АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

століття

Читайте также:
  1. Бібліотекознавча думка наприкінці XIX початку XX століття.
  2. Модуль 2 Світове та українське господарство, економічна думка останньої третини ХІХ –початку ХХ століття.
  3. Модуль 3 Господарський розвиток та економічна думка ХХ-го століття.
  4. Монастир Різдва Пречистої Богородиці як культурно-релігійний осередок XVI-XVIII століття.
  5. Побутово-етнографічна драматургія початку ХІХ століття. Жанрова різноманітність драматургії.
  6. Політичний рух на Наддніпрянській Україні на початку 20 століття.
  7. Розділ I. Культурно-релігійні організації Пересопниці XVI-XVIII століття.
  8. Тема. Україна на початку ХХ століття. Українська національно-демократична революція. 1917 – 1920 рр.
  9. Церква Святого Миколая як релігійний центр ХVІІІ століття.

Доброго дня, шановні відвідувачі, ми раді вас вітати в НМІУ, і сьогоднішня розмова піде про історію укр.. земель протягом 18 ст.

Коли минув хаос Руїни з підписанням Вічного миру 1686 р. між Польщею та Росією, укр.. землі було остаточно розділено між цими двома державами. Хоча підґрунтя для розділу Ук. на Правобережну та Лівобережну було закладено ще значно раніше, з підписанням Андрусівського миру; Вічний мир просто офіційно закріпив положення речей. Наприкінці 17 – на поч.. 18 ст. основні політичні та культурні процеси розгортаються на тій частині укр.. земель, які знаходилися під контролем Росії – ЛБ Ук., або Гетьманщині, або, за рос. Джерелами, Малоросії. Гетьманщина являла собою автономне, але не самостійне пол.. утворення, хоча мала всі ознаки державності – чітко окреслену територію, герб «Козак з мушкетом», який містився на державних документах, власні збройні сили та главу держави – гетьмана. Від назви цієї посади і походить назва держави, яка закріпилася за ЛБ Ук. ще за Б.Хмельницького в 17 ст. Так само і держ.устрій Гетьманщини походить з попереднього, 17 ст. Державу очолював гетьман, який мав широкі владні повноваження. В експозиції представлено портрети гетьманів 18 ст.: найперший укр.. державець цього періоду – Іван Мазепа, його послідовники петровської епохи – І.Скоропадський, П.Полуботок та Д.Апостол та останній гетьман Ук. К.Розумовський. Врівноважувала гетьманську владу та виступала держ. Елітою генеральна старшина в особі генеральних обозного, підскарбія, судді, писаря, бунчужного та осавула. Представлено й портрети представників старшини – двох суддів В.Кочубея та І.Чарниша, бунчужного Г.Стороженка. Більше про саме бувальщину козаччини та власне старшини можна дізнатися з музейних експозицій. Невід’ємний елемент козацького життя – зброя: холодна – найбільш шанована, та вогнепальна (мушкет). По-друге, натільні хрести: козаки були люди набожні, на старість багато хто приймав сан. Козацька верхівка підтримувала церкви та монастирі, даруючи їм коштовні дари та надаючи фінансову допомогу. Займатися меценацтвом козакам дозволяли суттєві статки, які концентрувалися в руках старшини. Про її заможність можна зробити висновок з унікальної пам’ятки кін. 17 ст. – скарбу золотих та срібних монет з Полтавщини. Представлено монети, що циркулювали на ук. територіях (карбованці, талери), срібні печатки та ґудзики; такі самі або золоті нашивали на типовий козацький одяг – жупан. Останній в експозиції також представлено: до вашої уваги червоний жупан, оформлений по моді бароко та підпоясаний шовковим поясом. Більше про зовнішній вигляд козака можна дізнатися по літографії «Український сотник».

Глава держави – гетьман, окрім суттєвих повноважень, мав і символічні ознаки влади та резиденцію – гетьманську столицю. За гетьмана Мазепи таку резиденцію було облаштовано в Батурині. За містом на Гончарівці було зведено бароковий палац, в якому знаходилася багата бібліотека, коштовний музей зброї. На жаль, все це було знищено і втрачено під час зруйнування палацу в ході Північної війни. Після зруйнування Батурина столицю гетьманів було перенесено поближче до рос. Кордону – до Глухова. Нова резиденція також розбудовувалася за європейськими зразками. Зокрема, руку до розвитку міста доклав останній гетьман К.Розумовський.

