|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Термінологічний словник з психологіїТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК з нормативних навчальних дисциплін ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ ТА ПСИХОЛОГІЇ ПСИХОЛОГІЯ ПЕДАГОГІКА Для студентів галузі знань: 0201 «Культура», Галузі знань: 0202 «Мистецтво»
2014
Укладач методичних матеріалів: Термінологічний словник з психології та педагогіки Медведєва Л.Й., викладач комунального закладу «Мелітопольське училище культури» Запорізької обласної ради, кваліфікаційна категорія «спеціаліст вищої категорії»
Мета даних методичних матеріалів – допомогти студентам в самостійній роботі з підручником, підготуватись до поточного, модульного та підсумкового контролю з навчальних дисциплін «Основи педагогіки та психології», «Психологія», «Педагогіка».
Термінологічний словник з психології Абстрагування – уявне відволікання одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві. Адаптація – зміна чуттєвості органів чуття під впливом дії подразника. Аглютинація – об’єднання в створюваному образі властивостей і елементів образів інших предметів. Активна уява – процес довільного створення індивідом наочних образів, який спрямований на виконання творчого або логічного завдання. Він має відтворювальний і творчий характер. Активність – міра енергійності, напору, із яким людина прагне впливати на довкілля, підкоряти його своєму впливові, перетворювати, долати окремі перешкоди. Активність особистості – здатність людини до свідомої трудової і соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення нею навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння нею багатств матеріальної і духовної культури. Акцентуації характеру – це надмірне посилення окремих рис характеру, при якому спостерігається відхилення психіки й поведінки, що межують із патологією. Аналіз – це розумовий розподіл предметів і явищ на частини або властивості. Аперцепція (від лат. ap – до і perception – сприймання) – властивість сприймання, яка відображає залежність сприймання від минулого досвіду, від загального змісту психічної діяльності та індивідуальних особливостей особистості; існує на рівні свідомості. Астенічні почуття – гнітючі почуття, що знижують життєдіяльність, зменшують силу та енергію людини. Афект – бурхливий та швидкоплинний емоційний стан, що оволодіває людиною й характеризується значними змінами у свідомості та порушенням вольового контролю за поведінкою. Бажання – усвідомлене і конкретизоване прагнення певної мети. Бажання як мотив діяльності характеризується виразною усвідомленістю потреби, яка йому передувала та шляхів і способів її задоволення. Безумовний рефлекс – спадково закріплена стереотипна форма реагування на біологічно значущі впливи зовнішнього світу або зміни внутрішнього середовища організму. Боротьба мотивів – мотиваційний стан, пов’язаний з ухваленням рішення. Відраза – переживання, які викликаються певними обставинами, діями (у т.ч. сексуальними), предметами, людьми, смаками, запахами взаємодія з якими викликає різке протиріччя з ідеологічними, моральними або естетичними принципами і настановами суб’єкта. Відтворення – процес пам’яті, у результаті якого відбувається пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв’язків. Відчуття – 1. Пізнавальний психічний процес безпосереднього чуттєвого відображення (пізнання) окремих властивостей явищ та предметів об’єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливі на органи чуття i збудженні нервових центрів кори головного мозку. Відчуття – 2. Відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів та явищ довколишнього світу, які впливають у цей момент на аналізатори людини. Верхній абсолютний поріг чутливості – максимальна величина подразника, при якій ще зберігається відчуття. Внутрішнє мовлення – це вся та мовна діяльність, що виконує психологічно внутрішні функції. Внутрішньособистісний конфлікт – конфлікт, який виникає у результаті внутрішнього зіткнення протилежних ролей, мотивів, потреб, інтересів, бажань, уявлень однієї людини. Вольове зусилля – стан емоційного напруження, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву тощо) і створює допоміжні мотиви до дії. Вольові дії – дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети, пов’язані з подоланням зовнішніх та внутрішніх