АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Проблема навчання материнської мови через призму ноосферної освіти. Основні принципи

Читайте также:
  1. Cхема электрическая принципиальная блока ТУ-16. Назначение, принцип действия.
  2. III. Мета, стратегічні напрями та основні завдання Національної стратегії
  3. IV. Основні напрями реалізації Національної стратегії
  4. Q.1.1. Прохождение света через кристаллы.
  5. V. Несколько принципиальных соображений
  6. XI. Чему научил меня Бог через зулу
  7. XI. ЧЕМУ НАУЧИЛ МЕНЯ БОГ ЧЕРЕЗ ЗУЛУ
  8. XI. Чему научил меня Бог через Зулу
  9. А Андрей хотел жить, как его «батя»: быть веселым и беспечным, уметь легко шагать через свои годы, обманывать житуху, уметь выкручиваться и не терять бодрость духа и молодость.
  10. А утром вся казарма ахнула: Фархада и еще одного азербайджанца в кочегарке засыпало углем... А еще через день...
  11. А. УРИБЕ И ПРОБЛЕМА ТЕРРОРИЗМА
  12. Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.

Відомо, що українська мова, так само як і її методика, змушена була плентатися, як пасербиця, за мовою привілейованою, внаслідок чого втратила свій народний, національний колорит, духовне обличчя, стала безликою, збаламученою і збайдужілою, сфера вживання катастрофічно звужувалась, а грамотність учнів невпинно падала. Тому концепція мовної освіти 12-річної школи передбачає реалізацію ряду заходів, щоб українська мова посіла таку саму позицію, яку займають державні мови в інших країнах світу, зокрема бути складником «різнобічної державної програми, яка охоплювала б і економічні важелі підтримки державної мови через надання пільг україномовним засобам масової інформації та книгодрукуванню, погляд за безумовним додержанням 10-ї статті Конституції України в усіх сферах суспільного життя держави, через різнобічну пропаганду української національної культури та культур національних меншин України засобами телебачення і радіо, і урядову співпрацю з церквами, які прихильно ставляться до відродження національної ідеї в умовах і серцях співгромадян…» [3;59].

Отож, найголовнішим сьогоднішнім завданням є «відродження й подальший розвиток на всіх теренах України, формування мовної особистості як гаранта збереження і подальшого розвитку національної культури та державності» [3;59].

Українська національна школа – це навчально-виховний заклад з українською мовою навчання, діяльність якого ґрунтується на широкому використанні культурних здобутків та історичних традицій українського народу, нації й орієнтується на перспектив розвитку її духовного та інтелектуального потенціалу. Найприроднішим для школярів є навчання й виховання рідною (материнською) мовою в атмосфері культури рідного народу. «Адже в кожного народу є своя особлива мета і свої особливі засоби досягнення цієї мети» [6;47]. Українська мова, етнопедагогіка, народна методика навчання школярів перебувають у тісному взаємозв’язку. Спільність полягає в тому, що їх творить, примножує, використовує та оберігає народ. В українській етнопедагогіці українська мова виступає як перший і найголовніший її педагогічний елемент. Отож, святий обов’язок кожного свідомого українця – вчити, плекати, пильно доглядати рідну мову.

Однак в умовах тоталітарного режиму було вчинено злочинний замах на найсвятіше української нації – мову. З цією метою закривали україномовні дитсадки, обмежували випуск українських книжок, газет, журналів, підручників; витісняли українську мову і з середньої та вищої школи, державних установ, радіо, телебачення. Затоптувалася елементарна людська порядність, відкидались народні чесноти, зухвало ігнорувались норми християнської моралі. Найгірше те, що облудні загальні постулати всупереч народній педагогіці й здоровому глузду сліпо переносились на мовознавство й методику української мови та шкільну практику.

Нині Україна багата відданими народові талановитими лінгвістами, ученими-методистами, освітніми працівниками, які творять наукову українську методику. Українська мова, зберігаючи свою незалежність, властиві тільки їй самобутні риси, духовно-виражальне багатство, власну історію та всі інші домінантні властивості, має незаперечне право на існування і розвиток цілком самостійної методики її викладання в школі. На сьогоднішньому етапі створюються нові навчальні програми, альтернативні й різноваріантні підручники для вільного вибору, гідні високому покликанню рідної школи.

