АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Кримінально -психологічний портрет особистості

Читайте также:
  1. VІ. Основна нормативно-правова і навчальна література для підготовки до заліку (іспиту) з Кримінально-виконавчого права.
  2. А) людської особистості
  3. А) Органічна частина культури суспільства й особистості.
  4. А. С. Макаренко про програму формування особистості
  5. Актуальні проблеми кримінально-правової кваліфікації
  6. Акцешуація характеру та особистості
  7. В нормах Особливої частини кримінального права передбачені умови звільнення від кримінального покарання за окремі види злочинів.
  8. В якій відповіді (відповідях) названі обставини, які пом’якшують покарання, що передбачені в ст.66 Кримінального Кодексу?
  9. В якій відповіді (відповідях) правильно вказані необов’язкові (факультативні) види звільнення особи від кримінальної відповідальності, передбачені чинним КК України?
  10. В якій відповіді наведене правильне положення, яке характеризує взаємозв'язок Загальної та Особливої частини кримінального права України?
  11. В якій відповіді названа ознака кримінального покарання.
  12. В якій відповіді названа характерна риса Особливої частини кримінального законодавства держав, право яких належить до англосаксонської системи?

ОСОБИСТІСТЬ ЯК СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ

Кримінально-психолопчний портрет особистості

Акцентуація характеру та особистості

Типологія особистості як суб'єкта злочину

Психологічні портрети типів злочинної особистості

Кримінально -психологічний портрет особистості

У загально правовому контексті людина виглядає особою -суб'єктом злочину, а в психологічному контексті - особистістю, що вчинила злочин.

Людина, яка скоїла злочин, є об'єктом активного вивчення юриспруденції та психології. Обидві науки опираються на спільне ви­хідне розуміння людини як особи, котра поєднує в собі біологічне, природне та соціальне. Біологічне представлене в особі фізичним ті­лом і його певною конституцією, а також сукупністю фізіологічних процесів живого тіла (організмом). Соціальне представлене психікою та особистістю.

Стосовно злочину, юриспруденція вирізняє в особі два пріори­тетні аспекти, які виступають предметом вивчення відповідно кри-міміїльпого права і кримінології". У першому випадку — це особа, яка пишні ас кримінальній відповідальності, у другому - особа злочинця.

Кримінальне право визначає, що відповідальності підлягає пі чіт, котра г осудною та має певний хронологічний вік (нижня межа). І ь пінній відповідає хронологічному віку 16 років, а з окремих злочи­нні віку 14 років.

Кримінологія розглядає людину - суб'єкта злочину - у вигляді пі німі піп'їмнця, ЇЇ вивчення, крім самостійного значення, с необхідною уічпмпю І'нгупшіня закономірностей злочинної поведінки, причинної ііиумоініґнін'іі г.ишї поведінки, розроблення ефективних превентивних заходів.

Характеризуючи особу злочинця, кримінологи традиційно кла­сифікують чотири групи ознак: соціальне-демографічні; кримінальне-правові; статусно-рольові; морально-психологічні.

Статусно-рольові характеристики злочинця репрезентують реальне місце та суб'єктивні переваги особи у психологічно структу-рованому середовищі, її ставлення до різних ролей та індивідуальний стиль їх виконання.

Моральяо-исихологїчш ознаки представлені переконаннями, установками, ціннісними орієнтаціями особи, особливостями її інте­лектуальної, емоційної, вольової сфер. Тож мова йде про загально-психологічну характеристику особистості, яка вчинила злочин.

Кримінально-правовий і кримінологічний підходи до особи -суб'єкта злочину враховують та безпосередньо використовують низку психологічних якостей, що входять до власне психологічного поняття "особистість".

Загальними, нормативними ознаками особистості є такі: свідо­мість, активність, рольова поведінка, система стосунків і наявність певноіі психологічної структури.

Вимоги та очікування фокусуються у ролі, що ззовні має ви­гляд моделі чи способу поведінки. Такій поведінці завжди притаманне особистіше "забарвлення", яке проявляється в індивідуальному стилі виконання ролі.

Коли особистісне тлумачення та виконання ролі виходять за встановлені межі, воли підлягають санкціям з боку соціального середо­вища, що в крайньому варіанті має вигляд кримінального покарання.

Чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за "довільну" рольову поведінку особистості у двох випадках: по-перше, за неналежне виконання певних ролей - професійних (лікар, підприємець, капітан судна тощо), управлінських (начальник, підлег­лий), сімейне -родинних (мати, батько). По-друге, за ухилення від ви­конання як ролі в цілому, так І окремих її вимог (військовослужбовець, опікун тощо).