труднощів. Вольові якості – відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. Воля – психічний процес, що полягає у здатності активно домагатись свідомо поставленої мети, шляхом подолання зовнішніх та внутрішніх перешкод. Галузі психології – сфери науково-психологічних досліджень та практичного застосування психологічних знань, що відносно самостійно розвиваються. Гіперболізація – збільшення образу реального об’єкта або кількісна зміна його частин. Гнів – негативне переживання, причинами виникнення якого є відчуття фізичної або психологічної неволі, що перешкоджає досягненню бажаної мети. Гуманістична психологія – психологія, насамперед сконцентрована на вивченні здорових і творчих людей. Гуманістичні психологи підкреслюють унікальність людської особистості, пошук цінностей і сенсу існування, а також волю, що виражається в самовдосконаленні. Дедукція – умовисновок від загальних суджень до суджень часткових і поодиноких. Діалог – це безпосереднє спілкування двох і більшої кількості людей у формі розмови чи обміну репліками. Довільна увага – вид уваги, що свідомо спрямовується і регулюється особистістю. Екстравертованість – спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні на інших. Екстеріоризація мовлення – це процес переходу внутрішнього мовлення у зовнішнє. Емоційна пам’ять – пам’ять людини на пережиті нею в минулому почуття. Емоція – психічний процес, що перебігає у формі переживань і відображає суб’єктивну значущість і оцінку зовнішніх та внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини. Емоційність – чутливість до впливів зовнішнього середовища, емоційне реагування на події, що відбуваються, включення емоцій у контур саморегуляції, швидкість зміни одних емоцій і станів іншими. Естетичні почуття – це відчуття краси явищ природи, праці, гармонії барв, звуків, рухів і форм. Забування – процес протилежний запам’ятовуванню, виявляється у тому, що втрачається чіткість збереженого в пам’яті, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання. Загострення – акцентування якоїсь частини образу або певної якості, внаслідок чого новий образ набуває особливої виразності. Запам’ятовування – процес пам’яті, завдяки якому відбувається закріплення нової інформації через поєднання її з набутою раніше. Заперечення – психологічний захист, який виявляється в тому, що людина не помічає неприємних для неї фактів і подій. Це прагнення уникнути нової інформації, що не співпадає з існуючими уявленнями про себе. Здивування – емоційна реакція, яка не має чіткого позитивного чи негативного знаку і гальмує всі попередні емоції, скеровуючи увагу на раптовий об’єкт або обставини. Може переходити у зацікавленість. Ієрархія потреб – розташування потреб людини від нижчих до вищих у змісті їхньої переваги або необхідності. Ілюзія – неадекватне (викривлене, помилкове) відображення предмета чи явища, що сприймається. Індивід – 1. Поняття, яке втілює родову належність людини. Індивід – 2. Людина як одинична природна істота, представник виду Homo Sapiens. Індивідуальність – це сукупність психічних, фізіологічних ісоціальних особливостей конкретної людини з точки зору її унікальності, своєрідності й еповторності. Індивідуальна психологія - теорія особистості А. Адлера, у якій підкреслюється унікальність кожного індивіда й тих процесів, за допомогою яких люди переборюють свої недоліки й прагнуть до досягнення життєвих цілей. Індукція – умовисновок від фактів до узагальнень, від менш загальних до більш загальних суджень; Інтелектуальні почуття – емоційний відгук, ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні; виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або ж сумніві. Інтелектуальні форми поведінки – найпростіші форми мисленнєвої діяльності, що ґрунтуються на встановленні зв’язків між предметами. Інтерес – позитивне переживання, яке відіграє важливу мотиваційну роль у формуванні і розвиткові навичок, умінь та інтелекту, забезпечує працездатність людини. Інтеріоризація мовлення – це процес переходу зовнішнього мовлення у внутрішнє. Інтровертованість – спрямованість реакцій та діяльності особистості на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення. Ідентифікація – психологічний захист, який проявляється у злитті з групою, коли людина у висловлюваннях і поведінці ототожнює себе з іншими, використовує займенник “ми” замість “я”. Інтелектуалізація – психологічний захист, який виявляється в здогадуванні суб’єкта про наявність придушених імпульсів, але поведінково вони витісняються. Інстинкти – це вроджені видові форми поведінки, які виробились в ході природного відбору як результат відбору і закріплення біологічно доцільних дій. Інстинкт життя – ідея З. Фройда про те, що люди прагнуть до самозбереження. Інстинкт смерті – ідея З. Фрейда про те, що людям притаманне прагнення саморуйнування та смерті часто виражається зовні як агресія. Класифікація – структурування інформації, віднесення предметів та явищ до груп, класів, видів, родів. Когнітивна теорія особистості – надає особливого значення когнітивним процесам (мисленню, усвідомленню, судженню) у розумінні поведінки людини. Колективне несвідоме – найглибший рівень особистості, що містить спогади й образи, передані в спадщину від наших предків. Конвенційний рівень спілкування – високий рівень культури спілкування партнерів. Конкретизація – це розумовий перехід від узагальненого до одиничного, окремого, що відповідає певному поняттю або загальному положенню. Конфлікт – зіткнення протилежних інтересів (цілей, позицій, думок, поглядів, тощо) осіб на підґрунті суперництва; відсутність взаєморозуміння між людьми з різних питань, пов’язане з гострими емоційними переживаннями. Конфліктна ситуація – виникнення протилежних позицій з будь-якого приводу: неузгодження інтересів, бажань, поглядів на одні й ті ж ситуації. Конфліктогени – слова, дії або бездіяльність, які провокують конфліктні ситуації; ті дії людини, які не відповідають потребам інших; те, що розцінюється як негатив, недоброзичливість або неповага і породжує напруженість у стосунках. Лабільність – швидкість виникнення і проходження процесів збудження й гальмування. Лібідо – частина психічної енергії, яка шукає задоволення винятково у статевій поведінці (сексуальна енергія). Літота – зменшенням образу реального об'єкта або кількісна зміна його частин. Локус контролю – схильність людини приписувати відповідальність за результати своїх дій зовнішнім силам і обставинам, або навпаки – власним зусиллям та здібностям. Мандала – символічне вираження цілісності «Я», самості в теорії К. Юнга. Меланхолік – слабкий, неврівноважений, інертний тип темпераменту, який характеризується високим рівнем чутливості і малої реактивності, уповільненістю реакцій на діючі стимули, а також мовленнєвих, розумових і рухових процесів. Метапатологія – термін, який використав А. Маслоу для позначення психічних розладів (наприклад, апатії, депресії, цинізму), що розвиваються в результаті фрустрації метапотреб. Міжособистісний конфлікт – конфлікт, який виникає в результаті взаємодії людей, мета, інтереси, цінності, погляди, норми поведінки і взаємодії, методи роботи яких не співпадають і є конфронтаційними у даній ситуації. Міркування – це низка суджень, спрямованих на ствердження, заперечення чи доведення певної думки. Мимовільна увага – вид уваги, що складається в ході взаємин людини із середовищем без її свідомого наміру. Мислення – пізнавальний психічний процес, який характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності і дозволяє встановлювати зв’язки й відношення між предметами та явищами. Мнемоніка – наука про пам’ять. Мнемотехніка – сукупність способів або прийомів, які полегшують запам’ятовування необхідної кількості інформації, і ґрунтуються на законах асоціації. Модальність – одна з основних властивостей відчуттів, їхня якісна характеристика (колір – у зорі, тон і тембр – у слуху, характер запаху – у нюху тощо). Мова – це система словесних знаків, що охоплює слова з їх значенням і граматику – набір правил, за якими будується речення. Мовленнєва діяльність – активний, цілеспрямований, опосередкований мовою й зумовлений ситуацією спілкування процес взаємодії людей. Монологічне мовлення (монолог) – зв’язне мовлення однієї особи, комунікативна мета якої – повідомлення про які-небудь факти, явища реальної дійсності. Морфема – це поєднання звуків (фонем), що характеризується певним граматичним значенням, яке може проявлятися тільки в складі слова. Мотиви – спонукання до діяльності, пов’язані із задоволенням певних потреб. Мотиви росту – потреби вищого рівня (метапотреби), пов’язані з вродженим спонуканням актуалізувати свій потенціал. Мрія – внутрішня діяльність, що полягає