АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Чинники впливу на попит на гроші

Читайте также:
  1. А) Фінанси – це відносини, а не гроші. Із зміною грошей фінансові відносини не змінюються.
  2. Аналіз змін у пропозиції й у розмірі (обсязі) пропопзиції: Чинники пропозиції.
  3. Аналіз попиту на продукцію
  4. Величина надлишкового попиту, дефі9
  5. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага
  6. ВЗАЄМОДІЯ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
  7. Взаємозв’язок потреб, виробництва і попиту
  8. Взаємозв’язок цінової еластичності попиту та виручки від реалізації
  9. Види впливу і техніка боротьби між учасниками взаємодії
  10. Види маркетингу залежно від стану попиту
  11. Види та характер впливу небезпек
  12. Визначення впливу радіаційно небезпечних подій на людину

Рис. 1.1 Структура грошового (монетарного) ринку.

 

За видами інструментів грошовий ринок складається з трьох взаємопов’язаних і доповнюючи один одного, але окремо функціонуючих ринків:

ü ринок позичкових капіталів;

ü валютний ринок;

ü ринок цінних паперів.

Ринок позичкових капіталів – система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх у позиковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення.

Ця економічна форма ринкових відносин, призначенням якої є посередництво у рухові коштів від їх власників до користувачів (інвесторів) і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал. Обслуговують цей ринок фінансово-кредитні установи і фондові біржі.

Валютний ринок – система фінансово-економічних відносин пов’язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах.

Валютний ринок – поняття, що охоплює значну кількість, окремих локальних ринків у певних регіонах, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових зв’язків, зокрема, на міжнародних валютних біржах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоекономічних розрахунків, страхування валютних ризиків, переміщення валютної ліквідності.

Ринок цінних паперів – частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів.

Через ринок цінних паперів акумулюється грошові надходження юридичних осіб і громадян та спрямовуються на виробниче й невиробниче вкладання капіталів.

Розрізняють первинний ринок цінних паперів, на якому здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів і вторинний – де відбувається купівля-продаж (обіг) цінних паперів, випущених раніше. Інституційними установами даного ринку є спеціальні кредитні заклади і фондові біржі.

Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високо розвинутих ринкових економіках ринок цінних паперів є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу у процесі розширеного відтворення.

Саме ринки цінних паперів, позичкових капіталів та валютний ринок забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній передумові суспільного виробництва.

За другою ознакою можна виділити такі сектори грошового ринку:

ü ринок банківських кредитів;

ü ринок послуг парабанків (небанківських фінансово-кредитних установ).

Окремим сектором грошового ринку можна також додатково винести фондовий ринок.

Залежно від призначення засобів, що обертаються на грошовому ринку, останній поділяється на:

> ринок грошей;

> ринок капіталів.

На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору.

На ринку капіталів - купуються і продаються грошові кошти у вигляді середньо- й довгострокових кредитів та фінансових активів строком понад рік. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Ринок грошей можна умовно поділити на два сектори: => міжбанківський ринок; => відкритий ринок.

Міжбанківський ринок частина ринку грошей, де тимчасово вільні грошові ресурси одних кредитних установ залучаються іншими і взаєморозміщуються між ними переважно у формі міжбанківських депозитів.

Кредитування на міжбанківському ринку може здійснюватися за разовими чи генеральними кредитними угодами, а також з використанням векселів і депозитних сертифікатів. Даний ринок обслуговують угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність.

Відкритий ринок це ринок на якому відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.

Центральний банк може продавати частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них - населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшуються їхні вільні резерви та їхній кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк купуватиме цінні папери у комерційних банків, фірм та населення, то в комерційних банках відповідно зросте розмір вільних резервів та їхній кредитний потенціал. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку.

Проаналізувавши структуризацію грошового ринку, можна зробити висновок, що між усіма елементами грошового ринку, незалежно від того, за якими ознаками вони були виділені, існує тісний взаємозв'язок, що підтверджує його внутрішню єдність.

 

2. Ключовим і найскладнішим елементомринку грошей є попит на гроші.

Попит на гроші – це запас грошей, яким економічні суб’єкти прагнуть володіти на певний момент. Він може означати частину багатства, яким володіють учасники господарського життя у ліквідній формі грошей, як засобом обігу і засобом збереження вартості.

Теорія попиту на гроші базується на “рівнянні обміну” І. Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва, з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд:

М * V = Р * Q

де М - кількість грошей, що перебуває в обігу (пропозиція грошей); V - швидкість обігу грошей; Р - рівень цін; Q - реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), або реальний обсяг вироб­ництва.

