АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Погляди на красу та прилучення дітей до прекрасного

Читайте также:
  1. II. Методологічні засади, підходи, принципи, критерії формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  2. VIII. Шляхи, умови та очікувані результати реалізації Концепції формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  3. Визначення площі опіків у дітей
  4. Виховання гігієнічних навичок ВІЛ-інфікованих дітей
  5. Головне - допомогти дитині усвідомити спосіб мовленнєвої дії, тобто привчити дітей виражати словами свої дії, дати зразок виконання.
  6. Дитині 3 міс. Народилася доношена. Визначить, що нового з’являється у поведінці дітей у цьому віці?
  7. Естетичні погляди і твори Аристотеля
  8. Загальні відомості про ритм серцевих скорочень у дітей і дорослих
  9. І. Стан здоров'я дітей та молоді в Україні
  10. Ігри і вправи для дітей з відхиленнями в спілкуванні.
  11. Інфекції сечової системи у дітей
  12. Класифікацій дітей із ЗПР

У поглядах на красу народна педагогіка глибока й багато­гранна. Про це свідчать численні оцінки й порівняння, які широ­ко побутують в обігу живого мовного спілкування1. В сучасній українській мові слово "краса" виражає властивість, якість гар­ного, прекрасного; оздобу, прикрасу кого -, чого-небудь; славу; вроду2..3 різноманітними відтінками вживається і слово "гарний": приємний зовнішній вигляд, гармонія барв, ліній та ін., приваблива зовнішність, привабливі риси обличчя; приємний для слуху; милозвучний; блискучий, ефективний; який сприяє успіхові, пов'язаний з ним; вдалий; відповідний душевний стан; те, що має позитивні якості, властивості, заслуговує схвалення; з позитивними моральними якостями (про людину); який має до­свід, знає свою справу; зразкової поведінки (про молодь, дітей); сильний, значний. Уживається це слово і для вираження іроніч­ного ставлення до кого-, чого-небудь, зневажливої оцінки кого-, чого-небудь!. Згадане слово має ще такі синонімічні розгалужен­ня: хороший; красивий, красний, чепурний (із зовнішнього вигляду); уродливий, гожий, пригожий (на вроду); милолиций, миловидний (з лиця); прегарний, прекрасний, чудовий, чарів­ний, розкішний (що викликає подив, захоплення); елегантний, обл. —- файний, ленський (про одяг, взуття, тощо); добрий, гар­ний, хороший (з погляду позитивної якості); підсил. славний; розм. предобрий, добрячий (доволі добрий)4.

Такий розгалужений понятійний апарат народного погляду па красу репрезентує широту цілей і змісту масової практики естетичного виховання, спрямованого на формування в підро­стаючого покоління естетичного ставлення до життя — природи, праці, громадської діяльності, мистецтва, особистої поведінки. За допомогою художніх засобів народ споконвіку прагнув одухотво­рити працю, прикрасити побут і облагородити взаємини між людьми. Цим зумовилося й основне кредо народної педагогіки в галузі естетичного виховання — навчити дітей жити за законами краси і благородства.

Практика родинного виховання знає чимало засобів розвитку в дітей емоційних відчуттів, розширення їхнього естетичного світогляду й. досвіду з метою вироблення смаку, потягу до пре­красного й негативного ставлення до поганого, пробудження в молоді творчих естетичних здібностей у різних видах діяльності. Народна педагогіка прагне навчити дитину відчувати і ро­зуміти красу, де б вона не виявлялася, забезпечити єдність між естетичним розвитком дитини і її моральним, фізичним вихован­ням, трудовою підготовкою, збудити потяг до художньої твор­чості, бажання вносити красу в навколишнє життя, працю, по­ведінку, виробити непримиренне ставлення до потворного, здат­ність ненавидіти зло і боротися з ним. З цією метою вона мобілізує усі можливі засоби і методи, на які має змогу спертися сім'я, для прилучення дітей до прекрасного. Процес починається дуже рано, з маминої колискової пісні, де народ опоетизовує природу, любов і ніжність, людяність і добро, а також з ладок-потішок, дитячої іграшки і казки. В українському фольклорі чимало дитячих пісеньок, які розвивають чуття ритму, привча­ють малят виконувати прості ігрові і танцювальні рухи: плескати в долоні, переступати з ноги на ногу, притупувати ніжкою, пома­хувати ручкою, повертати долоньки, ставити руки на пояс тощо. Коло пісень і танцювальних рухів поступово розширюється, си­туацій для їх виконання стає більше, вони урізноманітнюються. Такий спосіб прилучення дітей до пісні і танцю виявився досить результативним, що дало підставу одному з мандрівників від­значити особливий нахил українського народу до пісень, музич­ного і хореографічного мистецтва такими словами: "Танці малоросіян стрункі і прекрасні. Пісні їх ніжні, виразні і здебільшого протяжні. Про голоси їх нема що й казати"1. Роль батьків у при лученні дітей до пісні велика. Задушевна мамина пісня благосло­вила в світ великого мистецтва не один талант.

