Тема: Оцінка якості кормів

Мета: Вивчити сучасні методи оцінювання кормів.

Завдання Освоїти основні показники оцінки кормів. Кормова одиниця.

Фактори які впливають на поліпшення якості і поїдання кормів. Визначення причин погіршення якості різних видів кормів.

Вступні пояснення: оцінка якості кормів проводиться різними методами: органоліптично, за хімічним складом, поживністю, поїданням тваринами, перетравністю.

Важливе значення має поточний контроль за вмістом основних поживних речовин в ростучих рослинах, що дозволяє визначити потребу посіву в підживленні та оптимальні строки збирання.

Спеціаліст з кормовиробництва повинен володіти доступними, нескладними методами аналізу рослин в полі та оцінки якості зеленої маси, яка надходить на ферми чи для заготівлі грубих, соковитих, концентрованих кормів, щоб забезпечити правильну заготівлю та їх

зберігання.

Порядок виконання: Ознайомитися із зовнішнім виглядом концентрованих кормів, сіна, сінажу, кормів штучного сушіння.

Вивчити методи та техніку відбору середній зразків кормів для органолептичної та лабораторної оцінки.

Завдання 1. Якісні показники зернових кормів.

Для визначення доброякісності зернового корму під час зберігання беруть середню пробу для лабораторного дослідження. В умовах виробництва застосовують органолептичну оцінку, при якій по кожному сховищу беруть до уваги колір, блиск, запах, смак, тривалість зберігання. Лабораторні аналізи передбачають такі показники, як кислотність, вологість, температура, натура, чистота, зараженість комірними шкідниками.

Свіже доброякісне зерно має гладеньку глянцеву поверхню, відповідний блиск і колір(залежно від його виду і сорту типове для нього забарвлення). Для свіжого ячменю і вівса характерний специфічний, притаманний тільки йому блиск плівок, які легко відділяються. При тривалому зберіганні (понад два – три роки) чи зберіганні в несприятливих умовах зерно стає матовим. Відсутність блиску, темні кінці, плями на ньому, сіруватий або бурий відмінок – ознаки збирання в негоду або зберігання при підвищеній вологості чи впливу мікроорганізмів. Зморщена поверхня буває у зерні під час проростання, самозігрівання або промерзання, в

недорозвинутого. Зеленуватий колір плівок – ознака неповного достигання,

щуплості і зниженої поживності зерна. Колір його найкраще визначати при розсіяному денному світлі.

Запах встановлюють, розтираючи невелику кількість зерна між

долонями, після 2-3 хвилинної витримки у кип’ятку в закритій чистій склянці.

Доброякісне зерно має свіжий, природний, слабовиражений специфічний запах. Як правило, він сприймається від пахучих бур’янів (полин, буркун та ін.) з ефірними маслами чи від зіткнення з сторонніми речовинами з специфічним запахом. Зерно набуває запахів, пов’язаних із зміною стану, наприклад плісеневий, затхлий (результат самозігрівання і розвитку мікроорганізмів).

Плісеневий запах характерний для вологого чи сирого зерна, на пошкодженій поверхні якого розвиваються плісеневі гриби і швидко поширюються по всій масі. Він зникає після сушіння або провітрювання. На відміну від плісеневого, затхлий запах дуже стійкий і не втрачається ні при сушінні і провітрюванні, ні при митті. Він негативно впливає на смак зерна.

Гнильний запах з’являється внаслідок тривалого самозігрівання зерна

або розмноження шкідників, що викликає розпад білка і підвищення вмісту аміаку.

Смак визначають у чистому зерні без будь-яких домішок. Доброякісні жито і пшениця мають слабовідчутний солодкувато – прісний смак у результаті гідролізації крохмалю і перетворення його в цукор. Кислий присмак (із затхлим запахом) з’являється при ураженні зерна плісенню, гіркуватий – внаслідок розкладу жиру, вуглеводів і частково білка чи пов’язаний із засміченістю гірким насінням бур’янів.

Кислотність – показник свіжості зерна, який виражається в градусах (10 кислотності відповідає 1 мл нормального розчину лугу, витраченого на нейтралізацію кислот з 100 г борошна даного зерна).

