АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Види культури

Читайте также:
  1. XVIII ст., з одного боку, - століття, в якому Україна втратила політичну автономію, а з іншого, відбувся розквіт української культури, яка йшла в ногу з Європою.
  2. Б) субкультуризм
  3. Б. Зерно основної культури, мікроорганізми, шкідники хлібних запасів, повітря
  4. Братства та їх роль в розвитку української культури 16- початок 17 ст.
  5. Братства та їх роль в розвитку української культури.
  6. Види носіїв субкультури
  7. Види, форми і функції культури
  8. Візитна картка як елемент культури ділового спілкування.
  9. Вплив політичної культури на політичну систему
  10. ВПЛИВ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА РОЗВИТОК КУЛЬТУРНИХ ПРОЦЕСІВ РОСІЇ
  11. Вступ до дисципліни. ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

За носієм культура поділяється на: міську, сільську, молодіжну, окремої людини, сім'ї.

За різновидом діяльності культуру поділяють на матеріальну, духовну і фізичну.

Матеріальна культура — це світ вироблених речей, культура праці і матеріального виробництва, культура побуту, культура житла, міста, села,культура ставлення до власного тіла.

Види матеріальної культури:

1) породи тварин, носії породи — самці і самиці;

2) сорти рослин — кількість культурних сортів постійно зростає;

3) культура ґрунтів — ґрунт — складний компонент — співвідношення живого і неживого, тому ставитися до нього слід дбайливо;

4) будинки і споруди — наочні елементи матеріальної культури (нерухомість, яка має бути збережена);

5) інструменти й устаткування — категорія, яка забезпечує всі види

фізичної і розумової праці;

6) шляхи сполучення і транспортні засоби — єдиний комплекс, є ознаки

нерухомості як у споруди і рухомості;

7) зв 'язок і його засоби — галузь матеріальної культури, яка охоплює

пошту, телеграф, радіо, телезв'язок, телефон;

8) технології— мистецтво праці в усіх галузях діяльності. Культура

технології виявляється в усіх видах матеріальної культури;

9) засоби нападу і захисту;

10) засоби масової комунікації',

11) засоби освоєння космосу;12)одяг.

Духовна культура — складна багатофункціональна система, яка об'єднує в собі всю сферу духовної діяльності людини: науку, філософію, літературу, право, мораль, звичаї, традиції, спосіб мислення, відносини між людьми,групами, народами, ставлення до самого себе.

За змістом і впливом культуру поділяють на прогресивну і реакційну:культура як явище, що формує людину, може виховувати особистість як

моральну, так і аморальну.

Є ще поділ за організаційними формами існування культури. До таких форм належать держава, школа, церква. Існує поділ за ознакою актуальності культури, яка характерна для кожної окремої епохи.

До культури ми звертаємося тому, що вона виконує, насамперед, людинотворчі функції. Сучасна епоха порушує перед громадянами нашої держави в цілому і перед молоддю зокрема актуальні завдання щодо здійснення перебудови нашого суспільства в рамках незалежної демократичної України. Нове політичне й моральне мислення має увібрати в себе прогресивну думку і досвід усіх передових людей і народів, забезпечити їх духовне збагачення. І тут набуває чинності закон наявності загальнолюдського, національного, класового, конкретно-історичного у філософії культури, їх співвідношення. Не можна бути патріотом свого народу, не поважаючи інших народів.

Світова культура - це вікова сукупність культур цілісного світу, що визначається власною системою загальнолюдських цінностей і залежно від умов розвитку конкретизується і розгалужується на певні рівні якісного і кількісного характеру, акумулює, відсорбовує і розвиває найкращі риси національних культур.

Класифікуючи історичні періоди розвитку світової культури, слід усвідомлювати, що все в природі має свій початок, розквіт і згасання. Так, між культурами первісного, рабовласницького, капіталістичного і сучасного, індустріаль­ного суспільства не має провалля. Елементи частини попередніх епох впліталися в наступні, всмоктувалися ними. Сучасна культура не може обійтися без надбання попередніх епох.