Необхідно створювати методику викладання української мови альтернативного типу, вільну від будь-яких ідеологічних та політичних впливів, побудовану на абсолютно нових методичних принципах, новому мисленні. Під принципами розуміємо ті вихідні положення, які кладемо в основу наукової розробки методики викладання української мови в школі. Вони постали із норм християнської моралі, з живого словесного спілкування нашого народу й народної практики прилучення дітей та молоді до багатств рідної мови, розвиток загальнолюдських духовних цінностей (доброти, милосердя, порядності, чесності, любові до людини, поваги до старших, бережливого ставлення до краси природи, громадського майна тощо).

Українська мова – це феноменальний витвір народу. В результаті цього в основу її методики першим покладено принцип народності – репрезентації української мови як геніального творення розуму, серця, почуттів, усіх сфер багатогранної діяльності українців, берегині сім’ї, роду й українського народу. Виконуючи цей принцип, прищеплюємо учням любов до народного слова через широке використання всіх видів і жанрів українського фольклору, Біблії, творів красного письменства прилучення до збирання скарбів народної мудрості.

Принцип природо відповідності враховує багатогранну природу дитини, природу мови в її фонетичному, лексико-змістовому, синтаксичному, стилістичному, інтонаційному розмаїтті, а також широких соціальних, економічних, політичних, науково-технічних, культурологічних, духовних та інших суспільних виходах. Не менш важливе й навколишнє середовище дитини, вміння спостерігати й передавати засобами рідної мови мальовничу красу і велич природи України [17].

Завдяки принципу історизму в навчанні рідної мови в школярі мають змогу дізнатися про історію духовного життя нашого народу, цікаві відомості з історії мови, історичної граматики, розвитку лінгвістики та ін.

Рідна (материнська) мова прилучає кожного школяра до навколишнього матеріального і духовного світу, життя своєї родини, громади, етносу, що виступає як процес етнічної соціалізації особистості та належить до провідних принципів методики мови.

Під етнічною соціалізацією розуміємо процес становлення й розвитку особи як суспільно-національного індивіда, утвердження її як особистості, носія рідної мови, поступове включення її у мовне середовище, освітньо-культурне життя та виробничу діяльність, як основну силу свого народу, державу.

Цей принцип в методиці мови передбачає бажання українських дітей старанно вчитись, оволодівати засобами мовлення, її національними скарбами.

Дуже добре, що концепція мовної освіти включає культурологічний аспект. Адже загальна культура нації вирішальною мірою залежить від культури її мови. Рідна мова – це той важливий фактор збереження і творення національної духовності й національної культури. Так, суть принципу культуро відповідності полягає в неухильному забезпеченні високої грамотності та культури усного та писемного мовлення учнів у сферах суспільного життя.

В загальному розумінні культура – це все позитивне, духовно щедре, що зближує та об’єднує людей, одухотворює процес пізнання, оберігає людську честь і совість. Тому святим обов’язком вчителя є вчити учнів етики спілкування, вибору влучних слів, чіткості, логічності, послідовності викладу матеріалу; вчитель повинен вчити школярів виразно читати, грамотно, охайно писати, спілкуватись у вузькому колі та виступати публічно, володіти діалогічним та монологічним мовленням, бездоганно складати ділові папери, вільно користуватися словниками, довідниками, дбати про збагачення словникового запасу учнів етнокультурознавчою лексикою. Не завадить на сучасному етапі вчити дітей основ українського ораторського мистецтва, елементів риторики, поетики, прищеплювати любов до всього духовного, тобто у своїй роботі використовувати тексти з Книги Книг(заповіді Божі, молитви, символи віри і т.д.). Одним із важливих принципів викладання української мови є принцип єдності, наступності та спадкоємності поколінь, адже рідна мова передається з давніх-давен, від старшого покоління молодшому. З молоком матері діти плекають та успадковують милозвучну мову.

Принцип єдності, наступності і спадкоємності поколінь передбачає спрямування учнів засвоювати кращі взірці та надбання української мови в усьому її розмаїтті, збереження чистоти рідної мови та відродження і розвиток українських мовних традицій (пошанного «Ви» у звертанні до старших, слів ввічливості як-от «пан», «пані», «панове», «добродій», всіх форм вітання: «Слава Україні!», «Боже помагай!», «Христос воскрес!», «Слава Ісусу Христу!» і т.п.)[17].

