АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Читайте также:
  1. Валерій Шевчук (рік народження 1939)
  2. Василь Голобородько (рік народження 1945)
  3. Заходи, присвячені 200-річчю з дня народження Т.Г.Шевченка
  4. Іван Драч (рік народження 1936)
  5. Ліна Костенко (рік народження 1930)
  6. Микола Вінграновський (рік народження 1936)
  7. Оксана Забужко (рік народження 1960)
  8. Павло Загребельний (рік народження 1924)
  9. ПОЛЬЩА, СМУТНИЙ ЧАС МОСКОВІЇ ТА НАРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ
  10. Юрій Андрухович (рік народження 1960)
  11. Юрій Мушкетик (рік народження 1929)

Чому люди не?..

С. Астраханцев

(Сценічна версія В. Волконського. Переклад Н. Волконської.)

Дійові особи та актори:

Чоловік: Д. Орлов

Світло: А. Мокрецова

Тінь: Ю. Мокрецов

Плащ-мандрівник: В. Лакатош

 

Ніч. Дах недобудованого будинку. Десь далеко гримить грім.

СВІТЛОПИС.

Світло (налаштовує освітлення сцени, налаштувавши, «диригує» світлом, руками грається в театр тіней): Світло. Я тільки світло. Світло може бути яскравим і не дуже. Світло нічого не шукає, нічого не бажає, ні до чого не прагне... Для світла не існує ані дня, ані ночі. Світло завжди є світло.

Тінь: Морок. Я тільки морок. Чорне нічне небо — це я. Тіні будинків, дерев, людей — теж я. Морок не має меж до тих пір, поки немає поруч світла.

Світло: Я поруч.

Тінь: Без світла немає тіней...

Світло: Без мороку ніхто не розумів би, наскільки прекрасне світло...

Тінь: Можна трохи ближче? (Світло світить ліхтариком.) Дякую. Високо.

Світло: Двадцятий поверх...

Тінь: Стільці. Звідки стільці на даху? На даху недобудованого будинку.

Світло: Не пам’ятаю...

Плащ: (из темноты) - Фима, ты говоришь обидно, закрой рот с той стороны, и дай доктору спокойно сделать себе мнение. - Мне не мешает. - Вот видели – интеллигентный человек. - Гоцман, иди кидайся головой в навоз, я Вас не знаю. Мне неинтересно ходить с Вами по одной Одессе.

Світло направляє світло, глядач бачить: висить плащ.

Плащ! Обнакновенный брэзентовый плащ! Тряпка крашенная. От валюcm тут как панталоны тёти Песи. Моё вам здрассе.

Тінь: Що ви тут робите?

Плащ: Та шоб я знал! Загораю под звёздами... Постирали, вывесили сушить, Жмоты, прищепок пожалели… Подхватило ветром, унесло к Едрене Фене.

Тінь: Плащ... Занесло вітром.

Плащ: Мотылей куча…

Світло: Нічні метелики, машкара. Летять, дурні...

Плащ: На свет. Летят на свет.

Світло: І нічого з цим не поробиш.

Плащ: Жалько? Жалько у пчёльки!

ДАХ

На дах будівлі піднявся молодик у костюмі Маленького принца. В руках – шпага, букет квітів, портфель. Дихає, дихає, дихає...

Чоловік: Я людина, моє ім'я вам знати не обов’язково. Чому я в костюмі Маленького принца вночі на даху недобудованого будинку?.. Тому що я так захотів! Втім, це теж не важливо. Нарешті на даху. Двадцятий поверх... Нікого. Що й слід було очікувати. Тільки світло, прекрасний місячне сяйво! І небо...

Світло: Небо...

Чоловік: Чорне небо...

Тінь: І тіні... Чорні нічні тіні.

Чоловік: І моя чорна тінь.

Тінь: Чорніше не буває.

Чоловік: Чи може темрява перешкодити мені зробити те, що я задумав?

Тінь: Не може.

Чоловік: Не може! А тінь?

Тінь: Куди ти, туди і тінь!

Чоловік: Тінь не буде нити, відмовляти. Тінь вирушить за мною — тінню. І в огонь і воду. І на дах і з даху...

Плащ: И на крышу, и с крыши...

Тінь: Куди господар, туди його тінь.

Чоловік: Всім іншим — все одно! Я нікого не образив своїми словами? А? Може, світло? Чудове холодне світло? Я до тебе звертаюся! Тобі не все одно, що я тут загубив? На даху! Серед ночі!

Світло: Світло осяває шляхи кожної людини. А людина сама обирає, яким шляхом їй іти.

Чоловік: Всьому світові все одно, а зіркам тим більше!

Плащ: По барабану им всем.

Чоловік: Ні фіга собі! Нє, ну йойна картина! (Дивиться вниз.) Уявлялося все набагато простішим. Високо.

Тінь: Двадцятий поверх. Можна було б і з десятого. Ефект не той, але по суті кінець один.

