АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Протосоціологічний період

Читайте также:
  1. Амплітуди складових ряду Фур’є періодичної послідовності прямокутних імпульсів
  2. Архаїчний період та Давнє Царство
  3. Архітектура Стародавньої Греції Гомерівського періоду
  4. В який історичний період соціологія оформилась як самостійна наукова дисципліна?
  5. В який історичний період соціологія оформилась як самостійна наукова дисципліна?
  6. Вибір обсягів виробництва у короткотерміновому періоді
  7. Витрати у довготерміновому періоді.
  8. Вікова періодизація розвитку особистості
  9. Вплив зовнішніх умов на ріст рослин. Добова та річна періодичність росту рослин.
  10. Г) номінальна ставка за вирахуванням темпу інфляції за певний період.
  11. Господарство та матеріальна культура ранньородової общини в період верхнього палеоліту
  12. ДЕРЖАВНІ ТА ПОЛІТИЧНІ ДІЯЧІ ПЕРІОДУ

Охоплює проміжок часу від античної доби до почат­ку XIX ст. Джерела історії соціологічних знань сягають сивої давнини, коли з'являються перші уявлення про світ і людину в ньому, суспільство, виникають ідеї і формуються теорії про суспільне життя, соціальні про­цеси, розвиток людської культури. З розвитком су­спільства, еволюцією процесів самопізнання та осмис­лення людиною соціальних явищ і процесів зростає потреба у соціологічних знаннях. Поступово, збагачую­чись історичним досвідом, стають складнішими і доско­налішими погляди вчених, так само як ускладнюється і вдосконалюється сам процес пізнання та його об'єкт.

У межах протосоціологічного періоду виділяють кілька етапів формування поглядів на суспільство, за­кони його розвитку: античний, середньовічний, епох Відродження і Просвітництва. Важливими є передісто­рія емпіричної соціології, особливості розвитку держа­вознавства та політичної арифметики.

Протосоціологічні теорії відіграли помітну роль у подальшому розвитку науки, впливаючи на формуван­ня не тільки класичних, але й сучасних поглядів на закономірності становлення та розвитку суспільства.

Протосоціологічні погляди античних мислителів.

Античний період розвитку протосоціологічних знань охоплює І тис. до н. е. — IV ст. н. е. Найхара­ктерніші його особливості у політико-соціальних вченнях давніх Єгипту, Дворіччя, Індії, Китаю, Риму, Греції, що відображали основні риси ранніх типів су­спільств, які змінили первісний лад. Тоді вже панува­ли патріархальне натуральне господарство, державна форма власності на землю, суспільне землеволодіння, що визначали соціальну структуру системи земельних общин. Тогочасна політична і соціальна думка розви­валася на основі релігійно-міфологічної свідомості, обожнювання влади, будучи прикладною за своєю сут­тю. Головними для неї були питання політичного управління, функціонування влади та правосуддя. Мі­фологія як своєрідна форма свідомості є фантастичним відображенням дійсності, реальних подій, втіленим в усну творчість — міф (грец. муіпоз — сказання, сло­во). Але вже на цьому етапі нагромаджується знання про суспільне життя, формуються теорії права, мора­лі, держави, суспільства.

Міф є формою суспільної свідомості, яка відобра­жає фантастичні уявлення про природу, особу, суспіль­ство. Явища природи, історичні події зображуються в них у персоніфікованій формі. Найпоширенішими були міфи про виникнення й еволюцію світу, сонця, місяця, зірок (космогонічні), появу людини (антропо-гонічні). У них багато відомостей щодо тогочасних уяв­лень суспільного устрою, характеру влади, добра і зла тощо.

Міфологічний етап розвитку суспільної свідомості властивий кожному народові, нерідко трансформуючись у релігійні світоглядні системи, релігійний культ, живлячи різні види мистецтв. Найбільшого розквіту набули давньогрецька, давньоримська, а та­кож міфології (сукупність міфів) народів Давніх Схо­ду, Індії, Китаю.

Аналізуючи первісні міфи, соціологи можуть від­творити характер соціальних процесів у первісному суспільстві, особливості його цінностей і норм, соці­альної структури тощо. З розвитком суспільства, змен­шенням залежності людини від природи відбувається поступовий перехід від міфологічного сприйняття дій­сності, реальності подій і явищ до інших форм світо­сприйняття, помітне місце серед яких займає епос (грец. ероз — слово, розповідь, пісня) — оповідь про героїчне минуле, картини життя народу, його ідеали, мораль, прагнення. Побутує в усній та письмовій формі: пісні, думи, билини, поеми, оповіді; крупніші жан­ри: поеми, повісті, романи-епопеї.

З виникненням науки історична пам'ять матеріалі­зується в письмових джерелах і документах. Створю­вали їх логографи (грец. 1о£оз — слово; £гарпо — пи­шу, креслю, малюю), з якими пов'язується перехід від усної оповіді до письмової фіксації подій.

