АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Батьківський авторитет

Читайте также:
  1. АВТОРИТЕТ АНТИЧНОЙ КУЛЬТУРЫ
  2. Авторитет педагога
  3. Авторитет руководителя
  4. Авторитет учителя физической культуры
  5. Авторитетом ее статуса и роли?
  6. Анонимные источники подрывают авторитет СМИ
  7. Влада й авторитет влада функціональна
  8. Власть, авторитет менеджера и стили управления
  9. Зависимость эффекта воздействия от авторитета тренера
  10. І види злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян
  11. Інші злочини проти авторитету держави і діяльності об'єднань громадян

Виховання у сім'ї ґрунтується передусім на авторитеті батьків, оскільки для дитини перших років життя зміст їх авторитету, за словами А. Макаренка, полягає в тому, що він не вимагає ніяких доказів, приймається нею як безсум­нівна гідність старшого, як його сила і цінність. Авторитет (лат. autoritas — влада) реалізує себе у впливі особи, життє­вому досвіді, заснованому на знаннях, моральних чеснотах.

Найпоширеніши­ми, за спостереженнями А. Макаренка, є такі типи підмі­ни батьківського авторитету:

— авторитет придушення. Основою його є боязнь дити­ни своїх батьків, причиною якої є покарання за будь-яку провину, що сковує, паралізує її волю, породжує невпевне­ність, занижує самооцінку. Цей вид батьківського псевдо-авторитету А. Макаренко вважав найнебезпечнішим;

— авторитет відстані. Сутністю його є намагання бать­ків бути якомога далі від дітей, менше спілкуватися з ни­ми, уникати виявів ніжності, любові, уваги. Головне для них — зовнішні вияви поваги з боку дітей (звертання до батьків на «Ви», тон розмови тощо);

— авторитет чванства. Намагаючись компенсувати від­сутність справжнього авторитету, батьки постійно хизу­ються перед дітьми своїми «заслугами», розраховуючи на їх повагу до себе. Будучи переконаними у своїй правоті, во­ни не припускають, що їхні рішення та оцінки можуть бу­ти піддані сумніву, обговоренню. Традиційним для них є твердження: «Я краще знаю, що тобі потрібно!»;

— авторитет педантизму. Основою його є тотальний кон­троль за поведінкою дітей, організація їх на педантичне ви­конання всіх вимог і обов'язків, суворе дотримання режиму;

— авторитет резонерства (франц. raisonneur — люди­на, яка повчає). Схильні до резонерства батьки постійно повчають своїх дітей, перетворюючи спілкування з ними на тривалі й нудні нотації, що часто збуджує у дітей внут­рішній спротив;

— авторитет любові. Не маючи справжнього авторите­ту, батьки вимагають від дитини слухняності як доказу

своєї любові, спекулюють на їхніх почуттях («Якщо лю­биш маму, то...»). Самі вони теж наголошують на своїй любові, вимагаючи від дитини слухняності («Якщо хочеш, щоб я тебе любила, то...»);

— авторитет підкупу. Вимагаючи бажаної поведінки дитини, батьки обіцяють їй за те різноманітні матеріальні блага, поступки тощо. Така практика є особливо циніч­ною, аморальною;

— авторитет доброти. Такій моделі взаємодії властиві намагання батьків наголошувати на своєму винятково доб­рому ставленні до дитини, у всьому потакати їй, що поро­джує відчуття вседозволеності. Як правило, так діє один із дорослих, намагаючись вигідно постати в очах дитини, на відміну від іншого;

— авторитет дружби. Рівноправне спілкування, своє­рідне панібратство, часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до батьків, а також інших до­рослих. Усе це не має нічого спільного із щирим ставлен­ням, справжньою дружбою, взаємоповагою батьків і дітей.

Педагогічна культура батьківкомпонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями дос­від виховання дітей у сім'ї.

Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою. її утворюють такі компоненти:

1) педагогічні знання — уявлення батьків про вікову динаміку розвитку дитини, самоцінність періоду дошкіль­ного дитинства, про основні завдання виховання. Виявля­ються вони у ставленні до дитини, в оцінюванні її поведін­ки, реальній діяльності та спілкуванні з нею;

2) педагогічна і психологічна компетентність — здат­ність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити перспективи розвитку дитини;

— педагогічна рефлексія — вміння батьків аналізува­ти, критично оцінювати власну виховну діяльність, знахо­дити причини своїх педагогічних помилок;

— педагогічна емпатія — співпереживання, адекватна реакція на вчинки й почуття дітей.

Педагогічна культура батьків — це осмислений, а іноді й неусвідомлений досвід власного дитинства, результат ос­віти, самоосвіти, психологічного розвитку особистості. Особливо вона актуалізується з народженням дитини, яка своєю появою на світ, своїми кроками у світ і по життю стимулює бурхливий розвиток педагогічної культури батьків. Нерідко батьки виходять у своєму розвитку на не­обхідний рівень педагогічної культури тоді, коли їхні діти стали дорослими, осмислюючи власні промахи, по­милки, нереалізовані можливості. Це ще раз підтверджує важливість ролі дідусів і бабусь у спрямуванні процесу ви­ховання дітей у сім'ї, накладає особливу відповідальність на працівників дитячих дошкільних закладів за роботу з батьками дітей стосовно збагачення педагогічних знань, підвищення педагогічної культури.

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)