Граничними величинами кислотність вважають такі: 3,5 – 4,50 –

початок псування зерна; 5,50 – не підлягає тривалому зберіганню;7,50- не витримує зберігання; 9,50 – зіпсоване, потрібно дотримувати обережності при

згодовуванні.

Вологість зерна залежить від спілості і дружності достигання, погодних умов при збиранні, обмолоті, перевезенні й переробці, відносної вологості повітря, засміченості та зараження. Для ячменю, вівса, жита, пшениці і гречки вона становить 14,5 = 15,5 %, проса й кукурудзи 12,5 – 13,5, гороху і багатьох зернобобових 15 – 16, для олійних культур 6 – 8 %. При підвищеному вмісті вологи посилюються в зерні окислювальні процеси, зростає життєдіяльність мікроорганізмів, кліщів та інших комах. Крім того, це призводить до самозігрівання і погіршення його якості під час зберігання, воно пліснявіє, втрачає натуральний колір, набуває затхлого запаху.

Бур’яни і сміттєві домішки у фуражному зерні знижують його кормову цінність. Часто серед бур’янів зустрічаються шкідливі та отруйні для тварин.

Для вивчення ступеня засміченості сміттєвими і зерновими домішками вівса, ячменю, сорго, гречки, жита, пшениці, вики і дрібнонасінної сочевиці беруть наважку 50 г, проса 25, кукурудзи, гороху,

чини, нуту 100, бобів 200 г. Наважку розсипають на чорний папір, оглядають неозброєним оком або через лупу, виділяють фракції домішок і зважують їх. Зерно буде недоброякісним при вмісті домішок понад 15 %.

Щоб встановити ступінь зараженості комірними шкідниками, беруть 1 кг наважки з середнього зразка. Протримавши зерно 10 – 15 хв. при температурі 20 – 250 С, висипають його на стіл чи чорний папір (тканину) і підраховують кількість шкідників. Якщо в 1 кг наважки виявлено до 20 кліщів, то зараженість вважають першого ступеня, понад 20 – другого, у разі суцільного повстяного шару – третього. Визначаючи зараженість зерна комірним довгоносиком, враховують лише живих шкідників (мертвих відносять до сміттєвих домішок). При виявленні не більше п’яти комах зараженість буде першого ступеня, десяти –другого і понад – третього.

В результаті органолептичної оцінки складають загальний висновок про доброякісність зерна. За ступенем придатності до згодовування тваринам розрізняють доброякісне, з сумнівною якістю і непридатне зерно.

Доброякісне зерно має нормальний колір і блиск, запах і смак

(допускається незначне відхилення); воно гладеньке, високонатуральне, добре виповнене, достигле, ціле, з допустимими за стандартом сміттєвими домішками, в тому числі шкідливих не більше 1 %, не заражене комірними шкідниками, без гнилих, пліснявих і пророслих зерен, з вологістю не вище 14

% (у деяких 15 %).

Зерно сумнівної якості може бути у невеликій мірі уражене грибними і бактеріальними захворюваннями, з сміттєвими домішками, мати загнилі і пророслі зерна, несвіжий або солодовий запах і вологість понад 16 %, а також бути зараженим комірними шкідниками. Його провітрюють, а в разі потреби промивають, сушать і пропарюють.

Непридатне для згодовування тваринам зерно дуже уражене плісенню і грибними захворюваннями,гниле – чорного кольору, заражене комірними шкідниками, в ньому більше від допустимих норм мінеральних і шкідливих

домішок.

Натура зерна злаків, г/л

Завдання 2. Оцінка якості сіна.

Сіно відноситься до грубих кормів. Грубий корм – найважливіший компонент раціонів для великої рогатої худоби. Оптимальне його давання забезпечує нормалізацію рубцевого травлення, поліпшує перетравність і

використання поживних речовин на продукцію. Добова норма грубого корму залежить від типу годівлі, кількості сінажу, силосу та інших соковитих кормів в раціоні. Звичайно вона коливається від 1,5 до 2 кг на 100 кг живої маси тварин, у тому числі половину грубого корму потрібно давати у вигляді сіна.