Малоефективною залишиться методика української мови, якщо в ній не буде задіяний принцип емоційності. Емоційність дає змогу забезпечити мовний розвиток учня на основі єдності його душі, серця й розуму, тобто спонукає школяра сприйняти мовну науку щиро, як найбільш потрібну, рідну. У функцію принципу емоційності входить любов до уроків української мови, прихильним ставленням учителя до школярів, мовним взірцем, щирою любов’ю до українського слова, методичною майстерністю.

Важливий вплив на навчання та виховання дітей має те середовище, в якому проживає учень. Адже географічне розташування населеного пункту, рівень його культури, економічного стану, домашній побут, соціальне становище батьків, мовне довкілля диктують дію принципу врахування регіонального, місцевого й домашнього мовного середовища. Саме тому корисним буде використання на уроках мови краєзнавчого матеріалу, місцевого діалекту, адже це теж надзвичайно цінні історичні пам’ятки української мови, джерело збагачення й відображення місцевого колориту життя українців, барвистості й розмаїтості барв рідного слова.

Досить важливим буде той урок, на якому, окрім усіх названих вище принципі, враховано принцип виховуючого навчання.

Вважаємо, що за умови, коли словесник користується авторитетом, усвідомлює свою суспільну роль і знає, якими слід виховувати своїх учнів, то у процесі викладання української мови таких можливостей чимало. Найперше – це дидактичний матеріал, зокрема фольклор, який сприяє засвоєнню шляхетних традицій, норм християнської моралі, забезпечує духовно-моральне, національно-патріотичне, трудове й інтелектуальне виховання. Крім того, художня творчість українського письменства, завдяки якій ми виховуємо найкращі загальнолюдські моральні якості. Думки, до яких учитель хоче прихилити дитячі душі, мають бути прийнятними для них. Так, патріотичні ідеї варто опредмечувати у такі зрозумілі дітям поняття, як «материнська мова», «рідний край», «наймиліший куточок», «материнська колисанка».

Внаслідок цього вчитель-словесник повинен збагачувати дидактичну скарбницю чи то складаючи відповідні речення, чи то скрупульозно добираючи їх з різних джерел. Адже наш світ можуть врятувати доброта, любов до ближнього, краса. Слід розкривати дітям красу природи, прищеплювати любов до фольклору, материнської пісні, мови, історії, географії, літератури, до землі батьків, розкривати красу людської душі [17].

Завдяки багатовіковій педагогічній практиці виробились різні типи уроків мови, що покликані осягнути принцип розвитку мовлення й мислення учнів. Адже благодатним виховним матеріалом є тексти творчих робіт, диктантів. Досить важливо, щоб їх тематика дійсно викликала загальний інтерес, спонукала до творчості. Предметом уваги може стати цікава подія з історії України, крилатий народний вислів, повчальний випадок із життя, свято рідної мови, певні події, у яких брали участь самі діти. Відзначення українських народних і християнських свят теж облагороджують душі та збагачують мовлення.

Отже, суть новаторського підходу до альтернативної методики української мови полягає в тому, щоб повернутися своїм розумом, серце і душею до основ духовності та творити абсолютно нову методику української мови, адекватну українській національній школі. Необхідно навчити учнів шанувати рідне слово, горнутися до всього християнського, українського, пишатися тим, що вони українці.

 

2. Характеристика сучасних підходів до вивчення рідної мови.

Істотним кроком у напрямку більш послідовного засвоєння учнями елементів змісту мовної освіти (знань про мову і мовлення, мовних та мовленнєвих умінь та навичок, досвіду творчої діяльності, досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу) є створення нової програми з української (рідної) мови для 5-12 класів з урахуванням вітчизняного законодавства в галузі освіти та результатів сучасних вітчизняних та зарубіжних психолог-педагогічних і методичних досліджень, зокрема Рекомендацій Ради Європи.

Відзначимо, що в програмі враховано, по-перше, високий державний статус української мови і відповідні державотворчі суспільні функції, згідно з якими вона є визначальною ознакою нашої держави, скарбницею неповторних культурних надбань нації і людства, засобом міжособистісного і міжнаціонального спілкування, єднання громадян України в суспільно-історичну спільноту.