Чоловік: Так, ніби трохи краще стало. Закінчимо земний шлях. Польотом. У костюмі Маленького принца. Шпага, зірки, небо! Ну, пора...

Тінь: Пора. Останній крок — і...

Чоловік: Останній крок — і... У костюмі Маленького принца.

Світло: Гарний. Як справжній.

Чоловік: Не було інших... Узяв на прокат. Святковий костюм. Ось зараз і відсвяткуємо! Так навіть краще. А!.. Знизу здавалося — нижче... Не так високо, чи що... Здавалося... Нічого... Нічого... Головне заспокоїтися.

Тінь: Налаштуватися.

Чоловік: Я просто не знав, як це виглядає звідси. Тепер знаю.

Тінь: Потрібно звикнути.

Чоловік: Я їм зараз покажу... Я вам покажу... (Голосніше.) Я вам покажу!

Тінь: Він зараз покаже.

Чоловік (кричить): Гей, ви, там, внизу! Що? Не чекали такого від мене? Сволото! Жерете, спите! Вам тільки жерти! Гади! Гей, ви, там! Ви... Ви там, а я тут. Що, не чуєте мене, не бачите!? Та плювати я хотів на вас всіх із високої вежі! (Плює.)

Тінь: І ще! (Ч. плює.) І ще раз!

Чоловік: Ви ніколи мене не бачили і не чули. Ну нічого... нічого... Я вам покажу льотчика-аса! Зараз налаштуюсь тільки — і покажу… (Перелазить через поручні.) Так, важко бути... цим... язик не повертається.

Світло: Важко бути самогубцем... Самовбивцею.

Чоловік: Самовбивцею... (Повертається на майданчик.) Що це? Плащ... Рибою тхне...

Плащ: Морем, пацан! Пахнет морем! Море не шмонит. Это же мо-ре.

Чоловік: Хто тут? Тут є хто-небудь? Плащ. “Мейд ін Ю Кей”. Зроблено в Англії. Хороший плащ.

Плащ: Какая Англия, пацан! Одесса мама!

Чоловік: Чий плащ?! Є тут хто?! Та-а-ак... Подивимося, що там, хто там... (Чоловік йде вивчати дах...)

Плащ: ( Плащ до Світла…) Чем занимаешься?

Світло: Метелики... Нічні метелики. Летять на світло. Сліпнуть.

Плащ: Жалко?

Світло: Я нічого не можу змінити.

Плащ: Исчезни. Хотя бы с этой крыши. На время…

Світло: Так? (Світло гасне.)

Чоловік: Що відбувається? Світло вирубило... Що за жарти? Хто тут такий веселий?

Плащ: Эй… Эй, ты чего это… Включись. Я пошутил!

Світло: Не сподобалось?

Плащ: Да понял я, понял…

Чоловік: Досить гратися! Я не жартую! (Світло увімкнулося.) Так набагато краще... Без світла взагалі — морок. Хто тут є? (Знову пішов.)

Тінь: Без світла — взагалі морок.

Світло: Я світло...

Плащ: Понимаю… А я плащ. Плащей много! Верно? С каждым знакомиться – велика честь! Ну и ладно… Не очень-то и хотелось. И не мешай мне… Я тут… Это самое... Кароч, не лезь не в своё дело! Солнечный зайчик!

Світло: Я не зайчик. Я світло...

Чоловік (вийшов зі стільцем у руках): Звідки тут стільці? Напевно, тільки в нашій країні можна знайти стільці на даху будинку... Купа стільців на даху... Смішно. Стільці, плащ... Мабуть, вітром на дах закинуло, підхопило, понесло... Літаючий плащ. Плащ-мандрівник. Чому люди не літають як плащі?

Плащ: О чём это он?

Чоловік: Про що це я... А... Самі ви самогубці! Не я, а ви! Стільки сил, грошей, розуму витрачає людина на те, щоб по-болісніше здохнути! О... Хтось погриз... Щури гризли...

Тінь: Не люблю щурів...

Чоловік: А мені вони подобаються. Розумні тварини. Який дурень сказав, що пацюки — найбільш пристосовані до виживання?

Плащ: Я не говорил!

Чоловік: Вони тільки до дусту пристосовуються! Щури в порівнянні з людьми на межі вимирання! Жодна жива тварина, від мікробів до китів, не створює собі умов, щоб здохнути! Окрім — homo sapiens’a!

Плащ: Чего-чего?

Тінь: Людини розумної!

Чоловік: Якої, до біса, розумної?! Сама себе вбиває, труїть, катує! Відстрілює пачками сама себе. Цілий арсенал протизаплідних засобів винайшла! Плюс хвороби.

Тінь: У звірів немає таких.

Плащ: У зверей - чумка…

Чоловік: А в людини?! У царя природи? СНІД, свинячий грип, пташиний грип. Хоча ще не відомо, хто кого заразив. Повний комплект. Від «А» до «Я» томів п'ятдесят медичної енциклопедії.

Тінь: Кволенький цар! А найдивовижніше — плодиться! Розмножується!

