АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Стаття 89. Визнання доказів недопустимими

Читайте также:
  1. Висновок експерта як джерело доказів у кримінальному провадженні: поняття, значення, структура та особливості оцінки.
  2. Властивості доказів.
  3. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
  4. Залишення рішення чинним, визнання законними вчинених дії чи
  5. Класифікація доказів у кримінальному процесі.
  6. Матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості.
  7. Можуть слугувати фактичною основою доказів, якщо вони пройшли перевірку в порядку передбаченому для відповідного виду доказів.
  8. Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, за необхідності проводиться за їх місцезнаходженням.
  9. Під час дослідження доказів суд має право скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями спеціаліста, наданими на підставі його спеціальних знань.
  10. Показання як джерело доказів у кримінальному провадженні.
  11. Поняття доказу в кримінальному провадженні. Джерела доказів.
  12. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи. висновки експертів.

1. Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

І. Недопустимість доказів - антипод їх допустимості. Щоб забезпечити допустимість доказів, необхідно запобігти появі ознак недопустимості, завчасно усунути підстави для визнання доказів недопустимими. Відтак, у чинному КПК більшою мірою приділяється увага недопустимості доказів. Якщо раніше вважалося, що допустимість доказів забезпечує повноту і достовірність доказового матеріалу як необхідну умову використання їх в доказуванні, то, виходячи із змісту ст.ст. 86-89 КПК, дотримання правил допустимості перш за все має слугувати важливим засобом охорони та захисту прав особи. Визнання доказів недопустимими, по суті, набуло значення санкції за порушення прав людини і громадянина при отриманні доказів.

2. Частіша 1 ст. 86 КПК встановлює юридичну форму даних, що встановлюють обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Порядок отримання доказів, вказаних у ч. 2 ст. 84 КПК, передбачає дотримання наступних вимог: 1) належний суб’єкт отримання доказів; 2) законність процесуального джерела доказів; 3) дотримання процесуального порядку отримання доказів 4) дотримання правил фіксації ходу і результатів слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій.

3. Належний суб’єкт отримання доказів це посадова особа або орган (суд), які мають право проводити процесуальні дії, що є засобами отримання доказів. Належний суб’єкт отримання доказів з’являється тільки після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за винятком огляду місця події у невідкладних випадках (ч. З ст. 214 КПК). Визнання доказів отриманими неналежним суб’єктом матиме місце, коли слідчий: 1) почав кримінальне провадження без призначення керівним органом досудового провадження; 2) не включений у склад слідчої групи; 3) порушив вимоги закону щодо підслідності; 4) проводив слідчі дії після збігу встановленого строку;

5) не є громадянином України; 6) знаходиться на лікуванні і має тимчасовий листок непрацездатності або знаходиться у відпустці. Крім того, докази визна­ються отриманими неналежним суб’єктом при проведенні слідчої (розшукової) дії особою, що підлягає відводу, а також коли оперативний підрозділ проводить слідчі (розшукові) дії чи негласні слідчі (розшукові) дії без письмового дору­чення слідчого, прокурора.

4. Законність процесуального джерела доказів. Докази повинні бути отримані тільки із тих процесуальних джерел, що вказані в ч. 2 ст. 84 КПК. Пе­релік їх вичерпаний і не підлягає поширювальному тлумаченню. Процесуаль­ними джерелами доказів є показання підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого, експерта, речові докази, документи, висновки експертів. Отриман­ня доказів із невстановленого в законі процесуального джерела тягне за собою недопустимість цього доказу.

5. Дотримання процесуального порядку отримання доказів. Доказ має бути отриманий у порядку, передбаченому КПК для слідчих (розшукових) дій. Загальні вимоги та процесуальний порядок проведення передбачено гла­вою 20 КПК (ст.ст. 223-245), де викладаються загальні положення про негласні слідчі (розшукові) дії, процедури отримання дозволів на їх проведення, строки, фіксації їх ходу і результатів, заходи щодо захисту інформації, отриманої в ре­зультаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, правила використан­ня результатів негласних слідчих (розшукових) дій у доказуванні. Характерною ознакою негласних слідчих (розшукових) дій є те, іцо законодавство детально не регламентує, порядок їх проведення в силу таємності та ситуаційної обу­мовленості. Підставою для визнання доказів недійсними є порушення права учасників кримінального провадження (наприклад, не було роз’яснено їх про­цесуальні права, не забезпечені права осіб, що не володіють мовою криміналь­ного судочинства, підозрюваний, потерпілий не ознайомлений з постановою про призначення експертизи, при проведенні слідчої (розшукової) дії не були присутні поняті тощо).