Третім, самостійним варіантом є відповідальність за вико­нання особистістю специфічної групи ролей. Ці ролі можна назвати кримінальними, оскільки вони характеризують співучасть особистості у злочині (виконавець, організатор, посібник) чи саму злочинну діяль­ність, притаманну ролі (проституція, сутенерство тощо).

Система ставлень як ознака особистості являє собою сукуп­ність притаманних тільки певній людині ставлень. -

Чинне кримінальне законодавство бере до уваги низку ставлень особистості як суб'єкта злочину. Це - недбалість і несумлінність, став­лення до вчиненого злочину (визнання вини, каяття, активне сприяння розкриттю злочину), ставлення до об'єкта злочину (жорстокість і особ­лива жорстокість до потерпілого, явна неповага до суспільства тощо).

Психологічна структура особистості полягає у наявності певної сукупності взаємопов'язаних і взаємопідпорядкованих якостей. Виникаючи та формуючись у процесі життєдіяльності людини, ці якості утворюють своєрідну внутрішню призму, яка опосередковує зовнішні впливи на людину.

Для з'ясування структури особистості доцільно орієнтуватись із певною модифікацією на теорію особистості та підхід до й" струк­тури, запропонований К.К. Платоновим. Згідно з цим підходом основну структуру особистості утворюють чотири однорядні пїдструктури: біо-психічні якості, психічні процеси та стани, досвід, спрямованість.

До біопсихічної пїдструктури, яка в цілому обумовлена при­родно і біологічно, входять: темперамент, статеві, вікові, патологічно і фармакологічно обумовлені якості.

З названої підструктури чинне кримінальне законодавство вра­ховує: фармакологічні якості та стани особистості (алкогольне сп'яніння і стан, викликаний вживанням одурманюючих засобів), спадково-гене­тичні та набуті протягом життя патології (недоумство, хронічне пси­хічне захворювання). Крім цього, у більш загальному вигляді врахо­вуються статево-вікові особливості, пов'язані зі статевими зносинами та осудністю.

До підструктури психічних процесів і станів, яка обумов­лена переважно соціальними факторами, входять відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, емоції, почуття та воля.

З означеної підструктури особистості кримінальне законо­давство бере до уваги: волю як визначальний чинник управління по­ведінкою (визнання осудності та обмеженої осудності, скоспня дій під впливом примусу), стан сильного душевного хвилювання (обставини, що пом'якшують покарання) та загальний психічний стан на час скоєння злочину.

До підструктури досвіду особистості, яка майже повністю со-цінльно обумовлена, входять звички, уміння та навички, знання.

Чинним кримінальним законодавством названі якості в узагальненому вигляді враховуються у встановленні підготовки до злочину., ризикуку під час вчинення злочину, виконанні військових і професійних обовязків(експлуатація транспорту тощо), злочинів, учинених організованою групою чи злочинною організацією.

До підструктури спрямованості особистості, в якій природ-Інчп. біологічного майже немає, входять бажання, схильності, інтереси, їдеали, переконання, світогляд.

Чинне кримінальне законодавство враховує вказану підструктуру у вигляді мотиву та мотивації злочину.

Класифікація засуджених за спрямованістю особистості

Широко вживаною у виховній діяльності місць позбавлення волі є роз­роблена професором В.П. Деєвим класифікація засуджених за спрямо­ваністю особистості як системи потреб, потягів, переконань, ідеалів, інте­ресів, схильностей, світогляду, які визначають вибірковість ставлення індивіду до оточуючого світу, його життєвих планів, перспектив.

За цією класифікацією засуджених можна поділити на наступні групи:

1) зі стійкою позитивною спрямованістю;

- умовні колективісти;

- активісти-одиночки;

2) зі стійкою негативною спрямованістю: -з негативного групового спрямованістю;

- негативно направлені індивідуалісти;

- пасивно-неактивні;

3) з нестійкою та суперечною спрямованістю;

4) з пристосовницькою спрямованістю.

До засуджених зі стійкою позитивною спрямованістю від­носяться:

а) умовні колективісти - засуджені, які дотримуються позитив­них установок; несхильні глибоко вникати у конфлікти між засудже­ними, запобігати причинам їх виявлення із-за боязні перед злісними порушниками дисципліни; складають ядро активу колонії, але не про­являють активності у суспільній роботі: не порушують режиму утри­мання; цікавляться міжнародними подіями, життям держави, літерату­рою, однак нерідко недовірливо відносяться до публікацій в пресі, перекручують факти;

Поради: важливо навчати таких засуджених виконанню гро­мадських доручень, способам впливу на людей, постійно контролювати їхню поведінку, виявляти справжні мотиви вчинків, продумано засто­совувати заохочення, забезпечувати особисту захищеність позитивних засуджених від шантажу, погроз з боку негативних елементів;

б) активісти-одинаки - засуджені, які мають художні навички, можуть виготовляти сувенірні вироби, але віддають перевагу працю­вати поодинці; в основному настроєні проти негативно спрямованих засуджених, не підтримуючи при цьому відкрито актив колонії, членів самодіяльних організацій, що нерідко здатні викликати хитання від по­зитивного до негативного; у них підвищена самооцінка; вважають, що володіють досконало творчими навичками та повинні працювати лише у сфері мистецтва, бути вільними від повсякденного трудового ре­жиму, володіючи лише елементарними творчими навичками.

