АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Функціонування і розвиток політичних систем

Читайте также:
  1. FIDELIO V8 - новое поколение систем управления для гостиниц
  2. III. Лексика как система (8 часов)
  3. L.1.1. Однокомпонентные системы.
  4. L.1.2.Многокомпонентные системы (растворы).
  5. S: Минимальный налог при упрощенной системе налогообложения - это
  6. SCADA как система диспетчерского управления
  7. SCADA как часть системы автоматического управления
  8. SCADA система Citect
  9. SCADA системы как инструмент проектирования АСУ ТП
  10. SCADA системы. Обзор SCADA систем
  11. SCADA-система: назначение и функции
  12. SCADA: требования к системам верхнего уровня

Життєдіяльність та сила впливу політичної системи на розвиток суспільства виражається в її функціях — постійно поновлюваних напрямах діяльності політичної системи. Функції визначають специ­фіку політичної системи, її завдання як підсистеми суспільства і як самостійної інтегрованої системи, що прагне до самозбереження і само­розвитку, їх не слід плутати з функціями окремих елементів політичної системи, хоч інколи буває нелегко їх розмежувати. В найбільш узагаль­неному вигляді можна виділити такі функції політичної системи:

Нормативно-регулятивна: в изначення політичних цілей і завдань суспільства, вироблення програм їх реалізації та мобілізація ресурсів на їх виконання. Ця функція реалізується через владно-управлінську діяльність, прийняття і виконання політико-управлінських рішень.

Репрезентативна: представництво національних, регіональних та соціальних групових інтересів — починаючи з їх оформлення у політичні вимоги на рівні різних громадсько-політичних організацій і закінчуючи включенням у законодавчі та інші владні рішення; виявлення і врегулювання суперечностей між ними і стабілізація на цій основі політичної та всієї суспільної системи.

Інтегруюча: знаходження і реалізація загальносуспільних інтересів, цілей і цінностей, довкола яких об'єднуються усі суспільні групи і на цій основі відбувається консолідація суспільства; регулювання суспільних відносин у напрямі тіснішої і гармонійнішої взаємодії усіх сфер суспільного життя; національна інтеграція під виливом діяльності національної держави як центрального інституту політичної системи та інших її елементів.

Організації та відтворення політичного життя: зміцнення влади, розвиток і вдосконалення політичних інститутів, забезпечення їх стабільного функціонування, у тому числі й через створення і вико­ристання засобів легітимації влади, генерація суспільної підтримки. Політичні системи, які втрачають здатність до самовідтворення, не вміють використати ресурси самозбереження і саморозвитку, приречені на деградацію і занепад.

Політичне інформування, комунікація та соціалізація, тобто забезпечення орієнтації людей у політичному житті та включення їх у політичне спілкування і політичну діяльність, засвоєння ними існуючих політичних цінностей і норм.

Можуть бути виділені й інші функції, бо політична система як владно-політичний механізм регулювання складної суспільної системи є надто багатофункціональною, щоб можна було перерахувати всі її функції. Об'єктом її впливу може стати будь-яке явище, процес суспільного життя, будь-який тип суспільних відносин.

Функції політичної системи не є незмінними. Вони розвиваються з урахуванням особливостей політичного простору й часу, конкретно-історичної обстановки, досягнутого рівня розвитку економіки, культури, політичної стабільності. Кожна функція розпадається на підфункції, що їх виконують різні політичні інститути. Вони також постійно змінюються. Виникають нові підфункції і трансформуються ті, що вже існували. Проте є і постійно діючі, перманентні функції, невіддільні від самого поняття політичної системи (наприклад, регулювальна функція або функція представництва інтересів), а також важливі ситуаційні функції (такі як функція мобілізації і організації збройної боротьби). Ситуаційні функції завжди виступають формою реалізації перманентних функцій і тому не є самостійними.

Функціонування політичної системи ставить проблему відносної автономності функцій окремих політичних інститутів та їх узгодження у рамках системи. У зв'язку з цим розрізняють координацію і субордина­цію функцій.

Координація це узгодження функцій по горизонталі. Наприклад, координують свою діяльність політичні партії одного політичного напря­му — національно-державницького, соціал-демократичного та інших.

