АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Економічні погляди в суспільствах Стародавнього Сходу. Одним із найдавніших центрів людської цивілізації булаМесопотамія (Дворіччя)

Читайте также:
  1. Аналіз владних відносин у постіндустріальних суспільствах
  2. Власність: сутність, форми і місце в економічній системі.
  3. Держава і право Стародавнього світу
  4. Договори в регулюванні міжнародних економічних відносин. Міжнародні економічні спори і правові способи їх розв’язання (2 години)
  5. Економічна думка стародавнього сходу
  6. Економічний інтерес і потреби. Економічні суперечності в системі інтересів
  7. Економічні аспекти глобальних проблем
  8. Економічні закони і їхній об'єктивний характер
  9. Економічні закони, їх типи, особливість дії.
  10. Економічні інтереси та їх класифікація
  11. Економічні інтереси.
  12. Економічні інтереси. сутність і класифікація взаємодія потреб та інтересів

Одним із найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя). Держава намагалася за допомогою законодавства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватноправові відносини. Відомою пам'яткою економічної думки XVIII ст. до н.е. є закони вавилонського царя Хаммурапі, що є системою правових норм, спрямованиx на регулювання соціально-економічних відносин у Вавилоні. Основна мета законів — усебічне зміцнення економічної влади держави. Найбільш цікаві статті, присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян, питанням оренди, найму, лихварства. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо власність царя, храму, державних службовців та воїнів.
Економічна думка Стародавньої Індії була оповита релігійною оболонкою. Економічні проблеми окремо не досліджувалися, а розглядалися в давньоіндійській літературі лише у зв'язку зі спробами вирішення соціальних та політичних завдань. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н.е. є переважно релігійні трактати буддійські та брахманістські (індуїстські). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності, майна. Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння — нірвани. Рабство розглядається як перешкода до досягнення нірвани, а боргова кабала визнається за страшне лихо. Найвідомішими книжками про обов'язок (дхарму) є «Закони Ману», про вигоду (артху) — «Артхашастра», про кохання (каму) — «Камасутра». «Закони Ману» (близько II ст. до н.е. — І ст. н. е.) — це збірка релігійних, моральних, політичних та правових вказівок, що приписувалися міфічному родоначальникові людей Ману. У «Законах Ману» економіка розглядалася як сфера діяльності варни вайшя. Вона об'єднувала тваринництво, землеробство, торгівлю та лихварство. «Артхашастра» (між IV та III ст. до н.е.) — це зведення правил, адресованих царям та правителям, якими вони мають керуватися у своїй державницькій діяльності. У ньому подано ґрунтовні відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику індійської держави. В «Артхашастрі» податки розглядаються як утримання, належне цареві у винагороду за те, що він охороняє країну від зовнішньої небезпеки та внутрішніх заколотів. Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках тогочасних філософських та політичних учень. Основними напрямами старокитайської суспільної думки були конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм (IV — III ст. до н. е.). Провідним напрямом було конфуціанств о, яке, перетворившися на державну ідеологію. Основні постулати вчення Конфуція викладено у збірці «Лунь юй» («Бесіди й міркування»), записаній його учнями. Конфуцієм було запропоновано своєрідну соціально-економічну програму для правителів. На його думку, правитель мав дотримуватися економії у витратах та дбати про людей. Мен-цзи, висунув концепцію поділу китайського суспільства на керуючих та керованих, уважаючи, що такий поділ є «загальним законом у Піднебесній». Мен-цзи пропонував відродити колишні общинні форми виробництва та ввести систему «криничних полів» Сюнь-цзи у своєму вченні, на відміну від Конфуція і Мен-цзи, виходив з «лихої природи» людини. На його думку, тільки практична діяльність породжує доброчесність. Основними принципами економічної політики держави, на його думку, мають бути: економія у витратах, забезпечення достатку народові, необхідність збереження надлишків. Конфуціанство прагнуло міцного, незмінного соціального порядку. Легісти велику увагу приділяли питанням організації державного управління, яке, на їхню думку, мало грунтуватися не на традиціях і ритуалах, а на досконалому законодавстві. Школа легістів виникла в VI — V ст. до н.е. Одним з її засновників був Лі Куй. Він склав «Зведення» усіх наявних до нього законів, котре стало основою законодавства у період III ст. до н.е. — III ст. н.е. Держава, як він уважав, мусить регулювати ціни на зерно, закуповуючи його у врожайні роки і продаючи за твердими цінами з державних комор у роки стихійних лих та голоду. Гунсунь Ян (Шан Ян) (390 — 338 до н.е.). Його економічні погляди викладено у «Книзі правителя області Шан», складеній його учнями у кінці IV — першій половині III ст. до н.е. Шан Ян уважав, що держава досягає процвітання за допомогою двох засобів: землеробства й війни. Хань Фей (280 — 233 до н.е.) був прихильником жорсткої централізації влади в державі, зміцнення її економічної та військової могутності завдяки беззаперечному виконанню законів. Накопичення багатств схвалювалося лише в державній скарбниці. Засновник школи моїстів Мо Ді (Мо-цзи) (479 — 400 до н.е.). Учення Мо Ді та його послідовників викладено в книжці «Мо-цзи», написаній у III — II ст. до н.е. Моїсти виходили з принципу природної рівності всіх людей, виступали проти станового поділу суспільства, засуджували рабство, розкіш і паразитизм панівних станів, гноблення ними землеробів і ремісників. Вони вважали фізичну працю джерелом багатства й закликали всіх старанно працювати, щоб досягти щастя та добробуту. Лао-цзи (VI — V ст. до н.е.) (книжка «Дао де цзин»)— основоположник даосизму. Цей рух не допускає будь-якого зовнішнього втручання. Усе соціальне зло, на думку Лао-цзи, є наслідком порушення цього закону, заміни його «людським дао» через несправедливість правителів. Даосизм виступав проти соціальної нерівності людей, гноблення народу, накопичення вельможами багатств, розбою та чванства багатіїв. Лао-цзи та його послідовники ідеалізували минуле та закликали повернутися до колишніх «добрих» часів.
Економічну думку Стародавнього Китаю яскраво відображено також у трактаті невідомих авторів «Гуань-цзи» (IV ст. до н.е.). Зміни в громадському житті пояснюються чергуванням урожайних і неврожайних років.

 


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.002 сек.)