АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Розділ 1 – Загальна характеристика прострочених кредитів

Читайте также:
  1. IV Розділ. Тести на Нью-Йоркську Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень
  2. V. Характеристика современного гражданского права
  3. VIII. Аналіз внутрішніх функціональних підрозділів
  4. Анализ возможных мест утечки веществ и характеристика этих веществ.
  5. Апарати для розділення неоднорідних мас
  6. Бактерии, их характеристика
  7. Билет №6.Типы культуры,их характеристика
  8. В 1. Перенос расплавленного металла в сварочной дуге. Силы, действующие в дуге на расплавленный металл, общая характеристика.
  9. В 4. Виды производственного освещения и их характеристика. Основные светотехнические величины и единицы их измерения, КЕО.
  10. В 4. Виды производственного освещения и их характеристика. Основные светотехнические величины и единицы их измерения. КЕО
  11. В 4. Характеристика процесса горения. Виды горения. Горючие вещества Взрывопожароопасные свойства ГВ.
  12. В-7 Общая характеристика первобытного общества?

1.1.Суть, принципи та загальна характеристика прострочених кредитів, причини виникнення та методи боротьби з проблемною забогованістю,види кредитів.

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управлінні кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів.Тема проблемного кредиту досліджувалася багатьма вченими, то ж існує досить багато визначень проблемного кредиту. Дослідимо декілька з них:існує наукова думка, що проблемні кредити – це кредити, за якими вчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизились ліквідність і вартість забезпечення, виникли обставини, які роблять сумнівним виконання позичальником своїх обов’язків.

У більшості ж наукових посібників приводиться таке визначення проблемного кредиту - кредит, що вимагає здійснення комплексу заходів організаційного та адміністративно-правового характеру щодо повернення кредитних коштів з метою усунення можливих економічних збитків банку[4].

Оскільки повністю уникнути втрат за кредитами неможливо, інколи їх розглядають як вартість ведення банківського бізнесу. Але втрати банку від проблемних кредитів значно більші, ніж просто обсяг неповернених кредитів. Велика кількість протермінованих кредитів призводить до втрати довіри до банку з боку вкладників та акціонерів, виникнення проблем з платоспроможністю та ліквідністю, погіршення репутації банку. Крім цього, банк повинен нести додаткові витрати, пов'язані з вимогами щодо повернення кредиту, частина активів банку заморожується в формі непродуктивних. Такі втрати за своїми обсягами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позики [7].

Неприйняття своєчасних заходів з недопущення фінансових проблем у позичальника призводить не лише до несплати основного боргу і відсотків – збитки в цьому році для банку значно більші:

-несплата кредитів за відсотки;

-замороження частини позичкового капіталу у непродуктивних активах;

-поява додаткових витрат, пов’язаних зі стягненням проблемного кредиту;

-відплив з банку кваліфікованих працівників падіння репутації банку.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Кредитування господарських суб’єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно та ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України. Банківський кредит це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб’єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позичковий банківський капітал [9, с.239].

Банківський капітал значно меншою мірою обмежений щодо напряму, строків і величини кредитних угод порівняно з комерційним кредитом. Кредитором в умовах банківського кредиту є банк, позичальником юридичні та фізичні особи. При переході до ринкової економіки принципово змінюється об’єктно-суб’єктний механізм організації банківського кредитування. Відбувся перехід від пооб’єктного до прямого кредитування господарських суб’єктів. Головне значення в механізмі банківського кредиту має вже не вибір об’єкта, а оцінка суб’єкта кредитної угоди.

Кожний комерційний банк ставить за мету забезпечити високу якість власного кредитного портфеля. Кредитний портфель це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення.