Високопоживне сіно отримують із багаторічних і однорічних бобових і злакових трав в чистому виді, їх сумішок, а також із травостоїв природних кормових угідь.

При збиранні трав на сіно необхідно враховувати, що різні частини одних і тих же частин рослин мають різну кормову цінність. Наприклад, листки, суцвіття, верхні частини стебел більш цінні по кормовим якостям.

В листках білкових і мінеральних речовин міститься в 2 рази більше, а каротину в 10 – 15 разів, ніж в стеблах, перетравність поживних речовин в них вище на 40%.

В кормовому відношенні більш цінним є бобове і злакове сіно, менш цінним осокове і різнотравне.

Якість сіна залежить від своєчасного скошування трав з урахуванням їх біологічних особливостей. Найкращі строки скошування бобових трав і різнотрав’я – фаза бутонізації – початок цвітіння; злакових – в фазу колосіння – початок цвітіння. При визначенні строків збирання травосумішок необхідно враховувати який компонент в ній переважає. Якість сіна залежить

також і від висоти скошування.

Оптимальна висота скошування для багаторічних сіяних трав і природних сінокосів першого укосу дорівнює 5-6 см, другого 6-7 см, для однорічних трав і їх сумішок 4-6 см. Останній укіс проводять на висоті 7-8 см і закінчують за 3-4 тижні до настання постійних заморозків.

Сіно заготовляють методом польової сушки (пресоване або розсипне)

або методом активного вентилювання.

Якість сіна залежить від його зберігання.

Сіно в скирти закладають з вологістю не вище 17 – 18 %. Сіно має високу гігроскопічність, тому його краще зберігати під навісами.

Облік заготовленого сіна в кожному господарстві проводить спеціально створена комісія.

Для визначення кормового балансу в господарстві важливо знати не

тільки кількість заготовленого сіна, але і його якість. За основу визначення якості беруть якісні показники сіна по Держстандарту.

Загальну оцінку сіна дають на основі органічних і біохімічних показниках. Якість сіна оцінюють в агрохімічних лабораторіях. Через 30 -35 днів після закладки сіна на зберігання відбирають середню пробу вагою 1 кг.

В залежності від ботанічного складу і місця проростання рослин сіно розділяють на сіяне бобове, сіяне злакове, сіяне бобово – злакове і сіно природних сінокосів.

При оцінці якості сіна особливу увагу звертають на запах, колір, фазу розвитку, під час якої були зібрані рослини.

Колір визначають при огляді внутрішніх шарів скирт.

Колір сіяного бобового і бобово-злакового сіна повинен бути від зеленого і зеленувато – жовтого до світло – бурого;

Сіяного злакового і природних сінокосів – від зеленого до жовто –

зеленого і зелено - бурого.

Запах сіна визначають аналогічно.

Сіно доброякісне, добре висушене і своєчасно зібране має специфічний аромат.

Запах печеного хліба свідчить про те, що сіно збиралось вологим в

піддавалось самозігріванню.

Запах сіна можна визначити наступним чином: сіно подрібнюють, вміщують в стакан, заливають гарячою водою і закривають кришкою. Через 3

– 5 хвилин сіно, яке знаходиться в стакані, можна легко встановити

(визначити) по запаху.

Пильність визначають струшуванням пучка сіна, взятого із середини скирти. Пильне сіно при струшуванні пилить.

Горілість встановлюють оглядом сіна (воно характеризується темним кольором і запахом меду або печеного хліба), вологість – висушуванням в сушильному шкафу при температурі 1050 С.

Сіно. Заготовлене із сіяних трав, не повинно мати отруйних та шкідливих рослин. В сіні з природних сінокосів отруйних і шкідливих рослин не повинно бути більше 1% по масі.

До шкідливих і отруйних рослин відносяться: блекота чорна, болиголов плямистий, цикута отруйна, гірчак повзучий, жовтець їдкий, полин гіркий, череда три роздільна, наперстянка, термонсис ланцетовидний, чемериця Лобеля та інші.

