АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Методичні рекомендації. Готуючись до першого питання семінарського заняття студенти повинні усвідомити, що Кримінально-процесуальне право – галузь українського права

Читайте также:
  1. I.ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
  2. II. Гігієнічні рекомендації
  3. Визначить стратегії психотерапевтичної роботи з клієнтом і рекомендації для нього: молодий чоловік віком 26 років страждає на ігроманію.
  4. Висновки і рекомендації
  5. ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ ЗА НАСЛІДКАМИ ДОСЛІДЖЕНЬ
  6. Висновки, рекомендації
  7. Витрати на виробництво продукції згідно П(С)БО 16 та методичні рекомендації з формування собівартості продукції
  8. Дайте гігієнічну оцінку адекватності і збалансованості харчування та обгрунтуйте гігієнічні рекомендації щодо корекції харчового раціону.
  9. Дайте гігієнічну оцінку умовам праці, поставте діагноз та обгрунтуйте лікувально-профілактичні рекомендації.
  10. Деякі рекомендації щодо правил поведінки в умовах небезпеки землетрусу
  11. Деякі рекомендації щодо правил поведінки під час зсувів, снігових лавинах, селях
  12. Додаток. Програма дисципліни і методичні

Готуючись до першого питання семінарського заняття студенти повинні усвідомити, що Кримінально-процесуальне право – галузь українського права. Воно являє собою систему правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають і функціонують на всіх стадіях кримінального процесу.

Під джерелами кримінально-процесуального права слід розуміти форми закріплення кримінально-процесуальних норм. Вони складають зовнішню форму кримінально-процесуального права.

Ієрархію джерел кримінально-процесуального права складають:

1. Конституція України має найвищу юридичну силу і пряму дію на території України. Більше ніж 30 статей Конституції України регулюють правовідносини у сфері кримінального процесу. Основні з них зосереджено у розділі 2 „Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. Наприклад, у ст. 29 вказано: „Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом”. Стаття 129 встановлює основні засади судочинства, які є принципами кримінального судочинства.

2. Рішення Конституційного Суду України за ієрархією слід поставити одразу після Конституції України, оскільки згідно зі ст. 147 Основного Закону: „Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України”.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, можна сказати що Конституційний Суд є „законодавцем з негативного боку” (виключає із нормативно-правових актів неконституційні норми), а його рішення мають вищу силу над приписами тих частин законів, що визнані неконституційними.

3. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Під міжнародним договором слід розуміти укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 р., якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

До міжнародних договорів, які регулюють кримінально-процесуальну діяльність, слід віднести такі акти:

- Конвенція про захист прав та основних свобод людини (підписано в Римі 4 листопада 1950 р., ратифіковано Україною 17 липня 1997 р.);

- Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах (1972 р., ратифіковано Україною 22 вересня 1995 р.);

- Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (8 листопада 1990 р., ратифіковано Україною 17 грудня 1997 р.);

- Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (5 листопада 1992 р., ратифіковано Україною 15 травня 2003 р.);

- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ухвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р.);

- Всезагальна декларація прав людини (ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року);

- Звіт принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню або арешту в будь-якій формі (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1988 р.) та багато інших.

4. Практика Європейського суду з прав людини є джерелом права відповідно до ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року. По суті цей Закон визнав існування нової форми закріплення правових норм – судового прецеденту, яка раніше не використовувалася у вітчизняному законодавстві. Оскільки у своїй діяльності Європейський суд, розглядаючи справу, тлумачить та застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і протоколи до неї, то його рішення щодо Конвенції мають таке ж значення, як і рішення Конституційного Суду України щодо Конституції держави. Враховуюче наведене, слід стверджувати, що рішення Європейського суду з прав людини мають вищу силу над законами України, та повинні виконуватися навіть в тих випадках, коли вони суперечать вітчизняним нормативно-правовим актам. На рішення Європейського суду можна посилатися, як на норми прямої дії. Для кримінально-процесуального права мають значення, наприклад, такі справи: Меріт проти України, Афанасьєв проти України, Салов проти України, Грабчук проти України, Ткачов проти України та ряд інших.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України був затверджений Верховною Радою УРСР 28 грудня 1960 року та введений у дію з 1 квітня 1961 року. Він є єдиним галузевим кодифікованим законом, який регулює відносини у сфері кримінально-процесуальної діяльності. Саме тому, під час вивчення навчальної дисципліни “Кримінальний процес” курсанти та студенти повинні постійно звертатися до цього нормативно-правового акту, добре знати його структуру та зміст багатьох норм.

