АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Етапи розвитку психологічних знань

Читайте также:
  1. I. Контроль, корекція та закріплення знань.
  2. I. Контроль, корекція та закріплення знань.
  3. II. Розвиток математичних знань.
  4. II. Розвиток математичних знань.
  5. II. Розвиток математичних знань.
  6. II. Розвиток математичних знань.
  7. II. Розвиток математичних знань.
  8. II. Розвиток математичних знань.
  9. II. Розвиток математичних знань.
  10. II. Розвиток математичних знань.
  11. III. Розвиток математичних знань.
  12. III. Розвиток математичних знань.

І етап (IV ст. до н.е. – середина XVII ст. н.е.) психологія як наука про душу.

II етап (середина XVII ст. – середина XIX ст.) – психологія як наука про свідомість.

III етап (середина XIX ст. – середина XX ст.) – психологія як наука про поведінку.

IV етап (середина XX ст. – по теперішній час). Психологія – наука, що вивчає об’єктивні закономірності, прояви та механізми психіки.

Психологічні знання з античних часів розвивались в рамках філософії і медицини. Відомо, що старогрецький лікар Гіппократ, який вивчав будову організму, причини здоров’я і захворювання, вважав органом психіки – мозок. Душу людини тлумачили як речовину, частку космосу (Демокріт – матеріалістична лінія). Їм протистояло ідеалістичне вчення про безсмертя душі (Сократ, Платон). Видатним здобутком античного періоду є трактат Арістотеля «Про душу», в якому він узагальнив все, що було написано і зроблено його попередниками і розробив систему психологічних понять, хоча і не позбавлених дуалістичних нашарувань.

В епоху Відродження значного розвитку набула механіка. Її називали “царицею наук”. Тому цілком природньо, в цей час бере верх лінія досвідного вивчення людини. Так, Декарт створює теоретичну модель організму, яка працює механічно, а відтак душа перестає бути живою. Гервей відкриває систему кровообігу і серце розглядає як помпу, що перекачує рідину. Цінним є те, що саме декартова схема відкрила рефлекторну природу поведінки, але не змогла пояснити здатність людського організму до навчання. Ця обставина змінює погляд на душу. Її предметом стає свідомість, яку в різних аспектах розглядають Б. Спіноза, Г. Лейбніц, Дж. Локк тощо. Але до початку ХІХ ст. психологічні знання розвивались в рамках філософії.

Відокремлення психології від філософії в окрему науку припадає на другу половину ХІХ ст. і пов’язане зі створенням німецьким вченим В. Вундтом першої експериментальної лабораторії у Лейпцігу (1879). Експериментальні дослідження вчених І. Сеченова, І. Павлова, З. Фрейда та інших вчених розширили об’єкт психології як науки, визначили окремі напрямки психології.

Австрійський вчений Галль запропонував “карту головного мозку” згідно якої різні здібності людини розташовані в певних його ділянках. Це спонукало до наукового пошуку. Адже мозок вважається найскладнішою з живих структур у Всесвіті. Він наповнений мільярдами нервових клітин, кожна з яких є своєрідним передавальним пристроєм.

Психічні функції певним чином розподілені між лівою і правою півкулями, які здатні отримувати і переробляти інформацію як у вигляді слів, так і образів. Це усвідомлення має привести до висновку, що всі свідомі і несвідомі дії людини за способом походження є рефлексами, а психічні процеси, явища – це особливі вияви рефлекторної роботи мозку. Ці важливі теоретичні положення були експериментально доказані І.П. Павловим (1849–1936). Сукупність поглядів І.П. Павлова називають ученням про дві сигнальні системи.

У рефлекторній діяльності мозку психічне невідділене від фізичного. Однак, воно не виводиться безпосередньо з фізіологічного і не зводиться до нього.

Під впливом різних обставин в процесі еволюції виникла людська свідомість як відображення дійсності в мозку людини. Воно може відбуватись на різних рівнях: несвідомого, свідомого, надсвідомого.

Спроба подолати кризу у психологічних дослідженнях спричиняє виникнення кількох впливових шкіл та напрямів у психологічній науці. Це: бі­хевіоризм, генетична психологія, гештальтпсихологія, психо­аналіз, когнітивна психологія, гуманістична, психологія, пси­хологія діяльності тощо.

 

 

2. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ, ГАЛУЗІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ

“ Термін „психологія” – грецького походження, поєднує два слова: „псюхе” (душа) і „логос” (вчення, слово), що означає “наука про душу”.

В сучасні часи не викликає сумніву існування особливої реальності, відмінної від зовнішньої дійсності. Насправді, ми можемо згадати і подумки пережити ще раз те, що давно пропало із нашого життя, уявити собі не тільки те, чого ніколи не бачили, але й те, чого ніколи не існувало. В нас живуть почуття, бажання, думки, в яких особливим образом відображується оточуючий нас світ, утворюючи суб’єктивну психічну реальність.

Психологія вивчає цей внутрішній світ психічних явищ людини, усвідомлюваних або не усвідомлюваних нею.