Процент непоїдаємих трав визначається при ботанічному аналізі. Для цього беруть наважку (до 1 кг) і розбирають на фракції:

Злакові трави, бобові трави, поєдаємі, непоєдаємі трави (крім шкідливих і отруйних) і отруйні та шкідливі рослини. Масу окремих фракцій визначають в % до маси наважки сіна по формулі:

де а – маса окремої фракції, г в – маса всієї проби, г.

Фенологічні фази рослин в сіні визначають по переважаючим злакам і бобовим.

Якщо в колосках переважаючих злаків, суцвіттях бобових є тільки квітки, то сіно вважається зібраним в фазу цвітіння.

Показники оцінки поживності та якості сіна

(Держстандарт 4808 – 75).

Завдання 3. Оцінка якості сінажу.

Якість сінажу так як і силосу визначають за кольором, запахом, смаком, структурою.

Доброякісний сінаж має жовто – зелений, зелений або зеленувато –

коричневий (для деяких бобових) колір. Колір жовтий або бурий вказують на значне або менш значне нагрівання корму. Сінаж високої якості має приємний ароматний запах. При розтиранні такого корму на руці вже через декілька хвилин запах зникає. Якщо ж неприємний запах утримується довго, то це свідчить про наявність в кормі масляної кислоти або розкладу білків (гниття). Масляної кислоти в доброякісному кормі не повинно бути.

Для визначення якості сінажу необхідно враховувати рН, вміст масляної кислоти, сирого протеїну і каротину.

Оцінка окремих показників якості сінажу

Показники Бали

Сінаж за якістю розподіляється на три класи. Класність встановлюють за сумою балів, одержаних за окремі показники якості:

Сінаж 1 класу повинен мати від 20 до 16 балів;

2 класу від 15 до 10 балів

3 класу від 9 до 6 балів

Сінаж, який має менше 6 балів, відноситься до некласного.

Проби для оцінки сінажу беруть не раніше як через 25 днів після його закладки.

Шкала оцінки сінажу

Облік сінажу

Встановлено такий порядок обліку сінажу:

1. У статистичному звіті в рядку «сінаж» записують збережені в герметичних і звичайних баштах, траншеях або інших сховищах, ізольованих

від доступу повітря:

- Багаторічні трави, зібрані не пізніше колосіння злакових і бутонізації бобових, пров’ялені перед закладанням на зберігання до вологості не вище 55%;

- Однорічні трави, пров’ялені до вологості не вище 55 %.

2. Сінаж виготовляють як з багаторічних, так і однорічних бобових, злакових і злаково – бобових сумішок.

3. Кількість сінажу визначають і оприбутковують на підставі зважування маси при закладанні в герметичні башти із скидкою на втрату 5 % і 10 % при закладанні в звичайні башти і силосні траншеї.

4. Кількість кормових одиниць на вміст поживних речовин і перетравного протеїну в сінажі визначають множенням його маси на вміст

поживних речовин в одиниці корму і виражають в центнерах.

5. Сінаж оприбутковують по актах, в яких зазначають дату складання акту, тип і номер сховища, вид сировини, з якої виготовлено сінаж, дату початку і закінчення закладки сінажу, об’єм сінажу (в м3), загальну масу сінажу в даному сховищі, загальну кількість кормових одиниць і перетравного протеїну. В прийманні сінажу повинен брати участь зоотехнік господарства.

6. В статистичному звіті в формі №10 – сх. Зазначають кількість заготовленого сінажу, а в заключному звіті (форма №10а – сх.) зазначають кількість сінажу в центнерах фізичної маси і в центнерах кормових одиниць.

7. Облік витрачання ведуть на основі даних зважування сінажу, який відпускається по кожному сховищу окремо. Щомісячно на перше число звіряють фактичну наявність сінажу з білковими даними.

8. У випадку розходження між оприбуткованою і фактичною кількістю сінажу в даному сховищі складають акт, в якому зазначають причини розходження (помилки при визначенні об’єму та маси 1 м3 сінажу, псування корму та ін.).

Завдання 4. Оцінка якості силосу.

Якість силосу оцінюють за його кольором, запахом і структурою. Чим ближче за кольором силос нагадує зелену масу, тим він кращої якості. Чорний колір силосу свідчить про те, що в процесі силосування відбувалися гнильні процеси. Поганий силос має різкий запах оцту або плісняви. За структурою якісний силос зберігає особливості сировини, з якої його виготовляли.