Плащ: Да еще, с какой скоростью!

Чоловік: Це не щур пристосувався. Це sapiens пристосував дуст до щура, а потім сам цар пристосувався до щура, який пристосувався до дусту! Хитренький цар!

Тінь: Ох, хитренький...

Чоловік: Але винахідник.

Тінь: Цього не віднімеш.

Плащ: Опять же на свою голову.

Чоловік: По воду сходити лінь. Покличемо Архімеда, придумаємо насос, протягнемо труби, і ось, будь ласка, — найіржавіша іржа у склянці. Ура! Прогрес! Лінь пішки ходити. Кулібін! Давай машину нам придумай, авто! Дринь-динь-динь! Хрустять кісточки під колесами, черепки безглузді на всі боки! Суперпрогрес!

Тінь: Собак усіх передавили...

Чоловік: Собак усіх... Собак... Який прогрес?! Який суперпрогрес?! Ви ж калічите себе! Дим навкруги, гуркіт, брязкіт. Собакодави! (Перелазить через поручні огорожі.)

Світло: Схаменися...

Плащ: Да что ты тут бисер мечешь?! Тебе же всё равно, что с ним будет!

Світло: А вам?

Плащ: Мне? Пока не знаю. Вот ты…

Тінь: Я морок, темінь, тінь. Тінь всього, чого торкається світло.

Світло: А Світло торкається кожного...

Тінь: Світло спостерігає, слідкує... Осторонь. А тінь завжди поряд, завжди ближче... Куди людина, туди й тінь. Тінь не кине його у важку хвилину.

Плащ: Ага… не кинет. Он сам кинется. А тень, значится, за ним. За компанию.

Світло: Це справжня дружба?

Тінь: Може бути...

Плащ: Понятненько. Всем по барабану! Свет светит, тень оттеняет…

Світло: Не було б світла — не було б тіней...

Тінь: Що це доводить?

Світло: Нічого...

Тінь: З нічого — нічого й не буде!

Світло: Світло освітлює дороги... Всі дороги людські.

Тінь: А людина сама обирає шлях, яким вона буде йти.

Плащ: Вот он и выбрал. Свой путь.

Світло: Він не бачить, не знає...

Плащ: А ты знаешь? Так подскажи ему – где ЕГО путь…

Світло: У нього поганий настрій...

Тінь: Думаєш, він через це на дах заліз? Нісенітниця!

Світло: Тоді чому він тут? Навіщо?

Тінь: Не важливо. Він сам розуміє — навіщо.

Чоловік: Не розумію! Навіщо... Навіщо?! Звичайно, приємно жити з усіма цими пристроями. Комп’ютери, телевізори, телефони, айфони, айподи-айпеди... Морозиво придумали. Так! Я люблю морозиво, але що це змінює?! Що?! Напридумували! Навигадували! Відкрили закон єдності протилежностей! Чому там, де мінус, обов'язково повинен бути плюс? І навпаки! Самі плюси — добре! Всі щасливі, все прекрасно! Я згоден! Були б самі мінуси — теж все зрозуміло! Скрізь погано! Все гидко. Але коли серед купи мінусів знаходиш один маленький плюсик... Світ перевертається догори ногами!

Тінь: Це точно...

Плащ: Сразу становится ясно, в каком дерьме живёшь!

Чоловік: Ось вам чоловік, будь ласка, ось вам і жінка! І пішло-поїхало! Отелло, бик здоровий, убив свою кохану... Любив і вбив.

Тінь: Тому що любив.

Світло: Не любив...

Тінь: Любив.

Світло: Не любив...

Плащ: Да чё ты встряёшь?!

Чоловік: Невже погано, коли коханих люблять? Без убивств?

Світло: Запитує.

Чоловік: За законом єдності протилежностей треба закохатися і визнати коханого приватною власністю!

Світло: Де плюс, там і мінус...

Чоловік: Невідомо, на яку комедію перетворилася б трагедія Ромео і Джульєтти, не помри вони в юному віці. Навіщо автор їх убив? А для того, що якби вони БИ не загинули БИ, то ніхто БИ не зацікавився БИ історією про Ромео і Джульєтту!

Тінь: Так... Люди люблять отаку страхоту! Щоб кров, сльози, пристрасті!

Чоловік: А ти сиди і думай: «Ромео і Джульєтта» — приклад для наслідування? Ага, я зрозумів! Це застереження! Тобто не закохуйтеся одне в одного. Любов — це зло!

Світло: Неправда...

Чоловік: Людина — стадна тварина, не може жити одна. Самотність – не для неї. Давно доведено. Закон. Але… Це нехороший закон. Негарний... Що в цьому світі є найкрасивішим? Що зачаровує? Що закликає милуватися досконалістю ліній, володіти цією красою, жадати її?

Тінь: Живопис...

Чоловік: Нісенітниця! Один, два, десять разів помилувався — і все.

Тінь: Музика...

Чоловік: Музика? А де вона? Те, що звучить навколо, — не музика!