По-друге, взято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність справляти різнобічний розвивальний та виховний вплив на учнів, сприяти формуванню національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, готової до активної творчої діяльності в усіх сферах життя демократичного суспільства. Укладачі програми виходили з необхідності переходу від авторитарної до гуманістичної педагогіки, що полягає в заміні авторитарних методів впливу на учня в досягненні прийнятої ними освітньої мети. А отже добір навчального змісту й організація навчання української мови повинні здійснюватися на основі поєднання особистісно орієнтованого, комунікативно-діяльнісного, соціокультурного підходів. Так, у нинішніх умовах базової і старшої школи домінуючою має стати особистісна орієнтація навчання, яка передбачає забезпечення оптимальних умов для різнобічного мовленнєвого розвитку кожного учня, врахування його індивідуальних особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення до самостійності у вивченні мови, самопізнання і саморозвитку.

Комунікативно-діяльнісний підхід означає вивчення мови як засобу спілкування і здійснюється у процесі взаємопов’язаного і цілеспрямованого вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів – аудіювання (слухання-розуміння), читання, говоріння і письма, а робота над мовною теорією, формування знань та вмінь з мови підпорядковується інтересам розвитку мовлення; передбачає широке застосування інтерактивних методів навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм організації навчального процесу [9].

Соціокультурний підхід передбачає вивчення мови крізь призму народознавства і створеної українцями оригінальної і яскравої культури, що збагачує загальнолюдську культуру, поєднання й переробку вивчених з інших предметів відомостей про світ в особистісний погляд на життя, своє місце в ньому, в переконання.

 

Отже, такі підходи потребують створення та використання нових педагогічних технологій, особливо в період переходу до 12-річної школи, який об’єктивно вимагає переведення освітнього процесу на технологічний рівень. Суть педагогічних технологій полягає у попередньому проектуванні процесу навчання з урахуванням дидактичних цілей і заданого рівня засвоєння. На відміну від методичних розробок уроків, які орієнтовані в основному на вчителя, педагогічні технології орієнтовані на учнів і націлені на забезпечення успіху в засвоєнні ними знань та формуванні вмінь і навичок за рахунок власної активної діяльності. Технологія акцентує увагу на процесі створення, а не тільки на застосуванні конкретних методів, організаційних форм і засобів навчання, як це передбачається методикою.

У психолого-педагогічному плані тенденція вдосконалення педагогічних технологій характеризується переходом від учня як функції запам’ятовування до учня як суб’єкта, відповідального за власний розумовий розвиток; від чисто асоціативної, статичної моделі знань до динамічно структурованих систем розумових дій; від орієнтації на середнього учня до диференційованих та індивідуальних програм навчання; від зовнішньої мотивації учіння до внутрішньої морально-виховної регуляції [1].

Найпершою умовою побудови технології навчання є конкретизація навчальної мети: усвідомити знання, осмислити зв’язки між явищами, засвоїти матеріал, сформувати уявлення, вміння застосувати за зразком, застосувати в інших умовах тощо. Проте неконкретні, розпливчасті цілі не сприяють вибору доцільних методичних засобів досягнення певного результату. Приміром, такі формулювання мети уроку, як поглибити, повторити, закріпити, розширити знання тощо не націлюють учителя на передбачення кінцевого результату.

Важливою складовою педагогічного процесу нині стає особистісно орієнтована взаємодія вчителя з учнем, яка вимагає детального перегляду існуючих педагогічних технологій.

Українська (рідна) мова відіграє провідну роль в особистісному розвитку школярів, тому зміст навчання та технологія його засвоєння має базуватися передусім на прогресивному особистісно зорієнтованому підході до навчально-виховного процесу.

Технологізація особистісно орієнтованого освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального дидактичного матеріалу, системи уроків, методичних рекомендацій до їх проведення. Це повинно знайти вияв у змісті, способах, організаційних формах і методах здійснення цього процесу в основній ланці 12-річної школи, зорієнтованих на формування й розвиток в учнів пізнавальної самостійності, мовного чуття, комунікативних вмінь і усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), відборі тематики роботи з усного і писемного мовлення учнів з урахуванням соціокультурної лінії змісту навчання, урахуванні індивідуальних особливостей учнів, їхніх пізнавальних потреб, інтересів, прагнень до самопізнання і саморозвитку.