1687 р. відбувається Коломацька рада, на якій гетьмана І.Самойловича було позбавлено повноважень, і символ влади – булаву – передано писарю І.Мазепі, якого й обрали в ході ради на гетьмана (універсал Мазепи). Мазепа був людиною широкого кругозору, мав прекрасну освіту, яку здобув в ході подорожей Європою, знав кілька мов. Крім того, Мазепа був практично першою людиною з часів Хмельницького, яка повернула посаді гетьмана значення і статус державця, оскільки статус цей було сплюндровано в ході Великої Руїни. Тому в народі навіть побутував афоризм «Від Богдана до Івана не було гетьмана». Ставши до влади, Мазепа починає формувати вітчизняну еліту, без якої реалізація автономістських прагнень Гетьманщини була б неможливою. З огляду на це Мазепа оточує себе прихильниками, роздає їм земельні наділи, звільняє церкви від податків, дбає за розвиток культури й освіти. З ініціативи Мазепи КМ-колегіум отримує статус академії, реставрується 20 старих храмів та 12 нових зводиться. На гетьманування Мазепи припала поява свого укр.. архітектурного стилю: на сонові популярного в Європі бароко на ЛБ оформився його більш стриманий вид, який дістав назву козацького або мазепинського бароко. Споруди, які зводилися в цьому стилі, мали на собі зображення мазепинського герба – «Курча». Цей герб поміщено і на нижній лопаті пам’ятки 18 ст. – срібних з позолотою шатах до ікони роботи невідомого майстра; існує припущення, що автором пам’ятки є майстер із Німеччини. З 1709 по 2004 рр. герб Мазепи було закрито пластиною з рос. Гербом – 2головим орлом. Пластину було знято та віднайдено автентичний герб під час останніх реставраційних робіт 2004 р.

Порадницею та опорою Мазепи в непростій гетьманській справі була його мати, ігуменя жіночого Печерського Воскресенського Монастиря Марія Магдалина Мазепина (лист до полковника Стародубського Міклашевського). ММ проводила меценатську справу, даруючи церквам і монастирям коштовні дари. Так, своєму монастирю вона передала в довічну власність землі сіл Вишеньки і Тодосієвка, лубенський монастир отримав 2 євангеліє, цей потир став вкладом ігумені до Глухівського монастиря. Потир прикрашено бароковим акантом, а, оскільки річ є дарчою (вкладною), містить і дарчий напис на ніжці. Померла ігуменя в 1707 р. і похована була в Печерському монастирі.

Кін. 17 – поч.. 18 ст. – досить специфічний період в ук. історії, оскільки цей проміжок часу увібрав у себе 2 якісно різні періоди існування ук. земель і власне УПЦ. Перший період – до підписання Вічного миру, коли УПЦ належала Константинопольському патріархату, але лише номінально. Після 1686 р. з підпорядкуванням УПЦ МП починається курс на згортання стародавніх традицій та свобод УПЦ. Вінцем всьому стає обезголовлення Київської митрополичої кафедри з арештом митрополита Й.Кроковського (хрест до церкви Іоана Сочавського). У 1718 р. митрополита було звинувачено в потуранні опальному цесаревичу Олексію Петровичу, заарештовано та відправлено до Петербурга. По дорозі митрополит помер за невизначених обставин.

Наступ на УПЦ триває. З 1721 р. на ЛБ починає діяти «Духовний регламент» Ф.Прокоповича, який втілив мрію Петра Великого підпорядкувати церкву держав, оскільки, на думу царя, церква була нічим іншим, як тільки установою. ДР скасовував ін.-т патріаршества та впроваджував Священний Синод. ДО нової установи, окрім самого Прокоповича, увійшли ще 2 ук. єпархів – С.Яворський та Ф.Яновський. Таким чином, основною тенденцією ук. історії 18 ст. стала боротьба рос. Абсолютизму по всіх фронтах з ук. прагненням до автономії.

У 18 ст. тер. ЛБ поділялася на 10 полків, а ті, в свою чергу, на 20 сотень. Кожен полк очолював полковник, якого обирала старшина або призначав гетьман. Представлено портрети полковників 18 ст. – І.Стороженка та І.Чарниша (перед тим, як стати суддею, він був саме полковником). Полковника оточувала полкова старшина в особі полкових писаря, судді, хорунжого та осавула. Окрасою та ознакою полків виступали полкові знамена, які стали обов’язковими за К.Розумовського. Один з таких прапорів представлено в залі – до вашої уваги прапор Лубенського полку та документ на підтвердження його зовнішнього вигляду – лист Лубенського полковника. На тому боці, яким прапор повернуто до глядачів, зображено державний гетьманський герб «Козак з мушкетом». З іншого боку – символіка Лубенського полку: в картуші з гармат, рушниць та куль зображено руку, яка тримає булаву або пернач. Остаточний вигляд символіки полку було віднайдено в ході останніх реставраційних робіт 2009 р. Нижчою ланкою адм.. поділу були сотні, які очолювали сотники, далі йшли сотенні осавул та хорунжий.

