АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Фізіологічні основи формування навички

Читайте также:
  1. II. Методологічні засади, підходи, принципи, критерії формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  2. IV. Формування навчальних умінь та навичок
  3. V. Формування навчальних умінь та навичок.
  4. VII. Система підготовки кадрів до здійснення процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя
  5. VIII. Шляхи, умови та очікувані результати реалізації Концепції формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  6. VІ. ПРАВОВІ І НОРМАТИВНО – ТЕХНІЧНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
  7. А. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ
  8. А. С. Макаренко про програму формування особистості
  9. Азотисті основи як складові компоненти нуклеїнових кислот
  10. АЛГОРИТМ РОБОТИ НАД ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНИМИ ЗАВДАННЯМИ З КУРСУ «ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ТРЕНІНГУ»
  11. Аналіз фактів травматизму підтверджує вирішальну роль людини у створенні передумов формування травмонебезпечних ситуацій.
  12. Анатомо – фізіологічні особливості дитячого організму та характерні патологічні стани в різні вікові періоди.

 

Фізіологічні основи формування навички вперше нау­ково обґрунтовані І. М. Сєченовим та І. П. Павловим на ос­нові механізмів рефлекторної діяльності нервової системи. Рухова навичка представляє собою складний комплекс бе­зумовних та умовних рефлексів. Набуття нових форм рухів відбувається на основі вже вироблених рефлексів. Вивчаючи закономірності формування нового рухового акту як умовно­го рефлексу, І. П. Павлов встановив фазовий характер цього процесу і те, що відбувається він у 3 фази.

Перша фаза називається фазою іррадіації або генералізації. Характеризується широким іррадюванням збуджу­вального процесу в центральній нервовій системі. Імпульси не тільки попадають в необхідні нервові центри, а й легко розповсюджуються на сусідні ділянки. Умовні подразники при цьому ще погано диференціюються, бо диференційова­не гальмування на цій фазі відсутнє. Ось чому відповідні реакції виникають на всі близькі, схожі один на одного под­разники. Учень при цьому робить багато непотрібних і зай­вих рухів. Спостерігається скованість у рухах, надмірне за­гальне напруження, мала працездатність. У кінці цієї фази утворюється рухове вміння.

Друга фаза називається фазою концентрації. Після неодноразових повторень вправи нервові процеси в корі го­ловного мозку поступово локалізуються в тих центрах, які безпосередньо забезпечують виконання дії. Обмежується ір­радіація процесів збудження і поступово вона змінюється на концентрацію. Рухи стають більш точними, скоординовани­ми та економними, підвищується загальна працездатність і можливість швидкої мобілізації функціональних систем організму. Відбувається поступове становлення динамічно­го стереотипу. Тобто можна вже говорити про поступове фор­мування рухової навички.

Третя фаза називається фазою стабілізації або авто­матизації. Характеризується закріпленням динамічного стереотипу нервових процесів. Збудження і гальмування, чергуючись у суворо визначеної послідовності і визначених нервових центрах, обумовлюють точне виконання руху. При цьому в роботу залучаються тільки необхідні групи м'язів. Рухи відрізняються особливою точністю, злитністю. Відзна­чається велика працездатність організму і можливість вико­нувати рухову дію в різноманітних умовах.

Вчення І. П. Павлова та І. М. Сеченова про механізм рефлекторної діяльності нервової системи розширив та уточнив П. К. Анохін, який розробив вчення про функціо­нальну систему як фізіологічну архітектуру акту поведінки. Істотним моментом у функціонуванні такої системи є безпе­рервна «зворотна аферентація», тобто зворотній зв'язок від

рецепторів, що несуть інформацію, про хід і наслідки дії. П. К. Анохін значно розширив теорію виникнення динаміч­ного стереотипу і управління рухом.

 

Перенос навички

Розглядаючи механізми і закономірності формування ру­хових умінь та навичок, неможна обминути явище, яке от­римало назву «перенос навички». Відомо, що будь-яке рухо­ве вміння або навичка формується не на порожньому місці, й завжди включає в себе компоненти інших, раніш сформованих умінь і навичок, які певним чином впливають на ста­новлення і прояви нового вміння або навички. Перенос буває тоді, коли в старому і новому русі є схожість. Наприклад, володіння навичкою метання малого м'яча значно полегшує навчання метанню гранати, а згодом і метанню списа. В на­ведених прикладах діє так званий «позитивний перенос».

«Позитивний перенос» навичок — це така взаємодія навичок, при якій раніше сформована навичка полегшує формування наступної навички (Наприклад, метання мало­го м'яча з розбігу та метання гранати, спису з розбігу та ін.). Ймовірність позитивного переносу тим більша, чим значні­ша схожість змістової основи і головних ланок рухових дій. Виходячи з цього, навчальний матеріал потрібно добирати і послідовно розподіляти вивчення рухових дій з урахуван­ням їх змістової основи.

Перенос навички може мати і негативний характер.

«Негативний перенос» навичок — це така взаємодія навичок, при якій раніше сформована навичка ускладнює вивчення наступної навички (Наприклад, навичка стрибка у висоту заважає засвоїти техніку бар'єрного бігу та ін.). Щоб уникнути негативного переносу навичок, бажано так плану­вати навчальний процес, щоб конкуруючі навички практич­но не зустрічалися, тобто навчати їх з різницею в декілька місяців.

У випадку одностороннього переносу (коли одна на­вичка впливає на іншу, а зворотного впливу не виявляється, наприклад, сформована спочатку навичка стрибка ноги нарізно через козла негативно впливає при розучуванні стрибка зігнувши ноги) в першу чергу формується та навич­ка, яка порушується під впливом іншої.

Своєрідним різновидом є перехресний (симетричний) пе­ренос навички. Це явище — при якому сформована навичка в один бік (або однією рукою, ногою) має вплив на форму­вання аналогічної навички, але в інший бік (або іншою ру­кою, ногою). На відміну від попередніх видів переносу тут взаємодіють однакові навички, але виконуються вони в різ­ні боки, або симетричними кінцівками.

Для кращого засвоєння техніки у спортивній практиці іс­нують вправи щодо позитивного переносу навички. Це під­готовчі вправи, вправи що підводять, спеціальні та імітацій­ні вправи.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)