Світло: Захід сонця, світанки...

Тінь: Так…

Плащ: На любителя...

Світло: Жінка...

Плащ: Скажите это Элтону Джону.

Чоловік: Правильна відповідь — зброя! Як ця шпага! Своєю раціональною витонченістю, бездоганною доцільністю, а головне відсутністю фальші! Зброя не приховує свого призначення — у-би-ва-ти! Ну і як з цим накажете жити?

Світло: А любов?

Чоловік: Ось чому я тут! У розквіті сил, здоровий, розумний — і такий дурень, що повірив у цей ваш безглуздий закон і не зміг, не зміг його прийняти! Все! (Перелазить через поручні огорожі.) Раз! Два!

Тінь: Раз! Два! Три!

Чоловік: Три… О третій! О третій годині дня... Сьогодні... Так... Близько третьої... Я замислився, як скасувати закон єдності протилежностей. Як зробити людину щасливою!

Світло: Все просто...

Чоловік: Все просто, як мені здалося... Кожен має дотримуватися десяти заповідей. Не важливо, яка у тебе стать, вік і соціальний стан.

Світло: Все просто...

Чоловік: Я вирішив згадати всі десять. І не зміг...

Тінь: Не знав, не знав — і забув.

Світло: Не убий...

Чоловік: Не убий. Не вкради. Що там ще? (Кричить.) Хто решту згадає? Я ходив по вулицях і запитував перехожих: «Треба заповідей дотримуватися?» І багато хто відповідав: «А як же! Просто необхідно дотримуватися заповідей. Без них ніяк». А я в лоб: «А ну, перерахуй!» Ніхто не зміг. Всі згодні дотримуватися того, чого не знають! Я зовсім не знаю, як діє закон тяжіння, але сьогодні я його точно... Дотр и маюся... Додерж у ся... «Соблюдю»! Його. Коротше! Я точно знаю, що не можна паркуватися перед цим будинком. А ви, хлопці? Не знали? Забули? Забудькуватість не звільняє вас від відповідальності! Що! Вам! Зараз! І! Доведу! Тут і зараз! Доведу! На вашу машинку! Світовий атракціон! Закон тяжіння в дії...

 

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

(Соняшник)

Рахунок 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7…

Чоловік: Сьогодні сьомий місяць. Липень... Двадцять дев'яте число. Мій день народження. Рано вранці я йшов на роботу.

Світло: Вранці був дощ...

Чоловік: Достоєвський писав: «Наїсться людина і запитає: а що ж далі? Сенс йому життя подавай. Або інші якісь цілі». Але запитала не людина. Людину випередив глобальний бізнес.

Тінь: Бізнес першим запитав: «Що далі?» І першим знайшов відповідь.

Чоловік: Цей ринок був знайдений в душах людей. Глобальний бізнес почав створювати нові потреби.

Тінь: І тріумфально їх задовольняти.

Чоловік: Потреба безперервно розмовляти по телефону, потреба постійно ковтати таблетки, міняти одяг мало не щодня або щосезону.

Тінь: Можна придумати всякі страшні небезпеки — і продавати захист. Купуйте захист від старіння, від лупи, від пітливості, від мікробів в унітазі, від випромінювання мікрохвильовки чи мобільного телефону.

Чоловік: Я маркетолог. Я був хорошим маркетологом. Я добре придумував, як впендюрити непотрібне. Як зробити так, щоб непотрібне здалося потрібним. Маркетолог вміє створювати потреби. Мета маркетолога — змусити людей повірити, що вони нещасливі. Ви нещасливі, але якщо купите у нас нашу фігню — ви станете щасливими аж далі нікуди! Купуйте нашу фігню! І ви станете щасливим! Купуйте! Купуйте! Тільки сьогодні! Знижка! Уцінка!

Тінь: Тотальна, масова дебілізація населення за допомогою реклами.

Чоловік: Липень... Двадцять дев'яте число. Я, маркетолог, йшов на роботу. Дощ. Все сіре... Небо, будинки, дерева, птахи, люди. І особливо люди... Багато сірих людей. І я, сірий, йшов сірим містом на свою сіру роботу. Йшов і думав про те, як багато я заробляю грошей. Як зароблю ще більше, якщо змушу цих сірих л ю дців купити що-небудь таке... І раптом я побачив її. Незнайому мені дівчину... Босу, ​​із босоніжками в руках. Тендітна, ефірна, її неслухняне руде волосся... Біла сукня трохи вище колін нібито обтікало її. Біла сукня, а на сукні намальовані руді соняшники. І в руках у неї були соняшники... І усмішка в неї була...

Тінь: Соняшникова...

Чоловік: Сонячна... Йдіть до бісячого батька зі своєю Джокондою! Яка була посмішка! Мелодія вселенського щастя... Неповторні лінії її обличчя, очей, вуст. А її очі... Це щось особливе. Неземне.

Світло: Вони були різнобарвними і щасливими.