Докази, отримані шляхом проведення процесуальних дій, не передбаче­них законом, у всіх випадках визнаються недопустимими. Процесуальна форма проведення кожної слідчої (розшукової) процесуальної дії детально регламентована в законі з метою гарантування прав учасників процесу. Загальні вимоги щодо умов проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшуко­вих) дій також сформульовані в ст.ст. 28, 29, 30, 3 1, 32, 55, 56, 57, 59, 62, 63, 6-І Конституції України та чинних міжнародних договорах, згода на обов’язковість1, яких надана Верховною Радою України. Порушення гарантій отримання доказів, передбачених Конституцією України, міжнародними договорами щодо свободи людини і громадянина, особистої недоторканості, недоторканості житла і іншого володіння особи, тайни переписки, телефонних розмов телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в особисте і сімейне життя, поваги ю гідності є безумовною підставою для визнання доказів недопустимими.

6. Дотримання правил фіксації ходу і результатів слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій. Вимоги щодо фіксації ходу та результатів процесуальних дій викладено в ст.ст. 104-107, 252, 256 КПК.

7. У коментованій етапі чітко вказується, про те, що визнання доказів недопустимими здійснюється виключно в судовому порядку за клопотанням сторін. Це розширює змагальні можливості учасників процесу. Труднощі у застосуванні цієї норми обумовлені тим, що в КПК відсутня спеціальна стаття, що регулює процесуальний порядок розгляду клопотань про визнання доказів недопустимими. В ст. 350 К'ІІК сформульовані лише загальні положення щодо розгляду клопотань судом учасників судового провадження. У ч. 1 ст. 89 КГІК вказується, що питання допустимості доказів вирішуються під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення. Із тексту ст. 89 КПК випливає, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Це не означає, що визнання доказів недопустимими повинно відкладатися до постановлення вироку. Так, ч. З ст. 358 КПК передбачає можливість виключення під час дослідження документів із числа доказів, якщо є сумніви у їх достовірності. Це пояснюється тим, що законодавець вимагає усунути із процесу доказування ті докази, які мають очевидні ознаки недопустимості. Визнання судом доказів недопустимими при виявленні таких ознак пояснюється тим, що допустимість доказів є не тільки гарантією їх достовірності, а й забезпечує дотримання прав учасників процесу в ході проведення слідчих (розшукових) дій, дослідження доказів, зокрема, права підозрюваного та обвинуваченого на захист.

Ініціатива в поданні клопотання про визнання доказів недопустимими належить сторонам та потерпілому під час судового розгляду. Право на спростування такого клопотання надається протилежній стороні. У клопотанні про визнання доказів недопустимими повинні бути чітко викладені підстави (неналежності доказів, отримання з порушенням встановленого Кодексом порядку, незаконність, джерела, отримання доказу неналежним суб’єктом тощо). Як зазначається в ст. 350 КГІК, відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає його повторному поданню з інших підстав. Якщо відсутні заперечення іншої сторони по суті заявленого клопотання, воно підлягає задоволенню. Обов’язок доказування обставин, що є підставою для виключення доказів, покладається на сторону, що заявила таке клопотання. У випадку заперечення протилежної сто­рони суд здійснює перевірку шляхом дослідження матеріалів провадження, допиту свідків, понятих, шляхом залучення спеціалістів, експертів тощо. Рішення суду про визнання доказів недопустимими тягне невизнання їх юридичної сили і неможливість використання в доказуванні і тим більше в обгрунтуванні вироку.

