АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Розділ сімнадцятий

Читайте также:
  1. III. Організація роботи з підготовки та направлення структурними підрозділами органів ДПС запитів на встановлення місцезнаходження платника податків
  2. IV. Дії підрозділів податкової міліції при отриманні запитів на встановлення місцезнаходження платника податків
  3. V. Запишіть 2 приклади вчинення замаху на злочини, передбачені статтями розділу ІІІ Особливої частини КК України (складіть фабули).
  4. Алфавіт, слова, ідентифікатори, роздільники, лексеми
  5. Бухгалтерія - це самостійний структурний підрозділю апарату управління (служба, відділ), який веде бухгалтерський облік діяльності бюджетної установи.
  6. Взаємовідносини з іншими підрозділами
  7. Взаємодія спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та інших державних органів.
  8. Виголошенню промови. Основу цього розділу складають з'ясування умов спілкування,
  9. Видача зброї та боєприпасів у підрозділах.
  10. ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ РОЗДІЛУ «ОХОРОНА ПРАЦІ»
  11. ВИРОБНИЧІ ПІДРОЗДІЛИ АРХІВУ ТА ОСНОВНІ АРХІВНІ ТЕХНОЛОГІЇ
  12. Висновки до розділу 3

Рибалка

 

За кілька миль від Арбогадового замку він опинився на березі невеличкої річки, все оплакуючи свою долю й уважаючи себе за зразок нещастя.

Він побачив на березі рибалку, що лежав, насилу тримаючи в безсилій руці рибальські тенета, які, здавалось, забув закинути, і звівши очі до неба.

– Безумовно, я найнещасливіший з усіх людей! – говорив рибалка. – На погляд усього світу я був найуславленіший продавець вершкового сиру у Вавилоні, і от я збанкрутував. У мене була найкраща дружина, яку тільки може мати чоловік, і от мене зраджено. Мені лишилася мізерна хатина, і от я бачив, як її спалено і знищено. Оселившися в халупі, не маю я інших засобів, як рибальство, і от я не спіймав жодної риби. О, мої тенета! Я вже не кидатиму вас у воду, я сам кинуся туди!

Промовляючи ці слова, він підвівся й підійшов з виглядом людини, що має кинутись у воду й укоротити собі віку.

«Що це? – сказав собі Задіґ. – Отже, є люди такі самі нещасливі, як і я?» Палке бажання врятувати рибалці життя було таке саме швидке, як і це міркування. Він підбіг до нього, спинив, розпитав його з виглядом привітним і заспокійливим. Гадають, що кожен завжди почуває себе менше нещасним, коли він не один, але, за Зороастром, це не від злобливості, а з потреби: тоді‑бо відчувають прихильність до нещасного, як до собі подібного. Радість якоїсь щасливої людини буде образою, але двоє нещасних, немов двоє слабких деревець, що, спираючись одне на одне, протистоять бурі.

– Чому скоряєтеся ви своєму нещастю? – спитав Задіґ у рибалки.