КПК містить 8 розділів, які поділяються на 36 глав, що вміщують у собі 449 статей. Умовно його можна поділити на дві частини – Загальну та Особливу

Статті КПК мають свою назву, що полегшує пошук відповідної норми. Більшість статей складається з декількох частин, що виділяються абзацами, або включає в себе декілька пунктів, що мають цифрове або літерне позначення. На наш погляд, законодавцю слід було б також пронумерувати частини кожної статті, щоб користувачу не доводилося витрачати час на підрахування кількості абзаців у тих статтях, де їх більше 5-6. Таку нумерацію, до речі, пропонують автори проекту нового КПК України, що зареєстрований у Верховній Раді України.

6. Інші закони України, норми яких регулюють певні кримінально-процесуальні правовідносини. В Україні діє багато законів, які мають міжгалузевий характер. До чинного кримінально-процесуального законодавства відносяться:

- Закон України „Про судоустрій та статус суддів України” від 7 липня 2010 року. Він визначає порядок організації, компетенцію, систему і принципи діяльності судових органів.

- Закон України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року, який регулює завдання, компетенцію та принципи діяльності органів прокуратури.

- Закон України „Про попереднє ув’язнення” від 30 червня 1993 року, який визначає порядок та умови тримання під вартою в слідчих ізоляторах, в ізоляторах тимчасового утримання, гауптвахті осіб, щодо яких обрано відповідний запобіжний захід.

- Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року, який визначає основи та принципи провадження оперативно-розшукових заходів, правовий статус осіб, які займаються цією діяльністю.

- Закон України „Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року встановлює права та обов’язки адвокатів, гарантії їх діяльності, захищає адвокатську таємницю, регламентує порядок притягнення адвокатів до відповідальності.

Кримінально-процесуальну діяльність регламентують норми й інших Законів України: „Про міліцію” від 20 грудня 1990 року; „Про службу безпеки” від 25 березня 1992 року; „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 року; „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30.06.1993 року; „Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року та ін.

При цьому є дуже спірною позиція про те, чи включати до переліку джерел кримінально-процесуального права Постанови Пленуму Верховного Суду України та положення деяких підзаконних нормативно-правових актів щодо питань кримінального судочинства. Більшість вчених підтримує точку зору, що такі акти не є джерелом права, оскільки вони не встановлюють нових та не скасовують чинних норм закону, а лише регулюють механізм організації їх виконання, деталізують та тлумачать загальні приписи закону.

Не вступаючи в дискусію з авторами протилежної точки зору, вважаємо за необхідне підкреслити, що відомчі роз'яснення і вказівки з питань застосування законодавства мають істотне значення для правильного розуміння закону правозастосовцем (слідчим, органом дізнання, прокурором або судом) і однакового його застосування.

Необхідність у згаданих роз'ясненнях і вказівках виникає не через відсутність норм, а через їх неправильне розуміння і застосування на практиці.

 

Для відповіді на друге запитання слід знати, що кримінально-процесуальне право, як галузь права, так і наука, має широкі взаємозв’язки з іншими галузями вітчизняного права і юридичними науками. Найтіснішим є зв'язок кримінально-процесуального права із загальною теорією права, конституційним правом, міжнародним правом, кримінальним правом, криміналістикою, оперативно-розшуковою діяльністю.

 

Для правильної відповіді на третє запитання слід усвідомити, що внутрішню форму кримінально-процесуального права складають правові норми. Норми кримінально-процесуального права – це загальнообов’язкові правила поведінки учасників кримінального судочинства, що забезпечуються системою державного примусу та іншого впливу.