"Пісню дуже люблю, — розповідає відомий український співак Д. М. Гнатюк. — Навіть не уявляю, як можна жити бав неї. Я часто згадую, як у дитинстві тихим, теплим голосом співа­ла мені моя мама. Вона, проста селянка, здавалося, не знала нічого, крім турботи про своїх дітей (а нас було шестеро). Жили ми скромно, тяжко. І взагалі не було потреби співати голосно. Та й не було заведено. Але любов моя до пісні зародилась саме тоді, хоч у селі в нас у той час навіть радіо не було. І ось у років п'ять я вже сам співав народні пісні, які чув від матері. Дуже любив "Червону мальву з трьома відтінками кольору". Знаєте цю квітку, мальву? Малинова, з рожево-білими тонами, вона часто росте в селах біля хат. Моя мама й виконувала цю пісню з "відтінком" у голосі, з великим смутком. Дуже гарна пісня... Коли став стар­шим, підпасичем, хлопці, щоб не було скучно, мене часто просили співати. І якщо не хотів, відмовлявся, погрожували бійкою... Потім, через кілька років, не співати я вже не міг — це стало по­требою, жадобою душі"2.

Значний вплив на формування естетичних уподобань дітей у сім'ї мають дитячі іграшки, особливо ті, що відзначаються ху­дожньою досконалістю. До цього здебільшого й прагнули народні умільці, виготовляючи їх гарними й привабливими. Не випадково у розмові, коли хтось хоче підкреслити особливу красу, то каже: "Гарна (чи гарний), як лялька", "одягнулась, як лялька", "чепур­ненька, як іграшка".

Шляхів залучення молодого покоління до прекрасного багато І всі вони мають одне призначення — будувати щирі й добро­зичливі взаємини між дітьми.

Виходячи із засад краси, народна педагогіка привчає дітей до чемності, з великою наполегливістю виробляє в них звичку бути ввічливими, в тому числі й під час мовного спілкування. Головним орієнтиром тут є мовленнєвий етикет — усталені норми поведінки мовців, правила ввічливості мовного спілкування, ви­роблені в живій мовній практиці. Народна педагогіка дуже багата на цінні поради щодо мовленнєвого етикету, які здебільшого ви­ражені в афоризмах: "Що маєш казати, то наперед обміркуй", "Дав слово — виконай його", "Слухай тисячу разів, а говори один раз", "Говори мало, слухай багато, а думай ще більше".

Народна педагогіка дуже вимоглива щодо додержання мов­ного етикету, бо розглядає його як ознаку людської краси. Це яскраво видно на прикладі української народної пісні "Ой у полі нивка". Козак, що їхав з України, зустрівши дівчину, яка жито жала, "мусив шапку зняти" привітатися і побажати їй успіху в роботі: "Помагай Біг, дівча моє, тобі жито жати!"1. Увагу дітей до мовного етикету постійно закріплюють народні казки, де зустрічі, як правило, супроводяться етикетом вітання.

"От прибігла лисичка до своєї хати, вирубала дерево, зроби­ла санки, запрягла бичка — і їде. Аж біжить вовк:

— Здорова, лисичко-сестричко!

— Здоров, вовчику-братику!"2.

Церемонія вітання в тій самій казці може повторюватися багато разів, як, наприклад, у казці "Летючий корабель"3.