Соціальний та історичний прогрес породжує нові форми суспільної думки, нову форму пізнання дій­сності — філософію. Міфологія та епос замінюються історичними хроніками. Особливо велике значення для розвитку наукової думки відіграла поява соціаль­ної верстви людей, які професійно займалися інтелек­туальною діяльністю.

До формування соціальних теорій підступалися у своїй творчості Демокріт, Платон, Арістотель та інші мислителі античності, які намагалися пояснити сут­ність різноманітних фактів, процесів, явищ суспільно­го розвитку.

Для античної суспільно-політичної думки, на від­міну від етичної, характерна відсутність теоретично обґрунтованого розмежування суспільства і держави. Давньогрецький філософ Демокріт (прибл. 460— 370 до н. е.) стверджував, що шляхом забезпечення потреб людей було створене цивілізоване суспільство. Найважливішою умовою життя людей вважав поділ праці, результати якого оцінював з погляду інтересів рабовласницького класу.

Одним з найвідоміших античних суспільствознав­ців є Платон, справжнє ім'я — Арістокл (427— 347 до н. е.), соціальну філософію якого можна вважа­ти як реформістською, так і утопічною. Роздумуючи над тим, якою має бути ідеальна держава, стверджу­вав, що більшість людей завдяки лише власним зусил­лям не можуть наблизитися до досконалості, що спри­чиняє необхідність у державі й законах.

Ідеальна держава, на думку Платона, створюється не в інтересах індивіда або окремого прошарку, а за­ради цілого, тобто самої держави, поза якою індивід існувати не може. Основне зло сучасного йому суспіль­ства Платон бачив у людському егоїзмі, закоріненому в комерціалізації людських відносин. Жадоба, корис­ливість, свавілля підривають стабільність суспільства, воно починає хворіти зсередини, і його потрібно ліку вати. Індивід прагне до держави і законів, щоб набли­зитися до суспільного ідеалу.

Платон намагається сконструювати свій ідеальний поліс за допомогою трансформації принципів східного ієрархічного управління — генерального поділу су­спільства на два стани: управлінців і виробників. Лю­дина для держави, а не держава для людини — кредо Його політичної філософії. Найповніше ці питання він Обґрунтовує в діалогах «Політика», «Держава», «Зако­ни». Використовуючи принцип соціального зооморфіз­му, Платон стверджує, що «людина — соціальна твари­на», акцентує увагу на обох частинах висловлювання. Платон досліджує типологію особистості: тимократичну, олігархічну, демократичну та тиранічну. Ідеальним типом вважає аристократичний тип особистості, а реш­та можуть діалектичне переходити один в одний.

Поняття «суспільство» ототожнюється спочатку у Платона з поняттям держави, потім суспільство, на йо­го думку, розпадається, зовнішнім проявом чого є по­ляризація справедливості й несправедливості. Внаслі­док своєрідного заперечення ця протилежність усува­ється, і суспільство повертається до вихідного стану. Тобто Платон намагається позбавити ідеальну державу можливості розвитку, залишаючи їй право лише функ­ціонувати. На його думку, будь-які суспільні зміни є не прогресом, а регресом. Кругообіг державних форм і складає філософію історії Платона, яка є критикою не­прийнятних для нього форм державного „ладу.

Держава Платона — це ідеократія. Його підхід до цієї побудови можна назвати етичним раціоналізмом, що насправді ототожнюється з утопізмом і впроваджу­ватися без насильства над людиною не може. Вихован­ня і просвіта займають важливе місце у системі со­ціальних поглядів Платона, проте розглядає він їх з позицій кожної верстви окремо. Задля соціальної справедливості Платон пропонував скасувати сім'ю як соціальний інститут і підпорядковував сімейні стосун­ки людей державі. Він вважав, що індивідуального щастя його держава не передбачає — члени ідеальної держави щасливі гуртом.

Отже, Платон був одним з перших, хто спробував пояснити причини соціальної нерівності, тобто ство­рив власну теорію соціальної стратифікації. На його думку, соціальна структура суспільства створювалась внаслідок дії надлюдського розуму. Він вважав, що те орія управління державою має бути заснована на вивченні людини, а здорове суспільство не може скла­датися з людей, яких переслідують страх і невпевненість.

Утопія Платона має амбівалентний (подвійний) ха­рактер: його ідеальна держава, незважаючи на похиб­ки заперечує існуючі рабовласницькі держави, а та­кож несправедливість у цілому. Обидві тенденції були достатньо прогресивними і для того часу, і для науки в цілому. Наукові погляди Платона, здобувши послі­довників і супротивників, сприяли новим науковим пошукам.

Значний внесок у розвиток соціологічної думки, вчення про державу і суспільство вніс інший відомий давньогрецький філософ, учень Платона, Арістотель (384—322 до н. е.)- Він започаткував логіку, психоло­гію політику, інші галузі знання, залишивши^ спад­щину вчення про суспільство, державу і владу. Його ос­новними творами у протосоціолопчному контексті мож­на вважати «Політику», «Етику», «Риторику».

