АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

САРКОТТИСТОЗ ТВАРИН

Читайте также:
  1. Видові особливості молочної залози в свійських тварин
  2. Видові особливості м’якушів у свійських тварин
  3. ДОСЛІДЖЕННЯ ПОВЕДІНКИ ТВАРИН
  4. Завдання 1. Фіксація тварин у стоячому положенні
  5. Захворюваність, падіж і вимушений забій тварин від заразних хвороб
  6. Захворювання і вибуття тварин в залежності від ураження системи і органів за 20______р.
  7. Захворювання і падіж тварин від заразних хвороб
  8. Заходи з ліквідації та запобігання поширення захворювання тварин на сказ.
  9. Значення рослин та тварин у житті людини.
  10. Значення тварин і рослин у природі та житті людини. Причини вимирання тварин.
  11. Охарактеризуйте відомі Вам генетично обумовлені фактори ризику алкоголізму. Опишіть результати модулювання на тваринах патологічної пристрасті до алкоголю.
  12. Охорона тваринного світу.

Зооантропонозне, частіше безсимптомне захворювання свійських трарині і диких ссавців, птахів, земноводних, а також людини, яке супроводжується ураженням внутрішніх органів і м'язів. Хвороба спричинюється одноклітин­ними організмами, що належать до роду Sarcocystis підродини Isosporinae, родини Eimeriidae. У видових назвах збуд­ників поєднані назви проміжного та дефіні­тивного хазяїв: Sаrсосуstis bоvіhотіпіs, S. bovісапіs, S. bаvifelis, S. оvісапis, S.ovifelis, S. suihominis.

Збудники. В організ­мі проміжних хазяїв сар­коцисти локалізуються, в смугастих м'язах та серці у вигляде цист. Зони можуть мати мік­роскопічні розміри (мікроцисти) або досягати 2 cм і більше (макроцисти). Форма цист еліпсоподібна, веретеноподібна, овальна, мішкоподібна. Всередині саркоцист знаходяться мікроскопічних розмірів ендозоїти, які мають бананоподібну, овальну, серпоподібну форми та розміри 11—17 х 2—3 мкм.

У тонких кишках дефінітивних хазяїв утворюються тонкостінні ооцисти, в яких знаходиться дві спороцисти з чотирма спорозоїтами в кожній. Розмір ооцист — 12— 17 х 11—14 мкм, спороцист —11-І4 х 7—9 мкм.

Цикл розвиту. Саркоцисти — облігатно гетероксенні паразити, їхній розвиток відбувається за участю дефінітивних (собака, кіт, вовк, лисиця та інші м'ясоїдні тва­рини, а також людина) і проміжних (свійські й дикі травоїдні та всеїдні тварини) ха­зяїв. Життєвий цикл складається з трьох стадій: мерогонії, гаметогонії й спорогонії.

Дефінітивний хазяїн заражається при поїданні сирого м'яса, інвазованого саркоцистами. Через дві доби в стінці порожньої або клубової кишки утворюються макро- та мікрогаметоцити. Далі відбувається процес гаметогонії. Стадія споро­гонії проходить в інвазованих кишкових клітинах де­фінітивного хазяїна і закінчується на 9— 11 -ту добу. Тонка оболонка спорульованих ооцист прогина­ється, щільно облягаючи спороцисти, або розрива­ється і вони вивільнюють­ся. Ооцисти й спороцисти з фекаліями виділяються назовні.

Проміжні хазяї зара­жаються при заковтуванні з кормом чи водою ооцист чи спороцист. Спорозоїти проникають в ендотеліальні клітини кровоносних капілярів майже всіх внутрішніх органів, де відбувається мерогонія. При цьому при­близно впродовж одного місяця утворюються 2—3 генерації меронтів. Після цього мерозоїти проникають у смугасті м'язи та серце, де приблизно через 2 міс після зара­ження формуються цисти. Паразити всередині цист розмножуються шляхом ендодіогенії.

Саркоцистам властива хазяшоспецифічність.

Епізоотологічні дані. Саркоцистоз тварин поширений у всіх країнах світу, в тому числі й в Україні. Екстенсивність саркоцистозної інвазії серед жуйних становить 100 %. Поширення інвазії спричинюють наявність значної кількості собак і котів на фермах, відсутність облаштованих убиралень, низька якість ветеринарно-санітарної експертизи м'яса, несвоєчасна утилізація трупів та відходів забою тварин. Чинниками передачі збудників є корм, вода, забруднені ооцистами й спороцистами. Ме­ханічними переносниками паразитів можуть бути деякі види комах-копробіонтів і птахи. Сезонність хвороби не виражена. Ураження саркоцистами реєструють у мо­лодняку з 2—-6-місячного віку. З віком тварини показники екстенсивності та інтен­сивності інвазії зростають.

