АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Ринкове господарство в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Читайте также:
  1. II Съезд Советов, его основные решения. Первые шаги новой государственной власти в России (октябрь 1917 - первая половина 1918 гг.)
  2. Агрохімічна служба в Україні у радянські часи
  3. Адміністративна реформа в Україні
  4. Венеция и Северная Италия. Первая половина XVI века
  5. Вигнання військ блоку фашистських держав в Україні 1943-1944
  6. Види виборчих систем.Виборча система в Україні
  7. Види умовних знаків топографічних карт, які видаються в Україні, пояснювальні підписи та цифрові позначення.
  8. Визначте період року, коли в Україні найчастіше спостерігаються циклони.
  9. Виникнення і розвиток братських шкіл в Україні
  10. Виникнення і розвиток вікової психології в Україні
  11. Випишіть військові операції часів Першої світової війни (укажіть хронологічні межі), які відбувалися на Україні. Зазначте час їх проведення.
  12. Виробництво мінеральних добрив в Україні (2006 р.)

 

Промисловий переворот і розвиток капіталізму в Україні. Важливу роль у здійсненні промисло­вого перевороту і розвитку капіталізму в Україні мали соціально-економічні реформи на селі. У 1847—1848 рр. у Правобережній Україні царські власті провели так звану інвентарну реформу. Її мета полягала в законодавчому врегулюванні взаємовідносин поміщиків і кріпаків. У кожному маєтку запроваджувалась інвен­тарна книга, до якої записувалися норми панщини та інших кріпосницьких повинностей, які мав визначити сам поміщик. Його земельна власність до того ж залишалася недоторканною. Запровадження реформи силою успіху не мало. Вона не вирішу­вала проблем селянства, а була спробою увічнити кріпосницькі відносини.

Не минуло і двох десятиліть як уряду знову довелося повер­татись до проблем селян. Царський маніфест і законодавчі акти про звільнення селян з кріпацтва з'явилися весною 1861 р. Принципові риси російської моделі селянської реформи, що за­чепила долі 5,3 млн селян, схожі з австрійською (1848 р. імпера­торським патентом оголошено звільнення селян від панщини та інших повинностей на користь дідичів у Галичині та Буко­вині) і з ухвалою Угорського сейму (1848), підтвердженою зго­дом імператорським патентом (1853) щодо селян Закарпаття: ліквідація особистої залежності селян від поміщиків, створення органів селянського самоврядування, наділення селян землею та визначення за неї повинностей, викуп селянських наділів.

Внаслідок реформи 94 % колишніх поміщицьких селян одер­жали наділи менше 5 десятин, тобто нижче норми середнього прожиткового мінімуму. За ці наділи селяни заплатили 20 % рентою, а 80 % повинні були протягом 49 років викуповувати у поміщиків за встановленими реформою дуже високими цінами, які майже в 3 рази перевищували тодішні ринкові ціни на зем­лю. Внаслідок реформи 220 тис. українських селян залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділ до однієї десятини, 1600 тис. — від однієї до трьох десятин. Від 14 % у Херсонській губернії до 37 % у Катеринославській найкращих селянських земель у процесі розмежування за підтримки держави захопили поміщики Російської імперії.

Таке ж становище було і на Правобережжі. За звільнення селян дідичі одержали великий викуп і, крім того, поступово заволоділи майже всіма лісами і пасовищами.

Реформи 1861 р. зберігали селянську общину, яка перетво­рювалася у найнижчу адміністративну одиницю. До її функцій належали місцеве самоврядування, забезпечення своєчасної спла­ти селянами платежів та податків і виконання ними повиннос-тей. Характерною особливістю України було незначне поширен­ня селянських общин. Так, у Лівобережній Україні общиною жили понад ЗО %, а на Правобережжі — лише 20, тоді як у Росії понад 95 % селян. Таке переважання індивідуальних господарств зумовило в перспективі більший потяг українських селян до приватної власності, ніж російських селян.