Для того щоб займатися будь-якою діяльністю, спілкуватися з іншими людьми, щоб орієнтуватися в оточуючому світі, людині необхідно його пізнати. Психологія вивчає, які властивості дійсності пізнає людина за допомогою психічних процесів – відчуття, сприйняття, мислення, уявлення. Психологія також розглядає психологічні особливості різних видів діяльності і спілкування та їх вплив на психіку.

Хоча психічні явища підкоряються загальним закономірностям, для кожної людини вони індивідуальні. Тому психологія вивчає індивідуально-психологічні особливості людей, їх особистість, мотиви поведінки, темпераменту і характеру.

Таким чином, психологія – це наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності.

Предметом психології – є психічна сторона діяльності та спілкування людини, психічні процеси, стани, властивості людини; розкриття законів виникнення, розвитку і перебігу психологічної діяльності; становлення психічних властивостей людини; з’ясування життєвого значення психіки.

Основні функції психології як науки:

– пізнання психічного;

– оволодіння методами психічної діагностики;

Психологія – наука про поведінку. (Задача психології – експерименти, у процесі яких можна спостерігати поведінку людини, її реакцію в певних умовах).

Експериментальною психологія стає з 1879 р., коли німецький психолог Вільгельм Вунт заснував у Лейпцізі першу в світі психологічну лабораторію. Таку ж лабораторію відкрив Бехтєрєв Володимир Михайлович у Росії.

IV етап (сучасний, з другої половини XX ст.):

Психологія – наука, що вивчає об’єктивні закономірності, прояви та механізми психіки.

Сучасна психологічна наука має тісний зв’язок з іншими галузями наукового знання: – Психологія і філософія; – психологія та природничі науки; – психологія і технічні науки; – психологія та медичні науки; – психологія та суспільні науки

- Завдяки унікальним і глибинним зв’язкам з науками різного спрямування, психологія розкриває місце людини в соціальній групі, суспільстві, світі в цілому, сприяє пошукові смислежиттєвих настановлень.

- Внаслідок ключової позиції в системі наук, психологія виступає як джерело пояснення їх формування та розвитку, тобто є основою теорії пізнання.

- Психологія має важливе світоглядне значення, виступає безпосередньо основою виховної роботи, даючи засади розвитку індивідуальності, формування особистості, виховання життєво активного громадянина демократичного суспільства в його неповторній, творчій унікальності та вселюдяності.

- Значення психології зросло в наш час інформативної революції, інтенсивного спілкування людей з людьми, колективами, групами, машинами, коли зросла потреба в оволодінні методами самоосвіти, самопізнання, самовиховання, самоаналізу, саморегуляції, саморозвитку, самореалізації.

До сучасної психологічної науки входять такі галузі, як:

1. Військова психологія – вивчає психологічні особливості різних видів військової діяльності (психологію людини у військовій підлеглості; питання навчання і виховання військових).

2. Вікова психологія – вивчає закономірності етапів психічного розвитку і формування особистості протягом онтогенезу. Вікова психологія включає дитячу психологію, психологію підлітка, юнака, дорослої людини, людини похилого віку.

3. Генетична психологія – охоплює вікову психологію і вивчає, як відбувається психічний розвиток людини з перших днів життя до смерті.

4. Екологічна психологія – вивчає психологічні аспекти взаємовідносин людини і довкілля, що органічно включене в життєдіяльність людини і є важливим чинником регуляції її поведінки.

5. Загальна психологія – вивчає загальні закономірності психічної діяльності людини. Загальна психологія є теоретичною й експериментальною базою психології, виявляє найбільш загальні психологічні закономірності, теоретичні принципи і методи психології, її основні поняття та категорії.

6. Зоопсихологія – наука про психіку тварин, прояви і закономірності психічного відображення на цьому рівні.

7. Інженерна психологія – галузь психології, що досліджує процеси і засоби інформаційної взаємодії між людиною і машиною.

8. Космічна психологія – вивчає психологічні особливості діяльності космонавта, залежність цих особливостей від ряду специфічних факторів.

9. Медична психологія – вивчає психологічні аспекти гігієни, профілактики, діагностики, лікування, експертизи та реабілітації хворих, а також взаємини між лікарем і хворим.

10. Патопсихологія ­– розділ медичної психології (включає психологію людей з вадами розумового розвитку, зору, слуху).

11. Педагогічна психологія – галузь психології, що вивчає психічні проблеми навчання і виховання.

12. Порівняльна психологія – охоплює проблеми, пов’язані з антропогенезом, становленням людської свідомості і вивчення спільного і відмінного в психічній діяльності людини і тварин.

13. Психологія мистецтва – вивчає властивості і стани особистості, що обумовлюють створення і сприймання художніх цінностей і їх вплив на життєдіяльність особистості.

14. Психологія особистості – вивчає закономірності формування людини як суб’єкта діяльності; систему всіх психічних процесів, станів, властивостей індивіда, що опосередковує його взаємодію з соціумом через предметну, діяльність; процес соціалізації.