Крім загальної є ще культура певного регіону, наприклад європейсько-північно-американська, далекосхідна, індійська, арабо-мусульманська, тропічно-африканська та латиноаме­риканська. Вони, в свою чергу, мають свої внутрішньо-регіональні культурно-конфесійні особливості, архітектоніку, що характеризується за місцем проживання основної маси її носіїв, географічним положенням, традиціями, патріотизмом тощо.

Виділяються, хоча й не чітко окреслюються своїми рубежами, культурні епохи Стародавнього світу, Середньовіччя. Відродження, Нового часу і сучасності, хронологічні рамки яких розпливчасті.

Національна культура тісно пов'язана з поняттями "нація", "етнос" і становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних та інших чинників. Українська культура бере свій початок з часів легендарного суспільного Трипілля, охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених українським народом на терені України та за її межами (діаспорою) протягом усієї його історії.

Світова культура має цікавити як викладача, так і студента насамперед лише в межах взаємодії і взаємовпливу її на вітчизняну, які розвивались поряд і були найближче одна до одної, тобто під рубрикою "українська та зарубіжна культура".

Світочі культури високо цінували українську народну творчість, літературу та мистецтво, усю культуру взагалі за їх неперевершений демократичний гуманізм, художню виразність, народність. За їхнім визнанням, українська музика та поезія є найбільш розкішною, найбільш запашною з усіх гілок навіть світової народної творчості. Мінорна за змістом, сумна навіть у своєму веселому пориві, українська пісня ставиться всіма знавцями на перше місце у музиці всіх народів.

Українські думи, що через століття передавалися гомерами України - кобзарями, світять своїми фарбами, почуттями, лицарством у любові і ворожнечі, розмахом козацької відваги та філософською вдумливістю. І зрозуміло, що ця величезна і рідкісна духовна обдарованість народу України не могла не дати своїх творців-професіоналів, таких як Маруся Чурай, Г. Ско­ворода, І. Котляревський, Т. Шевченко. Останній став пла­нетарним учителем почуттів, предтечею і поборником великої визвольної боротьби за справжню свободу, рівність і братерство народів у "сім'ї вольній, новій".

Царський уряд не міг терпіти того, що на Україні ще в середині XVII ст. майже все населення уміло читати й писати, що хлопчики й дівчатка вчилися разом, вивчали математику, природничі науки, натурфілософію, риторику, піїтику. І як не шаленіли царські посіпаки, але не можна було спинити потяг народу до знань, до культури, великої та всеосяжної. Переписи 1740 і 1748 років свідчили, що в семи полках Полтавської та Чернігівської губерній на 1094 села припадало 866 шкіл, в яких викладали українською мовою, на 746 чоловік існувала одна школа. Однак у 1804 р. було видано указ про заборону навчати українською мовою. Відтоді писемних ставало дедалі менше і врешті-решт звелося до 10-13 % на 100 чоловік у 1897р., переважно російськомовних дворян.

Методологічні принципи полягають у тому, щоб через великий обсяг конкретного матеріалу показати логіку розвитку духовної культури впродовж століть, враховуючи специфіку національних моделей цієї культури. Саме тому у програмі курсу мають бути виділені науково-методичні, світоглядні аспекти. Ознайомлення з ними дає можливість виробити певні типологічні принципи, що, в свою чергу, сприятиме фор­муванню у студентів навичок самостійної орієнтації в проблемах духовної культури, в тому числі і сучасної. Можуть бути використані діахронні, синхронні, порівняльно-історичні, структурно-функціональні, системні та інші методи дослі­дження історії української та зарубіжної культури, а також запозичені з інших наук, таких як соціологія, психологія, антропологія, біологія, кібернетика, семіотика, етнографія.

Велике значення має психологічний підхід на основі принципу історичного матеріалізму. До речі, національна психологія в офіційній політиці, ідеології раніше ігнорувалася. Проте відомо, що одним з елементів соціальної психології є проблема самосвідомості, етнічної, соціальної (класова самосвідомість трудящих навіть у підході до прекрасного), групової (самосвідомість будь-якої групи, суспільства) та індивідуальної (самосвідомість особистості).