Реформи відкрили перед звільненими з кріпацтва селянами широкі можливості для активізації господарської діяльності. Селяни, як і представники інших соціальних верств населення, могли купувати рухоме і нерухоме майно, займатися не тільки сільськогосподарським виробництвом, а й торгівлею, відкривати промислові підприємства. Виникли умови для вільного найму робочої сили.

Проте слід зазначити, що модернізація народного господар­ства Російської імперії, до складу якої входило 80 % україн­ських земель, мала наздоганяючий характер. В основу такої мо­делі покладено принцип втілення передових технологій та еко­номічних механізмів не шляхом розвитку і зрілості національ­ної економіки, а, як правило, під тиском зовнішніх факторів, що загрожують втратою позицій на міжнародній арені державі-аут­сайдеру.

Характерні риси моделі економіки, що “наздоганяє” такі:

- втілення в життя прогресивних явищ та процесів не завдя­ки еволюції "знизу", а силовій модернізації — "революції згори";

- вибіркове, а не системне запозичення та використання світо­вих досягнень у галузі техніки, технології та організації вироб­ництва;

- пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації структури економіки;

- збереження протягом тривалого часу багатоукладності, па­ралельне існування нового, що набирає силу, укладу та попередніх укладів, що не досягли піку свого розвитку і повністю не вичер­пали своїх можливостей;

- порушення однорідності економічного простору, усклад­нення соціальних та політичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Принциповою особливістю наздоганяючої моделі є різке зро­стання ролі держави, що виявляється у встановленні державно­го контролю за всіма сферами економіки, активному втручанні державних структур у хід реформ. Реалізація такого сценарію на практиці веде до зростання авторитарності влади, посилення централізму, збільшення ролі чиновництва, бюрократизації управління.

У пореформений період розвиток капі­талізму в сільському господарстві відбу­вався двома шляхами, відомими під на­звами прусського й американського. Прусським шляхом до ка­піталізму йшли правобережні й лівобережні губернії України, де діяла відробіткова система (за оренду землі у поміщика селя­нин відробляв своїм інвентарем та худобою на поміщицьких землях), яка вела до прогресуючого розорення і кабали основної маси селян. Правобережжя, завдяки розвитку цукрової промис­ловості, дещо випереджало за темпами економічного розвитку Лівобережжя. На Півдні України, де гальмівний вплив залишків феодалізму був менш відчутним, набув поширення американ­ський спосіб переходу до капіталізму — поміщики створюва­ли на базі своїх маєтків потужні агровиробництва, що ґрунтува­лися на використанні машин та вільнонайманої праці, а заможні селяни формували товарні господарства фермерського типу. У сфері землеволодіння та землекористування внаслідок пе­ретворення землі на товар у другій половині XIX ст. відбулися докорінні зрушення. По-перше, сформувався досить високий рівень концентрації землі. На початку XX ст. власниками 68 % усієї дворянської землі були близько 3 тис. поміщиків. По-дру­ге, відбувся докорінний перерозподіл земельної власності, що йшов у напрямі переходу від становості до безстановості, актив­ного витіснення дворянського землеволодіння буржуазним. У 1877—1905 рр. поміщики українських губерній продали осо­бам недворянського походження третину загальної площі дво­рянського землеволодіння (6 млн десятин), крім того заможні селя­ни викупили у свою власність із дворянського землеволодіння 4,5 млн десятин землі. Тому власний земельний фонд зріс майже у 4 рази. По-третє, значно зросло орендне землекористування. Відробіткова форма оренди відживала, зростання товарності гос­подарств сприяло поширенню грошової, підприємницької оренди.

Товаризація сільськогосподарського виробництва давала мож­ливість застосування техніки у землеробстві, використання вільно­найманої праці, посівних площ та поліпшення структури посівів. Насамперед це було характерним для південноукраїнських ре­гіонів. Наприкінці 70-х років у господарствах України діяло май­же 700 парових двигунів. Протягом 70—80-х років XIX ст. імпорт сільськогосподарської техніки збільшився майже в 16 разів, а її виробництво на Півдні України за ці роки зросло в 12 разів.