У звіті про кредитний портфель комерційного банку, який щомісячно подається у регіональні управління НБУ, зазначаються такі параметри кредитного портфеля: міжбанківський ринок кредити та фінансовий лізинг, надані банкам; кредити та фінансовий лізинг, отримані від банків; небанківський ринок кредити, надані органом загального державного управління; кредити, надані за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів; кредити, надані за овердрафтом; кредити, надані за операціями РЕПО; кредити, надані за врахованими векселями; кредити, надані за факторинговими операціями; кредити, надані за внутрішніми торговими операціями; кредити, надані за експортно-імпортними операціями; інші кредити, надані в поточну діяльність; кредити, надані в інвестиційну діяльність; наданий фінансовий лізинг; кредити, надані фізичним особам [49, с.118-122].

Банківський кредит надається при укладенні кредитного договору. Всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються на договірній основі безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожний із суб’єктів кредитних відносин бере на себе певні зобов’язання. Кредитний договір укладається банком для кожного позичальника індивідуально. Комерційні банки надають кредити як у національній, так і в іноземній валюті. При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечити поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та господарських суб’єктів із врахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок і комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов’язаннями перед клієнтами всім належним їм майном і коштами [31, с.188)У разі надання позичальникові кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку. Значну загрозу стабільності фінансового стану комерційних банків несе занадто ризикована кредитна політика з метою отримання надмірно високих прибутків [15, с.13-14].

Принципи банківського кредитування (в широкому розумінні принципи кредитування взагалі, що є єдиними для всіх форм кредиту) це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. Ці вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об’єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарських суб’єктів чіткого дотримання принципів кредитування.

Необхідно розрізняти принципи і правила кредитування. Правила випливають з принципів і відображають лише окремі положення і моменти того чи іншого принципу, механізми використання принципів у конкретній практичній діяльності банку. У науковому плані єдино правильним є системний підхід до дослідження принципів кредитування. В системному підході реалізується і конкретизується наукове розуміння принципів кредитування як взаємозв’язаної цілісної сукупності певних положень (понять). Можна виділити три основні рівні системи принципів банківського кредитування:

- загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);

- особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);

- часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях [24, с.14-15].

Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв’язані, певним чином вони взаємно переходять одне в одне. У запропонованій вище системі принципів банківського кредитування на першому місці стоїть загальноекономічний принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень [23, с.114 ].Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позицій інтересів банку, так і з позицій позичальників господарських суб’єктів. Кредитний механізм не може не ґрунтуватися на здоровому практицизмі, спрямованості на збільшення доходів. Принцип раціональності кредитування здійснюється на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовності боржника повернути позичку в обумовлений договором строк. Принцип комплексності банківського кредитування передбачає побудову кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брати до уваги економічні чинники та умови. Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості [11, с.57].

Центральне місце в системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту. Принцип поверненості означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за це підвищений відсоток. Цей принцип вважається вихідним у системі банківського кредитування. Він випливає із суті кредитних відносин, адже якщо позичка не повертається, втрачається економічний зміст кредиту.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Мета реалізації цього принципу зменшити ризик кредитної операції. Майнові інтереси кредитора мають бути повною мірою захищені у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов’язань. Кредит надається під певне реальне забезпечення заставу, гарантію, поручительство, страхове свідоцтво та ін. Банківський кредит, не забезпечений реальними цінностями, надається як виняток окремим позичальникам, які мають давні ділові зв’язки з банком та високу платоспроможність [23, с.57].

Принцип строковості означає, що позичка має бути повернена позичальником банкові у визначений в кредитному договорі строк. Кредит обов’язково має бути повернений у певний заздалегідь обумовлений час. У разі порушення принципу строковості банк пред’являє до позичальника фінансові вимоги. Строк кредиту це період користування позичкою. Він розраховується з моменту одержання позики (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунка позичальника) до її кінцевого погашення.

Принцип платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові з відповідною оплатою за його користування. Кредит як комерційна операція обов’язково має приносити кредиторові певний доход у формі відсотків. Відсоток плата позичальника у кредитних відносинах. Банк вимагає від позичальника не тільки повернення одержаної позики, а й сплати відсотка за її використання [43, с.74].

