АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Образи і сценарії майбутнього

Читайте также:
  1. БЕСЕДА НА УРОКЕ ИЗОБРАЗИТЕЛЬНОГО ИСКУССТВА
  2. Глава 11 Стресс однообразия и монотонии
  3. Задание 17. Определите функции использования в речи изобразительно-выразительных средств языка.
  4. Изобразительно-выразительные умения
  5. Изобразить схему интегрирующей RC-цепи
  6. Изобразить схему параллельного колебательного контура.
  7. Интеграция объединяет части в целое. При помощи интеграции достигается единство многообразия.
  8. Конвенция о биологическом разнообразии 1992 г.: общие меры по сохранению и устойчивому использованию; методы сохранения in-situ и ex-situ; механизм контроля.
  9. Многообразие и систематика грибов
  10. Многообразие конфликтов.
  11. По количеству деталей и показателю их разнообразия

Крім імітаційних моделей, які сьогод­ні є одним з найпоширеніших методів вивчення та прогнозування глобальних процесів, широкого застосування набули історичні мо­делі — образи і сценарії майбутнього. Історичний підхід по­лягає у виявленні об'єктивних закономірностей і тенденцій розвитку системи і спирається на принципи детермінізму майбутнього, на те, що необхідність завжди пробиває собі шлях крізь випадковості. Сценарій можна розглядати як істо-рико-системну модель, орієнтовану на процес розвитку. Вперше сценарій як метод виявлення закономірностей та ме­ханізмів розвитку складних біосоціальних систем був введе­ний Г. Каном і А. Вейнером у книжці "2000 рік". Він визна­чався як гіпотетична послідовність подій, побудована з метою зосередження уваги на зв'язку причин і наслідків процесів, що вивчаються.

Сценарії являють собою описове відтворення гіпотетичної кар­тини майбутнього світу в цілому або різних сфер соціально-полі­тичного життя певної країни. Підготовка сценарію включає опис логічної послідовності подій і процесів з метою визначення аль­тернатив розвитку, перспектив і можливих варіантів зміни вели­ких і складних соціально-політичних систем, наприклад, окремих країн, груп країн, системи міжнародних відносин в цілому. Отже, сценарій зосереджує увагу на тих причинно-наслідкових зв'язках, які прогнозист вважає найважливішими, і на пунктах, що вима­гають прийняття рішень.

Розроблення сценаріїв для сфери політичного прогнозування дозволяє створити своєрідний спектр можливих політичних, зо­крема, конфліктних ситуацій як основи для завчасного реагу­вання у формі підготовки і планування альтернативних рішень.

Такі ситуаційні описові моделі внутрішньополітичної чи між­народної обстановки дають можливість не тільки усвідомити характер варіантів її подальшого розвитку, а й оцінити роль і значення різноманітних факторів, що детермінують причини виникнення і напрям розвитку політичних подій.

При розробленні сценарію можуть ставитися різноманітні цілі, зокрема, оцінка політичної обстановки, визначення мо­жливих варіантів і напрямів її розвитку, визначення деяких ймовірних випадковостей і наслідків прийняття політичних рішень у різних політичних ситуаціях. Сценарій, таким чи­ном, покликаний допомогти знайти відповіді на те, як може розвиватися політична обстановка і якими можливостями треба скористатися на різних етапах її розвитку, щоб приско­рити настання одних і відвернути настання інших подій.

Сценарії з'ясовують:

1. Яким шляхом крок за кроком може бути реалізована пев­на теоретична ситуація.

2. Які є варіанти на кожному етапі для кожного учасника подій з тим, щоб відвернути, полегшити або уникнути певно­го розвитку подій.

Сценарій, таким чином, являє собою багатоваріантний про­гноз, що поєднує системний та історичний підходи до вив­чення складних систем; у більшості випадків носить описовий характер і широко використовується при побудові комплекс­них прогнозів.

Намагаючись передбачити розвиток політичних процесів, полі­тичні діячі і в минулому, і сьогодні постійно використовують метод аналогії, тобто зіставлення прогнозованого процесу з чим-небудь схожим на ті політичні процеси, які вже відбувалися в минулому.

Метод аналогії

Аналогія передбачає порівняння в думках двох або більше політичних явищ, процесів з метою вивчення сут-

тєвих рис одного з них на прикладах інших. Сьогодні, напри­клад, вчені, аналізуючи події в Російській Федерації, нерідко звертаються до досвіду колишньої Югославії. В практиці по­літичної діяльності цей метод є досить ефективним в тих ви­падках, коли прогноз будується на основі пізнання законів функціонування соціально-політичних систем у звичайних для них умовах.