Народна педагогіка має чіткі правила мовленнєвого етикету, хто, з ким, коли і як повинен першим вітатися: молодший пер­шим вітається з людиною старшого віку, чоловік — з жінкою (чи юнак з дівчиною). А в приміщенні першим вітається той, хто за­ходить ("добрий день", "добрий вечір", "доброго ранку") чи вихо­дить ("до побачення", "будьте здорові"). Гарна традиція у селі, де вітаються з усіма односельцями і навіть з незнайомими.

Основна вимога мовленнєвого етикету — ввічливість, ста­течність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників. Ви­хована людина завжди розмовляє шанобливо з усіма.

Українське родинне виховання не допускає вживання дітьми грубих і лайливих слів. Засуджуються ті батьки, які лаються у присутності дітей, бо це породжує потворність у взаєминах: "Як

батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається".

Усі лайливі слова потворні й шкідливі. І серед них особливо бридка "матіршина". Слово це не наше й дуже небезпечне, бо нещадно руйнує споконвічну добру традицію українців — культ матері, порядної жінки, вірної дружини, цнотливої дівчини, чес­ного юнака, гідності людини взагалі, безжалісно б'є по традицій йому статусі, української родини з її взаємною повагою, пошаною до батьків, до материнського покликання жінки, її ролі в ство­ренні та захисті домашнього вогнища.

Особливо препотворними, страшними є сороміцькі слова и дитячому та молодіжному середовищі. Ще в 1936 р. А. Макаренко в "Книзі для батьків" застерігав: "Не всі розуміють таку про­сту, абсолютно очевидну річ, що матірне слово є неприкрашене, дрібне, бідне й дешеве паскудство, ознака найдикішої, найпервіснішої культури, — цинічне, нахабне, хулиганське заперечення і нашої пошани до жінки, і нашого шляху до глибокої і справді людської краси! Але якщо для жінок це вільно вживане сороміт­не слово тільки образливе, то для дітей воно надзвичайно шкід­ливе... Необхідно розпочати рішучу, наполегливу і постійну бо­ротьбу проти базарної лайки, якщо не з міркувань естетичних, то з міркувань педагогічних... Суть цього лиха не в тому, що ого­люється перед хлопчиком статева таємниця, а в тому, що вона оголюється у найпотворнішій, цинічній й неморальній формі... Жінка наближається до нього не в повному вбранні своєї людської чарівності і краси, не в повному звучанні своєї духовної і фізичної ніжності, таємничості й сили, а тільки як можливий об'єкт насильства і користування, тільки як ображена самка"1.

У мовному спілкуванні красивим є тільки те, що вкладається у рамки пристойних людських відносин. А тому негарно мовчати, коли треба говорити, і говорити, коли треба мовчати. Про мов­чунів у народі кажуть: "Мовчить, як пень", "Мовчить, як води в рот набрав". Схвалюючи дітей, які добре володіють мовою ("За словом у кишеню не полізе"), народна педагогіка водночас за­суджує порожню балаканину, виступає проти зайвих, фальши­вих прикрас у мові ("Красно говорить, а слухати нічого"). Та найбільше дістається тут базікам: "Язиком сяк і так, а ділом ніяк", "Базіка — мовний каліка", "Бесіди багато, а розуму мало".

Випробуваними засобами прилучення дітей до прекрасного, як і при здійсненні всіх інщих напрямів родинного виховання, є природа і праця. Під час перебування з дітьми на природі необ­хідно хоча б побіжно привернути їхню увагу до краси лісу і саду, до життєдайної сили сонця, усеживлячого впливу дощику, поми­луватися житами, що половіють, чи золотистою пшеницею на полі, невтомною працею бджілки на пасіці. Такі бесіди про пре­красне дуже корисні. Дитина стає спостережливою. Вона бачить, як змінюється вигляд поля і саду кожної пори року, водночас не залишаючись байдужою і до тих гарних змін, які відбувалися завдяки людській праці. Мало того, вона сама охоче прилучаєть­ся до роботи, захоплюється її результатами разом з дорослими. Спілкуючись із природою, дитина переживає різні настрої: на­весні, коли оживає природа і перелітні птахи повертаються у рідні краї, і восени, коли в бездонній блакиті курликає журавли­ний ключ! Для допитливого ока буде цікавим і миле ластів'ятко, яке виглядає з гнізда, і лелеки, які оселилися неподалік і тур­ботливо годують своїх малят, і котик, і собака, якщо вони є у дворі. Сім'я, особливо якщо вона живе у селі, повинна вирощува­ти свійських тварин. Відсутність тварин у господарстві вва­жається неприпустимою безгосподарністю ("То такий двір, ідо й собака не держиться"). Як бачимо, вражень від природи й есте­тичних переживань, пов'язаних з її впливом, у дітей багато. Зна­чення їх в естетичному вихованні немале, особливо, якщо ці ди­тячі переживання доповнюються співпереживаннями дорослих, мають добру опору в домашній атмосфері й побуті.

