АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

НЕ 1.3. Мораль як соціально-психологічний феномен

Читайте также:
  1. I.5.2.Феномен эффективности советского государственного управления в Великой Отечественной войне
  2. XIX. ФЕНОМЕНОЛОГИЯ И ЭКЗИСТЕНЦИАЛЬНАЯ ОНТОЛОГИЯ
  3. Билет 13 Феномен патристики. Философия Аврелия Августина.
  4. В определенных ситуациях бизнесу нужны моральные ограничения, чтобы он не создавал угрозы общественной стабильности.
  5. В якій відповіді наведене правильне положення, що стосується відповідальності за злочини проти громадського порядку та моральності?
  6. в) фіксовані правила поведінки, що пропонують визначений тип моральних взаємовідносин, які є оптимальними з точки зору професійної діяльності.
  7. Від вмісту яких нутрієнтів залежить поняття “феномен морської риби”?
  8. Від феноменології до екзистенціалізму та герменевтики
  9. Відшкодування моральної шкоди
  10. Вопрос 1. Моральный долг
  11. Вопрос 5. Моральная ответственность
  12. Вопрос №15: «Я – концепция» как социально-психологический феномен».

План:.

1. Мораль та її соціально-психологічна детермінація. Психологічне підґрунтя мора­льності особистості.

2. Поняття, структура та категорії моральної свідомості.

3. Моральна референція особистості

Основні терміни та поняття: мораль, моральність, референція осо­бистості, кате­го­рії моральності,

Література:

1. Бубер М.Образы добра и зла // Бубер М. Два образа веры. – М., 1995. – С.151.

2. Вачков И.В. Введение в профессию «психолог»: Учеб. пособие /В.И.Вачков, И.Б.Гри­нш­пун, Н.С.Пряжников; Под ред. И.Б.Гриншпуна. – 3-е изд., стер. – М. – Издательс­тво Мо­с­ковского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2004. – 464с.

3. Влияние современной американской психологии на практическую психологию в Рос­сии. Сборник интервью / Под ред. М.Котэ, А.Г.Лидерса. – М.: Специ­а­ль­ное приложе­ние к «Журналу практического психолога», 1998.

4. Дружинин В.Н. Структура и логика психологического исследования. – М.: Инсти­тут психологии РАН, 1994. – С. 129-133.

5. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2004. – 384с.

6. Тлумачний словник української мови / Укл. Ковальова Т.В., Коврига Л.П. – Харків: Син­тес, 2002. – 672с.

 

1. Мораль та її соціально-психологічна детермінація. Психологічне підґрунтя мора­льності особистості

Мораль є тією частиною філософії, яку значно більше тлу­мачать,

але що­найменше виконують

А.Б.Княжнін

Проблема сучасного суспільства – падіння морального рівня людей – за­гальна причина багатьох соціальних проблем. Частко­во проблема моральності пов’язана з економічними трудно­ща­ми, але в будь-якому випадку психологія не може залишатися осторонь від процесів, які протікають у суспільстві та які не мо­жуть не зачіпати саме психологічне співтовариство.

Поняття моралі в нашій країні злегка заексплуатоване. Па­ді­ння збанкруті­лої соціалістичної системи потягнуло за собою не тільки кризу моралі, але й її де­вальвацію загалом. Жорс­то­ка та складна дійсність зламала та зіпсувала мораль багатьох лю­дей.

Альберт Швейцар, мислитель-гуманіст, вважав, що культу­ра, в якій де­градують засади етики, приречена на занепад [5, c.6].

Людина за будь-яких умов відчуває потребу в ціннісних орієнтаціях, оскі­льки вони зміцнюють духовні сили, збагачують життя сенсом, визначають дія­льну спрямованість її життя.

Мораль характеризується свободою та необхідністю. Є речі, які не може до­зволити собі порядна людина, так само як є й те, чого вона не може не роби­ти, доки залишається собою: ми по­винні виконувати свій обов’язок, протисто­я­ти нахабству і жорс­токості, бути чуйними, ввічливими, створювати навколо се­бе ат­мосферу приязні та відкритості.

Моральну позицію людини утворюють сукупність став­лень людини до світу, людей і до самої себе.

Таким чином, аналіз етичної складової особистості людини не може обій­тись без виділення двох утворень – моралі та мора­льності, які хоча й близькі, але все таки відрізняються своєю співвіднесеністю з внутрішнім (моральність) чи зовнішнім (мо­раль) світом. Сутність моралі полягає в оцінці людської пове­дін­ки ззовні, у дозволі чи забороні конкретних дій і вчинків зі сто­рони суспіль­ства. Саме тому мораль має своє вираження в мора­льному законі, нормах, які дозволяють конкретні форми поведін­ки. В існуванні моралі зацікавлене суспі­льство, тому воно так опікується мораллю своїх членів через певну нагороду за мора­льну поведінку, яка має цілком реальні форми: від похвали і пре­стижу до матеріальних та інших благ, чи, навпаки, через накла­дання санкцій за відхилен­ня від дозволеної моральними нор­ма­ми поведінки.