Субординація є узгодженням функцій по вертикалі, підпорядкова­ність функцій одних компонентів іншим і всіх компонентів системі загалом. Наприклад, з ініціативи Президента України був уведений політичний інститут його представників на місцях — для координації функцій центральної і регіональної влад; з прийняттям Конституції він був замінений державними адміністраціями.

Політична система, як і будь-яка інша, має свою історію, свій початок і кінець, переживає етапи зародження і становлення, розвитку і піднесення. У цьому полягає історичний аспект політичної системи. Зростання можливостей політичних систем у виконанні ними своїх функцій, їх подальша структурно-функціональна диференціація (коли кожен елемент системи виконує свою, чітко окреслену функцію) є ос­новними показниками розвитку і досягнення зрілості політичних систем. Американський дослідник Л. Пей називає ще одну рису, яка свідчить про розвиненість політичної системи — тенденцію до рівноправності. З урахуванням цнх трьох критеріїв політичні системи поділяються на примітивні, традиційні і сучасні. На рівень розвитку та характер змін у політичній системі впливають такі фактори, як механізми саморозвитку даної політичної системи, її взаємовідносини з іншими політичними системами, вплив економічної, соціальної, духовної систем, тобто навколишнього суспільного середовища.

Плюраліс­тичне та моністичне уявлення про взаємодію політики з іншими сферами суспільного життя

Складнощі реформування українського суспільства в умовах йо­го загальної (системної) кризи є найкращим доказом як взаємоза­лежності, так і рівноцінності (рівної вагомості) усіх його підсистем. Згадаймо, як свого часу М. Горбачов вимушено звернувся до реформування, здавалося б, "монолітної" нартійно-державної політичної системи. Зробив він це не тому, що хотів розвалити СРСР, як твердять деякі недалекі аналітики, а тому, що в межах існуючої політичної системи, яка стала гальмом суспільного розвитку, було неможливо зрушити справи з економічною "перебудовою і прискоренням". В Україні політичні зміни зайшли вже досить далеко, але економічна реформа відстає. І це при тому, що кризовий стан економіки загрожує демократичним здобуткам. Однак подолати його швидкими темпами не вдається великою мірою через серйозні деформації суспільної свідо­мості, несприятливий стан речей у культурно-психологічній сфері.

Політична система України на сучасному етапі перебуває у стадії становлення усіх її компонентів, наповнення її функцій новим змістом, що відповідає статусу незалежної демократичної держави. Нині діючі компоненти політичної системи (від законодавчих органів влади до політичних і правових норм) поступово звільняються від рис минулого — командно-адміністративної, тоталітарної системи — і поступово набирають характеру демократичної, плюралістичної системи. У своїй суті становлення політичної системи відбувається у руслі політичної модернізації суспільства, яка здійснюється еволюційним чином. Помітним є відбиток старих відносин як в окремих сферах політики, так і в суспільній свідомості. Проте зростаюча недовіра народу до влади поєднується з високим рівнем його політичної активності в інститутах масової політики (виборах, референдумах), що є свідченням значних політичних потенцій базових суб'єктів політики.

Повий етап у розвитку політичної системи України настав з | прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. Основний Закон держави визначив засади формування і розвитку

політичної системи, закріпив функції її окремих елементів, розкрив зміст та особливості діяльності держави в політичній системі.

У Конституції політична система представлена всебічно і з перспективою на майбутнє. Багато її статей ще має знайти свій розвиток у нових законах, які сприятимуть розв'язанню проблем сучасного періоду. А поки що суперечливий характер розвитку політичної системи в Україні проявляється у повільних темпах політичної структуризації суспільства, незавершеності процесів виникнення багатопартійності, прагненні використати політичні цінності минулого без урахування змісту і специфіки політичного розвитку України на сучасному етапі, неузгодженості практичної діяльності гілок влади, їх недостатній відповідальності перед народом.

Сучасні державотворчі процеси в Україні, потреби виходу із соціально-економічної кризи вимагають збалансованого розвитку політичної, економічної і соціальної систем, урахування при формуванні політичних структур специфіки українського політичного менталітету, історичного досвіду та сучасного становища України, моделювання і прогнозування розвитку політичної системи в нашій державі. Модернізація політичної системи України повинна ґрунтуватися на розвитку політичної теорії, вивченні и використанні в політичній практиці досягнень зарубіжної і вітчизняної політичної думки.

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)