Згідно з цим рівнянням можна визначити грошову масу, необхідну для розміщення та реалізації реального продукту:

М = Р * Q / V

Однак грошова маса, як правило, значно менша (ВВП) в індексованих цінах (Р*Q),оскільки швидкість обігу грошей становить кілька оборотів за рік.

Індекс цін:

Р= М * V / Q

Формула виражає пряму пропорційну залежність цін від кількості грошей в обігу.

Швидкість обігу грошей:

V = Р * Q / М

Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна їх кількості (М), то високе значення V зменшує потребу в грошах, в їх додатковій емісії.

Якщо виходити з припущення, що пропозиція грошей на ринку має дорівнювати величині попиту на них, то в такому разі параметр М можна замінити на параметр Мd - величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту матиме вигляд:

Мd = Р * Q / Р

і свідчить вона про те, що кількість грошей, необхідна для обігу, прямопропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна швидкості обігу грошей (V).

Чинники впливу на попит на гроші.

З’ясування мотивів, заохочують економічних суб’єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить – на динаміку попиту на гроші.

Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва ( або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей - чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже, й національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.

Зміна обсягу валового національного продукту у свою чергу визначається двома самостійними чинниками - динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмінному обсягу реального виробництва, і навпаки, останній може зростати за незмінного рівня цін, чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін та реального обсягу виробництва можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші.

Попит на гроші і норма процента. Як відомо, грошові заощадження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна розмістити у фінансові активи (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо) або зберігати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, що заощадження у формі фінансових активів забезпечують їхнім власникам дохід у вигляді певного процента, тоді як зберігання активів у формі грошей не дають жодного доходу. І все-таки люди воліють тримати частку своїх активів саме у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах. Величина грошей, що перебуває на руках у населення, залежить від нагальних витрат та вигод. У зв'язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів здебільшого залежить від норми процента, що в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей. Тобто, зростання альтернативної вартості зберігання грошей зменшує попит на реальні грошові залишки.

Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнктури ринку та ін.

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші у кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вгору ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.

З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон'юнктури ринків узагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не у грошовій, і попит на гроші скоротиться.

 

3. Грошовий ринок, як зазначалося раніше, відображає співвідношення попиту і пропозиції на гроші. Пропозиція грошей за монетарною теорією є альтернативою щодо попиту на гроші. Тобто це дві неподільні і водночас протилежні категорії, два боки одного економічного механізму.

Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

На мікроекономічному рівні кожний економічний суб’єкт, взаємодіючи зі своїм попитом, у випадку перевищення запасу грошей пропонує їх для продажу на ринку. І навпаки, перевищення попиту над наявними запасами формує його попит на гроші. Тобто відбувається постійне чергування попиту і пропозиції.

На макроекономічному рівні пропозиція формується під впливом фактичної маси грошей в обігу, яка і становить природну межу пропозиції грошей. Лише додаткова емісія здатна розширити пропозицію грошей понад цю межу. Ось чому будь-яка емісія грошей означає зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а їх вилучення з обігу веде до скорочення пропозиції грошей.

Визнання емісії визначальним чинником зміни пропозиції робить гроші певним фактором, рух якого визначається не внутрішньо економічними процесами чи мотивами, а зовнішніми чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності. Керує пропозицією банківська система за допомогою трьох важелів:

1. грошової бази, що є консолідованим показником резервних грошей банківської системи;

2. банківських резервів – резервна категорія, яка включає гроші готівкою і що зберігаються в касах банку;

3. грошово-кредитного мультиплікатора як коефіцієнта збільшення кількості грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку.

Показник грошової бази часто використовується для визначення потенційних можливостей розвитку емісійного процесу та прогнозування динаміки грошової маси. Складовими грошової бази є обов'язкові банківські резерви (касова готівка та депозити у центральному банку), а також готівкові гроші, що перебувають в обігу поза банківською системою.

Елементи, що входять до складу грошової бази (Мh), можна представити у вигляді:

Mh = Rd + Rt + Rc + CY,

де Mh – грошова база; Rd – сума обов'язкових резервів на вкладах до вимоги; Rt – сума обов'язкових резервів за строковими вкладами; Rc – наднормативні резерви; CY – готівка в обігу.

Створення грошової бази, що є основою емісії, здійснюється під впливом багатьох чинників (див. Рис.3.1.)

 
 

 


Рис. 3.1. Чинники впливу грошової бази

 

Отже, значна кількість чинників, що впливають на обсяги грошової бази, визначається загальноекономічними обставинами і тому не може регулюватися безпосередньо центральним банком, тобто шляхом адміністрування. Тут треба використовувати економічні важелі, й ефект кредитного мультиплікатора підтверджує цей важливий для теорії грошей і емісійної практики висновок.

