АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ЯРуЗЕЛЬСЬКИЙ ВОЙЦЕХ (Нар. 1923)

Читайте также:
  1. Добровольческий корпус и убийство (1919–1923)
  2. КВАСНЕВСЬКИЙ АЛЕКСАНДР (Нар. 1954)
  3. Тема 5.3. ВИДАВНИЧИЙ РУХ В ПЕРІОД ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (1917-1923): ДОБА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Народився у шляхетській родині в Курові (Люблінське воєводство). У 1931-1939 pp. -учень гімназії (Варшава). У 1939 р. родина була депортована до Алтайського краю(СРСР). У 1940-1942 pp. -чорнороб, лісоруб, вантажник. 1942-1943 pp. - курсант польської військової школи (Рязань). У 1943-1945 pp. - командир взводу розвідки, начальник розвідки полку 2-ї польської дивізії. Закінчив Вище піхотне училище та Академію генерального штабу. З 1947 р. - член ППР У 50-х роках -на викладацькій роботі, на командних посадах у Міністерстві оборони ПНР. З 1956 р. - генерал бригади. У 1957-1960 pp. - командир механізованої дивізії. У 1960-1965 pp. - начальник головного політичного управління Війська польського. У 1962-1965 pp. - заступник міністра оборони ПНР. У 1965-1968 pp. - начальник генерального штабу Війська польського. У 1968-1983 pp. -міністр оборони ПНР. З 1971 р. - член політбюро ЦК ПОРП.

 

У 1981-1985 pp. - голова Ради міністрів. У 1981 — 1989 pp. - перший секретар ЦК ПОРП. У 1985-1989 pp. -голова Державної ради. У 1989-1990 pp. - президент Польщі.

 

В умовах загострення політичного протистояння кожна з ворогуючих сторін уже по суті самовизначилася як єдиний гарант виходу з кризи та розвитку процесу оновлення країни. До того ж польське керівництво піддавалося сильному тиску з боку СРСР та інших членів ОВД, які вимагали рішучих заходів проти опозиції. Так, 24 жовтня 1981 р. нове керівництво наказало створити спеціальні військові оперативні групи, які повинні були допомагати місцевим адміністраціям «наводити порядок». ЗО жовтня В. Яру-зельський у сеймі запропонував утворити Раду національної злагоди у складі представників союзних партій, профспілок, «Солідарності», єпископату та надати уряду надзвичайні повноваження для виходу з кризи. 4 листопада В. Ярузельський представив свої пропозиції на зустрічі з примасом римо-католицької церкви Ю. Глемпою та лідером «Солідарності» Л. Валенсою.

 

Однак усі ці та інші спроби досягти порозуміння між ворогуючими сторонами успіху не мали, а конфронтація загострювалася. Так, 19 листопада керівництво «Солідарності» обвинуватило владу у свідомій фальсифікації діяльності опозиції та закликало поляків до бойкоту державного телебачення. Наприкінці листопада вибухнули студентські страйки з вимогами прискорити реформи вищої школи. Виступ курсантів Вищої офіцерської пожежної школи у Варшаві був придушейий 2 грудня, а зачинщики заарештовані.

 

У Радомі 3 грудня 1981 р. відбулося засідання керівництва НСП «Солідарність», на якому було вирішено в разі схвалення в сеймі проекту закону про надання уряду надзвичайних повноважень провести 17 грудня загальнонаціональний попереджувальний страйк, який повинен перерости в безтерміновий. Було також ухвалено рішення про створення для самозахисту та охорони профспілки загонів «робітничої варти».

 

Наростаюче протистояння в суспільстві створювало загрозу його неконтрольованого розвитку з можливим переростанням у громадянську війну та наступною інтервенцією країн ОВД. За цих умов керівництво на чолі з В. Ярузельським прийняло рішення про запровадження в Польщі воєнного стану, а терміново скликана в ніч з 12 на 13 грудня 1981 р. Державна рада затвердила відповідний декрет. Військові підрозділи взяли під контроль стратегічні об'єкти, комунікації, промислові та адміністративні будинки. Упродовж ночі було затримано кілька тисяч опозиційно налаштованих осіб, здебільшого діячів і активістів «Солідарності». Інтернованих розмістили в майже п'ятдесятьох спеціально обладнаних таборах. До проведення операцій було залучено близько ста тисяч військових та міліціонерів, понад три тисячі танків і бронетранспортерів.

 

Врешті 13 грудня 1981 р. генерал В. Ярузельський повідомив по радіо поляків про запровадження воєнного стану і перебран-ня повноти влади Військовою радою національного порятунку (ВРНП). Декрет про воєнний стан тимчасово обмежував конституційні права громадян, запроваджував нові вимоги організації праці, призупиняв діяльність усіх політичних партій, громадських організацій та профспілок. Запроваджувалися обмеження на пересування всіх громадян, заборонялись усі види туризму й спорту, страйки, збори та масові акції (за винятком релігійних обрядів), припинялась діяльність органів самоврядування, заборонялись усі засоби розповсюдження інформації, запроваджувалась цензура поштових відправлень і телефонних розмов, громадян зобов'язали здати зброю всіх типів тощо. На всій території запроваджувалась «міліційна година». Міліція та армія одержали широкі повноваження щодо наведення порядку у громадських місцях. Запроваджувався інститут інтернування та покарання осіб, які не виконують розпорядження воєнного стану. Мілітаризації підлягали транспорт, зв'язок, енергетика, торгівля і 129 найбільших підприємств. Було припинено навчання в усіх навчальних закладах, закрито кордони та аеропорти. Виходили лише дві центральні газети.