Досить повну інформацію про адм..-тер. Поділ УК. дає карта «Ук. – земля козаків із сусідніми землями Валахії, Молдавії та Малої Татращини». Знизу бачимо зображення ЧМ та Криму, згори – він’єтка із зображеннями постатей епохи. Сидить з люлькою – скоріше за все, І.Мазепа, поруч з ним шведський емісар, позаду – Петро Великий на тлі прапору. Карту було створено картографом Хоманом з м.Нюрнберг. У 1991 р. карту було передано родиною Гунчаків Л.М.Кравчуку, а наступного року карта перейшла до музейних експозицій.

Окрасою ук. старшини були вироби з золота і срібла – 2 основних дорогоцінних метали, з якими працювали тогочасні майстри. Самі ж майстри називалися златниками або золотарями, а з 2ї пол.. 18 ст. в обіході з’являється термін «майстер золотих та сріблястих справ» або срібляр. Майстри, які працювали з дорог. Металами, володіли всіма відомими техніками їх обробки – карбування, емаль, штампування тощо. Наприклад, цю срібну тацю оформлено в техніці карбування. Часто на дорогоцінних речах зображували герби їх власників, як-от на потирі В.Полуботка: згори тонко викарбовано герб, а на ніжці – дарчий напис, оскільки річ є вкладом до пустки Михайлівської Предтечинської. Серед жіночих прикрас 18 ст. популярності заживають дукачі, назва яких походить від монети – дукат, оскільки за основу брали велику в діаметрі монету. З одного боку на монеті зображувалися євангельські сюжети, з іншого – світського характеру. Серед останніх найбільш розхожими були портретні зображення імператриць Єлизавети Петрівни та Катерини Великої. Згори до монети підвішувалася брошка з кольоровими скельцями, які імітували справжні самоцвіти. Серед популярних прикрас того часу – сережки, браслети, срібні ґудзики тощо.

У 1682 р. на рос. Престол сходить молодий енергійний цар П.О.Романов – майбутній Петро Великий (монети часів Петра, які ходили й на Ук., петровська грамота з підписом і царською печаткою). Ставши до влади, Петро починає розвивати свою країну як впливову державу регіону. Але без виходу до моря Росія була приречена на роль периферійної держави, і на вирішення цього проблемного питання спрямовує свою ЗП Петро. Розпочинає він з Азовських кампаній. Успіхи починаються в 1696 – 99 рр., коли в походах разом з росіянами брали участь козацькі війська під проводом Мазепи та Лизогуба. 1699 р. збірний козацький та російський флоти Доном спустилися до Азовської фортеці, оточили її та взяли штурмом. За кілька тижнів турки здали фортецю без бою та відступили. Таким чином, Азов опинився в руках Росії. За результати Азовських походів Мазепа отримав з рук царя найвищу російську нагороду за віру та відданість – орден Андрія Первозванного. На портреті Мазепу зображено саме з цим орденом та блакитною стрічкою до нього. Мазепа був другою людиною в Росії, яка отримала таку нагороду від царя (першим був глава Посольського приказу Ф.Головін). Сам орден являє собою інкарнацію стародавнього шотландського ордену Святого Андрія, який зараз відроджено і який виступає однією з найбільш визначних нагород Великої Британії. З морськими кампаніями Петра пов’язаний і морський статут – найбільш досконалий документ такого ґатунку станом на 18 ст. Велика кількість положень з цього статуту і зараз втілені в статуті ВМС РФ.

Отже, Азов опинився під владою Росії. Але Азовське море – внутрішнє море, треба рухатися далі, через Керченську протоку до ЧМ. Керченська протока знаходилася в руках Туреччини, а на боротьбу з нею (принаймні, самотужки) Росія не мала. Тому Петро відправляється з посольством до Європи, аби знайти союзників у боротьбі з Туреччиною. Але з турками в Європі ніхто воювати не хоче: по-перше, європейські монархи зайняті боротьбою за іспанську спадщину, по-друге, війна з Туреччиною означатиме загрозу для Середземноморських торгівельних шляхів. Зате під час поїздки Петра відкрилися перспективи для боротьби зі Швецією, а, отже, за вихід до іншого моря – Балтійського. На анти шведський союз погодився польський король Август ІІ Моцний, з яким Петро зустрівся у м.Рава Львівської області. Першою ціллю союзників стає Нарвська фортеця. Саме під її стінами в 1700 р. розпочинається Північна війна Росії зі Швецією. Проти шведів було створено альянс, куди, окрім Росії та Польщі з Саксонією на короткий час увійшла і Данія. Але Нарвська кампанія провалилася – союзники недооцінили молодого амбіційного шведського короля Карла ХІІ. Успіхи Петра починаються аж в 1703 р., і починаються справді інтенсивно: спочатку він здобуває Нотенбург та Нієншатц, де засновує Петропавлівську фортецю – майбутній СПб. Наступного року скорюється-таки Нарва, з нею Дерпт і Кронштадт, в результаті чого вся Інгрія (велика частина сучасної Латвії) потрапила до рук Росії.