З цього підходу визначальними мають бути групова робота, учнівські диспути, рольові ігри, керовані дослідження, розігрування діалогів, ведення бесіди, розвиток уяви, творчих здібностей, самооцінювання, використання методу проектів у роботі передусім з найобдарованішими і найактивнішими школярами, освітніх можливостей позакласних заходів із мови тощо[14].

Серед інтерактивних форм роботи на уроках української мови, які збільшують пізнавальну самостійність учнів та мотивують потребу самовдосконалення, виділяється навчальна взаємодія учнів у парах, мікрогрупах, групах, що утворюються різними способами (учні одного ряду, за вибором самих учнів, за рівнем успішності, за переліком проблем, за інтересами тощо). Групові технології здебільшого застосовуються під час пошуку інформації, виконання практичних завдань, підготовки диспутів, вивчення та повторення змісту уроку та ін.

Принципи інтерактивної роботи сприяють формуванню пізнавальної самостійності, бо всі учні працюють в один і той же час, для виконання завдання відведено однакову кількість хвилин, успішність виконаної роботи залежить від кожного учня.

Головним у навчальному процесі стає переорієнтація з пасивних форм навчання на активну працю. Основною характеристикою активних методів навчання є відповідність природи людського сприйняття, націленість на розкриття власного «я» як учня, так і вчителя через їхню творчу взаємодію. Застосування сучасних методів навчання на уроці української мови може зробити процес навчання активним, а мислення учнів – творчим і самостійним. Серед таких активних методів виділяють: евристичне спостереження, порівняння, конструювання, моделювання, смислове бачення, символічне бачення, метод творчої реалізації тощо.

Комунікативна діяльність має здійснюватися в ході розв’язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих завдань, розташованих у порядку наростання їх складності. Для надання школярам більшої можливості спілкуватися, висловлювати власні думки і почуття, передбачається, зокрема, ширше впроваджувати групову форму проведення занять, індивідуалізувати та диференціювати систему письмових робіт [14].

Важлива роль відводиться урокам спрямованим на формування таких умінь, як сприймання і переробка інформації (оволодіння різними способами читання, робота з довідковою літературою, уважне слухання усного мовлення, конспектування почутого і прочитаного), осмислення й оцінювання інформації у процесі усних і письмових переказів, творчих робіт різних жанрів, які водночас сприяють виробленню ціннісних установок, орієнтацій та поведінки особистості.

Одним із перспективних напрямів реалізації принципів особистісно зорієнтованого, розвивального навчання і передусім його домінантного принципу – природовідповідності є міжпредметна інтеграція. Саме природовідповідність орієнтує на пошук такої теорії, технології, практики навчання яка б найповніше відповідала особливостям дитини, її здібностям (від природних задатків до впливу довкілля).

Урахування інтересів та нахилів учнів у визначенні мети, форм, методів, контролю і результатів та інших дидактичних елементів забезпечує ефективність особистісно зорієнтованого навчання рідної мови і мовлення, програмує оптимальні умови для створення кожним учнем освітньої продукції у виучуваному навчальному предметі.

Активність учня як співтворця навчально-виховного процесу забезпечується на всіх його етапах.

На першому етапі означеного процесу учень, використовуючи способи пізнання, вивчає певний об’єкт діяльності, знаходить і створює знання про нього (через форми проектної діяльності), конструює суб’єктивні образи, власне знання, одержує особистісний освітній продукт.

На другому етапі створюється можливість кожному учневі зіставити власний освітній продукт із освітніми продуктами своїх однокласників та історико-культурними аналогами в цій галузі. З цією метою пропонується учням на уроці різні форми і методи інтерактивного навчання (уявна екскурсія, огляд-конкурс малюнків та інших творчих робіт, хвилинка ерудита, уявне засідання гуртка, драматизація).

Третій етап є узагальнюючим. Він дає змогу кожному учневі, ґрунтуючись на даних зіставлень, проведених на попередньому етапі, створити сукупний освітній продукт виучуваного, через рефлексію вичленити способи і прийоми пізнавальної і мовленнєвої діяльності [14].

