АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Стокові, бароградієнтні, припливно-відпливні та глибинні течії

Читайте также:
  1. Густинні, вітрові та згінно-нагінні течії
  2. Рівняння Бернуллі для течії рідини в трубопроводі

Стокові течії. В океанологічній літературі під стоковими течіями ро­зуміють течії, які прагнуть вирівняти порушення рівня води, виклика­ні накопиченням води в окремих частинах океану. Таке накопичення відбувається переважно під впливом вітру та притоку річкових вод. Певну роль відіграє випадання атмосферних опадів і танення льодови­ків. Типовим прикладом стокових течій є Флоридська течія. У Мекси­канську затоку пасатами Атлантичного океану наганяється багато во­ди. Прагнення до вирівнювання рівня зумовлює Флоридську течію, яка витікає з Мексиканської затоки і дає початок Гольфстріму.

Бароградієнтні течії виникають унаслідок відмінностей атмосфер­ного тиску в різних частинах океану. Збільшення тиску атмосфери на 1 мб викликає зниження рівня приблизно на 1 см. Тому підвищення тиску атмосфери над даним районом порівняно із сусіднім викликає переміщення водних мас у даний район.

Як приклад можна розглянути виникнення циркуляції водних мас під впливом циклону. При проходженні циклону над морем спочатку утворюється рух частинок від його центра, де рівень вищий, до пе­риферії, оскільки атмосферний тиск у центрі циклона менший, ніж на периферії. Під впливом сили Коріоліса частинки, які рухаються від центру циклону, будуть відхилятися вправо і в морі виникає антици­клональна циркуляція. Вітрові течії ослаблюють цю циркуляцію, оскі­льки мають зворотний напрямок.

Припливно-відпливні течії - періодичні горизонтальні переміщення води, зумовлені дією припливів і відпливів.

Швидкість припливно-відпливних течій залежить від величини і три­валості припливу. Під час добових припливів швидкість припливно-відпливних течій збільшується при збільшенні схилення Місяця. У звужених місцях океа­ну швидкість припливно-відпливних течій може суттєво зростати.

Напрямок припливно-відпливних течій у відкритому морі, як пра­вило, має обертовий характер: разом зі зміною швидкості течій без­перервно змінюється їх напрямок, причому рух води ніколи не при­пиняється. Період обертання становить 12 год 25 хв для півдобового припливу і 24 год 50 хв - для добового.

Обертання припливних течій пов'язане з відхиляючою силою обер­тання Землі. Поворот векторів у північній півкулі відбувається за го­динниковою стрілкою. Інколи трапляються випадки повороту векто­рів проти годинникової стрілки, але це є наслідком інтерференції двох або більше припливних хвиль.

У вузьких протоках припливно-відпливні течії мають реверсивний характер: припливна течія спрямована весь час в один бік, а відпли­вна - у зворотний. При зміні припливної течії на відпливну, і навпа­ки, швидкість течії дорівнює нулю, тобто течії в цей час немає.

Припливно-відпливні течії спостерігаються по всій товщі вод Світо­вого океану. У відкритому океані в поверхневому пласті води макси­мальні швидкості припливних течій можуть досягати 0,5 м/с. До дна вони дещо зменшуються.

Глибинні течії. Встановлено, що в деяких районах океану на гли­бинах 1000 м швидкості неперіодичних течій досягають З0 см/с, а припливних - до 50 см/с. На глибинах понад 1000 м швидкості те­чій становлять близько 5-15 см/с. Такі потужні океанічні течії, як Гольфстрім і Куросіо, зберігають напрям і значні швидкості до гли­бини 750-1500 м.

У кінці 50-х pp. XX ст. підтвердилася гіпотеза Стоммела, згідно з якою під великими океанічними течіями повинні спостерігатися протитечії, спрямовані в бік, протилежний поверхневій течії. Такі протитечії були дійсно виявлені спочатку під Гольфстрімом, а потім під Куросіо.

У 60-х pp. XX ст. було виявлено систему екваторіальних глибинних протитечій. Спочатку експедиція США під керівництвом Кромвела виявила в Тихому океані під Південною Пасатною течією протитечію на схід завтовшки 300 м і завширшки 300 км. Швидкість цієї проти­течії, яку назвали іменем Кромвела, становила до 1,5 м/с. Аналогічну протитечію виявили з борту судна "Михайло Ломоносов" в Атлантич­ному океані і назвали на честь Ломоносова. Вона перетинає океан із заходу на схід і має швидкість до 0,8 м/с. Пізніше на екваторі в Ін­дійському океані з борту судна "Витязь" було виявлено глибинну про­титечію, яку назвали ім'ям Тарєєва. Також були відкриті Антило-Гвіанська (від Багамських островів до екватора) і Ангольська (продо­вження течії Ломоносова на південь) глибинні протитечії.

Значно складніше проводити натурні дослідження придонних те­чій. Але наявність крупнозернистого матеріалу на дні глибоководних районів Світового океану є опосередкованим доказом наявності там значних течій, вірогідніше, припливного характеру. Цей факт також підтвердився при глибоководних дослідженнях з батискафів.

Загальне перенесення води у придонних пластах океанів відбува­ється, як правило, з півдня на північ - з Антарктичної області аж до самих північних меж океанів.

Складнішою є картина циркуляції в проміжних пластах: у Північ­ній Атлантиці, наприклад, на глибинах 1500—2000 м спостерігається циклонічний рух води. У західній частині Атлантики проміжні води рухаються з півночі на південь, потім вони повертають на схід, пів­нічний схід і північний захід, утворюючи замкнутий кругообіг. У Ти­хому океані в тропічній зоні на глибинах 100-300 м спостерігається рух вод переважно на схід, який, швидше за все, компенсує нагін вод до західних берегів океану, викликаний дією пасатних вітрів.

 

4. Вплив на течії рельєфу дна та обрисів берегів

Теоретичні розробки Екмана з питання впливу рельєфу дна на течії дозволили зробити наступні висновки. У північній півкулі над підвод­ними підвищеннями дна лінії потоку відхиляються вправо, а над за­глибленнями - вліво. При русі вздовж ізобат, рельєф дна не має впли­ву на течію. Якщо течія в північній півкулі проходить над заглиблен­ням конічної форми, то, згідно з наведеним вище, течія спочатку від­хиляється вліво від початкового напряму (над дном, яке опускається), а потім вправо, коли глибина почне зменшуватися.

Обмін вод у протоках. Як уже зазначалось, засновником вчення про протоки є С. Макаров. Згідно з його дослідженнями рух по­верхневих вод у протоках північної півкулі підлягає таким правилам:

1) навколо великих островів і архіпелагів течії спрямовані за годинниковою стрілкою;

2) у широких (обмінних у горизонтальній площині) протоках течія біля одного берега протилежна напрямку течії біля іншого берега, причому якщо стати поперек протоки і витягнути праву руку вперед, а ліву назад, то напрямки витягнутих рук укажуть напрямок течій біля відповідних берегів.

Отже, поблизу північних берегів протоки, орієнтованої із заходу на схід, течія зазвичай спрямована на захід, поблизу південних берегів - на схід. Якщо ж протока орієнтована з півночі на південь, то поблизу західного берега протоки течія буде спрямована на південь, а поблизу східного - на північ.

 


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)