Із закликом не допустити кровопролиття виступив по радіо примас римо-католицької церкви Ю. Глемпа, а незабаром єпископат створив Комітет допомоги особам, позбавленим свободи, який виступив на захист інтернованих.

 

Запровадження воєнного стану, обмеження свобод, арешти та інтернування боляче вдарили по національних почуттях поляків. І хоча більшість керівництва «Солідарності» була інтернована, а більшість осередків — паралізована, вже 14 грудня 1981 р. на крупних підприємствах узбережжя, шахтах Сілезії, на металургійному комбінаті в Гуті виникли міжзакладові страйкові комітети, які закликали до загального політичного страйку, розповсюджували листівки тощо. Однак страйки, якими були охоплені понад двісті промислових підприємтсв, досить швидко були зупинені силами правопорядку.

 

Реакція Заходу на воєнний стан була очікуваною — проти Польщі та СРСР запроваджувалися економічні санкції. У лютому 1982 р. між Ватиканом та США була укладена таємна угода про фінансову, матеріальну та політичну підтримку польських опозиційних сил. Лише Радянський Союз та країни ОВД надавали економічну допомогу та політичну підтримку польському режиму.

 

Запровадження воєнного стану тимчасово послабило гостроту політичного протистояння, однак не могло сприяти вирішенню нагальних проблем польського суспільства. У 1982 р. була розпочата економічна реформа, яка надавала підприємствам широку самостійність, запроваджувала самоврядування та самофінансування. Прагнучи розширити соціальну базу ре­жиму, ПОРП спільно з союзними партіями та організаціями підписала декларацію про створення Патріотичного руху відродження (ПРВ). Вже восени 1982 р. місцеві комітети національного порятунку були підпорядковані ПРВ.

 

Тим часом «Солідарність», хоча й була ослаблена, продовжувала діяльність в умовах підпілля. Уже в середині січня 1982 р. був створений Загальнопольський комітет опору, який, проте, не став центром об'єднання опозиції. Наприкінці квітня представники регіонів утворили Тимчасову координаційну комісію «Солідарності» (ТКК), завдання.м якої було узгоджувати діяльність, спрямовану на відміну воєнного стану, звільнення інтернованих, повернення громадянських прав тощо. У липні 1982 р. в Брюсселі польська опозиція створила «Координаційне закордонне бюро», яке зосередило у своїх руках збір коштів для діяльності підпілля. Кошти надходили від ЦРУ, Ватикану та деяких профспілок західних країн, і їх використовували здебільшого на закупівлю та доставку поліграфічного й іншого обладнання, матеріальну підтримку активістів підпілля та їхніх родин. Наприкінці липня 1982 р. ТКК «Солідарності» оприлюднила програмну декларацію «Підпільна держава», у якій підкреслювалося, що єдиним виходом із ситуації є досягнення суспільної згоди.

 

 

Влада також була схильна вважати, що нагромаджені проблеми не вдасться розв'язати за допомогою сили, тому необхідно домагатися «національного порозуміння». Військова влада ста­ла поступово здійснювати «нормалізацію» суспільного життя: відновила діяльність навчальних закладів, установ культури і науки, поновила телефонний зв'язок, скасувала (травень 1982) міліцейську годину, звільнила певну частину інтернованих тощо. У жовтні сейм ухвалив закон про професійні спілки, який скасовував усі попередні об'єднання і запровадив складну процедуру створення нових спілок, починаючи з підприємств.

 

Лідери «Солідарності», спираючись на підтримку Заходу, не погоджувалися на співпрацю з владними структурами режиму, вимагаючи відміни воєнного стану. Польському підпіллю з-за кордону й далі надходила значна фінансова, матеріальна та пропагандистська підтримка. У підпільних осередках точилися гострі дискусії стосовно форм і методів подальшого спротиву комуністичному режиму. Так, А. Міхнік був прихильником тактики «ненасильницького захисту», Я. Куронь головним вважав підготовку до повстання, а 3. Буяк виступав за створення таких «паралельних громадських структур», які в певний момент повинні захопити владу. Однак на практиці підпільні опозиційні сили здійснювали бойкот існуючих інституцій та створювали власні. У підпіллі діяли університети, театри, видання. А кількість нелегальних газет і журналів сягала тисячі.

 

На кінець листопада 1982 р. керівництво Польщі дійшло висновку, що сили опозиції послаблені. Держрада ухвалила рішення про призупинення дії воєнного стану 31 грудня 1982 р. та звільнила 1,5 тис. інтернованих. Навесні 1983 р. влада приступила до створення нових профспілок. У червні цього ж року виникла Федерація металургійних профспілок, а в листопаді 1984 р. - Загальнопольське порозуміння профспілок (ЗППС) (З млн членів).

 

Наприкінці червня 1983 р. відбувся черговий візит Папи Римського Івана Павла II до Польщі, який, на думку влади, повинен був символізувати «нормалізацію ситуації». Паломництво понтифіка відбувалося в супроводі сотен тисяч віруючих, які висловлювали симпатії до Папи і надії на зміну обстановки в країні.

Прагнучи скористатися благоприємною ситуацією, керівництво Польщі на чолі з В. Ярузельським ініціювало певні зміни в чинній конституції та амністію інтернованих. 22 липня 1983 р. воєнний стан було скасовано.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)