Слід сказати. Що протягом Пн. Війни Ук., пов’язана з Росією попередніми договорами, змушена була постачати великий людський та економічний ресурс на потреби війни. В цьому плані Росія поводила себе виключно нахабно. Так, російські офіцери мали змогу відбирати в козаків їхні воєнні трофеї, знущатися з них, принижувати. Сам край був економічно виснаженим, багато людей загинуло на будівельних роботах та під час воєнних кампаній. Останньою краплею стало повідомлення Петра Мазепі про те, що він не надасть воєнну підтримку, якщо ворог опиниться на ук. землях. Мазепа починає шукати виходу з-під рос.воєн. контролю. Він проводить таємні переговори з Карлом та про шведським ставлеником на пол.. престол С.Лищинським, укладає угоду, згідно з якою Ук. має бути вільним князівством, Мазепа – довічним гетьманом, а після його смерті старшині слід обрати наступника.

В ході Пн.Війни на Мазепу пише донос В.Кочубей (кубок, потир) – у такий спосіб він бажає скинути Мазепу і посісти його місце. Про свої наміри Кочубей розповідає своєму сподвижнику і родичу полковнику І.Іскрі. Але Петро звик, що на Мазепу приходять подібні доноси і наказує гетьману розібратися з заколотниками самому. Іскра і Кочубей потрапили до рук генерала Осипова, який відправив обох до Вітебську. Там заколотників допитали та засудили до смертної страти, а реалізацію вироку поклали на плечі гетьмана. В цей час Мазепа обозом стояв під Білою Церквою. Сюди доставили заколотників та стратили, але сам гетьман при цьому присутнім не був.

Аби розвіяти б.-я. підозр Петра про зміну курсу, Мазепа взяв участь в придушенні в повстанні донських козаків під проводом К.Булавіна. Подібні повстання під час війни були не рідкістю, оскільки екон. Виснаженість та пол.. невизначеність змушували козаків реагувати досить різко.

Восени 1708 р. Карл вирішує іти на Смоленськ, але, розуміючи, що в спустошеному краї не буде чим прогодувати військо, він повертається на Ук., на Стародуб. Поява шведів на Ук. змушує Мазепу самому взяти участь у подіях. Він просить Карла перейти Десну, аби об’єднатися з його військом, що й відбулося 28 жовтня того ж року.

Звістка про перехід Мазепи застала Петра в Новгород-Сіверському. Він видає маніфест, де повідомляє, що Мазепа пропав, і наказує старшині з’явитися в Глухів для обрання нового гетьмана. За наказом Петра гетьманом обирають І.Скоропадського (універсал до жителів м.Вереміївки). Одночасно Петро наказує свому улюбленцю князю О.Меншикову знищити Батурин. Меншиков з військом підійшов до міста, але довго не міг його взяти – Батурин було добре укріплено, і місто добре охоронялося. Але, де не бере сила – бере зрада: старшина І.Ніс повідомив Меншикова,я к окольними шляхами можна потрапити до Батурина. Через це місто пало і було знищене.

У Глухові Петро влаштовує театралізовану страту Мазепи, викликає до міста митрополита Кроковського та ук. єпархів і наказує їм виголосити Мазепі анафему, що ті й роблять. Всіх, хто не прибув на обрання Скоропадського, Петро оголосив зрадниками. У такий спосіб цар намагався покінчити з б.-я. проявами свободи думки в Ук.

27 червня 1709 р. відбулася битва, яка стала ключовою для подальшого перебігу та результату війни – битва під Полтавою. Полтава стояла на шляху Карла до Москви, і він вирішує взяти місто. Битва відбувається на полі біля сучасного с. Семенівка Полтавської обл.. і завершується повною поразкою Карла та Мазепи. Символічно ці події зображено на стопі «Самсон» в біблійному сюжеті: Самсон (Петро) перемагає лева (Карла). Сюжет з Самсоном обрано не випадково: по-перше, битва відбулася за старим стилем в день Св.Самсонія, по-друге, лев – королівський символ Швеції.

Після поразки Мазепа із оточенням тікає до Молдавії та стає першою пол.. еміграцією. Того ж року гетьман помер. Наступного року першим гетьманом в екзилі обирають писаря П.Орлика, автора пол.. маніфесту епохи бароко «Конституція прав і свобод Запорозького війська».

Пн.Війна завершується 1721 р. повним тріумфом Петра та перетворенням Росії на імперію. Переможена Швеція залишає європ.. пол.. підмостки та займає місця в глядацькому залі.