За Арістотелем, першим елементом будь-якої істо­ричної одиниці є родова община. Держава є об'єднан­ням родових громад.

Інший основний елемент будь-якої Історичної дер­жави — рабство. Жодна держава, за Арістотелем, не­мислима без панів і рабів.

Усупереч Платонові він виступає прихильником Ін­дивідуальної приватної власності. Як і Платон, вва­жає що людина за природою — Істота державна. Поза державою залишаються або нерозвинуті морально істо­ти або надлюдина. Держава — це сформована певна сукупність громадян. Громадянин — той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі держави.

Арістотелівська ідеальна держава відображає на­самперед давньогрецький ідеал помірності й гармонії, тобто найоптимальнішу комбінацію елементів суспіль­но-політичних форм і «людського матеріалу».

Якщо Арістотель вважав, що сила — на боці «демократії», то Платон твердив що сила — на боці тиранії отже, необхідно знайти (виховати) такого ти­рана який, погоджуючись узяти на себе місію освіче­ного монарха, царя-філософа, філософа-законодавця, здійснив би ідеал платонівської держави.

Керівник держави повинен маніпулювати суспіль­ною свідомістю за допомогою софістики, демагогії, по­літичного акторства. Сенс життя людини — досягнення вищого блага діяльністю, творчою, продуктивною працею, яка робить людину красивою. Роздумуючи над тим, що важливіше — влада законів чи влада лю­дей, Арістотель доходить висновку, що кориснішою для розвитку суспільства є влада законів. Ці його дум­ки знайшли подальший розвиток у середньовічній со­ціально-політичній думці, а його вчення про «середній клас» стало джерелом «теорії середнього класу» у XX ст.

Арістотелівська система містить багато наукових знань, які входять до предметної сфери протосоціології, розглядає питання способу життя, дозвілля і віль­ного часу, соціального управління і соціальних цінно­стей тощо.

На формування багатовікової традиції тлумачення природного права величезний вплив мало римське Юридичне мислення, яке, у свій час перебувало під значним впливом філософської школи стоїків. Стої­цизм, за назвою «розписна Стоя» — порт в Афінах, де викладав своє вчення засновник школи Зенон з Кітона (прибл. 336—264 до н. е.) — одна з головних течій після арістотелівської філософії, її історія охоплює пе­ріод від приблизно 300 р. до н. е., коли Зенон почав викладати своє вчення, по II ст. н. е. (серед останніх великих представників стоїцизму Луцій-Анней Сенека (прибл. 4 до н. е. — 65 н. е.) і Марк Аврелій (121— 180 н. е.). Згідно з вченням стоїків боги і природа — одне і те ж, а людина — частина богоприроди. Як су­тність розумна людина є вже не просто членом-громадянином поліса, а елементом світу. Звідси випливає Ідея світового, а не полісного громадянства. Світ, у свою чергу, є не тільки великий організм, але й вели­ка держава. І в цій державі громадяни принципово рівні один одному, бо людина є сутність розумна, а розум притаманний усім. Інакше кажучи, стоїчна філо­софія припускає цілком інший просторовий горизонт життя людини. Тут з'являється поняття найбільшої держави як держави держав, величезної імперії. Саме такій соціальній ситуації — постійний та єдиний культурно-політичний простір, що весь час розширю­ється, й адекватні міркування стоїків.

Органічне розуміння світоустрою і соціального сві­ту приводить стоїків до революційної на той час ідеї універсальної солідарності. На їх думку, члени одного соціального організму не можуть перебувати у проти­стоянні між собою, не повинні шкодити один одному. Всі люди — брати, а універсальний етико-правовий за­кон природний, бо є принципом збереження соціаль­ності як частини світового цілого, де позитивну взає­модію людей забезпечує індивідуальне існування. У такий спосіб стоїки намагалися витворити ідеальну модель державного ладу.

Водночас вони, а також Марк-Туллій Цицерон (106—43 до н. е.) виробили такий категоріальний апа­рат, що ніяк не сполучався з тодішньою соціальною реальністю, хоч певну наукову цінність становить ви­значення Цицероном держави як «справи народної».

Філософ, впливовий релігійний діяч Аврелій Августин (Блаженний) — (354—430) — розглядав два різно­види держави — «град Божий» та «град земний» (церк­ва і держава). Тобто одні люди живуть за земними стан­дартами, інші — за божественними. Тісний союз між ними утворив теократичну імперію, що стримала зане­пад рабовласництва. Він уперше глянув на історію люд­ства як на єдиний, закономірний та об'єктивний процес. Августин вважав мир вищим ідеалом будь-якого су­спільства, але в земному суспільстві він триває недовго, тому що його роздирають егоїзм і ворожнеча.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)