– Тому, – відповів той, – що я не маю засобів. Я був одним із найповажніших у селі Дерібак, поблизу Вавилона, і з допомогою дружини я робив найкращі вершкові сири для імперії. Цариця Астарта й відомий міністр Задіґ дуже любили їх. У їх доми я постачив шістсот сирів. Одного дня я пішов до міста по гроші; прийшовши до Вавилона, я дізнався, що цариця й Задіґ зникли. Я побіг до пана Задіґа, якого ніколи не бачив, там я застав лучників великої ради, які, запасшися царським папером, законно грабували і палили його будинок. Я побіг до кухні цариці; там одні кухарі казали, що вона померла, інші – що вона втекла, але всі запевняли мене, що не заплатять за мої сири. Я пішов з дружиною до пана Оркана, одного з моїх клієнтів, ми просили в нього захисту в нашій недолі. Щодо підтримки дружини – він згодився, мені – відмовив. Вона була біліша за ті вершкові сири, з яких почалося моє лихо, спалахи гірського пурпуру[113]не були такі блискучі, як рум'янець, що заливав цю білість: через це Оркан затримав її, а мене вигнав зі свого дому. Я написав своїй дружині повного розпачу листа. Вона сказала подавцеві: «Ах! ах! Так, я знаю чоловіка, що пише це мені, я чула про нього: кажуть, що він робить чудесні вершкові сири; нехай мені принесуть їх, і нехай йому заплатять». У своїй журбі я хотів звернутися до правосуддя. У мене залишилося шість золотих унцій: дві унції треба було віддати законникові, з яким я радився, дві прокуророві, що взяв мою справу, дві секретареві першого судді. Коли я все це зробив, справа моя ще не почалася, а я вже витратив більше грошей, ніж того варті і мої сири, й моя дружина. Я повернувся до мого села, маючи намір продати хату, щоб повернути дружину. Хата моя коштувала добрих шістдесят золотих унцій, але всі бачили, що я збіднів і мушу продавати. Перший, до кого я звернувся, запропонував мені тридцять унцій, другий двадцять, а третій десять. Я вже ладен був сторгуватися, такий я був засліплений, коли гірканський князь пішов на Вавилон, знищуючи все на своєму шляху; мою хату спочатку пограбували, а потім спалили. Втративши отак гроші, дружину й хату, я оселився в цьому краю, де ви мене й бачите, і спробував існувати з рибальства. Та риби сміються з мене, як і люди; я нічого не ловлю, помираю з голоду, і, коли б не ви, високий пораднику, я вже помер би в річці.

Рибалка не відразу закінчив своє оповідання, бо щохвилини Задіґ, зворушений і нестямний, перепитував його:

– Отже, ви нічого не знаєте про долю цариці?

– Ні, пане, – відповідав рибалка, – але я знаю, що цариця й Задіґ не заплатили мені за вершкові сири, що в мене відібрали дружину й що я у відчаї.

– Сподіваюся, – сказав Задіґ, – що ви не втратите своїх грошей. Я чув, ніби про цього Задіґа говорили, що він людина чесна, й коли він повернеться до Вавилона, а він сподівається на це, він віддасть вам більше, ніж винен вам. Але щодо вашої не такої чесної дружини, я раджу вам не намагатися забрати її назад. Повірте мені, ідіть до Вавилона; я буду там раніш за вас, бо я на коні, а ви пішки. Зверніться до славетного Кадора, скажіть йому, що зустріли його друга, чекайте в нього на мене. Ідіть! Може, не завжди будете ви нещасним. О, могутній Оромазде, – продовжував він, – я прислужився вам, щоб потішити цього чоловіка, але хто прислужиться вам на те, щоб заспокоїти мене?

Так говорячи, він дав рибалці половину тих грошей, які вивіз із Аравії, і рибалка, вражений, захоплений, цілував ноги Кадоровому другові й говорив:

– Ви мій ангел‑охоронитель!

Тим часом Задіґ усе розпитував про новини й лив сльози.

– Як, пане, – вигукнув рибалка, – то ви теж нещасливі, ви, який робить добро?

– Нещасливіший за тебе в сто разів, – відповів Задіґ.

– Але як це може бути, – сказав чолов'яга, – що той, хто дає, може дужче плакати, ніж той, хто одержує?

– Це тому, що найбільшим твоїм лихом, – обізвався Задіґ, – є злидні, тим часом як я нещасливий через серце.

– То чи Оркан забрав і вашу дружину? – поспитав рибалка.

Ці слова нагадали Задіґові всі його пригоди; він повторив список своїх нещасть, починаючи від собаки цариці й до свого приїзду до розбійника Арбогада.

– Так, – сказав він рибалці, – Оркан вартий кари, але зазвичай саме такі люди і бувають улюбленцями долі. Та як там не є, іди до пана Кадора й чекай на мене.

Вони розлучилися: рибалка йшов і дякував своїй долі, Задіґ їхав, нарікаючи на свою.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)