Чоловік: А поруч із дівчиною бігло маленьке товстеньке цуценя. Ось така картинка... Я відразу зрозумів, як сильно любить вона життя! Життя справжнє... Не процес споживання, а життя — без усякого мотлоху... Вона раптом підійшла до мене, зупинилася і запитала...

Світло: Чому ви такий сумний?

Чоловік: А я відповів: «Я не сумний. Я маркетолог».

Світло: А що робить маркетолог?

Чоловік: І мені довелося їй зізнатися: «Я придумую, як продати людям товар, який їм не потрібен».

Світло: Навіщо ви це робите?

Чоловік: Ну... Людям для щастя треба небагато. Дах над головою. Міцний та зручний одяг. Проста їжа...

Світло: Я знаю. А ви вигадуєте, у який спосіб продати їм непотрібне?

Чоловік: Так. Вигадую. Просто так ніхто не купить...

Світло: Якщо вам не подобається ваша робота — киньте її...

Чоловік: Мені добре платять.

Світло: Не можна робити людей нещасними.

Чоловік: Потім вона посміхнулася і пішла далі... А я чомусь крикнув: «У мене сьогодні День народження!» Вона повернулася, підійшла до мене і сказала: «Вітаю...»

Світло: Вітаю. А хочете, я подарую вам своє цуценя?

Чоловік: Хочу...

Світло: Дарую. Ви йому подобаєтеся.

Чоловік: Вона подарувала мені своє руде цуценя і поцілувала мене...

Світло (цілує): Його звуть Соняшник.

Чоловік: Я так і думав...

Світло: Чому?

Чоловік: Він схожий на соняшник... Прекрасний подарунок. Що це на ньому?

Світло: Медичний пристрій. Він дуже грайливий, як тільки бачить свого хвоста, одразу намагається його схопити. Але ж, розумієте, це ж його хвіст, тому хвіст…

Чоловік: Завжди швидше свого власника.

Світло: У його випадку – так…

Чоловік: Філософія…

Світло: Майже… А який торт у вас буде? На Дні народження?

Чоловік: Ще не знаю. Куплю який-небудь.

Світло: Не треба «який-небудь». Візьміть обов'язково торт «Маленький принц».

Чоловік: Чому «Маленький принц»?

Світло: Тому що Соняшник дуже його любить.

Чоловік: Він їсть торт?

Світло: Так. Але ви йому багато не давайте...

 

(Маленький принц)

Чоловік: І я пішов за тортом, поки не забув. Відразу. Зайшов у магазин і попросив: «Дайте мені торт “Маленький принц”», але мені відповіли...

Тінь: На жаль, юначе, я можу виконати ваше прохання лише частково. Костюм Маленького принца — є. Однойменний кондитерський виріб — ні. Якщо вас цікавлять торти — зайдіть у кондитерську навпроти. Ви у салоні «Прокат костюмів». Святкових, карнавальних...

Чоловік: Я помилився, пробачте...

Тінь: А може ні? (Дістає шпагу) Шпага.

Чоловік: (Направляє парасольку…) Парасолька.

Тінь: (фехтує) Шпага! Маленького! Принца!

Чоловік: (чоловік захищається парасолькою… фехтує) Парасолька! Подарунок моєї дівчини! Мені на Новий рік!

Тінь: Подобається?

Чоловік: Так.

Тінь: Той що?

Чоловік: У такому разі давайте…

Тінь: Костюм Маленького принца, треба розуміти?

Чоловік: Прекрасно!

Тінь: Який розмір вас цікавить?

Чоловік: Мій. Дивно, але у них знайшовся костюм мого розміру. Ось цей.

Тінь: Вам личить. Не забудьте шпагу.

Чоловік: Я негайно перевдягнувся. І пішов… до директора! Ось так і зайшов до його кабінету. У нього була нарада. Сидять усі такі ЗАМИ, ЗАВИ, ЗАМ ЗАВ ЗАМИ! Серйозні… І тут я. Із Соняшником, шпагою у костюмі принца! Ви б бачили, як на мене усі витріщилися! Усі присутні на нараді. А потім і директор. Як змінилося його обличчя. Він мовчки підписав мою заяву, всі документи...

Тінь: І навіть видав гроші. Зарплату за два місяці.

Чоловік: Я вийшов на вулицю і зрозумів, наскільки все змінилося дивним чином. І я... Я відчув, я теж змінююся. Одкровення посипалися з усіх боків! Світ кольоровий, величезний. Так... Світ не обмежений площею підошов маркетолога! Небо, люди всі разом і кожен окремо, асфальт, дерева, машини.

Тінь: Торт!

Чоловік: Як я міг забути! Знайшов крамницю там кондитерський відділ. Прилавок, черга — чоловік із десять. Пам’ятаю ще… Продавщиця махала на мене руками: мовляв, із собаками не можна. Та я посмішкою переконав її, що моєму собаці — можна. Потім привітав усю чергу зі своїм Днем народження і купив кожному торта. Кому який до вподоби! І собі. Торт — «Маленький принц».