15. Психологія праці – вивчає психологічні особливості трудової діяльності. Вона досліджує професійно важливі якості, необхідні для певної спеціальності; психологічні засади організації праці; взаємини в трудовому колективі.

16. Психологія реклами – включає оцінку потреб, попит на певні товари.

17. Психологія спорту – напрямок психологічної науки, предметом якого є вивчення закономірностей вияву і розвитку психіки окремої людини, а також колективної взаємодії в умовах змагальної та тренувальної діяльності.

18. Психологія торгівлі – вивчає взаємини між продавцем і покупцем, вплив реклами на ефективність торгівлі.

19. Соціальна психологія – вивчає закономірності поведінки і діяльності людей, обумовлені фактом їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики цих груп.

20. Етнопсихологія – наука про етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування і функції національної самосвідомості, етнічних стереотипів.

21. Юридична психологія – вивчає закономірності та механізми психічної діяльності людей у сфері відносин, які регулюються правом.

 

3. ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА, ПРЕДМЕТ ПЕДАГОГІКИ, ЇЇ МІСЦЕ В СИСТЕМІ СУЧАСНИХ НАУК

Педагогіка – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості; – це наука, що охоплює питання виховання, освіти і навчання.

Термін походить від грецьких слів (paidos) – дитя і (ago) – веду, виховую, тобто дітородіння, діловодство.

У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії пайдагогос найчастіше були жерці, а в Давній Греції – найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи, педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре оволоділи науками, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів. У середні віки педагогічною діяльністю займалися переважно священики, ченці, однак у міських школах та університетах – дедалі частіше люди зі спеціальною освітою.

У Давньоруській державі педагогів називали майстрами. Упродовж багатьох століть тут не було спеціальних навчальних закладів для підготовки вчителів. Ними були і дяки з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали – школярі-книжники.

Педагогіка як наука спочатку формувалася в рамках філософії. Значний внесок в її розвиток і формування зробили такі вчені-філософи минулого, як Сократ (469-399 рр. до н.е.), Платон (427-347 рр. до н.е.), Аристотель (384-322 рр. до н.е.), Квінтіліан (бл. 35-95 рр.) Томас Мор (1478-1535 рр.) та ін.

Педагогіка сформувалася в окрему науку лише ХVІІ ст. Із виходом у світ ряду фундаментальних творів, передусім класичної праці Яна-Амоса Коменського „Велика дидактика” (1632 р.).

У своєму розвитку педагогіка пройшла певні стадії:

Народна педагогіка ­­– духовна педагогіка – світська педагогіка

Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.

Педагогіка народознавства – напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує практичне засвоєння учнями культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.

Українська народна педагогіка – складова народознавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці.

Родинна педагогіка – складова народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім’ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері й батька, бабусі й дідуся, поваги до пам’яті померлих.

Педагогічна деонтологія – народне вчення про виховні обов’язки батьків перед дітьми, вчителів – перед учнями, вихователів – перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Козацька педагогіка – частина народної педагогіки, спрямована на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.

Якщо простежити історичний шлях розвитку педагогіки, то побачимо, що спочатку вона сформувалася як наука про виховання підростаючого покоління. Після того як був накопичений та узагальнений досвід виховання підростаючого покоління, і у зв’язку з новими потребами суспільства виникла необхідність зайнятися вихованням і дорослих, у тому числі батьків та педагогів.

Педагогіка як наука розробляє теорію і технологію організації педагогічного процесу, шляхи удосконалення діяльності педагога (педагогічну діяльність) і різних видів діяльності учнів, а також стратегію і способи їх взаємодії.

До основних завдань педагогіки відносять:

– визначення змісту навчання і виховання, виходячи із досягнень цивілізації і прийнятих загальнолюдських норм моралі;

– дослідження і розробка теоретичних засад процесу навчання і виховання та їх практична реалізація;

– розробка і впровадження в практику найефективніших форм і методів навчання і виховання згідно з запитами суспільства яке розвивається;

– виділення завдань морального, трудового, естетичного виховання, виховання молоді за оптимальної взаємодії закладів освіти, сім’ї та громадськості;

– розробка проблем виховання і підготовки висококваліфікованих фахівців для потреб народного господарства;

– формування демократичного світогляду, почуття державності, виховання патріотизму і поваги до свого народу.

Основними категоріями педагогіки є виховання, навчання й освіта.

Виховання – це цілеспрямований і організований процес формування особистості.

Навчання – це двосторонній процес взаємообумовленої діяльності учителя й учня, спрямований на оволодіння учнів знаннями, вміннями і навичками, розвиток їхніх інтелектуальних потенційних можливостей, озброєння методами самостійної пізнавальної діяльності.

Освіта – це процес і результат оволодіння надбаннями людської культури як передумови активної соціальної діяльності.

Названі категорії взаємопов’язані між собою і спрямовані на розв’язання єдиних завдань.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)