Серед основних чинників естетичного виховання дітей у сім'ї, за народною педагогікою, є краса побуту, вироблення у дитини здатності розуміти й відчувати мистецтво, прилучення її до ак­тивної художньої творчості.

До краси побуту народна педагогіка відносить манеру по­ведінки й щоденні звички членів родини, оздоблення житла, ро­динні свята й обряди, участь у трудовій діяльності. Гарний той, хто працює. Краса створюється людською працею. Цурання пра­ці, байдикування — явище потворне. Доброї народної традиції додержують у сім'ї батьки, коли дбають про те, щоб їхні діти росли чемними, охайними, зібрани­ми, організованими, дисциплінованими, працьовитими, коли ста жать за поставою дітей, ходою, поведінкою за столом, привчають правильно одягатися, застерігають від сліпого схиляння перед модою. У таких сім'ях діти, як правило, стрункі й підтягнені, чисті й акуратні, скромні, ввічливі й увалені. Усі ці та інші есте­тичні риси виробляються змалку. Батьки стежать за тим, щоб дитина при ходьбі йшла легким кроком, вимагають бережливого ставлення до речей, зокрема тримання в порядку іграшок, одягу і взуття, а також робочого куточка школяра. Мати вдома такий куточок стало нормою для сучасної сім'ї.

Коли дитина сідає їсти, то батько чи мати не забувають на­гадати, що за столом треба сидіти прямо, не навалюватися, не вставати з-за столу, коли інші ще сидять. Негарно, коли хтось тримає ложку чи виделку в кулаці, бере їжу руками або набиває нею повний рот.

Хто, як не батьки, зобов'язані навчити дітей естетично оздоблювати своє помешкання, надаючи йому привабливості й затишку. В людській оселі першорядну роль відіграє не багат­ство, а гармонія предметів і речей, чистота й охайність, які ми­лують око ("Хата, хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, а тому й гарна та веселенька").

Народ-педагог ще й великий художник. Він завжди прагне поставити на службу естетичного виховання усе краще, що ство­рюється людським розумом і трудовими руками, у тому числі й здобутки народної архітектури. Тому такою чудовою естетичною привабливістю відзначаються дерев'яні будови карпатського краю з філігранними піддашками на стовпах або арках, різьбле­ними сволоками, кронштейнами. Своєю мальовничістю виділяєть­ся народна архітектура лісостепової та південної частин України, де будівлі оздоблюють настінними розписами, різнокольоровими прикрасами. Подвір'я традиційно обгороджують парканом чи живоплотом, насаджують садок, біля хати — квіти. Взагалі квіт­никарство у нас здавна в пошані. Розводять і кімнатні квіти, але переважно лікарські, наприклад, столітник (алое деревовидне) або такі, що використовуються під час виконання різних них обрядів. Так, мирт звичайний здебільшого вирощують для прикрашання молодих на весіллі. Окрасою багатьох садиб є со­няшники, чорнобривці, мальва.

Участь дітей у вирощуванні квітів, садівництві має велике педагогічне значення, бо пробуджує в них емоційні переживання, сприяючи естетичному вихованню.