Тінь: І шампанське. Безалкогольне.

Чоловік: Алергія на алкоголь.

Тінь: І свічки для торта... І...

Чоловік: І згадав, куди приткнув свій наручний швейцарський годинник. У вазу! А коли пригадав, що моя дівчина наливала в неї воду для квітів, я не засмутився — я купив їй букет. Ось ці квіти... Калейдоскоп запахів, кольорових рухомих картинок і дивних звуків підхопив мене, і я... Я полетів до своєї коханої дівчини...

Тінь: Із шампанським, тортом і щеням Соняшником.

Чоловік: Я був щасливий і хотів поділитися із нею щастям! Я примчав до неї додому. До своєї коханої... До тієї, якій можна — ні: необхідно! — довіряти сокровенне... Я... розповів їй про все. З порога! Про те, що не хочу і не буду більше працювати маркетологом, що не хочу обманювати людей... Я сказав їй, що тепер бачу світ по-іншому. Я познайомив її з Соняшником і запропонував їй руку і серце! Так, я став перед нею на одне коліно просто біля порога, в коридорі, і запропонував їй вийти за мене заміж. Вона запитала: «Що це?»

Світло: Що це на тобі?

Чоловік: Костюм! Чарівний костюм Маленького принца. Я сьогодні чарівний Маленький принц! Я можу виконати будь-яке твоє бажання! А вона сказала: «Я не знаю...»

Світло: Я не знаю, на кого скидаються чарівники... Але добре уявляю, який вигляд мають клоуни. А ти? Ти бачив клоунів?

Чоловік: Бачив, але ж я...

Світло: Ти! Ти йшов у такому вигляді по вулиці?!

Чоловік: Я не йшов, я летів до тебе на крилах любові! Мов птах...

Світло: Отже летів... Відповідай, пташко, ти впевнений, що в такому вигляді можна робити пропозицію?

Чоловік: Я гадав, це тебе розвеселить...

Світло: А обручка? Де обручка, що її дарують у подібних випадках?.. А втім, не відповідай. Я вже здогадалася. Ти ж тепер безробітний маленький принц. Я обмовилася — маленький клоун. А безробітні маленькі клоуни роблять пропозицію без обручки.

Чоловік: Навіщо ти так?

Світло: А одружуватися ми будемо в цирку! Ти звільнився з роботи? Я вірно зрозуміла?

Чоловік: Я сказав: «Так...» Вона уточнила...

Світло: З тієї роботи, де тобі платили десять тисяч американських карбованців на місяць?

Чоловік: Я знову відповів: «Так...»

Світло: Ти збирав на машину, ти взяв кредит на квартиру! Ми збиралися поїхати восени до Лондона! Про що ти думав? Про таку роботу можна тільки мріяти! Якщо ти не збожеволів, ти негайно побіжиш до свого начальника і на колінах благатимеш його...

Чоловік: Я нікуди не побіжу! І ні на які коліна не встану!

Світло: Два роки ми разом, і тільки зараз я зрозуміла, який ти кретин...

Чоловік: І я розсміявся. Ні, не тому, що моя кохана обізвала мене кретином. Я побачив, як мій подарунок, щеня Соняшник, діловито протопав у кімнату, насилу видряпався на диванчик і з задоволенням пісяє на її прекрасний білий ноутбук. Моя кохана озирнулась і теж це побачила.

Світло: У деталях... Вона стояла і мовчки дивилася...

Чоловік: А Соняшник пісяв на її ноутбук. А потім вона так само мовчки дивилася, як Соняшник сповзає з дивана і біжить до мене. Він так неквапливо, по-діловому зістрибнув, підбіг до мене і сів біля моєї ноги... Потім підняв свою руду мордаху і гавкнув. Гавкнув на мою дівчину. Вірніше, на відьму. Так, точно, в цю мить моя дівчина перетворилася на відьму. Вона кричала, верещала і лаялася... Лаялася, верещала і кричала... Довго. Ніколи раніше не бачив її такою. Такою непривабливою. Потім вона сказала...

Світло: Знаєш що, клоуне, забирай свою малу потвору! І чухай у напрямку зюйд-зюйд-вест! І забудь мій телефон! Чуєш? І адресу мою! І мене забудь назавжди! І ще! Ти, здається, просив мене загадати бажання, чарівнику, просив?

Чоловік: Просив.

Світло: І обіцяв його виконати! Так?

Чоловік: Так.

Світло: Слово чоловіка?

Чоловік: І тут у мені щось вибухнуло. Всередині. І я відповів: «Слово чоловіка!»

Світло: Моє бажання просте. Помри! Сьогодні ж, у цьому клоунському костюмчику! Таке моє бажання! Слово чоловіка?

Чоловік: Слово чоловіка! Холодно. Плащ... (одягає плащ)

Пауза...