В умовах значного зростання інтересу до проблеми розвитку культури надзвичайно важливим і конче необхідним є розкриття специфіки цих недостатньо вивчених принципів.

Наприклад, виділяючи такий принцип, як взаємозв'язок між суспільним виробництвом та культурою, треба вміти бачити складний та суперечливий характер цього зв'язку, адже культура, маючи самостійний характер, не прямо відображає зміни у матеріальному виробництві. Високий рівень розвитку культури дореволюційної України не відповідав тому низькому рівню соціально-економічних відносин, які характеризували економіку тодішньої південної російської частини імперії.

Лише в остаточній формі закономірності розвитку куль­тури визначаються рівнем матеріального базису суспільства.

При аналізі розвитку культури не можна обійтися без одного з основних принципів філософії - принципу історизму, тобто об'єктивного дослідження витоків художнього витвору чи навіть мистецької течії, всеохоплюючої духовності, їх місця в суспільстві, їх впливу на суспільне життя.

Наприклад, злочином проти історії культури українського народу слід вважати тенденційне, кон'юнктурне карамзіно-погодінське невіглаське викреслення або замовчування історії українського народу, зокрема материкової Наддніпрянської частини, майже на два століття після походу Батия на Україну у 1240 р. І це робилося на підставі вигаданого суцільного погрому і спустошення благословенної апостолом Андрієм Первозванним Землі. В дійсності такої гіпертрагічної руйнації тоді не було. Світ не мав би феноменального козацтва з усім його розвоєм великої цивілізації, якби його зародки і першооснова не існували ще в Київській Русі і вони не були успадковані наступним поколінням й епохою.

До конкретних методів дослідження слід віднести порів­няльно-історичний метод, до якого входять діахронічний, що застосовується при зіставленні різних за жанром хронологічних джерел, наприклад билин, дум та літописів, і синхронічний, коли виділяється певна проблема і розглядається не в історичному, а в змістовому зіставленні. Так, можливе зіставлення Євро­пейського Ренесансу з національним Відродженням у народів Центральної та Південно-Східної Європи в другій половині ХVII- середині XIX ст. та епохою так званого Східного Ренесансу XII—XIII ст. у країнах Середньої Азії та Закавказзя.

На думку сучасних філософів, у вивченні культури слід застосовувати метод структурно-функціонального аналізу, коли об'єкт, що вивчається, немовби розкладається на складові частини, виявляються співвідношення між цими частинами, правила їх поєднання в групи і виведення певних парадигм (стійких визначаючих модулів).

Важливим методом дослідження і вивчення історії куль­тури є метод системного аналізу, коли всі феномени культури розглядаються у взаємодії її складових частин як основи, на якій формуються нові якості.

Системний метод нерозривно пов'язаний з типологічним підходом до явищ культури, коли незалежно від хронологічних рамок виділяються такі особливості культури, які притаманні, хоча і не збігаються у часі, різним регіонам (той самий Західний Ренесанс XVI ст. і Східний Ренесанс ХІІ-ХІП ст. в його гуманістичній, антиклерикальній спрямованості).

У дослідженні явищ культури широко застосовуються методи конкретних наук - семіотики, соціології, демографії, психології, антропології, біології, математики тощо.

Один з них найпоширеніших методично-структурних варіантів і напрямів вивчення культури, навіть класичний, є історично послідовний підхід. За епохами, періодами, сто­літтями, датами: мова, освіта, наука, література, театр, живопис, архітектура, скульптура, музика, усна народна творчість, звичаї, обрядовість, мораль тощо.

Можна піти галузевим, жанровим шляхом, розглядаючи окремо освіту, літературу, живопис, обрядовість від першо-початку і до наших днів, аналізуючи при цьому те, як певна духовність зароджувалася, розвивалася і якою стала тепер. Обидва ці шляхи прийнятні.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)