П.Ж.Прудон, французький соціолог, економіст, писав: «мо­раль – це не бе­зсилля в дії» [5, c.12].

Мораль – предмет етики, реальне явище, яке нею вивчаєть­ся. Відмінність між двома поняттями в тому, що етика має зна­чення науки, а мораль – реально­го явища. Мораль – певна фор­ма свідомості; сукупність усвідомлюваних людь­ми принципів, пра­вил, норм поведінки.

Мораль є результатом засвоєння (інтеріоризації) особистіс­тю зовнішніх регуляторів поведінки (норм, правил і загально­прийнятих цінностей), слідуван­ня яким дозволяє індивіду адек­ватно входити у дане співтовариство, будучи ме­ханізмом його адаптації до світу. Моральність людини виступає в якості меха­нізму прояву (екстеріоризації) її внутрішніх цінностей, сфор­мо­ваних у процесі особистісного розвитку і таких, що ґрунтуються на доброзичливому ставленні до людей, на визнанні людини як вищої цінності.

Мораль – загальноприйнятий у суспільстві модус/тип пове­дінки і ставле­ння одного індивіда до іншого. Останньою ін­стан­цією, яка контролює моральні норми, є совість конкретної лю­дини як суб’єкта моральної поведінки.

Совість – особиста форма морально-емоційного самоконт­ролю; це про­цес самооцінки людиною себе за певною ціннісною шкалою, яка базується на суспільно прийнятих критеріях добра і зла, справедливості та порядності [6].

Результатом такої оцінки у випадку аморального вчинку ви­ступає гостре відчуття провини, емоційно тривожне переживан­ня невідповідності своїх намірів, дій суспільно визначеним зраз­кам бажаної поведінки, які органічно уві­йшли в уявлення осо­бис­тос­ті про гідну самоповаги та поваги поведінку.

Морально зріла особистість використовує власні моральні знання і почут­тя як орієнтир в організації своїх дій, прагнучи діяти «по совісті».

Таким чином, совість як ціннісно-рефлективний елемент мора­льної свідо­мості особистості поряд з моральними ідеалами і знан­нями відіграє роль внутрішнього регулятора соціальної активності.

Можна виділити три види моральної саморегуляції:

- навмисну (довільна) – людина свідомо приймає рішення дія­ти відповідно до моральних вимог і, контролюючи власну пове­дінку, виконує цей намір, на­віть якщо він суперечить її безпо­се­реднім бажанням;

- мимовільну – людина чинить морально через те, що мораль­ні мотиви є си­льнішими порівняно з усіма іншими стимулято­рами її активності;

- безпосередню – не передбачає ані зовнішнього, ані внутріш­нього тиску на людину.

Виділяють два шляхи формування моральної саморегу­ляції:

І шлях характерний для ранніх стадій онтогенезу: формування моральних зви­чок відбувається через закріплення певних форм поведінки, розвиток моральних почуттів – у ході стихійного на­громадження морального досвіду (у цьому випадку не перед­ба­чається свідоме ставлення). Так закріплюються елементарні пра­вила та нор­ми: вітатися, поступатися місцем старшому та ін.;

ІІ шлях: моральна саморегуляція формується у ході самовихо­ва­ння (спочатку довільно, під особистим контролем на про­ти­ва­гу іншим бажанням, а потім без­посередньо). Свідомо засвоєні мо­ральні принципи, збагатившись відповідними пережи­ван­ня­ми, стають мотивами поведінки, тобто перетворюються в пере­кона­н­ня особистості, які складають ідеальне підґрунтя її совісті [5].

Ці шляхи перегукуються з запропонованою Л.Кольбергом теорією морального розвитку особистості, у якій кожна стадія зумовлюється певною інтелек­туальною спроможністю ди­тини, виділивши два рівні: домора­льний (мораль повинності, виму­шена мораль) та рівень «кон­венційної моралі».

Психологія як наука про людину не може проходити осто­ронь питань мо­ральності, суспільної моралі, добра і зла, обов’яз­ку і доброчинності. Досліджу­ючи природу людини, психологи зіштовхуються з такими феноменами, як мо­ральний вибір, мо­ра­льна, чи навпаки, аморальна поведінка, агресія і т.д.

До теми психологічного обґрунтування моральної поведін­ки зверталися С.Л.Рубінштейн, Ж.Піа­же, Е.Фромм, Л.Кольберг, але найчастіше моральні якості особистості не розглядалися як окрема, і разом з тим, власне психологічна категорія, яка вима­гає уваги, вивчення і розвитку. Тільки недавно з’явилася «мора­льна психологія» (Б.С.Братусь, А.Гармаєв), яка безпосередньо зверта­єть­ся до даної проблемати­ки з точки зору психології як науки.

Сьогодні існує проблема психологічної інтерпретації мора­ль­ної та амора­льної поведінки особистості. Тема мо­раль­ності дуже «незручна» і для будь-якого автора до­сить ри­зикована, неви­г­ра­ш­на, заплутана та громіздка. Вона досить заплу­тана та безоб’ємна. До того ж, вона ускладнюється тим, що у будь-якої людини є пра­во на своє розуміння моральності. І, звичайно, кожен вважає себе великим спеціалістом з даної проблеми. Тому розмірковувати про моральність можна тільки не претендуючи на «останню істину». Саме у проблемі моральності ідея різноваріантності стає найваж­ливішою умовою розмови як з професіоналами, так і з клієнтами.