І я пішов. Із шампанським, квітами і своїм Соняшником... Мені було соромно... (Іде до краю даху...) Я не міг зрозуміти: чому? Я нічого поганого не робив. А мені соромно. Сором спалив мою любов в одну секунду. І мене спалив... Закон єдності протилежностей, простіше кажучи, Зе Є Пе, дав мені такого дзвінкого ляпаса, що дай Боже за рік оговтатися! Слово чоловіка. Чоловіка! Яка дурниця… Спасибі тобі, плащу. Зігрів. Слово чоловіка...

Тінь: Слово чоловіка...

Чоловік: Слово чоловіка! (Несамовито...) Раз! Два! Три!

Стрибає, але плащ зачепився за виступ поручнів. Чоловік повис над містом.

ПЛАЩ

Чоловік: (Чоловік зачепився, висить…) Немає правди на землі, нема і на даху.

(Намагається викрутитися і вхопитися за щось, нагадуючи при цьому маріонетку.)

Ляльковий театр якийсь, а не суїцид.

(Насилу підіймається на дах, сідає, обхоплює голову руками, сміється.)

Добре, ніхто не бачив, як я тут... Це ж треба. Міцний плащ.

Тінь: Таке тільки в театрі показувати... «Ну чому люди не літають як птахи?»

Чоловік: Що тут скажеш — англійська якість. (Чоловік нервово ходить по даху)

Плащ: Не верь глазам – пошили в Одессе. Руб за сто. Шо ты ходишь тут, как скипидарный, туда-сюда, туда-сюда. Успокойся. Выпей свого лимонада.

Чоловік: У горлі пересохло... (Витягає вперед руки. Вони дико трусяться.) Ого... (Дістає шампанське, складаний стаканчик. Наливає. П'є. Знімає плащ, вішає його на стілець.) Аж жарко стало.Ну, будьмо... Будемо жити! (П'є, підходить до краю даху).

Плащ: Давай три шага назад и дыши носом. Просю, не расчёсывай мне нервы, их есть еще, где испортить.

Чоловік: Так... страшно. Через тебе все! Зараз би вже не тремтів! Лежав би собі...

Плащ: Шо вы кричите, дядя! Я понимаю слов!

Чоловік: Будемо жити.

Тінь: Будемо...

Світло: Жити...

Чоловік: Хто тут? Та-а-ак... Психи чують голоси. І я чую. Висновок? А! Це ти базікав! Випити хочеш? (Наливає, присуває до «товариша по чарці». Піднімає свій стакан.)

Пий. Шампанське. Безалкогольне. Алергія на алкоголь... Ось ти мені скажи, будь ласка, плащу... Тебе як звати, га? Плащу! Я до тебе звертаюся чи до кого?

Плащ: Плащ. (Виносить стілець, сідає.)

Чоловік: А я сошла с ума, я сошла с ума-а-а... Плащ! Ну, так, Плащ... Дуже приємно. А мене клич... Клич мене Господар. Тобі все одно, а мені приємно. От скажи мені, Плащу, чому люди не літають як птахи?

Плащ: Не знаю, хозяин...

Чоловік: А хочеться, ох, як хочеться. Мені іноді дуже виразно сниться, як я літаю.

Плащ: Растёшь, пацан.

Чоловік: Ні, зріст я заміряв, той же самий. У моєму віці тільки ніс і мочки вух продовжують рости. Ніяк не можу позбутися почуття, що люди мають літати.

Плащ: Так ты с детства такие номера откалывал? А у меня было… На Пересыпи как-то раз три некрасивых пацана привстали на дороге как шлагбаумы, повытягали из карманов перья, кастеты и сами такие смелые стоят с понтом на мордах сделать мне нехорошо…

Чоловік: Зараз заспокоюся і...

Плащ: Шо, опять? Ни разу не думает пацан! Пожал бы я те с ходу челюсть…

Чоловік: Єдина гідна мета. Полетіти, чітко усвідомлюючи, що це неможливо.

Плащ: От те здрассе! Нашёл цель…Сходи на низ, набери еще пять-шесть солистов до ансамбля.

Чоловік: Якщо маєш намір летіти як журавель, повинен мати намір зробити крок у прірву…

Плащ: И какой шлемазл это придумал?

Чоловік: Рабінтанат Тагор. Поет. Індійський… Прекрасний поет.

Плащ: А… Поэт! Уважаю поэзию. Шлемазла беру обратно.

Чоловік: Серце коле. Тобі добре, у тебе серця немає. Не болить, не стогне. У політ не кличе. І з даху не зіштовхує. А втім, не вір. Все це вигадки. М'яз. Великий такий м'яз.

Плащ: Тут. Около левого внутреннего кармана… Слышал. Тук – тук, тук – тук.

Чоловік: Самі незручності. Переживаєш в голові, а болить у грудях. А... Ти все одно не зрозумієш. Ти ж плащ. Не бери в голову. Давай-но краще вип'ємо. Шампанського! А вип'ємо ми, друже Плащ, за мій День народження. Вірніше, за ніч народження.

Плащ: Таки ночь или день? Это ж две большие разницы...