Поради: крім перерахованих заходів, їх слід активно залучати до соціатьно-корисної групової діяльності з метою формування колективістських поглядів, рис характеру, взаємодопомоги, взаємної відпові­дальності, позитивних контактів та виведення їх зі стану особистісної ізоляції. Головним методом перевиховання засуджених цієї групи є довіра, що виявляється через доручення виконати те чи інше завдання (найчастіше творчого характеру) у суворому поєднанні з постійним контролем за всім процесом їхньої діяльності.

Засуджені зі стійкою негативною спрямованістю:

а) з негативною груповою спрямованістю - засуджені, в яких яскраво виражені асоціальні інтереси, ідеали, тобто вони можуть орга­нізовувати навколо себе малі групи, направляти їх діяльність на проти­дію вимогам режиму та настроювати проти активістів і членів само­діяльних організацій, працівників установи; проявляють інтерес до публікацій, в яких критикуються окремі недоліки; ведуть руйнівні роз­мови; мріють про легкі заробітки, розкішне життя; домінуюче хобі -гра в доміно, шашки, нарди, карти, при цьому обігрують інших засу­джених, у них добре розвинене мислення, наявність шулерських нави­чок; ставлять їх у становище боржників і тим самим схиляють на свою сторону;

б) негаїивно спрямовані індивідуалісти - засуджені, які здійс­нюють асоціальні дії поодинці (це часто авторитети): грубі, агресивно виражені вчинки проти активу, недовіряють оточуючим, особливо працівникам колонії, їхній девіз: "Надіятися тільки на себе, колективна взаємодопомога не існує в дійсності, це вигадки тих, хто втратив віру у власні сили", у них високий рівень зазіхань, вузькість професійних, культурних, інтелектуальних інтересів;

в) пасивно неактивні - засуджені, які мають низький рівень за­гальної та професійної освіти: не проявляють активності у трудовій, уч­бовій і суспільно-корисній діяльності; у внутрішньому світі - спусто­шеність, емоційна тупість, байдужість до оточення та водночас грубість, жорстокість, зневага до закону. В складних ситуаціях підтримують тільки негативно спрямованих осіб; пасивність, як правило, обумов­лена недорозвиненістю, деформацією волі.

Поради: педагогічну роботу із засудженими зі стійкою нега­тивною спрямованістю (схильних до негативної групової діяльності, негативних індивідуалістів) та з пасивною негативною спрямованістю слід проводити в плані переорієнтації їхніх асоціальних поглядів і прагнень, формування позитивних, інтересів, ідеалів, близьких та від­далених життєвих планів. Варто врахувати наявність позитивного та уміти активізувати у них позитивні особливості.

Наприклад, у багатьох засуджених, які схильні до негативної групової діяльності, виявляються організаторські здібності, самостій­ність, вольові якості, на які можна опиратися в процесі їх переорієнтації на позитивну діяльність, доручаючи їм виконувати під контролем вихователів певну громадсько-корисну роботу. Позитивно зарекомен­дувала себе практика застосування до таких засуджених авансованої довіри (звичайно, за умови суворого та принципового контролю пове­дінки), обгрунтованих заохочень. Стосовно цієї груші засуджених необ­хідно постійно розвінчувати аморальність у взаємовідносинах з людьми лідерів негативних.угруповань, переконливо (на конкретному прик­ладі) показувати безперспективність асоціальної поведінки, обґрунто­вано застосовувати засоби примусу та покарання.

Активно-негативні індивідуалісти з їхньою відособленістю, зло­бою, дефіцитом міжособистІсиого спілкування потребують прояву особ­ливої зацікавленої, співпереживаючої уваги, тобто вони покращують свою поведінку, переосмислюють свої позиції, якщо співробітники ус­танови виявляють до них співчуття, людяність, емпатичне ставлення. Закріплювати за ними шефів-наставників, долати їхній виражений де­фіцит спілкування, відновлювати соціальне корисні зв'язки та перспек­тиви. Саме такі засоби допомагають ізолювати засудженого від нега­тивного впливу.