У системі законодавства норма права знаходить своє вираження в нормативному розпорядженні, тобто в самому тексті статей, пунктів або інших частин конкретних законодавчих актів. Відповідно до методів правового регулювання суспільних відносин (дозвіл, припис, заборона) норми кримінально-процесуального права поділяються на три види: уповноважувальні, зобов’язувальні та заборонні.

Уповноважувальними є норми, що наділяють учасника процесу визначеними правами, використання яких залежить від його розсуду. Наприклад, обвинувачений вправі представляти докази, заявляти клопотання та ін. (ст. 43 КПК).

Зобов'язувальними визнаються норми, що вимагають від учасників процесу певної поведінки. Так, при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину (ст.23 КПК).

До зобов'язувальних примикають заборонні норми, що вимагають утриматися від здійснення визначених дій. Наприклад, забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч.3 ст.22 КПК).

Кримінально-процесуальний закон складається із статей, а статті – з норм. Окрема стаття може співпадати з нормою, а може складатися з декількох норм.

Норми кримінально-процесуального права складаються з диспозиції, гіпотези і санкції.

Диспозиція представляє собою ту частину норми, де виражений припис, правило поведінки, що містяться в ній.

Гіпотеза – це умова, за наявності якої дана процесуальна норма підлягає застосуванню. У ст. 4 КПК передбачається, що „суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання”. Тут гіпотеза виражена в самій нормі у виді двох умов: виявлення ознак злочину і дотримання меж своєї компетенції, з якими закон пов'язує визначену поведінку зазначених органів та посадових осіб, - обов'язок порушення кримінальної справи і розкриття злочину.

У ряді випадків указівка на гіпотезу в самій нормі відсутня, але вона виводиться зі змісту норми. Так, згідно ст. 21 КПК обвинувачений має право на захист. Тут гіпотеза не зазначена. Вона припускається. Слід розуміти, що згадане право з'являється в особи у випадку притягнення його як обвинуваченого (визнання його підозрюваним).

Відхилення від провадження, передбаченого диспозицією правової норми, спричиняє застосування санкції.

Санкція – частина норми, у якій зазначені примусові заходи, що застосовуються у випадку порушення встановленого кримінально-процесуальною нормою обов'язку. Разом з тим, у точному розумінні цього слова, санкцією варто іменувати лише закладену в юридичній формі можливість (погрозу) примусу щодо зобов'язаної особи на випадок невиконання нею обов'язку.

 

Готуючись до четвертого запитання, слід вивчити, що правила дії кримінально-процесуального закону в часі, просторі та щодо осіб викладені у ст. 3 КПК.

Порушення, розслідування, судовий розгляд кримінальних справ на території України здійснюється за нормами чинного КПК незалежно від місця вчинення злочину. Державною територією є земні поверхні, територіальні та внутрішні води, а також повітряний простір над ними, що знаходяться під суверенітетом відповідної держави і на які поширюється державна влада.

Згідно ч. 2 ст. 3 КПК, при провадженні у кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, що діє під час проведення дізнання, досудового слідства чи судового розгляду справи. Якщо під час розслідування чи розгляду справи в суді кримінально-процесуальний закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після початку його дії використовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено злочин або порушено кримінальну справу. Однак нова кримінально-процесуальна норма не може обмежувати об’єм прав і свобод особи, якими вона була вже наділена як учасник кримінального судочинства, оскільки згідно ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (ч.2 ст. 58 Конституції України). До цього слід добавити, що стосовно кримінального процесу, зворотну силу мають також ті норми, які надають учасникам процесу (крім державних органів та посадових осіб, що здійснюють провадження у справі) додаткові права або звільняють від певних обов’язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КПК норми кримінально-процесуального закону застосовуються у кримінальних справах про злочини: 1) громадян України; 2) іноземців (за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності); 3) осіб без громадянства.