Ефект кредитного мультиплікатора, що у теорії грошей має назву багаторазової експансії банківських депозитів, полягає в автоматичному розширенні емісійного процесу, який здійснюється за рахунок багаторазових примножень сформованих у банківській системі нових резервів і характеризує спосіб функціонування не окремого банку, а банківської кредитної системи в цілому.

Процес мультиплікації пов'язаний з надходженням нових грошей (депозитів) до комерційних банків. Надходження можуть бути:

ü готівкою;

ü від операцій на відкритому ринку цінних паперів до скарбниці;

ü чеками, виписаними на інший банк;

ü кредитами центрального банку.

Розглянемо механізм мультиплікаційного ефекту. Наприклад, у банку А на депозитному рахунку розміщено поточний вклад у сумі 10 000 грн. Дійсна норма обов'язкового резерву становить 10%. У цьому разі 1000 грн. треба перерахувати на резервний рахунок, а решта суми - 9 000 грн. становитиме наднормативний резерв банку, тобто його власний емісійний фонд. Надалі банк А може розмістити свій наднормативний резерв (9 000 грн.) в іншому банку Б, який отримає нову депозитну суму - 9 000 грн. Дії банку Б схожі на дії банку А: він також перераховує зі суми вкладу на рахунок резервного фонду десять відсотків, які становлять 900 грн., а решта - 8100 грн. - стає наднормативним резервом банку Б і також може бути розміщена в іншому банку - банку В і т.д.

Ефект кредитного мультиплікатора виникає не лише у міжбанківських операціях, а й під час надання кредиту не банкам, а клієнтам - підприємствам і комерційним організаціям. Ускладниться лише процес надходження кредитних ресурсів. Якщо припустити, що всі грошові ресурси, отримані небанківським сектором від комерційних банків, повернуться назад у банківську систему, то зрештою, ефект кредитного мультиплікатора виявиться таким самим, як і в міжбанківському кредитуванні.

Величину грошового мультиплікатора можна виразити математично. Грошово-кредитний мультиплікатор (т) є показником, обернено пропорційним нормі обов'язкового відсотка або нормі резерву (r). Звідси:

m = (1 / r) * 100%

Грошово-кредитний мультиплікатор надає коефіцієнт самозростання грошей. Коефіцієнт т називають ще коефіцієнтом експансії депозитних вкладів. Він визначає максимальну кількість нових кредитних (банківських) грошей, яку може утворити кожна одиниця наднормативних резервів за певного показника норми резерву.

Таким чином, грошова база - це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.

Тоді пропозиція грошей (Мs) прямо пропорційна грошовій базі {Мh) і залежить від величини грошового мультиплікатора (т):

Мs = Mh * m

Він визначає категорію грошей, котра може безпосередньо контролюватися центральним банком, тобто належить до найважливіших показників діяльності банківської системи з погляду впливу на ситуацію, що складається на грошовому ринку.

За структурою грошова база складається із суми готівки в обігу, готівки у сейфах (залишків кас банків) і резервів комерці­них банків, що перебувають на рахунках у центральному банку.

Зміна пропозиції грошей (Мs) може бути викликана дією чинників, які впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора.

Оскільки грошова база (Мh) перебуває під повним контролем центрального банку, то обсяг її може змінюватися внаслідок певних операцій цього банку - операцій на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютної інтервенції. Усі вони здійснюються за його рішеннями, тому й зміна пропозиції грошей у розмірах, адекватних зміні грошової бази, є функцією центрального банку.

Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, що діють незалежно від його волі і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей. Такими чинниками можуть бути зміни:

ü норми обов'язкових резервів;

ü облікової ставки;

ü типової ринкової процентної ставки;

ü процентної ставки за депозитами до запитання;

ü обсягу багатства економічних суб'єктів;

ü тінізащї підприємницької діяльності;

ü стану довіри до банків, банківської паніки.

Зміну пропозиції грошей через коливання коефіцієнта мультиплікації можуть викликати й інші чинники, зокрема сезонні зростання потреби населення у готівці, що призводить до зменшення поточних депозитів і зниження процесу мультиплікації, а отже – зменшення пропозиції грошей. У цьому ж напрямі відбувається збільшення банками надлишкових резервів напередодні сезонного чи будь-якого іншого очікуваного зростання відпливу вкладів для забезпечення своєї ліквідності.

Аналіз факторів впливу на пропозицію грошей свідчить, що остаточний обсяг пропозиції грошей формується зусиллями чотирьох груп суб'єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників. Це робить управління пропозицією грошей досить складним завданням. Щоб вивести пропозицію грошей на запланований рівень, не достатньо відповідно відрегулювати грошову базу. Для цього треба ще й забезпечити відповідне мультиплікативне зростання депозитів під впливом усіх перелічених вище чинників.

 


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.011 сек.)