Принцип цільової спрямованості кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором. Позичальник не може витрачати кредит на інші цілі. Цільовий характер кредитування означає спрямованість позички на певний господарський об’єкт. Закономірність переходу до кредитування господарського суб’єкта, про що йшлося вище, не можна абсолютизувати. Банк обов’язково повинен розрізняти об’єкти кредитування, насамперед ті з них, які пов’язані або з капітальними вкладеннями, або з основною виробничою діяльністю.

Види банківського кредиту:

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.

-За строками користування банківські кредити поділяють на: короткострокові (до 1 року); середньострокові (до 3 років); довгострокові (понад 3 роки). Кожному з цих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки, організаційні способи надання позик та їх погашення.

- У західній банківській практиці виділяють позики до запитання (онкольний кредит), що повертаються позичальниками на першу вимогу банку (з попередженням). Ставки відсотка за онкольним кредитом нижчі, ніж за строковими позичками. Онкольний кредит розглядається як різновид короткострокового кредиту [9, с.123]

- За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму кредиту; гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи); з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); незабезпечені (бланкові кредити). Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним кредитом. За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком [32, с.37].

- Відповідно до Положення НБУ «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків», банківські позики поділяють на п’ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

- За методами погашення банківські кредити поділяються на такі, що погашаються: водночас; у розстрочку; достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника); з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу). Банківську позику, яка погашається водночас, часто називають прямою; вся основна заборгованість за цією позикою має бути погашена на одну кінцеву дату. Відсотки ж можуть сплачуватися через певні проміжки часу або по закінченні строку позики. Позички в розстрочку передбачають періодичне погашення основної суми заборгованості, як правило, рівними частинами. У цьому випадку погашення позики не є таким обтяжливим для позичальника, як при погашенні водночас [20, с.136].

За формою залучення (організації) банківський кредит поділяється на: двосторонній (комерційний банк позичальник); консорціумний; «дзеркальний»; багатосторонній (паралельний).

Комерційні банки як економічно незалежні кредитні інститути самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.

НБУ обмежує розмір надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку. Так, загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи. НБУ, враховуючи фінансовий стан окремих комерційних банків, має право встановлювати інші обмеження щодо залучення та надання міжбанківських кредитів. Такі обмеження необхідні, щоб не допустити надмірного кредитного «самообслуговування» банками один одного поза реальним підключенням до кредитних відносин господарських суб’єктів (товаровиробників). Крім того, ставиться завдання обмеження можливостей для одержання спекулятивного прибутку на ринку міжбанківських кредитів [48, с.72].

Причини виникнення простроченої заборгованості:

Основними причинами виникнення проблемних кредитів є:

1) кредитування інсайдерів (членів ради банку, найбільших акціонерів або пов’язаних з ними осіб) на пільгових умовах або в собливо великих розмірах;

2) неповна кредитна інформація – відсутність вичерпної фінансової документації та відповідних статистичних даних стосовно позичальників, мети кредиту, планів і джерел погашення, даних про те, як погашається кредит, як перевіряється виконання кредитної угоди, а також зовнішньої інформації про кредит;

3) погашення кредитів – причиною проблем можуть стати необґрунтовані рішення кредитних комітетів щодо пролонгації кредитів, зміни графіка платежів, особливо при кредитування сільського господарства;

4) недостатньо виважений підхід до кредитної діяльності – банк має дуже обережно ставитися до кредитування, уникати невиважених рішень;

5) некомпетентність у спеціальних питаннях – невміння працівників кредитних відділів і підрозділів аналізувати та оцінювати фінансову документацію, а отже, забезпечити захист інтересів банку під час надання кредиту та контроль за виконанням кредитної угоди;

6) невиважений підхід до ризиків – рішення про надання кредитів має бути обґрунтованим і враховувати можливі та існуючі ризики;

7) кредитування у занадто великих сумах – надавати великий кредит позичальникові із задовільним фінансовим станом так само небезпечно, як і надавати кредит позичальникові за наявності значних ризиків;

8) конкуренція – змагання між банками за нові види операцій, а також за клієнтів та позичальників може призвести до того, що деякі з них знизять критерії кредитування і почнуть надавати ризикові кредити;

9) недостатній рівень супроводження кредитів – відсутність постійного контролю з боку кредитних працівників банку за наявністю та станом заставленого майна, платоспроможністю позичальника, за змінами у його статуті, у складі керівництва тощо може значно зменшити забезпеченість та значно збільшити ризи неповернення кредиту.

Методи управління проблемною заборгованістю:

1. Національний банк України у 2009 році нормативно врегулював процес реструктуризації кредитної заборгованості, затвердивши постанову №328 «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів». Зокрема, встановлено чіткі межі зміни деяких параметрів кредитних угод. Так, комерційним банкам заборонено надавати кредитні канікули на термін більше одного року. При цьому продовжувати первинний термін кредиту можна не більше ніж на два роки. Претендент на реструктуризацію повинен документально довести, що він дійсно неспроможний обслуговувати кредит на первинних умовах. Постановою встановлена і пріоритетність здійснення реструктуризації для різних категорій позичальників.

2.також основними методами у роботі банку з проблемними кредитами є методи реабілітації та ліквідації.

Процес реабілітації складається з декількох етапів:

1) збір і підготовка інформації;

2) зустріч із позичальником;

3) розробка плану дій;

4) реструктуризація боргу;

5) постійний контроль за виконанням плану.

Починати реабілітацію необхідно з вирішення проблем, які призвели до виникнення заборгованості за кредитом. Для цього необхідно проаналізувати податкову звітність; наявність інших невиплачених боргових зобов’язань; документація на заставу клієнта.

Представники банку мають зустрітися з проблемним позичальником та визначити можливі варіанти рішення. У процесі обговорення необхідно виявити чи готовий позичальник до співробітництва з банком та прийняття кардинальних рішень, а також чи існує потенційна фінансова і матеріальна база для успішного їх впровадження. Співробітники банку мають оцінити компетентність керівництва компанії-боржника, відвідати підприємство і на місці оцінити його майно та діяльність.

План реабілітації кредиту може включати такі конкретні дії:

1) введення системи контролю за запасами;

2) прискорення стягнення дебіторської заборгованості;

3) залучення до співробітництва інших кредиторів, включаючи державні організації;

4) продаж застарілого обладнання, а також виробничих ліній, цехів, які не приносять прибутку;

5) пошук нових можливостей на ринку, або нових ринків;

6) зміна структури та асортименту виробленої продукції;

7) пошук додаткового акціонерного капіталу від дійсних акціонерів або залучення нових партнерів;

Якщо керівництво компанії демонструє неспроможність керувати в екстремальних умовах, банк може його змінити і залучити до управління висококваліфікованих спеціалістів, підготовлених до роботи в екстремальних умовах. Зараз все більш популярними стають агенції, що надають свої послуги у сфері проблемних кредитів.

До основних обов'язків цих агентів належать: телефонні дзвінки до боржника, введення інформації про погашення заборгованості в програмне забезпечення, ведення переговорів, проведення зустрічей з боржниками в офісі, підготовка та вручення боржникам повідомлення про заборгованість, підготовка матеріалу про самого боржника, щотижнева звітність [8]. Якщо жоден з розглянутих заходів не дає реальної можливості повернення кредиту, банк використовує метод ліквідації компанії-боржника.

Ліквідація - це останній захід з боку банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів. Ліквідація свого клієнта досить погано впливає на репутацію банку, тому банк вдається до нього лише у безвихідній ситуації.

Ліквідація може бути спокійною або з ускладненнями, залежно від поведінки власників компанії та зовнішніх обставин. Компанію можливо ліквідувати шляхом її продажу як діючого підприємства або через продаж частинами. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів компанії.

Ліквідація і реабілітація - досить дорогі методи управління проблемними кредитами з погляду часу, фінансових та трудових витрат, оплати юридичних послуг. Звичайно, найкраща політика з управління втратами полягає в їх уникненні, але, на жаль, у реальному житті досягнути цього не вдається.

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.)