На час зростання впливу РІ припало гетьманство Скоропадського. 1722 р. ств. Малоросійська колегія, яка мала контролювати дії гетьмана та старшини (жодне їхнє рішення не мало ваги, якщо попередньо не було узгоджено з МК). Таким чином, гетьман позбавлявся навіть того обсягу влади, який він ще мав. Скоропадський намагався чинити опір цим подіям, але марно. 1722 р. гетьман помер, і наказним гетьманом стає П.Полуботок. За його правління МК встановлює неймовірні побори. Полуботок неодноразово скаржився цареві на дії глави МК С.Вельямінова, але Петро повірив останньому, який заявив, що Полуботок чинить опір рос. Чиновникам на місцях. Для пояснення цар викликав до СПб Полуботка, писаря Савича і суддю Чарниша. Там вони вручили царю чергову петицію про відновлення ук. прав. Петро наказав ув’язнити всіх трьох у Петропавлівській фортеці. Не витримавши умов ув’язнення, Полуботок помер в заключенні.

У 1727 р. померла вдова Петра Катерина І, і влада (хоча й ненадовго) перейшла до малолітнього Петра ІІ під регентством Меншикова. В цей час МК змусили платити податки не лише ук-ців, а й росіян, які мали нерухомість в Ук. Зрозуміло, що податки торкнулися і маєтків Меншикова. Зрозуміло, що в таких умовах МК ліквідували, а ук-цям дозволили обрати гетьмана. Ним став Д.Апостол, який правив 6 р. до самої смерті. За час свого правління він зміг відстояти та розвинути залишок влади, яку гетьман мав. Серед іншого, він добився, аби Київ підпорядковувався гетьману, а не рос. Генерал-губернатору. Крім того, Д.Апостол як гетьман дістав право самостійно затверджувати держ. Бюджет Гетьманщини.

Помер Д.Апостол в 1734 р. Перед смертю він бажав передати владу старшині, але рос. Уряд відновив МК, яка проіснувала 16 р.

У 1740 р. померла імп-ця Анна Іоанівна, і влада перейшла до її племінниці Анни Леопольдівни Брауншвейської під регентством фаворита покійної цариці Ернста Бірона. Але їх обох швидко усуває від влади законна спадкоємиця роду Романових – донька Петра Єлизавета (грамота, срібний ківш за воєнні та пол..заслуги. За правління Єлизавети такі ковші на рівні з медалями та орденами стали вищими царськими відзнаками).

Вн.пол. Єлизавети вкрай позитивно позначилася на історії Гетьманщини. Великою мірою тому, що спочатку фаворитом, а потім і таємним чоловіком цариці був козак з Чернігівщини Олекса Розум. Ставши царицею, Єлизавета помітила його в придворній капелі, куди Олексу доставили як доброго співака. Спочатку вона призначає Олексу управителем свого маєтку, потім жалує йому прізвище Розумовський, графський титул і ранг фельдмаршала. Завдяки цьому союзу в 1750 р. останнім гетьманом було обрано молодшого брата Олекси – Кирила (скриня з 14 потаємними замками).

У 1744 Єлизавета вирушила в поїздку по Ук., не в останню чергу для того, щоб познайомитися з сім’єю свого обранця. Вона відвідала маєток своєї свекрухи Н.Розумихи в Козелецьому районі Чернігівщини, і вклонилась їй. Зтого часу ці землі дістали назву Покорщина.

Тог ж року цариця відвідала Київ (указ про організацію поїздки). Її приїзд залишив у пам’яті ук-ців приємні спогади, та й сам народ справив позитивне враження на Єлизавету. Як сама вона охарактеризувала ук-ців, «благонравный и незлобливый народ».

За ініціативи Єлизавети відновлюється київська митрополія (з арешту Кроковського в Києві були тільки архієпископи). У 1742 р. на митрополитство висвячують Р.Заборовскього, який розгортає культурологічну діяльність. На час його митрополитства припадає і новий виток розвитку вітчизняної архітектури – «доба бароко Заборовського». Шедеврами цього періоду стали роботи архітектора Шеделя в Києві – дзвінниці КП-Лаври, Михайлівського собору, Софії; завершується будівництво нового корпусу НАУКМА; окрасою Києва в стилі пізнього бароко стає Андріївська церква, наріжний камінь до якої заклала сама Єлизавета.

І, нарешті, найбільш масштабною пам’яткою, пов’язаною з Єлизаветою та Заборовським, є карета роботи фр. Майстрів. У 1744 р. цариця подарувала її митрополиту, і до 1904 р. вона слугувала окрасою митрополичого подвір’я Софії. Позаду карети – одне місце для лакея, на козлах сидів кучер. Коней за єв. Традицією, як в Європі, так і в РІ, до карет запрягали попарно – від 4 до 6 пар. У 1904 р. карету було передано до музею, і з того часу вона є окрасою залу, який ілюструє історію Ук. 18 ст.