Капіталізація поміщицьких та селянських господарств сприя­ла формуванню ринку вільнонайманої праці. Наприкінці XIX ст. кількість поденних та постійних найманих робітників, зайнятих у землеробстві України, становила майже 2 млн осіб. Завдяки колонізації Півдня України та інтенсивному розвитку господар­ства в інших регіонах України за період 1860—1887 рр. посівні площі зросли в 1,5 раза. Товаризація виробництва сприяла змінам у структурі посівів: різко збільшилась частка посівів пшениці та ячменю, а також таких технічних культур, як цукровий буряк, картопля, тютюн тощо.

Внаслідок цих змін частка української пшениці в експорті Ро­сійської імперії становила 90 %. До того ж в Україні збирали 43 % свіжого врожаю ячменю, 20 % — пшениці та 10 % — кукурудзи.

На початку XX ст. в аграрному секторі України налічувало­ся понад 32 тис. поміщицьких господарств. Посилився процес майнової диференціації. У 1917 р. частка заставлених господарств (понад 15 десятин) досягла 5,1 %, а безземельних та малоземель­них селян в Україні — 80,5 %. Внаслідок цих процесів зростала соціальна напруженість.

Особливості української промисловості. Українська промисловість, розвиваючись у руслі загальноросійських економічних тенденцій, водночас мала особливості:

1. Перетворення Півдня України, на основну паливно-ме­талургійну базу Російської імперії. З часу реформи 1861 р. видобуток кам'яного вугілля в Україні зріс більш як у 115 разів і становив у 1900 р. 691,5 млн пудів (майже 70 % усього видо­бутку Російської імперії); залізної руди — в 158 разів (210 млн пудів — більше половини загальноімперського видобутку), тоді як на Уралі лише в 4 рази. Наприкінці 90-х років Україна дава­ла понад половину загальноімперської виплавки чавуну (92 млн пудів). Енергоозброєність кожного заводу Півдня була вищою в середньому в 42 рази, ніж на Уралі, що сприяло вищій (у 6 разів) продуктивності праці робітника-металурга.

2. Більш швидкі порівняно із загальноімперськими тем­пи розвитку індустрії. Виробництво чавуну протягом 1870— 1880 рр. збільшилося в Україні у 4 рази, прокату — в 7,7 раза, тоді як у Росії аналогічно на 25 і 139%. Аналогічні процеси відбувалися і в інших галузях важкої індустрії України.

3. Високий рівень концентрації виробництва. У 1892 р. вісім найбільших шахт Донбасу видавали на-гора більше трети­ни річного видобутку вугілля та антрациту краю. У 60—90-х ро­ках при зменшенні загальної кількості цукрових заводів в Украї­ні (з 247 до 153) виробництво цукру на них зросло в 14 разів.

4. Значний вплив іноземного капіталу. У Катеринослав­ській і Херсонській губерніях за останні два десятиріччя XIX ст. виникло 17 нових металургійних заводів. Більшість із них були побудовані на кошти іноземних капіталістів: англійських — завод Джона Юза з робітничим селищем Юзівка (тепер Донецьк); бельгійських — Дніпровський завод у селищі Кам'янському (те­пер Дніпродзержинськ); французьких — Гданцівський біля Кри­вого Рогу. Російські капіталісти стали власниками заводів: Брянського — поблизу Катеринослава, Дружківського та Донецько-Юр'ївського — у Донбасі. Французький, бельгійський, англій­ський і німецький капітали займали ключові позиції в кам'яно­вугільній, залізорудній і металургійній промисловості України. 25 % всіх зарубіжних інвестицій Російської імперії припадало на Україну. На цих заводах запроваджувалися новітні техніка та технології, використовували апробовані у передових країнах форми організації праці, велася підготовка кваліфікованого, високопрофесійного персоналу. На багатьох заводах адміністратив­но-управлінський персонал, інженерно-технічні працівники, майстри і навіть частина кваліфікованих робітників були іноземцями.

