АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Олександр Сачко: «Ми до свого ворога ставилися з повагою». Правий сектор Закарпаття – про війну на Сході

Читайте также:
  1. Беспокойное десятилетие: Неустойчивость и выравнивание возможностей энергетического сектора
  2. В державному та комунальному секторах економіки
  3. В нелегальном зале игровых автоматов Правый сектор нашел ... агитацию Ковача.
  4. Включение государственного сектора в модель «AE-Qy». Мультипликатор налогов. Мультипликатор сбалансированного бюджета.
  5. Влияние денежного сектора на реальную экономику. Проблема нейтральности денег.
  6. Влияние изменения доходов и расходов государства на потребительские и инвестиционные решения частного сектора экономики.
  7. Влияние изменения доходов и расходов государства на потребительские и инвестиционные решения частного сектора экономики.
  8. Гарбаренко Олександр
  9. Государственный сектор и его пределы.
  10. Государственный сектор экономики и его особенности
  11. Двух-, трех-, четырехсекторная моель экономики. Основные макроэкономические тождества.
  12. Доля и масштабы госсектора - АНЯ

Він іде від машини кульгаючи, на питання – усміхається: «Таке, комарі покусали. Нічого. От на Ігоря дерево впало. Різне бувало. Головне, що всі живі».

Власне, це дійсно найбільше радує – бойова група Правого сектору Закарпаття приїхала додому на перепочинок у повному складі – живі і здорові. Й одразу по приїзді в Ужгород спілкуємося з помітно втомленим Олександром Сачком про те, що іншим словом, ніж війна, охарактеризувати неможливо. От і на питання, що найбільше насправді там потрібне, яка допомога (а її, як відомо, для армії збирають усім миром), він коротко відповість: «набої». Загалом же у цій розмові «з коліс» - про те, де беруть зброю, з ким пліч-о-пліч і проти кого воюють, хто такий «хороший командир» і чи навчить чогось українців ця війна…

Уже скоро чоловіки повернуться на Схід. А наразі – спілкування в аматорському відеозаписі. І – кілька фото, зроблених нашими хлопцями на згадку там. На війні. Хоча і без них забути це зможуть навряд.

 

27.07.14. Олександр Шаховський

Краткий отчет боя под #Песками и штурма #Донецка.

06.00 - начало артиллерийского обстрела позиций сепаратистов.

06.30 - бойцы батальона Шахтерск, Днепр 1 и Днепр 2, Правого сектора, вместе с украинской армией уходят с базы и начинают двигатся в сторону Донецка

06.45 - мы встретились с танковыми частями

07.00 - мы дошли до маршрутной остановки возле селения Пески

07.10 - снайпера из ДНР начинают вести огонь по нам, но наши снайпера быстро устраняют угрозу.

07.20 - вражеские снайпера уничтожены. Украинские танки и пушки обстреливают Пески. Колона движестся в сторону Донецка.

07.45 - мы доходим до окраины Песков и получаем задачу. Начало боя.

08.00 - 11.00 - жилые дома очищены от колорадов. Украинская армия занимает церковь, школу и дом культуры.

11.00 - 13.00 - мы доходим до окраины Песков. Военные получают приказ отступить на позиции. В селе остаются только добровольческие части, которые дошли до таблицы с надписью Донецк.

13.00 - начало минометного обстрела со стороны сепаратистов. Мы спрятались в подвале и начинаем вести огонь по сепарам. 4 людей ранено. Потери сепаратистов никто даже не считал. Множество колорадов погибло от пушек и от рук наших автоматчиков.

до 15.00 - продолжение минометного обстрела. Мы потеряли связь с командованием. На месте остались только добровольцы Шахтерска и Правый сектор. В бой подключается и Дмитрий Ярош. Бойцы сотни Христа сумели вытащить майора из-под танка и отвести его к врачу. Ранено уже 6 людей. Подкрепление так и не прибывает и было решено отступить из Песков. Сепаратисты обходят наши позиции со стороны дамбы, однако не могут зайти дальше из за танков.

16.30 - мы продолжаем двигатся на базу и отбиватся от снайперов. По отступлению из села начинается новая волна обстрела. На это раз со стороны украинской армии. К вечеру линия фронта продвигается на 2 километра в нашу пользу.

17.00-01.00 - мы вернулись на базу, где все давно считали нас покойниками. Вечерняя смена караула. Выполнив свою задачу добровольцы ушли в ротацию чтобы снова вернутся и освободить Донецк окончательно.

Итог. боя: Наша армия доходит до Донецка. Наши потери: 6 раненых. Потери сепаратистов: минимум 3 трупа которых я видел лично и множество погибших от обстрела

02.08.14. Закарпатські бійці Правого сектору знаходяться на вістрі бойових дій

02.08.14. Журналісти ТСН взяли інтерв’ю у бійців закарпатського підрозділу " Сонечко" в складі добровольчого українського корпусу "Правого сектора" задіяних в АТО.

06.08.14. Олександр Сачко, керівник Правого сектору Закарпаття, повернувшись в Ужгород з гарячого українського Сходу, розповідає про фронтові справи, військові будні, задачі, які виконують разом з побратимами – «ідейними» вояками, а також про структуру, яку розбудовуватимуть тепер і в краї – батальйон Добровольчого Українського корпусу. А також – про те, що в голові у Путіна і чого Україну може навчити історія…

- Чим відрізняється наша АТО, а насправді війна, від інших збройних конфліктів новітніх часів?

