АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Знання як відображення діяльності

Читайте также:
  1. II. Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності
  2. II. Визнання та оцінка запасів
  3. II. Визнання та первісна оцінка запасів
  4. II. Визнання та первісна оцінка нематеріальних активів
  5. II. Мотивація навчальної діяльності школярів
  6. II. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ І ПРАЦІ, ЗМІНИ В ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ПРАЦІ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ
  7. III. Визнання та первісна оцінка основних засобів
  8. III. Витрати діяльності
  9. III. Оцінка після первісного визнання та переоцінка нематеріальних активів
  10. IV. Мотивація навчально-трудової діяльності.
  11. IV. ПОРЯДОК УТВОРЕННЯ І ДІЯЛЬНОСТІ СТАТУТНИХ ОРГАНІВ
  12. V. ЗМІСТ ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

знання - це “форма діяльності суб'єкта, в якій цілеспрямовано, практично відображені речі, процеси об'єктивної дійсності” [1. С.296], що існують “...як потреба, спонукання і мета діяльності людини”

Вказане ототожнення понять знання і метод відбувається внаслідок застосування в філософії діалектичного матеріалізму принципу “примату суспільної практики”, який було запроваджено з методою подолання так званої “гносеологічної робінзонади”. Гносеологічною робінзонадою К.Маркс, у свій час, називав вищезгадуваний підхід, який ототожнював суб'єкта пізнання і індивіда. Критика робінзонади, наприклад, дозволяла формувати наступні визначення: “Знання як елемент і передумова практичного відношення людини до дійсності є процес створення ідей, цілеспрямовано, ідеально відображуючи об'єктивну дійсність в формах діяльності та існуючих у вигляді певної мовної системи” [1. С.307]. Однак, історичний поступ філософії науки виявив, що шляхом критики гносеологічної робінзонади з теорії пізнання було вилучено думаючого, мислячого, розуміючого, знаючого про своє незнання суб'єкта пізнання, оскільки людина стала практично діючою, праксеологізованою.

В теорії наукового пізнання використання змістовно поняття “знання”, “нове знання” має враховувати не практичне відношення до дійсності, а існування системи уявлень, в межах якої визначається наявність раніше невідомого, недослідженого, об'єктивного. Нове знання - це не окреме уявлення чи поняття про одиничне існування, а таке, яке займає своє місце в системі знання. За інших обставин воно не буде знанням.

Творення, перетворення, удосконалення знань, загальних норм, правил відбувається в формі виявлення суперечностей, парадоксів, антиномій, які предметизують знання вимагаючи від людини власної вольової активності у взаємодії з ними. Через суперечність, що невирішується відомим загальним способом сама людина, її одинична унікальна активність набуває рис неповторного існуванння. У розумної, думаючої людини ця неповторність супроводжується володінням самою собою.

Вже на рiвнi розгляду побутової дiяльностi окремого iндивiда ми знаходимо, що знання, у яких вiдображенi властивостi природи, не використовуються безпосереднiм чином на практицi. У практичнiй дiяльностi використовуються тiльки знання конкрет­­­ного способу дiї, правила, алгоритму тощо. Тобто вiдкриваючи в процесі пізнання корисну властивiсть навко­­­лишнього свiту, людина вносить змiни в думку, уявний план дiяльностi. При цьому змiнюється передусім сама людина, перетворюючись на таку, яка тепер знає спосiб досягнення своєї мети та вносить корективи у свою дiяльнiсть.

Отже, знання про навколишнiй свiт пов’язанi з конкретним планом дiй (алгоритмом, технологiєю) процесом мислення, який опосередко­­­вує собою як форми практичної дiяльностi, так i форми пiзнання. “Знання нової властивостi, одержане певним шляхом, викорис­­­товується безпосередньо мисленням, а не практичною дiяльнiстю” [12. С.102]. У практицi застосовується тiльки створений за допомогою мислення новий алгоритм, нове правило, знання нової технологiї, нового способу досягнення мети.

На стадії формування людини її мислення безпосередньо впліталося в предметну діяльність: первісна людина мислила, оскільки вона діяла; пізніше мислення відокремилося від матеріально-предметної діяльності і стало переважно діяльністю ідеальною — оперуванням знаннями, закріпленими в поняттях. Але мислення зберігає відбиток свого походження з практичної діяльності: воно за своєю природою діяльнісне й проблемне, бо сутність і призначення мислення — розв'язання різного роду й порядку проблем, які постають перед людиною. Якби не було проблем, не треба було б і мислити.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)