Стаття 90. Значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів

1. Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованихКонституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

1. Права та свободи людини, їх гарантії в Україні визнаються найви­щою соціальною цінністю, визначаючи зміст і спрямованість діяльності дер­жави (ст. З Конституції України). Пріоритет цього конституційного припису в КІ1К особливо підкреслюється запровадженням кримінальної процесуаль­ної преюдиції. Преюдиція похідна від презумпції істинності вироку і означає обов’язковість рішення одного суду для іншого. Преюдиції використовують на практиці в тих випадках, коли дії особи, або фактичні обставини, які мають значення для кримінального провадження, були встановлені і вирішені іншим судом. Такий інститут застосовується щодо доведених фактів і доказів, які їх обгрунтовують, фактів, що мають кримінально-правові наслідки і входять до предмета доказування. 1 Іо суті, про це йдеться також у п. 23 постанови Плену­му Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», де роз’яснюється, що «відпо­відно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими для виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади..., установами, посадовими особами».

2. Преюдиціальне значення для кримінального судочинства України ма­ють рішення Міжнародного кримінального суду та Європейського суду з прав людини. Так, у ст. 46 «Обов’язкова сила судових рішень та їх виконання» роз­ділу 11 «Європейський Суд з прав людини» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держави, які ратифікують цю конвенцію, зобов’язані «виконувати остаточне рішення суду у будь-якій справі, в якій вони є сторона­ми». У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. це положення було поширено на інші рішення Європейського суду з прав людини, і зобов’язано суди України застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Це означає, що рішення Євро­пейського суду з прав людини для судів України мають нормативний і правозастосовний характер.

Виходячи з положень коментованої статті і викладених міркувань, докази, що обгрунтовють порушення прав людини і основоположних свобод, гарантова­них Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в раніше винесених рішеннях судів України, Міжнародного кримінального суду, Європейського суду з прав людини, включаються в процедуру доказування пізніших проваджень і мають для суд\ преюдиціальне значення, тобто не підлягають повторному дослідженню.

Також преюдиціальне значення мають рішення будь-яких судів України стосовно тих самих суб’єктів і тих самих обставин.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 | 149 | 150 | 151 | 152 | 153 | 154 | 155 | 156 | 157 | 158 | 159 | 160 | 161 | 162 | 163 | 164 | 165 | 166 | 167 | 168 | 169 | 170 | 171 | 172 | 173 | 174 | 175 | 176 | 177 | 178 | 179 | 180 | 181 | 182 | 183 | 184 | 185 | 186 | 187 | 188 | 189 | 190 | 191 | 192 | 193 | 194 | 195 | 196 | 197 | 198 | 199 | 200 | 201 | 202 | 203 | 204 | 205 | 206 | 207 | 208 | 209 | 210 | 211 | 212 | 213 | 214 | 215 | 216 | 217 | 218 | 219 | 220 | 221 | 222 | 223 | 224 | 225 | 226 | 227 | 228 | 229 | 230 | 231 | 232 | 233 | 234 | 235 | 236 | 237 | 238 | 239 | 240 | 241 | 242 | 243 | 244 | 245 | 246 | 247 | 248 | 249 | 250 | 251 | 252 | 253 | 254 | 255 | 256 | 257 | 258 | 259 | 260 | 261 | 262 | 263 | 264 | 265 | 266 | 267 | 268 | 269 | 270 | 271 | 272 | 273 | 274 | 275 | 276 | 277 | 278 | 279 | 280 | 281 | 282 | 283 | 284 | 285 | 286 | 287 | 288 | 289 | 290 | 291 | 292 | 293 | 294 | 295 | 296 | 297 | 298 | 299 | 300 | 301 | 302 | 303 | 304 | 305 | 306 | 307 | 308 | 309 | 310 | 311 | 312 | 313 | 314 | 315 | 316 | 317 | 318 | 319 | 320 | 321 | 322 | 323 | 324 | 325 | 326 | 327 | 328 | 329 | 330 | 331 | 332 | 333 | 334 | 335 | 336 | 337 | 338 | 339 | 340 | 341 | 342 | 343 | 344 | 345 | 346 | 347 | 348 | 349 | 350 | 351 | 352 | 353 | 354 | 355 | 356 | 357 | 358 | 359 | 360 | 361 | 362 | 363 | 364 | 365 | 366 | 367 | 368 | 369 | 370 | 371 | 372 | 373 | 374 | 375 | 376 | 377 | 378 | 379 | 380 | 381 | 382 | 383 | 384 | 385 | 386 | 387 | 388 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)