Патогенез та імунітет. Гострий період хвороби характеризується інтенсивним розмноженням саркодист (стадія мерогонії) в паренхіматозних органах проміжних хазяїв. Тут розвиваються запальні процеси з різко вираженим порушенням крово­обігу. Ураження ендотелію кровоносних судин зумовлює нагромадження токсичних речовин, дистрофічні зміни паренхіматозних органів. Масові крововиливи у ткани­нах призводять до розвитку анемії, внаслідок чого настає гіпоксія органів і тканин. Це спричинює прискорення роботи серця і легень, гостру серцево-легеневу недос­татність. Розвиток меронтів в ендотелії нирок, печінки, кишок призводить до пору­шення їхніх функцій. Крововиливи у головний мозок зумовлюють розлади нервової системи. Дегенеративно-запальні зміни в скелетних м'язах супроводжуються утруд­ненням рухів, болісністю. У гострий період хвороби, при явищах загального при­гнічення, а іноді збудження, а також при різнобічних функціональних розладах тва­рини гинуть.

Однак гострий прояв саркоцистозу спостерігається переважно в експерименті або у разі високої інтенсивності інвазії. Якщо зараження незначне, хвороба закін­чується формуванням цист у м'язах і такі тварини залишаються носіями саркоцист упродовж усього життя.

У дефінітивних хазяїв розвивається ентерит, порушуються процеси травлення. У разі високої інтенсивності інвазії цуценята часто гинуть.

Імунітет при саркоцистозі тварин вивчений недостатньо. Дослідженнями бага­тьох учених виявлено наявність специфічних антитіл у крові тварин.

У дефінітивних хазяїв виражений імунітет проти повторних заражень збудника­ми саркоцистозу відсутній.

Клінічні ознаки. При спонтанному зараженні саркоцистоз має переважно хро­нічний (латентний) перебіг, що ускладнює діагностику. З клінічних ознак відміча­ють виснаження, блідість видимих слизових оболонок, набряк міжщелепОвого про­стору, екзофтальм, у корів — різке зниження молокопродукції.

Гострий і підгострий перебіги виникають у разі експериментального за­раження. При цьому спостерігається значне підвищення температури тіла, макси­мальний пік якої збігається з утворенням меронтів другої й третьої генерацій, пригнічення, анорексія, слабкість, тахікардія, тахіпное, пронос, спрага, можливі аборти.

У дорослих м'ясоїдних тварин саркоцистоз не має виражених клінічних ознак навіть після багаторазового згодовування їм сирого м'яса, інтенсивно інвазованого саркоцистами.

Патолого - анатомічні зміни. У тварин, які загинули внаслідок експериментального саркоцистозу, спостерігаються виснаження, інтенсивні крововиливи на слизових оболонках, серозних покривах, у підшкірній клітковині, скелетних і серцевих м'язах, паренхімі всіх внутрішніх органів та лімфовузлів. Слизові оболонки травного каналу катарально запалені. Виявляють набряк і гіперемію легень.

Під час ветеринарно-санітарної експертизи туш, інтенсивно уражених саркоцис­тами, відмічають їхнє виснаження, анемічність, гідремічність, наявність серозних інфільтратів у підшкірній клітковині, міжм'язовій сполучній тканині.

Діагностика. Зажиттєва діагностика саркоцистозу складна і грунтується на епі­зоотологічних даних, клінічних ознаках хвороби. Застосовують серологічну діагнос­тику. Вирішальне значення має виявлення макроцист у м'язах (стравоходу, язика, серця, діафрагми, скелетних) при розтині трупів чи ветеринарно-санітарній експер­тизі туш. Для виявлення мікроцист роблять зрізи м'язових волокон завбільшки з ри­сове зерно, забарвлюють фарбою Гімза, метиленового синього, генціанвіолету і досліджують їх компресорним методом, розглядаючи за малого збільшення мікро­скопа. Саркоцисти забарвлюються в темно-синій колір, м'язи — у блакитний.

Лікування розроблено недостатньо. Одержано позитивні результати при застосу­ванні препаратів на основі ампроліуму щодня в дозі 100 мг/кг упродовж семи діб та парентеральних форм сульфаніламідів у комбінації з триметапримом.

Профілактика та заходи боротьби. Профілактика саркоцистозу має бути спрямо­вана на розрив біологічного ланцюга передачі збудника від дефінітивного до про­міжного хазяїна і, навпаки, шляхом дотримання ветеринарно-еанітарних та зоогігієнічних правил. Трупи тварин і відходи забою утилізують або закопують у землю на достатню глибину. Відновлюють безпритульних собак і котів, не допускають їх на території тваринницьких ферм, кормокухонь, приміщень для кормів. На всіх фермах мають бути обладнані вбиральні.

4. Систематика та морфо-біологічна характеристика акантоцефал.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)