у створенні образу бажаного майбутнього. Навички – це індивідуально набута форма поведінки, яка закріплюється в результаті повторень. Настанова – це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до певної діяльності чи поведінки. Настрій – загальний емоційний стан, що забарвлює протягом тривалого часу окремі психічні прояви та поведінку особистості вцілому, характеризується слабкою вираженістю та усвідомленням причин і факторів, які їх викликають. Наочно-дійове мислення – мислення, пов’язане із практичними діями над предметами. Наочно-образне мислення – мислення, яке полягає у практичній перетворювальній діяльності, що здійснюється по відношення до реальних предметів. Несвідоме – сукупність психічних процесів, актів і станів, що обумовлюються явищами дійсності, впливу яких суб’єкт не усвідомлює. Нижній абсолютний поріг чутливості – мінімальна величина подразника, при якій виникає ледь помітне відчуття. Особистість – 1. Індивід як суб’єкт соціальних стосунків та свідомої діяльності, людина як соціальна істота. Особистість – 2. Діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, який посідає певне становище в суспільстві та виконує певну громадську роль. Пам’ять – це психічний процес, сутність якого полягає в закріпленні, зберіганні та подальшому відтворенні людиною її попереднього досвіду. Пасивна уява – мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність. Переконання – система усвідомлюваних потреб, які спонукають діяти відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду. Післядовільна увага – вид уваги, яка спочатку викликається докладанням вольових зусиль, метою, але надалі підтримується інтересом до об’єкта (наприклад, змісту завдання). Пластичність – здатність швидко пристосовуватись до обставин, що постійно змінюються. Поведінка – це складний комплекс реакцій живого організму на впливи зовнішнього середовища. Подразливість – властивість живих організмів (тварин, рослин) реагувати змінами свого стану або рухами на різні зовнішні подразники. Поняття – одиниця мислення і його найелементарніша форма, яка відображає суттєві загальні або відміні ознаки предметів і явищ дійсності, їх властивості, зв’язки й відношення. Порівняння – це розумове встановлення схожості і відмінності між предметами і явищами дійсності. Поріг відчуття – це рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Потяг – це спонукання до діяльності, що є недиференційованою, недостатньо чітко усвідомленою потребою, невиразна потреба в чомусь. Почуття – форма переживання людиною свого ставлення до об’єктів та явищ дійсності, які виникають при задоволенні або незадоволенні вищих потреб, і характеризується мотиваційною значущістю, стійкістю, глибиною, тривалістю. Правила мовного етикету – особлива група стереотипних, стійких формул спілкування, що реалізуються в основному в одиницях лексичного, фразеологічного, морфологічного рівнів. Прагнення – система усвідомлюваних потреб, у яких виявлена потреба в чомусь, яка може бути досягнуто вольовими зусиллями. Праксичні почуття – це переживання людиною свого ставлення до діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спортивної тощо. Презирство – негативне переживання, яке виникає в міжособистісних стосунках і супроводжується почуттям власної могутності, цінності і значущості власного “Я” у порівняні з “Я” іншої людини, демонструється пихатість і зверхність у ставленні та спілкуванні. Придушення – психологічний захист, який проявляється в блокуванні неприємної, небажаної інформації, вступає в дію лише тоді, коли небажані дії досягають певної сили. Проекція – психологічний захист, який виявляється в тому, що людина виокремлює й локалізує в інших якості, почуття, бажання, дії тощо, які сама не визнає і заперечує у собі. Пристрасть – емоційний стан, який виявляється у сильному, глибокому і стійкому переживанні, з яскраво вираженою спрямованістю на досягнення мети, предмета чи об’єкта потягу. Психіка – властивість головного мозку людини створювати суб’єктивні образи об’єктивної реальності, за допомогою яких відбувається керування діяльністю і поведінкою людини. Психічні властивості – це найбільш істотні особливості особистості, що забезпечують певний кількісний і якісний рівень діяльності й поведінки людини. Психологічний захист – реакції, які людина використовує не усвідомлено з метою захисту