Після зруйнування Січі та Батурина в 1709 р. козаки змушені були покинути свої звичні місця і перебратися нижче по Дніпру до Олешків, де і заснували нові поселення. Протягом майже 30 років козаки відправляли до рос. Уряду клопотання про дозвіл повернутися на Запоріжжя. У 1734 р. клопотання було нарешті задоволено. В березні цього року козаки визнали себе підданими РІ, відправилися на Запоріжжя, і поблизу суч. Нікополя заснували Нову Січ на чолі з кошовим отаманом І.Малашевичем (лист). Бувальщину НС репрезентують автентичні речі: люльки, шабля, форма для відливання куль, пояс, кремінний пістолет, та новоділ – значок (малий прапор) куреня Шкуратинського НС. Всього ж куренів на НС було створено 38. Традиційно влада на Січі належала старшині, яка в міру потреби збиралася, але обов’язковими були збори на Різдво, коли обирали всю верхівку в особі кошового отамана, судді, писаря, підскарбія, осавула, пушкаря, товмача, довбиша та хорунжого. В соціальному плані життя НС зазнало суттєвих змін, і вже у 18 ст. не можна було спостерігати колишнього братерства. А без цього не виключені були б.-я. заворуши та непорозуміння. Але, так чи інакше, ЗС була потрібна Росії як міцний бар’єр для захисту пд.. кордонів від Криму і Туреччини.

У 1762 р. до влади шляхом перевороту приходить Катерина Велика – вона скидає з престолу свого чоловіка Петра ІІІ. Починається доба Золотої Катерини – 34 роки просвітницького абсолютизму, необмеженої монархії.

У зв. пол.. Катерина спромоглася вирішити пд.. питання, яке свого часу видалося не до снаги Петрові. Катерина воювала майже безперестанно, але найбільші її звершення на цьому поприщі – 2 рос.-тур. Війни. Перемоги в 1й відбулися одна за одною: турки розбиті в Молдавії та Валахії, здобуто Крим. Пд. Роблять своїм в 2 етапи: спочатку він незалежний від Туреччини, і лише через 9 р. після завершення воєнних дій Катерина оголосить Кубань, Тамань і Крим рос. Територією. Під час 1 війни козацьке військо було змобілізоване та брало участь у воєнних діях на боці Росії. В ході війни було створено нове військо – Військо ЧМ козаків. 1 війна завершилася Кючук-Кайнарджийським миром 1774 р. Прагнучи повернути втрачене, Туреччина починає нову війну. Вона була коротшою, а втрати Туреччини – суттєвішими. Справжньою зіркою 2ї війни стає рос. Генерал Суворов, який отримує 3 основні перемоги – під Фокшанами, Римніком та Кінбурном та стає кавалером всіх можливих воєнних чоловічих нагород Росії. 2 війна завершилася Ясським миром. Необхідність у ЗС, на думку цариці, відпала. Питання знищення Січі вона довірила генерал-поручику П.Текелію. Восени 1775 р. його військо оточило НС. Час для нападу було обрано виключно вдало – на Січі залишилось лише кількасот чоловік, інші розійшлися по промислах та зимівниках. Лише 5000 чол. змогли врятуватися від Текелія і втекти до тур. Акерману. Звідти вони вислали депутацію султану про дозвіл на проживання на прилеглих тер. Султан виділив козакам дельту Дунаю, де було створено Задунайську Січ. Мотиви знищення Січі Катерина виклала в маніфесті 1775 р., де звинуватила козаків у грабунках та нападах.

Останнім кошовим отаманом НС був П.Калнишевський. Він розумів, що б.-я. жертви будуть марними, тому НС було здано без бою. Останню раду на Січі ілюструє автентична картина 19 ст. Пізніше отамана було звинувачено в спробах відновити Січ за межами РІ та ув’язнено на Соловки на 25 р. Лише в 1801 р. цар Олександр І звільнив Калнишевського і дозволив обрати місце проживання. Але старий отаман відмовився і попросив дати йому можливість безбідно прожити залишок днів, що цар і вволів. Через 2 роки отаман помер на 112му році життя.

Зі смерті Д.Апостола в 1734 р. рос. Уряд довго не дозволяв обрати нового гетьмана. Лише з ініціативи цариці Єлизавети в 1750 р. останнім гетьманом Ук. обирають К.Розумовського (універсал і лист до матері, в якому гетьман повідомляє її про передачу їй у довічну власність міст Носівка і Кобижчі). Ставши до влади, гетьман розгортає автономістську діяльність: скасовує митницю між Гетьманщиною і Росією, проводить судову реформу, забороняє переходи селян для покращення економ. Ситуації, вводить у війську зх..єв. муштру, дбає за розвиток міст Батурин і Глухів. Але автон. Амбіції гетьмана пішли врозріз із пол.. царського уряду і прагненнями самої Катерини. В 1763 р. вона викликає гетьмана до СПб і наказує «добровільно» зректися гетьманства, що той і робить. Наступного року Катерина видає маніфест про скасування Січі і розпочинає соц. Реформи, покликані перетворити Ук. на чергову губернію РІ. Починає вона з переведення козацької верхівки на благородне соловіє, підтвердивши жалуваною грамотою привілеї верхівки. З цією реформою в експозиції пов’язана царська жалувана грамота на підтвердження дворянства сотенним хорунжим О. та Г.Колбасам-Паламаренкам. Багато представників козацької верхівки здобули посади вже в рос. Установах, як це трапилося, наприклад, з полковником, а тоді й графом О.Безбородьком (супова ваза з монограмою «Граф О.Безбородько» та девізом роду «Працею та завзяттям» латиною).