Капіталістам-іноземцям на початку XX ст. в Україні належало близько 90% акціонерного капіталу монополістичних об'єднань, переважна більшість прибутків яких спливала за кордон.

5. Структурна та територіальна диспропорційність. За підтримки держави пріоритетне значення надавалося важкій індустрії, яка розвивалася темпами вдвічі швидшими порівняно з галузями легкої промисловості. Такий підхід призвів до сер­йозних деформацій структури економіки України — гіпертрофованого нарощення виробництва засобів виробництва за раху­нок звуження виробництва предметів споживання. Ця тенден­ція в економіці України збереглася й у XX ст. Більше того, по­тужне нарощування промислового потенціалу та концентрація робочої сили в Подніпров'ї та Донбасі разюче контрастували з розвитком інших регіонів України. До сьогодні така диспропор­ція в розміщенні продуктивних сил України становить складну проблему національної економіки.

6. Формування економіки України як органічної части­ни економічного простору Російської імперії. Цей процес ви­являвся у гіпертрофованому розвитку галузей великої індустрії південноукраїнських земель; гальмуванні розвитку частини га­лузей легкої промисловості (полотняна, суконна і т. ін.), які кон­курували з аналогічним виробництвом центральноросійських земель; побудові української промисловості на принципі незавершеності, відсутності замкнутого технологічного циклу тощо. Фактично однобічний, колоніальний характер мав товарообмін. Лише 155 українських промислових підприємств виробляли го­тову продукцію, а решта давали сировину для виготовлення та­кої продукції в Росії. Готові товари, що довозилися з Росії, кош­тували дорожче, ніж українська сировина. Отже, нагромадження капіталу в Росії відбувалося і за рахунок нееквівалентної торгівлі з Україною. Регулювання цін за перевезення вантажів залізницями було таким, що було вигідніше вивозити продукцію поза межі України, ніж доставляти її на власній території. До речі, гужові дороги тут на той час набули слави найгірших у Європі.

Подібні тенденції спостерігалися і на початку XX ст. За рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях Украї­на не лише домінувала в Російській імперії, а й посідала одне з перших місць у світі. Продукція лише п'яти найбільших заводів-гігантів Півдня України (Юзівського, Дніпровського, Олександрівського, Петровського, Донецько-Юр'ївського) становила понад 45 % загального промислового виробництва, зокрема, майже 25 % загальноросійського чавуну. На початку XX ст. кількість цукрових заводів зменшилася з 247 до 153 (зі збільшенням загальної кількості робітників з 38 тис. до 78 тис.). Виробництво цукру на них зросло в 14 разів: з 1,6 до 23 млн пудів (84 % виробництва всієї Російської імперії). Щоб не допускати зниження цін на внут­рішньому ринку, найбільші цукрозаводчики України 1887 р. у Києві об'єдналися в цукровий синдикат — перше в Російській імперії капіталістичне монопольне об'єднання. Вже через 5 років у його підпорядкуванні перебувало понад 90 % усіх цукрових заводів України.

У цілому на великих підприємствах в Україні працювало понад 44 % усіх робітників, тоді як у США — лише 33 %.

Формування внутрішнього ринку. На початку XX ст. прогресувала тенденція нерівномірності розвитку регіонів України. Найбільш відсталим регіоном, де зберігалися пережитки кріпацтва, залишалося Лівобережжя. У цей же період сформувалася певна спеціалізація промислових регіонів України. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої. Кривий Ріг — залізоруд­ної, Правобережжя і певною мірою Лівобережжя — цукрової промисловості. Ці осередки промислового виробництва з часом набули загальноросійського значення, а частка промисловості України в загальному обсязі продукції усього народного госпо­дарства становила 48,2%.