Застосовувати до негативних індивідуалістів покарання необ­хідно тільки тоді, коли воно несе справжній виховний ефект, захоп­лення суворими засобами покарання лише викликає у засуджених злобу, веде до ігнорування будь-яких вимог вихователів. Доцільно спочатку застосовувати різні види переконання, проводити попереджувальні бе­сіди, аналізувати причини порушень, роз'яснювати можливі наслідки, якщо поведінка засудженого не зміниться у кращий бік. Якщо ж ці заходи не матимуть позитивних наслідків, тоді вихователі змушені звертатися до засобів примусу та покарання.

У виховній роботі з цією групою засуджених особливого зна­чення набуває принципова вимогливість.

Що стосується засуджених із пасивною негативною спрямова­ністю, то їх важливо всіляко залучати до різних позитивних видів діяльності, особливо в колективних формах її організації, спеціально формувати їхні позитивні життєві перспективи. Відповідно, попере­джувати використання цих засуджених як "сліпої зброї" виконання волі кримінальне заражених засуджених, та переходу в категорію активних помічників лідерів негативних угруповань. У процесі їх перевиховання доцільно застосовувати в поєднанні" колективні та індивідуальні форми впливу, залучати таких засуджених до спілкування з позитивно спрямованими засудженими, практикувати індивідуальне шефство, використовувати "авансоване заохочення", забезпечувати постійний контроль за поведінкою та психічним станом.

Засуджені з нестійкою спрямованістю мають слабку волю, недостатню самостійність при прийнятті та виконанні рішень, безініціативні, нецілеспрямовані, безпринципні, легко піддаються сторон­ньому впливу, у них вузькі інтереси, ідеали нестійкі та ситуативні. З перших днів перебування в установі шукають "авторитетів", показуючи свою відданість, підпадають в повну залежність, потім шукають вихід із утвореного принизливого становища, починають шукати підтримку з боку активістів та працівників установи.

Поради, поведінка засудженого залежить від того під чиїм впливом на цей момент знаходиться засуджений. Тому вихователям установ виконання покарань необхідно організовувати позитивне ото­чення. Перевиховання цієї категорії засуджених пов'язане з необхід­ністю врахування таких полярних характеристик спрямованості особис­тості, як позитивне ставлення до праці і одночасно з тим моргльно-вольова слабкість характеру, невміння розбиратися в друзях, схиль­ність знайти покровителя серед "авторитетних" правопорушників. У роботі з цими засудженими принципового значення набуває форму­вання у них розуміння та почуття особистої відповідальності за власні вчинки, стійкості життєвої позиції, здатності свідомо керувати своїми діями, забезпечення стабільних контактів з позитивними особами та постійний контроль за їхньою поведінкою. Головний елемент пере­орієнтації їх полягає в організації колективної діяльності засуджених у поєднанні з контролем, переконанням та примусом. Проведення інди­відуальних бесід з метою зміни їхніх негативних установок. Важливу роль у цьому відіграє індивідуальне шефство.

Засудженіз пристосовницькою спрямованістю намагаються будь-якими шляхами увійти в довіру до працівників установи, отри­мати ті чи інші пільги, "добитися" умовно-дострокового звільнення -це їх зовнішня лінія поведінки; внутрішній світ - стійкі та глибинні асоціальні життєві плани та інтереси, переконання, цілі. Основні кри­терії поведінки - користь, індивідуальне задоволення будь-яких потреб. У них висока емоційно-вольова-активність, рішучість, цілеспрямова­ність, наполегливість.

Поради, в першу чергу потрібно аналізувати їхні стосунки з іншими засудженими, використовуючи для діагностики пристосов­ництва метод узагальнення незалежних характеристик, співставляти думки різних співробітників установи про конкретну людину, резуль­тати спостережень! індивідуальні бесіди. Корисним тут може бути на­дання засудженому досить відповідального доручення, виконання якого дозволяє виявити його вігутрішню сутність, а також аналіз того, як засуджений не тільки виконує, а й береться за таке доручення. Важ­ливо створювати спеціальні ситуації з метою визначення домінуючих поглядів та мотивів. Звичайно, ця категорія осіб не повинна бути допу­щеною до активу засуджених.

На основну структуру особистості за Ієрархічним принципом "накладаються" два більш загальних утворення - здібності та характер.

До негативних рис характеру належать агресивність, авантю­ризм, брехливість, бентежність, боягузтво, властолюбство, ворожість, жадібність, жорстокість, заздрість, зухвалість, збудливість, конфлікт­ність, комформність, мстивість, пихатість, цинізм тощо.

Із наведеного переліку чинне кримінальне законодавство бере до уваги, зокрема, жорстокість, легкодухість чи боягузтво, недбалість, зухвалість, цинізм.

 


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)