Моральність має значення тоді, коли існуючих правових і мо­ральних норм недостатньо для гідної поведінки у складних ситуаці­ях, які припускають етичний вибір. Моральне питання – це таке пи­та­ння, яке ще не стало предметом загальної уваги, і саме його об­го­ворення часто припускає нерозуміння в аудиторії. Моральна проб­лема знаходиться тільки на стадії «визрівання» коли багато людей ніби здогадуються про її існування, але часто бояться навіть по­ду­мати про неї, а не те, щоб говорити вголос.

При трактуванні проблеми моральності психолога можна ви­ділити два ас­пекти:

1) ставлення психолога до клієнта, що як раз і відображається у різних етичних кодексах та положеннях;

2) ставлення психолога до самого себе, до власного уявлення про необхідне, гідне та справедливе.

У якості головного поняття більшість психологів розгляда­ють «почуття власної гідності», про яке ще Дж.Ролз го­во­рив як про «первинну цінність» людини. На його думку, почут­тя влас­ної гідності (самоповага) включає в себе: 1) відчуття людиною своєї власної значимості, тверде переконання в то­му, що її кон­цепція власного блага, життєвого плану заслуговує на ре­а­ліза­цію; 2) впевненість у вла­сних здібностях, можливостях, оскі­льки люди­на має можливо­сті виконати власні наміри.

На жаль, у сучасній Україні проблема людської гідності стоїть як ні­коли гостро. «Я» людини тут ніяк не охороняється. У такій ситуації, коли обмежується одне з найважливіших прав людини – право на почуття власної гідності, головним етичним зав­данням стає, як мінімум, постійне звернення до цієї проб­ле­ми, а в перспективі, по можливості, допомога людині у встанов­ленні цього найважливішого почуття.

Психолог Б.Беттельгейм (1903-1990) спостерігаючи за лю­дьми в умовах фашистського концтабору, де й сам був ув’яз­не­ний, зро­бив такий висновок: най­більш стійкими, здатними до ви­живання й до опору виявилися ті в’язні, кот­рі могли під­по­ряд­ку­вати своє існу­вання вільно обраним (а не нав’язаним ззов­ні) мо­ральним засадам, створити навколо себе своєрідну зону суверен­ної пове­дінки. Ті, хто прагнули тільки зберегти своє життя – ги­нули, або переходили на службу до табірного керівництва. Ті, хто ставив вище за життя сві­домість обо­в’язку, – зберігали сили для боротьби.

О.І.Титаренко пише: мораль – такий практично-оцінний спо­сіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює пове­ді­н­ку лю­дей з точки зору принци­пового протиставлення добра і зла [5, c.21].

На відміну від моралі, моральність має універсальний та бе­зумовний ха­рактер, і коріниться не в постанові суспільства, не є продуктом домовленості чи погодження. Моральність не ви­ра­жається у кінцевих, конкретних нормах і фор­мах поведінки. Во­на формується разом з особистістю індивіда, має відношення до його внутрішнього світу і невіддільна від його «Я». Моральна поведінка само­достатня, не орієнтується я на зовнішні стимули, не припускає яких-небудь зов­нішніх перешкод.

Моральність – втілення принципів, правил, норм у реаль­ній поведінці лю­дей та стосунках між ними.

До сфери моральності відносяться: проблеми обов’язку, сво­бо­ди, від­повідальності, глибокий світ внутрішніх суб’єктивних пере­живань, ідеалів, прагнень, питань добра і зла, сенсу життя, ставлен­ня до смерті, честі та гідності, сорому, совісті, любові, співчуття, проблеми людської діяльності, стосунків і т.д.

Неможливо бути людиною моральною, нехтуючи моральни­ми цінностя­ми власної культури і не поважаючи особливості ціннісного світу представни­ків інших людських спільнот.

Золоте правило моральності чи імператив взаємності зву­чить так: чого не любиш в інших, того й сам не роби.

Загальнолюдська мораль – система, що кристалізується в ході людської історії. Моральність не є явищем виключно соціа­льним, оскільки моральна гідність людини жодною соціальною мірою не може бути вичерпана; у мораль­ній сфері людини зна­ходимо про­тивагу й протидію соціальному тиску; соціаль­ний прогрес далеко не завжди збігається з моральним удоскона­лен­ням особи; нерідко за найважливіших соціальних обставин роз­кривається моральний вимір буття людини, особистість постає на повний зріст [5].

Звичайно, у царині моральності є чимало того, що перебуває у залежності від соціальних відносин і процесів їхньої історич­ної трансформації.

Моральність часто орієнтована на поведінку інших людей. Сфера соціаль­ної орієнтації та суспільної детермінованості ок­реслюють її соціальне буття і дають підґрунтя говорити про неї як про соціальний феномен. Суспільна функція мо­ралі полягає в ре­гу­ляції людської поведінки та міжособистісних стосунків.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)