внутрішніх психічних структур, власного “Я” від переживання тривоги, сорому, провини, гніву, а також конфліктів, фрустрацій та інших особистісно небезпечних ситуацій. Психічні процеси – первинні регулятори поведінки людини, володіють динамічними характеристиками: тривалістю, стійкістю, на їх основі формуються певні стани, знання, уміння й навички людини. Психічні стани – характеризують стан психіки в цілому; мають свою динаміку: тривалість, стійкість, інтенсивність; впливають на протікання і результат психічних процесів і можуть сприяти чи гальмувати діяльність. Психологія – наука, що вивчає факти, закономірності і механізми психіки. Психоаналіз – теорія особистості - особистісної структури розвитку, динаміки й змін, — створена З. Фрейдом. У психоаналізі робиться акцент на роль біологічних і неусвідомлюваних факторів у регуляції поведінки. Також стверджується, що поведінка людини у своїй основі ірраціональна і є результатом взаємодії між Ід, Его й Суперего. Психодинамічна теорія – теорія або точка зору, що підкреслює неусвідомлювані психічні або емоційні мотиви як основу людського поведінки. Психосексуальний розвиток – теорія, сформульована З. Фрейдом, що пояснює розвиток особистості мовою змін у біологічному функціонуванні індивіда. Соціальний досвід на кожній стадії залишає свій внесок у вигляді настанов, рис особистості й цінностей, набутих на даній стадії. Радість – позитивне переживання, яке пов’язане з можливістю задоволення актуальної потреби. Раціоналізація – псевдовиправдовування власної поведінки; психологічний захист, який пов’язаний із усвідомленням і використанням у мисленні лише тієї частини інформації, завдячуючи якій власна поведінка постає як добре контрольована і така, що не суперечить об’єктивним обставинам. Реактивність – показник, який відображає силу й енергію, з якою людина реагує на той чи інший вплив, проявляє емоційну вразливість, ставлення до навколишньої дійсності та самої себе. Регресія – виявляється в тому, що людина поведінково “повертається” на більш ранні стадії психосексуального розвитку. Рефлекс – реакція організму у відповідь на подразнення зовнішнього чи внутрішнього середовища. Репродуктивна уява – процес створення людиною образів нових речей на підставі їх усного опису або графічного зображення. Рецептори – кінцеві утворення доцентрових нервових волокон у тілі тварин і людини. Ригідність – це складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього вимагають обставини. Риси характеру – це психічні властивості людини, які визначають її поведінку у типових обставинах та ситуаціях. Розвиток – специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного. Самоактуалізація – прагнення людини до найвищої реалізації свого потенціалу. Самосвідомість людини – система поглядів людини щодо себе. Сангвінік – сильний, урівноважений, рухливий тип темпераменту, який характеризується енергійністю, підвищеною працездатністю і швидкістю реакцій. Свідомість – вищий рівень психічного відображення об’єктивної реальності, регуляції й саморегуляції, властивий лише людині як соціальній істоті. Сензитивність – міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості. Сенсибілізація – це підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ. Синестезія (одночасне відчуття) – додаткове відчуття, яке виникає під впливом подразника, наприклад, кольоровий слух, коли звук викликає не тільки слухові відчуття, а й кольорові. Синтез – це розумове поєднання окремих елементів, частин і ознак в єдине ціле. Скерованість особистості – компонент особистості, що охоплює вибіркове (селективне) ставлення людини до дійсності. Словесно-логічне мислення – мислення, яке перебігає у формі логічних розмірковувань і дозволяє розкрити, зрозуміти внутрішню сутність речей, які неможливо безпосередньо сприймати через фізичний контакт із ними; узагальнювати множинність конкретних об’єктів, абстраговано виходити за межі життєвих ситуацій; розуміти загальні принципи і закони існування та розвитку природних і соціальних об’єктів; прогнозувати зміни і розвиток процесів, явищ, подій і станів; пізнавати події минулого тощо. Смуток – негативне переживання, причинами виникнення якого є різноманітні проблемні ситуації, такі як незадоволення первинних потреб, інші емоції, уявлення, розчарування, спогади, втрати. Сновидіння – суб’єктивно пережиті уявлення