Зоотехнічна оцінка якості силосу проводиться на основі бальної системи (вона запропонована професором А.П. Дмитроченком).

Шкала оцінки якості силосу

Загальна оцінка якості силосу за сумою балів.

Правильно закладений силос через 10 – 14 днів дозріває. Через 15-20 днів після його закладки беруть пробу. У якісного силосу рН – 4,2. Такий силос може зберігатися кілька років.

Неправильно закладений силос набуває неприємного запаху і сірувато –

темного кольору.

Силос який згнив має рН 7,0 – 7,5, а силос, який містить масляну кислоту має рН 4,6 – 4,8.

Показник доброякісного силосу – приємний запах: фруктовий, квашених яблук, кислої капусти.

Стійкий неприємний запах оселедців чи гною свідчить про непридатність корму до згодовування.

Якщо взяти в руку силос і в ньому не видно рослин, він маститься в руках – це говорить про те, що силос зіпсований, він згнив і його згодовувати не можна.

Колір якісного силосу повинен бути такий же, як і рослин з яких готують силос, тільки дещо світліший.

Чорний колір – це ознака згнившого силосу.

Облік силосу, зберігання та використання.

Дуже важливо в господарстві вести правильний облік заготівлі та використання силосу. В кожному господарстві повинен бути прийнятий

слідуючий порядок обліку силосу:

1. Заготовлений силос оприходується не раніше ніж через 20 днів після закінчення загрузки силосної споруди. До цього строку в основному закінчується заквашування і осідання засилосованої маси.

2. Облік силосу проводять по видам силосної маси в ваговому відношенні, кормових одиницях і в перетравному протеїні.

3. Кількість заготовленого силосу визначають множенням об’єму готового силосу на його масу в 1 м2 (дані беруть з таблиць) і показують в тонах.

Кількість кормових одиниць і перетравного протеїну в готовому силосі визначають множенням його маси на поживність 100 кг корму і також показують в тонах

4. Силос оприходується по актам. В актах обов’язково вказують дату його закладки, тип, номер силосної споруди (траншея чи башта), вид сировини із якої закладено силос, дату початку і закінчення закладання силосу, об’єм силосу і т.д. В прийомі силосу обов’язково повинен приймати участь зоотехній господарства

5. В статистичній звітності про заготівлю кормів (форма №10 сх) вказується загальна кількість готового силосу в натурі, а на 1 грудня – в натурі і в кормових одиницях.

6. Облік витраченого силосу ведеться на основі даних взважування.

Завдання 5. Штучно обезводнені корми.

До штучно обезводнених кормів відноситься трав’яне борошно, трав’яна різка, гранули, брикети. Трав’яне борошно – це джерело каротину. Кілограм якісного борошна містить 0.6.-0.9 корм.од., 150 – 300 мг каротину.

Основний критерій якості трав’яного борошна – вміст в ньому каротину. Для зменшення втрат каротину в штучно висушених кормах застосовують антиоксиданти – сантонін або ділудін. Їх вносять в кількості

0.02 % від маси корму. Застосування цих препаратів в 2-2,5 раза скорочує втрати каротину. Якість штучно висушених трав’яних кормів залежить від ботанічного складу і фази вегетації рослин в період їх скошування, строків і умов зберігання.

Вимоги до трав’яного борошна

Трав’яне борошно високої якості має однорічний зелений колір,

специфічний запах. Згідно Держстандарту трав’яне борошно ділять на 3 класи по таким показникам.

Трав’яне борошно доцільно виготовляти в гранульованому вигляді не тільки для кращого збереження каротину, підвищення транспортабельності і зменшення ємкості складських приміщень: це дає змогу повністю механізувати виробництво трав’яного борошна, вивільнити працівників, зайнятих на таруванні і складанні мішків з трав’яним борошном. Гранульоване трав’яне борошно зручніше згодовувати тваринам, в ньому краще засвоюються поживні речовини.

Література:

Матеріали. Рекомендації по визначенню якості кормів. Практикум по кормовиробництву. Практикум по хімічному складу і поживності кормів.

Поиск по сайту: