АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Фройдизм як напрям світового літературознавства

Читайте также:
  1. II. Основні напрями роботи, завдання та функції управління
  2. VI. Напрями, операційні цілі та заходи з їх реалізації
  3. Аналіз світового і вітчизняного споживача пива
  4. Біомаса поверхні суші, ґрунту та Світового океану.
  5. В) Екзистенціалізм та його основні напрями.
  6. В) філософський напрямок, що стверджує первинність матерії
  7. Визначення напряму дослідження
  8. Вимоги до звіту про технологічну практику за напрямком підготовки
  9. Вихідні ідеї антропологічних шкіл та напрямків
  10. Водний баланс Світового океану
  11. Вплив психоаналітичної теорії на розвиток літературознавства
  12. Выделять государственную финансовую помощь напрямую гражданам, а не корпорациям.

Виникнувши в рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів, психоаналіз стає одним з найпопулярніших напрямів світового літературознавства.

Його засновник австрійський лікар-психіатр Зигмунд Фрейд (1856—1939рр.) у працях "Вступ до психоаналізу", "Тлумачення снів", "Я і Воно", "Тотем і табу" стверджував, що людиною керують інстинкти. Особливого значення Фрейд надавав статевому потягу. На його думку, надлишкова сексуальна енергія породжує мистецтво отже, відповідно, кожен твір має сексуальне джерело.

Основними положеннями психоаналізу Фрейда є:

1) позасвідоме;

2) вчення про дитячу сексуальність;

3) теорія сновидінь[5].

Позасвідомими, у розумінні Фрейда, є всі процеси психічного життя людини. Це і почуття, і бажання, і мислення, і уява.

Свідомість, натомість, займає лише незначну частку в житті людини. Ознаками позасвідомого є позачасовість, спадковість, інфантильність, активність та ірраціоналізм. На думку Фрейда, спроба придушення позасвідомого тягне за собою неврози та різні аномалії людської психіки. Основу позасвідомого Фрейд вбачав в сексуальні потягах.

Іншим положення психоаналізу є вчення про дитячу сексуальність, що лягло в основу "едипового комплексу". Фрейд інтерпретував дії героя давньогрецької міфології Едипа, який убив батька і одружився з матір'ю, як "здійснення бажань нашого дитинства"[6].

На думку вченого, художній твір є компромісною формацією між свідомими і підсвідомими інтенціями письменника. Кожен текст має у своїй структурі явний і прихований смисл. Перші сліди поетичної діяльності Фрейд помітив у дітей, для яких найулюбленішим заняттям є гра. Граючись, дитина витворює свій світ. Протилежністю гри є дійсність. Дитина відрізняє гру, фантазування від дійсності. Фрейд наводить паралелі між дитиною, що грається і поетом, що пише. Адже і дитина, і поет витворює світ фантазії, часто далекий від дійсності.

Різниця між дорослою людиною і дитиною полягає в тому, що дорослий соромиться своїх фантазій, приховує їх від інших, головним бажанням дитини є якнайшвидше стати дорослим і великим, дитина імітує у грі те, що їй відоме з життя старших. Серед бажань дорослих є такі, які треба приховувати, тому дорослі соромляться свого фантазування. Фрейд вважав, що невдоволені бажання є рушійними силами фантазії, кожна фантазія — це здійснення бажань[7].

Рушійні бажання у кожної людини інші. Все залежать від статі, характеру, обставин життя людини, яка фантазує. Фрейд групує бажання за двома напрямками:

1) марнославні, які служать для вивищення особи;

2) еротичні.

Засновник психоаналізу стверджує, що у молодої жінки домінують еротичні бажання, оскільки її марнославство "знищує любовне прагнення. Натомість, у молодого чоловіка, поряд з еротичними, важливими є егоїстичні та марнославні бажання. Пристойно вихованій жінці дозволено тільки якийсь мінімум еротичних потреб, а молодий мужчина повинен вчитися тамувати той надлишок марнославства, який приносить з розніженого дитинства, щоб влити у суспільство..."[8].

Зигмунд Фрейд вважав, що зміст позасвідомого "розкріпачує" сновидіння, які через символи, натяки, окремі деталі дають можливість лікареві визначити нахили, бажання, приховані думки, об'єкти любові або ненависті.

Першою спробою застосування психоаналізу була праця Зигмунда Фрейда про творчість італійського художника Леонардо да Вінчі ("Леонардо да Вінчі. Один дитячий спогад"). Леонардо часто бачив у снах шуліку, в давньоєгипетській міфології — символ матері. Фрейд робить висновок, що сексуальний потяг Леонардо до матері сублімувався у творчу активність[9].