У 1782 р. на честь 20-ліття царювання Катерини було запроваджено орден Св.Володимира, який жалувався найвідданішим слугам імператриці. На бенкеті на честь заснування ордену подавали сервіз із зображенням нової нагороди.

Наступного року на Гетьманщині вводиться кріпосне право. Тоді ж ук. козацтво як соц.. стан припиняє своє існування.

В огляді ук. історії 18 ст. слід сказати й про інші ук. землі – ПБ під контролем Польщі та Слобожанщину, яка належала Росії. С. находилася на схід від Гетьманщини та охоплювала величезні пустуючи території. У 18 ст. колишнє «дике поле» активно колонізують козаки, селяни, які ще мали право переходу та посполиті. Швидко зростають міста та слободи, які й дали самоназву краєві. Попри великі податки та напади татар С. завдяки родючій землі швидко розвивалася: ширилися виноградники, розв. Скотарство та хліборобство, с/г продукція постачалася до Гетьманщини, Росії, за кордон.

Соц. Реформи Катерини позначилися і на цих землях. У 1763 р. тут було сформовано 5 гусарських полків з козаків, селян та мисливців харківського намісництва. Як виглядали тогочасні воєнні козаки, можна побачити на гравюрі «Офицер и рядовой конвой Чугуевской казачьей армии». Козацьку верхівку було переведено на рос. Ранги – офіцерську бувальщину репрезентують генеральська шляпа та офіцерський шарф. Таким чином, ЛБ Ук. 18 ст. остаточно стала невід’ємною частиною Росії завдяки соц.. реформам Катерини.

ПБ Ук. 18 ст. належала Польщі (елемент польського чол.. костюму – слуцький пояс). Центральної влади край не мав, тому основний вплив на соц.. життя чинила діяльність польських магнатів та шляхти, що жила при їхніх маєтках на ПБ. Основною тенденцією 18 ст. на ПБ стала боротьба магнатів за контроль над «королівщинами» - ук. староствами, які магнати обертали на свої дідичні володіння. Особливо ця тенденція стає помітною під час правління останніх трьох польських королів – Августа ІІ Моцного, Августа ІІІ Саксонського та Станіслава Понятовського (грамота Понятовського про підтвердження вольностей м.Канева, золотий посуд, який побутував у королівській родині).

Протягом всього 18 ст. ПБ-ук-ці відчували на собі презирливе ставлення з боку поляків як до хлопів; на кінець століття зростає панщина – до 4-5 днів замість 2-3 на поч.. 18 ст. До соц.. проблем додалися проблеми релігійні – ук-ців масово навертали на унію та римо-католицтво. Ук. духовенство за статусом було прирівняно до хлопів і теж змушено було відбувати панщину.

Зрозуміло, що в таких умовах швидко починає ширитися рух опору, який дістав назву Гайдамаччина (тюрк. «гайде» - «гнати»), що користувався широкою підтримкою населення. Селяни-втікачі, козаки, міщани та наймити об’єднувалися в загони, атакували панські маєтки, грабували їх. Найбільш жорстоке повстання гайдамаків під проводом М.Залізняка та І.Гонти відбулося в 1768 р. та дістало назву «коліївщина». Приводом до повстання стала конфедерація – законний виступ поляків проти пол.. уряду Понятовського (шапки-конфедератки, патріотичні лядунки). Для придушення конфедерації уряд запросив на свою територію російські війська. Гайдамаки ж вирішили, що рос. Православні захистять православних ук. І справді, спочатку рос. Військові ставилися до гайдамаків доволі поблажливо, але після придушення конфедерації поляки попросили Росію покінчити і з гайдамаками. Росія, налякана розмахом повстання (а охопило воно майже всю Київщину), погодилася: всіх гайдамаків було впіймано та скарано на смерть.

Рух опору дістав розповсюдження і на Зх. Ук. – Галичині, Покутті, Закарпатті, Буковині (елементи зх..Ук. чол.. костюму – сердак гуцульський та топірці). Тут рух отримав назву руху опришків, основні сили якого концентрувалися на Покутті. Найбільш відомим ватажком опришків вважається «вітчизняний Робін Гуд» Олекса Довбуш, який в 1745 р. загинув від ворожої кулі. На відміну від гайдамаччини, рух опришків неможливо було придушити дуже довго, аж до переходу Зх.Ук до Пруссії в 1772 р. за результатом І поділу Польщі.