Досить інтенсивно прилучається молодь до прекрасного че­рез народне декоративно-прикладне мистецтво, з його різно­манітними формами, які органічно вплітаються у повсякденне життя родини, — розмальовані декоративні тарілки, різьблені з дерева речі, художні вироби з глини (глечики, миски, макітри, малі форми скульптури, кахлі), прикраси для одягу, різні види тканини. Правильно роблять ті батьки, які передають у спадок своїм дітям знання, вміння і навички художнього килимарства і ткацтва, вишивання, кераміки, настінного розпису, художньої обробки дерева, скла і металу. В Україні є чудова традиція: дів­чина змалку вчиться вишивати. Мистецтво вишивання вона пе­реймає від матері чи старшої сестри. Бувають випадки, коли ви­шивають навіть хлопці. Вишиваними узорами прикрашають одяг, подушки, ліжники, серветки,, килими та інші побутові речі. Дів­чина вишиває милому сорочку, хусточку, весільні рушники. Своїми руками пошитий і оздоблений вишивкою одяг завжди діставав загальне схвалення як свідчення працьовитості й ху­дожнього смаку.

Усі діти люблять малювати. Потяг до малювання виявляєть­ся дуже рано і його слід підтримувати.

Перші малюнки дітей здебільшого бувають невдалі. Це зро­зуміло. Однак головне тут — не результат, а велика естетична насолода, трудове натхнення та "муки творчості", які пережи­вають маленькі художники. Малятко з олівчиком у руках не стільки вправляється у малюванні, скільки вчиться бачити й сприймати красу навколишнього світу. Тому навіть найнезграбніший малюнок — це своєрідна дитяча художня творчість, дуже часто оригінальна й хвилююча.

З глибокою зацікавленістю сприймають діти й твори образо­творчого мистецтва, картини, які є вдома. Значний вплив на формування естетичних уподобань у сім'ї мають народний театр

І народні танці. Український народний театр бере свій початок від давньоруських мандрівних акторів— скоморохів. Найпоши­ренішим в Україні в XVII—XVIII ст. був ляльковий театр вертеп. Він користувався в народі великою популярністю, бо гостро висміював чиновників, хабарників тощо. До театральних дійств належить також колядування під час відзначення Різдвя­них свят та щедрування під час святкування Нового року.

Там, де естетичні почуття і переживання не підвладні слову, на службу духовних поривів людини стає музика. "Музика — ці­нова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недо­ступні слову... І якщо словом обмежується проникнення вихова­теля у потаємні куточки юного серця, якщо після слова не почи­нається тонше й глибше проникнення — музика, виховання не може бути повноцінним... Без музики важко переконати людину, яка вступає у світ, у тому, що людина прекрасна, а це переко­нання, по суті, є основою емоційної естетичної моральної культу­ри", — писав В. Сухомлинський1. Народна педагогіка має щодо цього могутнє виховне джерело— багатющу народну музику. Дітей у сім'ї прилучають до музики через слухання творів та навчання гри на народних інструментах — скрипці, дримбі, гар­монії, сопілці, бандурі, цимбалах, трембіті. Дсбре, коли батьки самі люблять музику, грають на музичному інструменті, пере­даючи у спадок дітям ці вміння. В народі кажуть, що людина, яка тримає в руках скрипку, не здатна заподіяти зла. "Здоров'я, розум і сопілка — мудра спілка", "Як музика іскриста, то й душа чиста", — твердять народні афоризми.

Культурний прогрес дає змогу розширити рамки естетичного виховання дітей у сім'ї, підключивши сюди як традиційні виховні методи, так і ті, які стали новими здобутками народної педаго­гіки нашого часу (книжка, радіо, кіно, телепередачі, слухання художніх творів у записах на платівках й магнітофонній плівці). Багато батьків систематично купують дітям книжки, ходять з ними в театр, кіно, художні музеї, передплачують дитячу пресу, організовують колективне прослуховування музики і виконання пісень у сімейному колі.

Як бачимо, батьки можуть використовувати великий арсенал засобів, методів і прийомів естетичного виховання. Вміле їх застосування дає змогу дитині змалку засвоювати основи есте­тичного виховання, навчатися бачити прекрасне, розуміти й цінити твори мистецтва, прилучатися до художньої творчості, жити й творити за законами краси.

організовують колективне прослуховування музики і виконання

пісень у сімейному колі.

Як бачимо, батьки можуть використовувати великий арсенал васобів, методів і прийомів естетичного виховання. Вміле їх застосування дає змогу дитині змалку засвоювати основи есте­тичного виховання, навчатися бачити прекрасне, розуміти й цінити твори мистецтва, прилучатися до художньої творчості, жити й творити за законами краси.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)