У 1913 р. тут вироблялося 69% загальноросійської продукції чавуну, 57% сталі та 58% прокату. На Україну в цей час при­падало 20,2 % усієї продукції машинобудування (65 підприємств сільськогосподарського машинобудування давали майже 70% загальноімперського виробництва сільськогосподарських знарядь) та металургійної промисловості Росії. Продовжувалось підпорядкування української промисловості імперському центру. У 1913 р. на українську промисловість припадало 70 % видобутку сировини та виготовлення напівфабрикатів Російської імперії. Це певною мірою визначало характер розвитку економіки України в цілому: вона залишалася сільськогосподарським райо­ном імперії, де в селах проживало 80 % населення.

Важливу роль у завершенні формування внутрішнього рин­ку і зростання капіталістичного промислового виробництва мало шляхове будівництво. На території України першу залізницю Львів — Перемишль було прокладено в 1861 р. До 1900 р. дов­жина залізничної колії в Україні становила 8417 км. Харків­ський і Луганський паровозобудівні заводи, що виникли наприкін­ці XIX ст., до 1900 р. випустили 233 паровози. Зростання про­мислового виробництва і розвиток мережі залізниць сприяли роз­ширенню стаціонарної торгівлі, яка з 80-х років стала переважа­ти. Ярмарки і базари поступаються місцем стаціонарній роздрібній мережі — крамничній і магазинній торгівлі. Кількість стаціонарних торгових установ збільшилася з 33,2 тис. у 1861 р. до 87 тис. у 1900 р. Зростала роль товарних бірж.

Розвиток ринкових відносин вимагав створення стабільної державно-кредитної системи. У 1860 р. уряд Росії ліквідував старі дореформені банки і створив якісно новий Державний банк, на який покладалося завдання зміцнення грошової і кредитної систем. В Україні функціонувало три контори Державного бан­ку — в Києві, Харкові й Одесі та 24 його відділення в інших містах, що здійснювали кредитування торгівлі, промисловості й сільського господарства. У 1897 р. банку було надано право са­мостійно здійснювати емісію грошей.

У 60—70-х роках формується мережа комерційних банків. У Росії перший акціонерний Комерційний банк було засновано в Петербурзі в 1864 р. У 1868 р. засновано Київський приватний комерційний банк і Харківський торговельний банк, у 1871 р. — Київський промисловий, у 1872 р. — Катеринославський комер­ційний з філіями у Полтаві та інші великі банки. У 1873 р. в Україні діяло 10 акціонерних комерційних банків, які використо­вували свої засоби як позичковий капітал і надання позик під цінні папери або заставу товарів. Діяльність їх характеризувалась розширенням операцій, викликаних великим попитом на кредити в умовах буму залізничного будівництва. Проте 1871 р. став для багатьох із банків роком великих збитків, низьких диві­дендів і великих списань безнадійних боргів, спричинених част­ковими банкрутствами. Потрібен був час, щоб акціонерні ко­мерційні банки знову зайняли належне місце у фінансово-кре­дитній системі.

80-ті роки позначені створенням нових державних земель­них банків: Селянського (1882) і Дворянського (1885). Держав­ний Селянський банк перебував у підпорядкуванні Міністерства фінансів і мав 9 філій в Україні. Його основна функція — на­дання довгострокових позик селянам під заставу землі, яку вони викуповували у поміщиків, на умовах оплати 7,5--8,5 % роз­міру кредиту щорічно. Державний Дворянський банк мав в Украї­ні 7 філій, які надавали довгострокові позики потомственим дворянам-землевласникам.

Зупинення падіння курсу рубля і зміцнення національної валюти мало важливе значення для розвитку економіки. З цією метою у травні 1895 р. Державна рада своєю постановою відно­вила дозвіл на угоди у золотій валюті (заборонені наприкінці 1863 р.), а міністру фінансів надала право дозволяти приймання золотих монет при сплаті податків, а також встановлювати і змінювати курс золотої монети за платежами до казни. Після затвердження царем постанова набрала сили закону, що фак­тично означало офіційне визнання золота як грошей. У січні 1897 р. Державна рада прийняла закон "Про карбування й ви­пуск у обіг золотих грошей", за яким дозволявся вільний обмін паперових кредитних рублів на золото за. фактичним курсом. Мо­нети з чистого золота карбувалися вартістю 5, 10, 15 рублів (ім­періали). Встановлювався фіксований курс кредитного рубля:

