі. Учень володіє навичками й уміннями, які дають змогу відтворити окремі мистецькі явища, Сприймає та відтворює художні образи на частковому рівні, однозначно їх характеризує, демонструє слабо сформоване художньо-естетичне мислення, елементарні вміння у творчій художній діяльності. Володіє тематичною частиною теоретичного матеріалу, має слабо сформований рівень сприйняття художніх образів, виявляє певні творчі вміння та навички, володіє незначним термінологічним мінімумом, словниковий запас в основному дозволяє викласти думку. Учень може відтворити художні образи на репродуктивному рівні, але не завжди розуміє образну сферу художнього твору, застосування знань. Володіє навичками та уміннями, які дають змогу проаналізувати чи відтворити окремі художні образи, котрі мають художньо-конкретну словесну понятійну основу, але не завжди вміє сприймати і відтворювати художні образи, які вимагають практичного художньо-мистецького мислення; виявляє недостатнє знання спеціальної художньої термінології, словниковий запас небагатий. Учень може відтворити рівні візуальні образи, але має слабо сформоване художнє мислення; не завжди послідовно й логічно характеризує окремі художні явища, його розповідь потребує уточнень і додаткових запитань; учень виявляє знання і розуміння основних тематичних положень, але не завжди вміє самостійно зробити аналіз художнього твору, порівняння, висновки щодо сприймання творів образотворчого мистецтва. Учень не завжди вміє сприймати та репродукувати візуальні образи, робить непереконливі висновки, не завжди послідовно викладає свої думки, володіє незначною частиною термінологічного мінімуму, словниковий запас в основному дозволяє викласти свою думку.

Учень здатний сприймати та відтворювати окремі фрагменти художніх образів із конкретним образно-художнім змістом, знає незначну частину тематичного матеріалу, послуговуючись термінологічним та словниковим запасом. Учень може відтворити художні образи на репродуктивному рівні, але не завжди розуміє образну сферу художнього твору; застосування знань та термінологічного запасу на практиці задовільне. Учень володіє навичками та уміннями, які дають змогу проаналізувати чи відтворити художні окремі образи, які вимагають абсолютного художньо-мистецького мислення; виявляє недостатнє знання спеціальної художньої термінології, словниковий запас багатий.

Учень може відтворити різні візуальні образи, але має слабо сформоване художнє мислення; його розповідь потребує уточнень і додаткових запитань; учень виявляє знання і розуміння основних тематичних положень, але не завжди вміє самостійно зробити аналіз художнього твору, порівняння, висновки щодо сприймання творів образотворчого мистецтва. Не завжди вміє сприймати та репродукувати візуальні образи, робить непереконливі висновки, не завжди послідовно викладає свої думки, допускає мовленнєві та термінологічні помилки; учень знає найважливіший тематичний художній матеріал, але знання достатньо стійкі, спостерігаються помітні позитивні зміни у творчій художній діяльності учня. Уміє сприймати і репродукувати візуальні образи певного рівня, досить повно аналізує художньо-образний зміст твору, але має стандартне мислення, йому бракує власних висновків, асоціацій з художніх образів та життєвих явищ, недостатньо володіє спеціальною художньою термінологією при аналізуванні художніх творів у процесі їх сприймання. Учень виявляє достатнє засвоєння тематичного художнього матеріалу, але допускає несуттєві неточності у використанні спеціальної художньої термінології, які потребують допомоги вчителя; трапляються поодинокі недоліки у відтворенні художнього образу в оформленні своїх роздумів щодо оцінки творів образотворчого мистецтва, не завжди самостійно систематизує та узагальнює художній матеріал. Учень має міцні знання програмового матеріалу, але допускає неточності у формулюваннях та використанні спеціальної художньої термінології, не завжди може обґрунтовано донести своє творче бачення на художні явища у процесі їх сприймання, не завжди вміє відтворити фрагменти художньої термінології образів, вказані неточності може виправляти самостійно. Володіє художнім матеріалом в межах програми. Вміє використовувати набуті знання, вміння. Виявляє знання аналізувати твори образотворчого мистецтва, асоціювати їх із творами інших мистецтв та життєвих явищ, застосовувати набуті знання в образотворчій діяльності. Має ґрунтовні знання тематичного художнього матеріалу (жанри, митці, твори образотворчого мистецтва) у межах програми, здатний систематизувати, узагальнювати, свідомо сприймати та відтворювати візуальні образи, широко застосовувати асоціативні зв’язки між творами образотворчого мистецтва та життєвими явищами, учень свідомо послуговується мовою візуального мистецтва у роздумах, висновках та узагальненнях щодо сприймання художніх образів, має достатньо високий рівень художньо-мистецького мислення у розвитку світопізнання та світовідчуття, самостійно використовує набуті художні вміння та власні здібності в художній діяльності.

Поиск по сайту: