АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

УКРАЇНСЬКІ ЩАБЛІ” КАГАНОВИЧА

Читайте также:
  1. I.4. ОСНОВНІ МОДЕЛІ ЗВЕРТАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
  2. III. Законодавство в Українській Народній Республіці
  3. Бароко в українській архітектурі та живописі
  4. Єдність національного та загальнолюдського в українській етнопедагогіці
  5. Західноукраїнські землі в 1900—1914 pp.
  6. Західноукраїнські землі на початку XX ст.
  7. Західноукраїнські землі наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.
  8. Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії в другій половині XIX ст.
  9. І. Мірчук «Головні риси українського світогляду в українській культурі»
  10. ІЗ ЛИСТА КАГАНОВИЧА СТАЛІНУ ПРО ДОЦІЛЬНІСТЬ ВІДКРИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ КОНСУЛЬСЬКИХ СТОЛІВ ПРИ ПОВПРЕДСТВАХ СРСР ЗА КОРДОНОМ
  11. Категорія двоїни в українській мові.
  12. Концепції державності в українській історико-політичній науці

1947 рік.
… Свою “школу” Каганович спробує відродити у 1947 р. і не треба заплющувати очі на те, що у нього знайшлися здібні “учні”. Це вони одностайно почали засуджувати викриті “пильним” Кагановичем” “спроби ввести в літературу українського народу націоналістичну отруту”. Це вони на сторінках преси порушували риторичне питання: чому для викриття “порочності” творів багатьох відомих українських “стало потрібним спеціальне втручання Центрального Комітету КП(б)У і особисто тов. Л.М. Кагановича?”. Це вони цькували М.Рильського (за його доповідь “Київ в історії України” виголошену 1943 року на урочистих зборах АН УРСР, за його поетичні твори “Мандрівка в молодість”, “Київські окраїни”, статтю “Шевченкові роковини” 1942 року, за передмову до першого тому своїх “Поезій” видання 1946 р.), Ю.Яновського (за роман “Жива вода”), І.Сенченка (за повість “Його покоління”). Це вони “викривали” колишнього директора Інституту Історії України АН УРСР професора М.Петровського, у працях якого “Возз’єднання українського народу в єдиній Українській радянській державі”(1944) і “Незламний дух великого українського народу” (1943) вбачали “серйозні помилки і перекручення буржуазно-націоналістичного характеру”. Як спроби “відродити буржуазно-націоналістичні погляди на питання історії України в тій або іншій мірі” тлумачили вони праці Інституту Історії України “Короткий курс історії України” (за редакцією С.Білоусова, К.Гуслистого, М.Петровського, М.Супруненка, Ф.Ястребова) (1941), “Нарис історії України” (вийшов друком 1942 року в Уфі за редакцією К.Гуслистого, М.Славіна, Ф.Ястребова) та перший том “Історії України” за редакцією М.Петровського (1943).

На щастя, тоді, у 1947 р. реанімувати “школу” Кагановича не вдалося: “хазяїн” відкликав його, а 26 грудня 1947 р. Пленум ЦК КП)б)У поставив крапку в історії про ще один його український “щабель”. Не відбувся і Пленум ЦК КП(б)У з порядком денним “Боротьба проти націоналізму, як головної небезпеки в КП(б)У, що його готував Каганович.

Про минуле - заради майбутнього
/Упорядник Ю.І.Шаповал; Редкол.:
І.Ф. Курас та ін..- К., 1989.-С.354.

105. З РЕДАКЦІЙНОЇ СТАТТІ ЖУРНАЛУ “БІЛЬШОВИК УКРАЇНИ” “ДО КІНЦЯ ЛІКВІДУВАТИ БУРЖУАЗНО-НАЦІОНАЛІСТИЧНІ ПЕРЕКРУЧЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ”

Серпень 1947 р.
Центральний комітет КП(б)У ухвалив постанову “Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР”. Ця постанова має величезне значення для всіх партійних організацій України в справі дальшого піднесення ідеологічної роботи, в боротьбі з проявами буржуазної ідеології, особливо українського націоналізму, в справі виховання трудящих в дусі дружби народів СРСР, відданості радянській владі і партії Леніна-Сталіна.

Історична наука завжди була одним з могутніх засобів у руках більшовицької партії в ідейному вихованні трудящих. Ленін і Сталін дають неперевершені щодо своєї глибини зразки наукового аналізу історичних подій, яскраві приклади викриття фальсифікаторів історії. Матеріалістичне висвітлення минулого і сучасного завжди давало можливість партії “передбачити хід подій і розпізнати не тільки те, як і куди розвиваються події тепер, але й те, як і куди вони повинні розвиватися в майбутньому” (“Короткий курс історії ВКП(б)”, с.339) Величезне значення має історична наука в справі політичної освіти народних мас, озброєння їх знанням досвіду боротьби за побудову комуністичного суспільства в нашій країні.

Роль і значення історичної науки незмірно зростає тепер, у період завершення будівництва соціалізму і поступового переходу до комунізму. Глибоке значення історії народів СРСР, їх самовідданої боротьби проти поміщиків, капіталістів і іноземних загарбників, за Радянську владу і соціалізм є надзвичайно важливою умовою комуністичного виховання трудящих, і особливо підростаючого покоління. От чому партія приділяє виняткову увагу розвиткові історичної науки в СРСР.

На основі постанов ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 6 травня 1934 р. та 26 січня 1936 р., зауважень тт. Сталіна, Кірова і Жданова про конспекти підручників з історії на основі Короткого курсу історії ВКП(б) - історична наука в СРСР зробила великий крок вперед. Створено чимало цінних монографій та підручників з історії окремих народів Радянського Союзу і історії нашої Батьківщини в цілому.

На Україні завдання наукового розроблення історії українського народу покладено на Інститут історії України Академії наук УРСР. Для успішного розв’язання цього завдання інститутові надано всі можливості, створено необхідні умови.

Проте, як зазначено в постанові ЦК КП(б)У “Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР”, незважаючи на свої тридцятирічне існування, Інститут історії України не розробив і не видав науково витриманої, марксистсько-ленінської історії України. Праці Інституту історії України, випущені як перед війною, так і в роки війни, і зокрема “Короткий курс історії України” під редакцією С.М.Білоусова, К.Г. Гуслистого, М.Н. Петровського, М.І. Супруненка, Ф.О.Ястребова: “Нарис історії України” під редакцією К.Г. Гуслистого, Л.М.Славіна, Ф.О.Ястребова; перший том - “Історії України” під редакцією М.Н.Петровського, - складені в антимарксистському дусі і містять в собі грубі помилки та перекручення буржуазно-націоналістичного характеру.

Працівники Інституту історії України запозичили у буржуазно-націоналістичних істориків Антоновича, Грушевського та інших основні положення, що по суті привело до відродження в тій чи іншій мірі буржуазно-націоналістичних настанов у питаннях історії України, викритих партією як ворожих українському народові.

Культурне будівництво
в Українській РСР. - червень
1941-1950: Зб. документів
і матеріалів. - К., 1989. - С. 308-309.

106.З ДОПОВІДНОЇ ЗАПИСКИ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ УРСР РАДІ МІНІСТРІВ УРСР ПРО ХІД ЛІКВІДАЦІЇ НЕПИСЬМЕННОСТІ ТА МАЛОПИСЬМЕННОСТІ СЕРЕД ДОРОСЛОГО НАСЕЛЕННЯ ЗАХІДНИХ, ІЗМАЇЛЬСЬКОЇ ТА ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ РСР 8 грудня 1947 р.


З часу звільнення західних та ізмаїльської областей і возз’єднання Закарпатської областей навчено в цих областях 345,6 тис. дорослих неписьменних та 310,7 тис. малописьменних, разом 656,3 тис.

Зокрема, в минулому 1946\47 навчальному році за народногосподарським планом потрібно було навчити 89,9 тис. неписьменних та 104,8 тис. малописьменних, разом 194,7 тис.

Навчено за цей навчальний рік неписьменних і малописьменних 197,7 тис., що становить 101,5% контингентів, визначених народногосподарським планом.

Працювало 3 108 шкіл та 14 439 гуртків.

До справи ліквідації неписьменності та малописьменності в минулому навчальному році було залучено 8142 вчителя, 19 214 культармійців та 4068 громадських методистів. Кількісні наслідки навчання в обласному розрізі характеризуються таблицею № 1 (додаток*).

На 1947\48 навчальний рік визначено завдання навчити 108 тис. неписьменних та 116 тис. малописьменних разом 224 тис., з тим, щоб завершити ліквідацію неписьменності та малописьменності серед дорослого населення західних, Ізмаїльської та Закарпатської областей в 1949 р.

Міністерство освіти УРСР приймаючи до уваги неповноту попереднього обліку, організувало проведення спеціального обліку по уточненню кількості неписьменних та малописьменних і дало вказівки відділам народної освіти охопити в 1947/48 навчальному році навчанням всіх неписьменних, які будуть виявленні додатково внаслідок проведення повного обліку.

Дані обліку показали, що кількість неписьменних значно більша (на 60 тис.), ніж їх було виявлено раніше. Всього обліковано неписьменних 167.700, малописьменних - 175 100, разом 342 800.

Розгорнуто мережі шкіл та гуртків для навчання неписьменних та малописьменних. На 1 грудня 1947 р. в західних, Ізмаїльській та Закарпатській областях працює 3 664 школи та 15 310 гуртків, в яких навчається неписьменних 117,8 тис.