Чоловік: Ну чому тобі все пояснювати доводиться. Я сьогодні народився! Давно. І щойно народився знову! Через тебе, між іншим. Все! Пий, не питай. Хеппі бест найт ту мі. (Чоловік п'є.) Гей! А ти чого це не п'єш? Гребуєш! Та хто ти такий? Яке ти, Плащ, маєш право засуджувати чи не засуджувати!? Я Господар! Ти що? Думаєш, я слабак?

Плащ: Не думаю.

Чоловік: Думаєш, я забув, навіщо прийшов?

Плащ: Я що-то плохо не понял…

Чоловік: Ні! Я не забув!Зараз візьму і стрибну, а ти тут один залишишся! Ганчірка фарбована! (Перелазить через поручні огорожі.)

Плащ: Вот только тон, молодой человек, повышать на меня не надо. На меня уже повышали. Это плохо кончилось... для меня... Таки прыгать будем? Или повесим табличку «На похороны не торопЯтся»? Шо, любов светлая накрылось? Ща всех ежей напужаем голым задом! Мама, не ходите до ветру, там волки!

Чоловік: Що робити... Що робити?!

Плащ: Человеком становиться! У Вас мандраж, а у нас хвост горит! Сам ты тряпка! Нюни распустил! Да кто ты такой? Чего за тебя пить?! О маме подумай у тебя есть мама?! Нет? Папа, бабушка! О детях своих подумай! Сиганёшь – не будет детей! Давай, впирод! Не тяни кота за все подробности. Пить за него…

Чоловік (повертається на майданчик): Пий, сволото! (Хапає стаканчик і вихлюпує на плащ вміст. Отямився.) Мама, бабуся... Батька немає. Уб'ю себе — уб'ю батька своїх дітей.

Плащ: Шо, дошло? Нормалёк, пацан! Вбей себе в мозг - беспределу ша… Костюмчик солидный, не на похороны.

Чоловік: Вибач. Не стримався. Нерви зраджують...

Плащ: Все мы голые под одеждой.

Чоловік: (Чоловік оглядає плащ. Бере папір, витирає.) У тебе, до речі, є дані. Ну, для польоту є дані. Знаєш що, Плащу? Хочеш політати? Я тебе відпущу! Я зроблю тебе вільним! Відтепер я не твій господар! (Бігає по даху, щось розшукуючи.)

Плащ: От неспокойный!

Тінь: Я Морок. Тінь. Його. Всіх людей. За сумісництвом.

Плащ: Та я помню… Плащ. Оч приятно. А вы это самое … Свет.

Світло: Світло.

Плащ: Вот. Вам цветы.

Світло: Навіщо?

Плащ: Від мене Вам. Квіти…

Світло: Дякую, не треба.

Тінь: Як почуваєтеся після всього?

Плащ: Після чого «всього»?

Тінь: Як це — врятувати кого-небудь?

Плащ: Никак!

Тінь: Але навіщо? Навіщо врятували?

Плащ: Та не по-лЮдски это. Нельзя так.

Світло: Як?

Плащ: Захотел и… того…

Тінь: Він слово дав. Слово чоловіка.

Плащ: Кому? Своей ведьме?

Тінь: Не важливо. Чоловік має дотримувати сл о ва.

Плащ: Чего? А если он сдуру сболтнул? Я так понял, вы не возражаете? А я сильно возражаю! Так возражаю, что будет время, я вам ухи отвинчу. И не только ухи!

Світло: Ви ж плащ... Звичайний плащ. Ви йому друг?

Плащ: А типа только друззя спасают. Есть такие друзяки, шо ещё и помогут. Ты не понимаешь красоту жизни!

Тінь: Якщо можливо, давайте на ви.

Плащ: Вы-еживаться будешь в вы-ходные, а сейчас гуди, как паровоз, за его прошлое.

Тінь: Йому двадцять п’ять. Народився, школа, інститут, робота. Майже без пауз. Навіщо народився, навіщо вчився, навіщо працює, навіщо живе — не знає. Хто не знає, навіщо жити, легко прощається з життям. Ви кажете — красиве життя. А де воно? Все у нього було «красиво». Успішний, молодий, багатий. Де красиве життя? У грошах? У роботі? У ресторанах?

Плащ: Зачем в ресторанах? Шо, разве нельзя покушать со вкусом дома? И гефилте-фиш, и форшмак, и синенькие... Ой вэй, как будто у него нет дома, у этого ребенка. Эта ведьма, откуда она взялась на его голову?! Пацан ведет себя, как нервная лошадь!

Світло: Він її кохав.

Плащ: Ага! Значится он её любил, она размазала любов по всей его морде! Крышу пацану снесло, летать захотел. Понятненько…

Тінь: Гадаю, не тільки через це.

Світло: Не зліться.

Плащ: Я не баба, чтобы зло по карманам ныкать.

Тінь: Тоді мир?

Плащ: «Мир»… Перемирие!

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.059 сек.)