Необхідно зазначити, що жоден з розглянутих методів не може забезпечити високої надійності прогнозу. Тому на прак-

тиці звичайно звертаються до комбінованих, комплексних ме­тодів. Такий підхід дає змогу усунути недоліки окремих мето­дів і гарантувати більшу точність та надійність прогнозів. Типова методика побудови комплексного прогнозу складаєть­ся з таких стандартних операцій: попередня орієнтація; роз­роблення вихідного (базового) прогнозу; розроблення пошукового прогнозу; розроблення нормативного прогнозу; контрольна перевірка точності й надійності прогнозу; форму­лювання рекомендацій для оптимального планування, проек­тування і керування.

У політичному прогнозуванні (як і у будь-якому науковому пізнанні) велику роль відіграє інтуїція, під якою розуміється спроможність вгадувати ціле до того, як будуть отримані всі частини цього цілого; здатність охоплювати в уяві найтипові-ше, що є істотним ще до одержання результатів дослідження його.

При розробленні політичного прогнозу і пов'язаного з ним планування політичної діяльності держави, партії, соціальної групи велике значення має безперервне коригування раніше розроблених прогнозів, постійне внесення в них змін і допов­нень відповідно до розвитку і зміни об'єктивної політичної ситуації, відкидання старих, невиправданих варіантів, вияв­лення нових тенденцій розвитку.

Процес розроблення політичного прогнозу можна розділити на такі основні стадії:

1. Структурний аналіз відповідної політичної системи.

2. Вибір основних факторів і елементів даної системи, а та­кож визначення їх ролі і значущості в кількісному значенні.

3. На основі дослідження статистичних даних, що характе­ризують дію цих факторів у різні періоди в минулому і сьо­годні, виявлення основних тенденцій ("траєкторій") розвитку досліджуваних політичних процесів.

4. Екстраполяція цих тенденцій на майбутнє.

5. Синтез цих майбутніх "траєкторій" в їх взаємодії в рамках моделі даної політичної системи.

6. Інтеграція прогнозів основних напрямів процесів у різних сферах суспільних відносин — економічних, політичних, пра­вових, ідеологічних тощо.

7. Розроблення на цій основі комплексного прогнозу розви­тку різних рівнів, а також окремих прогнозів, що характери­зують розвиток окремих частин цих систем і процесів.

8. Безперервне коригування політичного прогнозу у зв'язку з появою і дією нових, не врахованих раніше факторів на всіх рівнях політичних систем.

Політичне прогнозування, поряд з плануванням, програму­ванням, проектуванням є формою конкретизації наукового передбачення; воно не допускає директивного вирішення проблем сучасного і майбутнього. Прогностичний підхід ста­вить завдання: виявити можливі або бажані варіанти розвитку об'єкта для наступної оптимізації планів, програм, проектів. Сучасне прогнозування здійснює побудову поля, шкали, спек­тру можливостей і запроваджує розподіл на ньому функцій ві­рогідності при пошуковому (розвідувальному) прогнозі або оцінної функції при нормативному прогнозі. Прогноз (вислов­лювання про майбутній розвиток об'єкта, процесу, явища в певний проміжок часу) дає можливість виявити всі можливі ва­ріанти розвитку і розв'язання різних проблем майбутнього, його взаємовиключні варіанти, стихійні і свідомі процеси, визначити їх часові і просторові параметри.

Політичне прогнозування виконує певні функції, зокрема, соціально-гносеологічну, функцію розвитку, евристичну, ін­тегративну, запобіжну, інтенсифікативну, нормативну, комуні­кативну, орієнтовну. Найважливішою функцією політичного прогнозування є те, що воно дає розуміння історичної перс­пективи, допомагає визначити напрям соціально-економічно­го та політичного розвитку на тривалий час, правильно орієнтуватись у міжнародних подіях і тим самим служить для вироблення обґрунтованої стратегії і тактики.

Нині в Україні є кілька дослідницьких груп, секторів і від­ділів різних установ, що займаються розробленням економіч­них, політичних та інших прогнозів.

Це Інститут міжнародних відносин Київського університету ім. Тараса Шевченка, Інститут соціології НАН України, На­ціональний інститут стратегічних досліджень та інші.

Однією з проблем, вирішення якої дало б можливість підви­щити надійність та обґрунтованість політичних прогнозів, а відтак науковий рівень управління політичними процесами, є розроблення принципів верифікації прогнозів (їх істинності, обґрунтованості, надійності).


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)