Визначальною умовою ефективності особистісно зорієнтованого навчання є сукупність таких методичних підходів, які програмують позицію учня як активного співтворця уроку:

1) через формування узагальнених способів сприймання, відтворення і побудови тексту;

2) якщо мова вивчається не багатократним повторенням, а шляхом: а)зіставлення, встановлення між понятійних зв’язків; б) способом розв’язання мовленнєвих завдань;

3) якщо формується здатність учня до інтелектуальної діяльності і словесної творчості шляхом розширення кругозору, збагачення словника, граматичної структури мовлення: а) системним використанням між предметних зв’язків і між предметної орієнтації; б) створенням системи проектної діяльності (дослідницької художньої діяльності); в) означеними вище розвивальними можливостями особистісно зорієнтованого навчання;

4) якщо створюються умови для особистісно зорієнтованого навчання: а) через трансформацію змісту, типології, структури уроку; б) оптимальне поєднання парно-групової та індивідуальної діяльності; в) зорієнтованість інтерактивних технологій на структуру навчально-виховного процесу [14].

Отже, інтегровані уроки рідної мови і мовлення створюють повноцінні умови для реалізації принципів національного і громадянського виховання, для загального і мовленнєвого розвитку учнів, формування у них навичок грамотного письма і граматичних умінь, мотивації творчої само активності, формування досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до світу. Саме інтеграція словесної творчості з різними видами діяльності дитини (грою, спілкуванням з природою, музикою, образотворчим мистецтвом; драматизацією, дослідницькою діяльністю) дає змогу організувати оволодіння граматичними вміннями і правописними навичками через розв’язання мовленнєвих завдань, глибоко індивідуалізувати навчання, досягти значних зрушень у загальному розвитку учнів.

Через інтеграцію, як слушно зауважує відомий вчений С. Гончаренко, успішно здійснюється особистісно зорієнтований підхід до навчання, оскільки учень сам у змозі обирати «опорні» знання з різних предметів з максимальною орієнтацією на суб’єктивний досвід, який склався в нього під впливом як попереднього навчання, так і більш широкої взаємодії з довкіллям.

Інноваційна сутність пропонованої моделі навчання полягає в тому, що учень стає активним співтворцем навчально-виховного процесу, створюються повноцінні умови для творчого самовираження, самопізнання, саморозвитку.

Здобутий дітьми чуттєвий досвід, знання про довкілля, сформовані способи творчої діяльності та прийоми розумових дій актуалізуються на уроках української мови і мовлення на рівні між предметних зв’язків та міжпредметної інтеграції. Учитель проектує на різних етапах уроку такі прийоми й організації форми на матеріалі спостережень та дослідницької і художньої діяльності, як: усний журнал, хвилинка ерудита, уявне засідання гуртка юних натуралістів, українознавців, екологів, лінгвістів; огляд-конкурс малюнків та інших творчих робіт, виконаних під враженням від спілкування з природою, музикою, живописом, красним письменством; уявна подорож до музеїв, храмів, святинь рідної землі; інтерв’ю з письменником, художником-живописцем; драматизація літературно-музичний етюд (композиція).

Завдяки сформованому особистісному досвіду творчої діяльності у процесі пізнання мови досягається раціональне співвідношення емоційно-образного та логіко-понятійного компонентів як важливої передумови досягнення гармонізації педагогічних впливів, реалізації мовної, мовленнєвої, соціокультурної та діяльнісної змістових ліній нової програми з рідної мови у їх зв’язку та взаємозумовленості.

У сучасних умовах реальної демократизації суспільства з особливою гостротою постає проблема формування особистості, яка органічно вписується в суспільство вільних, суверенних особистостей, відчуває причетність до нього і сприяє його подальшому розвитку. Відповідальність учителя, особливо вчителя-словесника, за становлення такої особистості і взірцевого учнівського колективу демократичного типу важко виміряти і переоцінити. Для цього необхідно усім нам, хто має стосунок до справи навчання, виховання і розвитку підростаючого покоління, постійно ставити перед собою питання, які сформулював відомий американський психолог і педагог Карл Роджерс, один із лідерів гуманістичної психології: «Я б хотів, якби був учителем, зробити так, щоб у моєму класі відбувалось навчання, що втягує в себе всю людину, усю її особистість. Це важко, але це необхідно» [14].

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)