переважно зорової модальності, що мимовільно виникають під час сну. Сором – негативне переживання, що виражається в усвідомленні невідповідності власних думок, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку або зовнішній вигляд. Соціальна перцепція – сприймання людини людиною або її дій, рухів, вчинків, діяльності. Сприймання – це пізнавальний психічний процес, який виявляється у цілісному відображенні предметів, ситуацій і явищ, що виникають при безпосередньому впливові подразників на рецепторні поверхні органів відчуттів. Спрямованість – система спонукань, що визначає вибірковість ставлень та активності особистості. Стенічні почуття – почуття, що активізують людину, підвищують її життєдіяльність, збільшують силу та енергію людини. Страх – негативне переживання, яке відчувається і сприймається людьми як загроза особистій безпеці. Стрес – стан нервово-психічного перенапруження, що викликається значним за силою подразником, адекватна реакція, яка раніше не була сформована. Суб’єкт діяльності – це індивід як носій свідомості, який володіє здатністю до діяльності. Сублімація – це психологічний захист шляхом переведення сексуальної або агресивної енергії людини, надлишкової з точки зору особистісних або соціальних норм в інше русло, прийнятне для суспільства, – творчість. Судження – форма мислення, яка відображає зв’язки між предметами і явищами дійсності або їх властивостями й ознаками, це ствердження або заперечення чого-небудь; це висловлювання, яке містить певну думку. Творча уява – створення нових наочних образів, які несуть в собі індивідуальність їхнього суб'єкта та можуть бути втілені в оригінальних і суспільно-цінних продуктах. Темперамент – характеристика індивіда щодо динамічних особливостей його психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності психічних процесів і станів). Типізація – уявне виокремлення істотного в однорідних явищах і втілення його у новому образі, завдяки чому цей образ поєднує в собі риси, притаманні різним об’єктам. Увага – це психічний пізнавальний процес, сутність якого полягає у спрямованості й зосередженні свідомості на певному об’єкті. Узагальнення – розумове об’єднання предметів та явищ за їх спільними істотними ознаками. Умовний рефлекс – рефлекс, що утворюється при зближенні у часі будь-якого первинно індиферентного подразника з наступною дією подразника, що викликає безумовний рефлекс. Умовисновок – форма мисленням, коли на основі ланцюжка логічно пов’язаних висловлювань робиться певний висновок і виводяться нові знання. Уява – це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду. Фантазування – довільне оперування образами уяви, що має задовольнити потребу, на шляху реального задоволення якої є перешкоди. Фізіогномічна редукція – судження про внутрішні, психологічні особливості на основі зовнішнього вигляду (виразу обличчя, статури, ходи, постави тощо). Флегматик – сильний, урівноважений, малорухливий тип темпераменту, який характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення уваги, уповільненістю та виваженістю дій, міміки й мовлення, рівністю, постійністю почуттів і настроїв. Фонема – це звук мовлення, що виконує смислорозрізнювальну функцію, сутність якої полягає в можливості відрізняти одне слово від інших. Формування – це складний процес становлення людини як особистості, який відбувається в результаті розвитку й виховання; цілеспрямований процес соціалізації особистості, який характеризується завершеністю (можна говорити лише умовно). Фрустрація – емоційний стан людини, який викликається об’єктивно нездоланними перешкодами або труднощами на шляху досягнення бажаної мети. Характер – це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які формуються і проявляються в діяльності й спілкуванні, обумовлюючи типові для індивіда способи поведінки. Холерик – сильний, неврівноважений, рухливий тип темпераменту, який характеризується переважанням реактивності над активністю, неврівноваженістю, схильністю до емоційних спалахів, енергійністю. Чутливість – подразнюваність щодо впливів середовища, які співвідносять організм з іншими впливами, що орієнтують організм у середовищі, виконуючи сигнальну функцію. «Я-концепція» – сукупність уявлень людини про саму себе, оточуючу дійсність та своє місце у ній. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.023 сек.) |