Всього ж поділів було три, і стали вони закономірним результатом скочування Польщі в кризу протягом 18 ст. Та й сусіди Росія та Пруссія давно дивилися на Польщу як на ласий шматок. Перший поділ відбувається в 1772 р., і Пруссія отримує Галичину, а за 2 роки – і Буковину. Наступний поділ - 1793 р, тут уже суттєву частину Польщі віднімає Росія: до неї переходять Київщина, Поділля, Полісся (велика частина Білорусі) та частка Волині. За 2 роки відбувається останній поділ, за яким Росія здобуває залишок Білорусі та Волині, Жмудь і Курляндію. Таким чином, за результатами трьох поділів майже 80% ук. земель отримує Росія, а Зх.Ук. переходить до прусських Габсбургів.

Але, хоча ук. землі знову опинилися в стані розділу, пол.., соц..-екон. Та культ. Життя тривало. Центрами вищеназваних процесів на Ук. у 18 ст. стають міста. Особливо інтенсивно розвиваються міста, де діяло Магдебурзьке право в місцевому варіанті. Магдебурзьке право як таке вперше було введено в Магдебурзі в 13 ст., і сутність його полягала в автономії міст у вирішенні внутрішніх питань від волі феодала та наявності герба як ознаки автономії. Міста з МП управлялися з магістратів, які мали свої печатки, а міську адміністрацію очолював бургомістр (чаша бургомістра Барсікова, келих нащадків київ. Бургомістра з гербом Олександровичів). У 18 ст. МП мали Кам’янець-Подільський, Київ, Ніжин, Переяслав, Чернігів, Глухів, Кролевець, Полтава, Гадяч. З переказів відомо, що будинок київ. Магістрату знаходився в центрі площі на Подолі, мав 2 поверхи. На верхньому була башта з пілястрами та карбованим міським гербом.

Герб Києва зберіг зображення янгола, відоме ще з польських гербовників. На автентичному гербі янгол у короткій сорочці тримає опущений додолу меч в одній руці та ножни в другій. У пізніших версіях янгол вже у воєнному обладунку тримає щит і меч і називається архангелом Михаїлом. За церковною концепцією, саме Михаїл переміг диявола – язичництво, і тому став покровителем Києва – І ук. міста, де вперше в 988 р. було запроваджено християнство. З часом культ Михаїла поширився ін.. ук. землями, на його честь стали закладати церкви та монастирі.

У містах 18 ст. розвивалися ремесла. Найбільш цікавим міським ремеслом було шевство – пошиття одягу на замовлення. Мабуть, ніщо так предметно, як одяг, не проводив статусну градацію суспільства, оскільки замовити одяг могли собі дозволити лише заможні городяни. Шевці та кравці, працюючи лише ниткою, голкою та наперстком, виконували іноді надскладні замовлення своїх міських клієнтів.

Невід’ємною частиною міської бувальщини виступали вироби гутників та склодувів. Склоробне виробництво на ук. землях з’явилося ще в КР в 11 – 12 ст., і з того часу виробництво з міста перейшло до села, звідки майстри постачали свої вироби заможним селянам та міщанам. Як правило, зі скла робили ємності для рідини – штофи, популярні у 18 ст. пляшки-ведмедики.

У містах розвивалися пекарська справа, малярство, виробництво кахлів, залізоробне виробництво (ключі, замки, гачки, ключ від міста). Ремісники міст об’єднувалися в цехи, діяльність яких фіксувалася в цехових книгах. Цехи являли собою об’єднання ремісників однієї або тотожних професій та очолювались майстром. Діяльність цеху визначав статут, який регламентував число виробленої продукції, ціну на неї, число робітників, учнів та підмайстрів. Цехове подвір’я одночасно слугувало як місцем зборів робітників, так і торговищем – саме на подвір’ї ремісники продавали свою продукцію міщанам та заможним селянам.

В окреме виробництво виділяється у 18 ст. гаптування – вишивка сріблом та золотом. Представлено зразки гаптарської роботи з найбільш популярним орнаментом – розсипи квіток, перев’язаних стрічками, вишито кольоровими нитками та блискітками. Основну клієнтуру гаптарів на поч.. 18 ст. становила козацька верхівка, але з переходом її на благородний стан старшина відмовляється від їхніх послуг, і гаптарство стає виключно церковною парафією: черниці, які займались гаптуванням, вишивали речі літургійного призначення – покрівці, ризи.

Таким чином, у 18 ст. ук. соціокульт. Та екон. Автономія змогла зберегтися та розвинутися. Навіть попри те, що Ук. вкотре опинилася розділеною між 2 державами – РІ та імперією Габсбургів, найбільш впливовими єв. Акторами кінця 18 та всього наступного, 19 ст.


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.)