Нові підходи до співвідношення свідомого і позасвідомого запропонував учень Фрейда Карл Ґустав Юнг (1875—1961 рр.), який критикував свого вчителя за перебільшення сексуально-еротичного інстинкту. Він розробив ідею колективного позасвідомого, архетипних образів і уявлень, які зберігаються у підсвідомих сферах психіки усього людства.

Карл Ґустав Юнг відкрив два типи творчості: психологічний та візіонерський.

"Матеріалом для змісту твору психологічного типу є те, що обертається всередині впливів людської свідомості, наприклад, життєвий досвід, зворушеність переживань, страждання, людська доля взагалі — все, що звичайній свідомості відоме або принаймні є для неї можливим. Цей матеріал був сприйнятий душею поета, потім піднятий з буденності до висот свого переживання і зображений так, що його вияв з надзвичайною силою просуває те, що є узвичаєним..., те, що відчуте приглушено або болісно, а тому і те, чого соромляться, чи що залишилось не зауваженим в ясній свідомості читача... Зміст психологічного твору мистецтва завжди походить з царини людського досвіду, душевного підґрунтя найсильніших переживань"[10].

У візіонерському типі творчості "все перевертається з ніг на голову, матеріал або переживання, що стають змістом зображення, зовсім невідомі, їх сутність незвичайна, їх природа глибока, вони ніби походять з глибини віків, від первісної людини або з царства світла і темряви, царства надлюдської природи"[11].

Карл Ґустав Юнг зазначає, що візіонерський тип творчості відтворює "пра-переживання", "пра-візії", "справжні прадавні переживання", цей вид свідомості породжує великі твори.

Юнг поділяє думку про патологізацію художньої творчості. Ідея патологізації творчості спирається на теорію італійського психолога-криміналіста Чезаре Ламброзо (1835—1909 рр.). У монографіях "Кохання божевільних", "Геніальність і божевілля", "Новітні досягнення науки про злочинця" він обґрунтував теорію біологічної зумовленості злочинності. Ламброзо твердив, що є два види обдарованості: «негативна, що властива злочинцям, і позитивна, що характерна для митців і вчених»[12].

Мотивом діяльності злочинців, митців і вчених є потяг до створення чогось нового, досі невідомого. На думку Ламброзо, як позитивна, так і негативна обдарованість є свідченням психічної ненормальності людини. Вчений обґрунтував зв'язок геніальності і божевілля. Так, музику Моцарта, Шумана. Бетховена, Доніцетті, Генделя він пов'язував з хворобливими психічними станами композиторів.

Ломброзо посилався на праці своїх попередників, які також вважали, що геніальність – «щось на зразок нервової ненормальності, яка часто переходить у справжнє божевілля»[13].

Більше того Юнг дійшов висновку, що у невротиків і шизофреніків спостерігається розрив змісту і форми. Вчений констатував, що невротики створюють фрагментовані твори, акцентують на руйнуванні предмета. Свідченням цього твердження є твори Пабло Пікассо.

Шизофреніки, до яких Юнг відносить Дж. Джойса, звертаються до абсурдного, потворного. Митці-меланхоліки зосереджують увагу на темах самоутвердження, смерті [14].

Карл Густав Юнг наслідує Ламброзо і у твердженні, про те, що технічне новаторство є захисною реакцією митця, який демонструє свою моральну, фізичну і психічну меншовартість.

Пройшовши шлях від методу лікування неврозів до одного з найпопулярніших напрямів літературознавства ХХ століття, психоаналіз Фрейда вносить величезні зміни у світосприйняття людей. Якщо у всі попередні епохи, починаючи античністю і закінчуючи романтизмом, вважалося, що будь-якими вчинками людини, а особливо процесом творчості, керує вища сила, Деміург, то вчення Фрейда про рушійну роль інстинктів у діях людини, стає ковтком свіжого повітря для людей ХХ століття.

Учень Зигмунта Фрейда Карл Густав Юнг не погоджувався з твердженням учителя про те, що сексуально-еротичний інстинкт є головною рушійною силою художньої творчості. Він висунув свою теорію про психологічний та візіонерський типи творчості, і варто зауважити, що погляди Юнга були високо оцінені. Доказом цього є помітні впливи теорії Юнга у творчості швейцарського письменника, лауреата Нобелівської премії Германа Гессе, традиції якого продовжували Джеймс Хіллман і Дарел Шарп.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)