* Не публікується.

Культурне будівництво в Українській РСР.-
червень 1941-1950.-
Зб. Документів і матеріалів. - К.: 1989. - С. 325

107.З ПОСТАНОВИ ЦК (б) У “ПРО СТАН І ЗАХОДИ ПОЛІПШЕННЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА НА УКРАЇНІ У ЗВ’ЯЗКУ З РІШЕННЯМ ЦК ВКП (б) “ПРО ОПЕРУ “ВЕЛИКА ДРУЖБА” В. МУРАДЕЛІ” 23 травня 1948 р.

 

ЦК КП(б) У відзначає, що рішення ЦК ВКП (б) “Про оперу “Велика дружба” В. Мураделі”, яке викрило неблагополучний стан сучасної радянської музики, стосується цілком і повністю музичного мистецтва України. Ця постанова ЦК ВКП (б) сприйнята громадськістю України, як програма боротьби за ліквідацію помилок та перекручень в радянській музиці, за створення високоідейних і художньо повноцінних музичних творів. Розкритикований і засуджений ЦК ВКП (б) формалістичний, антинародний напрям в радянській музиці, що відбиває вплив буржуазної ідеології, розповсюджений у творчості українських композиторів і в діяльності закладів музичного мистецтва УРСР.

ЦК КП (б) У відзначає, що вході обговорення рішення ЦК ВКП(б) “Про оперу “Велика дружба” В. Мураделі” виявилось, що частина композиторів і музичних діячів України помилково вважає, ніби формалістичний, антинародний напрям у музиці не має місця на Україні, бо більшість композиторів УРСР, нібито, писали свої твори українського фольклору. Ця точка зору неправильна і шкідлива тому, що вона замазує великі помилки формалістичного характеру музичного мистецтва України, по суті, опорочує музичну народну творчість, і заважає композиторам та музикознавцям зробити правильні висновки з рішення ЦК ВКП(б) “Про оперу “Велика дружба” В. Мураделі”.

Стан музичної творчості на Україні цілком і повністю підтверджує наявність і боротьбу двох напрямів у музиці, про які говорив т. А.О. Жданов у своєму виступі на нараді працівників музичного мистецтва, скликаній при ЦК ВКП(б). “Один напрям являє здорове, прогресивне начало в радянській музиці, що грунтується на визначенні величезної ролі класичної спадщини і, зокрема, традицій російської музичної школи, на поєднанні високої ідейності і змістовності музики, і правдивості і реалістичності, глибоко органічного зв’язку з народом, його музичною, пісенною творчістю, в поєднанні з високою професіональною майстерністю. Другий напрям виявляє чужий радянському мистецтву формалізм, відмову під прапором мнимого новаторства від класичної спадщини, відмову від народності музики, від служіння народові заради обслужування сугубо індивідуалістичних переживань невеликої групи вибраних естетів”.

Представники формалістичного напряму на Україні порвали з кращими традиціями класичної музичної спадщини і, в першу чергу, російської класичної музики, що має світове значення. Ігноруючи глибокий ідейний зміст, пісенність і ясну форму російської класичної музики та української класичної музики, що розвивалася під її благотворним впливом, представники формалістичного напряму спустошували музичне мистецтво, витравлювали з нього творчу думку і живе людське почуття, спотворювали красу та витонченість в музиці, звели свою майстерність до вишуканого, нікому не потрібного трюкацтва, що привело їх у тупик.

Замість того, щоб пройнятися свідомістю високих запитів, що пред’являються народом до музичної творчості, і глибоко відбивати в музиці благородство моральних якостей радянської людини, героїзм і мужність нашого народу - багато українських композиторів пішли хибним шляхом псевдоноваторства. Замість того, щоб учитися на класичних творах російських і українських композиторів, зміцнювати і розвивати зв’язки з культурою братнього російського народу і правильно використовувати невичерпні джерела української народної творчості, частина українських композиторів скочується на позиції епігонів занепадницької буржуазної музики Європи і Америки. Ці композитори відриваються від народу, захоплюються голим техніцизмом, допускають вульгарний натуралізм і штовхають українське музичне мистецтво не вперед, а назад.

Антинародний формалістичний напрям в українському музичному мистецтві виявився, насамперед, у творах композитора Б.Лятошинського і його наслідувачів (Г.Таранов, І.Белза, М.Тіц, М.Гозенпуд та ін.). В ряді творів Б.Лятошинського, Г.Таранова та ін. Має місце зневажання основних принципів класичної музики, пропаганда дисонансу і дисгармонії, ігнорування мелодії, як основи музичного мистецтва. Особливо чужа художнім смакам радянських людей друга симфонія Б.Лятошинського.

“Радянська Україна” (№ 124) 1948. - 23 травня.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)