7 руб. 40 коп. за золотий півімперіал номіналом 9 рублів. Один рубль прирівнювався до 0,77 г золота. У "миколаївській десятці" чистого золота було 7,7 г (золотий паритет основних у той час валют був такий: 1 долар — 1,5 г, 1 фунт стерлінгів — 7,8 г, 1 франк — 0,29 г, 1 марка — 0,35 г). Державний банк мав ви­ключне право емісії банкнот, які забезпечувались державним зо­лотим запасом і обмінювались на золото, як і в провідних краї­нах світу. Це значно зміцнило фінансово-кредитну систему краї­ни, що сприяло розвитку економіки, розширенню торгівлі і поси­ленню зовнішньоекономічних зв'язків.

Важливе значення у товаризації виробництва на селі мала столипінська агарна реформа. Основний зміст указу 1910 р. полягав в утвердженні на селі приватної селянської власності, яка передбачала спадкове володіння, купівлю-продаж і заставу землі. Метою було формування міцних селянських господарств фермерського типу. Цей процес і відбувався у реальному житті. В Україні (найбільше — на Правобережжі й Півдні) на хутори й відруби виселилися 226 тис. селянських господарств, що стано­вило майже половину їх загальної кількості. Реформа сприяла розвитку аграрних відносин на селі, широкому застосуванню машин і добрив, що зумовлювало зростання товарності сільсько­го господарства.

З 1910 по 1913 р. посівні площі в українських губерніях зрос­ли на 900 тис. десятин і загалом становили 22,9 млн десятин. Валовий збір зерна становив 1200 млн пудів (1913). Україна за­безпечувала 40 % зернової продукції, експортованої Російською імперією. Третина всієї продукції сільського господарства про­давалася на внутрішньому і зовнішньому ринках. Проте наявність 2 млн селян із середнім наділом 2 десятини (половина з яких не мали ні коня, ні корови), 5 тис. поміщиків, які володіли в середньому 1600 десятин (1914), зумовлювала невисоку середню врожайність — 9—10 ц з га, утримувала українське село у постійній соціальній напруженості.

Велике значення в індустріалізації України мала протекціо­ністська політика російського уряду. Порівняно з 1868 р. у 1891 р. мита на чавун збільшились у 10 разів, на гас — у 3, рей­ки — 4,5, машини — у 8, паровози — у 4, на бавовняні ткани­ни — у 2 рази. Сума мита до вартості товару у 1868 р. становила 17,6 %, а у 1891 р. — 33 % вартості вивозу. Для порівняння: в Італії цей показник становив 18 %, у Франції — 9, у Німеччині — 8, у США — 30 %. І лише у Бразилії він був вищим і становив 40 %.

Високі митні збори на імпортовані іноземні товари відкрива­ли внутрішній ринок для вітчизняної промисловості та сприяли її розвитку. Водночас така політика сприяла імпорту не товарів, а капіталів.

Отже, на початку XX ст. під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни в економічній сфері. Перетворення в аграрному секторі сприяли високому рівню концент­рації землі, докорінному перерозподілу земельної власності (від становості до безстановості), застосуванню техніки, використан­ню вільнонайманої праці, поліпшенню структури посівів тощо. Ці зміни дали Україні можливість перетворитися на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції не тільки імперського, а й світового значення. У 60—80-х роках XIX ст. завершився промисловий переворот, розпочалась індустріаліза­ція економіки України. У пореформений час індустріалізований Південь України перетворився на основну паливно-металургій­ну базу імперії. Розвиток української промисловості характери­зувався більш швидким порівняно із загальноімперським тем­пом зростання, високим рівнем концентрації виробництва, знач­ним впливом іноземного капіталу, структурною та територіаль­ною диспропорційністю тощо. Внаслідок буржуазних реформ та завершення промислового перевороту ускладнилася соціальна структура суспільства.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)