Застосування кримінально-процесуального закону за аналогією може відбуватися тільки у разі дотримання таких правил:1) передбачений кримінально-процесуальним законом випадок повинен бути подібним тому, до якого закон використовується за аналогією;2) таке застосування не повинне порушувати принципи кримінального процесу;3) не допускається застосування закону за аналогією, якщо це призведе до обмеження процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, або до покладення на них не передбачених законом обов’язків.

Тлумачення закону, в т.ч. кримінально-процесуального – це з‘ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі.

Тлумачення кримінально-процесуального закону за суб‘єктом тлумачення поділяється на наступні види: 1) офіційне; 2) судове; 3) доктринальне. До прийняття Конституції України Верховна Рада України мала право тлумачення чинних законів та їх окремих положень. Таке тлумачення мало назву – аутентичне. Тепер законодавчий орган при прийнятті законів за необхідності дає визначення окремих понять та термінів у примітці до самого закону (окремих його частин). У зв‘язку із цим аутентичне тлумачення, під яким прийнято розуміти роз‘яснення закону самим законодавцем, не застосовується.

Офіційне тлумачення згідно ст. 147 Конституції здійснюється Конституційним Судом України. Крім того, слід визнати, що органом, який здійснює офіційне тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (яка є джерелом кримінально-процесуального права) є Європейський суд з прав людини.

 

Питання для самоконтролю

1. Що таке джерела кримінально-процесуального права?

2. Яка роль Конституції України та рішень Конституційного Суду України у регулюванні кримінально-процесуальних правовідносин?

3. Які міжнародно-правові акти є джерелами кримінально-процесуального права?

4. Чи є рішення Європейського суду з прав людини джерелами кримінально-процесуального права?

5. Яку структуру має Кримінально-процесуальний кодекс України?

6. Чи є Постанови Пленуму Верховного Суду України, накази та розпорядження Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ України джерелами кримінально-процесуального права?

7. У чому полягає зв’язок кримінального та кримінально-процесуального права?

8. Як співвідносяться кримінально-процесуальне право з криміналістикою та оперативно-розшуковою діяльністю?

9. Які особливості дії кримінально-процесуального закону в просторі?

10. Чи має кримінально-процесуальний закон зворотну силу?

11. На яких осіб не розповсюджується дія кримінально-процесуального закону?

 

Задачі і завдання

1. Випишіть з Конституції України 10 правових норм, які регулюють кримінально-процесуальну діяльність.

 

2. Знайдіть та випишіть з КПК України по п’ять уповноважувальних, зобов’язувальних та заборонних норм.

3. Знайдіть у КПК України та випишіть 10 статей, у яких одночасно містяться гіпотеза, диспозиція та санкція.

 

4. Кримінально-процесуальний закон набирає чинності:

а) негайно після його опублікування в офіційних друкованих виданнях;

б) через 10 днів із часу опублікування;

в) після опублікування в пресі, але з дня, який вказано в законі;

г) через 10 днів із часу публікації закону в офіційних друкованих виданнях, якщо в самому законі немає іншої вказівки про введення його в дію, але не раніше дня його опублікування.

Чи може бути така ситуація, що опублікований закон вводиться в дію лише частково (певні норми діють з іншого часу)? Якщо так, то наведіть приклад.

 

5. Теплохід „Світлий шлях”, будучи приписаним до Севастопольського порту, здійснював круїз із заходом у порти багатьох європейських держав. Коли теплохід перебував біля берегів Голандії, пасажир Петров витягнув з кишені пакет з висушеною марихуаною, та почав її вживати шляхом куріння на борту судна. Капітан теплохода Гнатков вилучив у нього марихуану, порушив кримінальну справу за фактом незаконного придбання та зберігання наркотичних засобів без цілі збуту за ч. 1 ст. 309 КК України, провів дізнання та після прибуття судна у порт Севастополя передав справу слідчому для проведення досудового слідства.

Петров оскаржив дії капітана теплохода до прокурора. У скарзі він зазначив, що справа порушена незаконно, оскільки судно перебувало у водах Голандії, де вживати марихуану не заборонено законом, крім того, капітан повинен був передати справу поліції Голандії, а не здійснювати самостійно провадження відповідно до норм КПК України.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.)