- Всім. Абсолютно всім. Формально ми маємо антитерористичну операцію, а насправді маємо війну. Повномасштабну війну. Слава Богу, що вона не набула наразі такого поширення, як вона може набути. Але якщо ми і далі будемо сидіти і чухати себе за п’яту точку – вона таки набуде. Бо того, що твориться у голові у пана Путіна-ла-ла-ла, ніхто не знає насправді. Бо якщо він побачить, що українці настільки інертно ставлять до охорони власної держави…

- Добровольчий Український корпус – які з ним справи?

- Формуються батальйони в регіонах. Закарпатський – перший, номер один. Уже є Львівський – другий, третій Волинський, четвертий Рівненський, п’ятий Івано-Франківський і шостий – Тернопільський. Усього їх буде більше двадцяти – цих батальйонів запасу. Загалом у лави Добровольчого Українського корпусу може вступитибудь-хто, а не лише члени Правого сектору. Базою є Правий сектор і праві, націоналістичні організації України, але при цьому це не є якась структура на кшталт партійної, вона не підпорядковується Правому сектору. Це добровільна мілітарна формація, які виконує лише військові задачі. Отже, по всій Україні будуть створюватися батальйони, два батальйони уже на Сході – один повнокровно воює, другий створюється, просто там, на фронті, і люди уже беруть участь у бойових злагодженнях, а по областях формують структури, які перекидають людей на Схід, підживлюють, плюс готуються три навчальні центри – один в Західній Україні, один в Центральній і один на Сході. Там проходитимуть вже більш серйозний вишкіл також і батальйони в повному складі перед важливими виїздами. Командир Добровольчого Українського корпусу - Андрій Стемпіцький, людина, яка вже заробила достатньо авторитету для того, щоби керувати таким з’єднанням. Зброя, яку маємо, надходить із трьох джерел – або купляється, або, де можемо, просимо, вимінюємо у військових, у Нацгвардії, але більше у військових, бо гвардійці в нас жадібні (усміхається – авт.). І – здобуваємо в бою. Трофеїв доволі багато, й по мірі, як просуваються операції – все більше озброюємося.

- Задачі Добровольчого Українського корпусу, загалом, те, що виконує Правий сектор – вони відрізняються від роботи, скажімо так, «звичайних», «офіційних» військових? Відомо, що на вас великі сподівання й у розвідці, зокрема…

- Загалом, завдання, які перед нами ставить наше командування, можна поділити на дві частини: участь у загальновійськових операціях, де ми пліч-о-пліч воюємо із військовими, і спецоперації. Із затримання сепаратистів, із відловлювання тих людей, яких ми називаємо «менеджерами», тих, хто займається агентурними мережами сепаратистів, відловлювання тих, хто спонсорує, хто вербує найманців, хто переправляє гроші або зброю сепаратистам. Такі речі є серед наших завдань і, не буду приховувати, ми доволі добре з ними справляємося і непогано співпрацюємо зі Службою безпеки України, з військовою розвідкою, контррозвідкою. І це нормально так іде. Принаймні, негативних відгуків стосовно нашої роботи я не чув.

«Бойові товариші – це вже навіть більше, ніж родичі»

- Як спілкування з військовими? Не ревнують до знаменитого Правого сектору? Нема конкуренції?

- Боже збав. Жодної конкуренції. Навпаки, з тими військовими підрозділами, які біля нас стоять, ми здружилися. Не може бути конкуренції, якщо люди ходять у бій день при дні, і кожної ночі сидять під обстрілом в одному окопі, разом ризикують життям і здоров’ям і прикривають один одному спину. Це вже якось навіть більше, ніж родичі.

- Дмитро Ярош у своїх коментарях неодноразово казав, що держава не дає вам зброї, і що добровольців є більше, ніж залучається, зокрема й через отой брак зброї…

- Так. Дуже бракує передовсім стрілецької зброї. Про важке озброєння навіть не йдеться – все те, що є, це трофеї, які ми видираємо з рук ворога, бо іншого виходу не маємо. Навіть елементарного стрілецького озброєння бракує, дуже – боєприпасів. Катастрофічно не вистачає. Чим можуть – діляться військові, але у них теж часто є проблеми із постачанням… Було так, що ми лишалися після операції з по півріжка набоїв на людину, й усе, і не знали тоді – сміятися нам чи плакати. Сталося так, що Боженько нас врятував… Але зараз і того вже не маємо, бо, на жаль, уже є загиблі – он у Городенці побратима ховали. У закарпатців нема втрат, хлопці живі-здорові, щойно говорив – котру вже добу під вогнем, і міномети, і «Град», але тримаються… Зайшли у передмістя Донецька і помаленьку, крок за кроком йде очистка, відтісняють сепаратистів… Відтягли на себе частину сил ворога і сподіваються, що це допомога буде цінною для військових і загалом учасників операції.

- У яких саме операціях беруть участь закарпатці?

- Усе просто: закарпатці беруть участь у всіх операціях, в яких бере участь батальйон. Ми не пасемо задніх і так буде й надалі – ми кращі.

«Якщо війну не закінчити на Сході, вона прийде до нас»

- Ті рухи, які зараз є на Західній України – дивні протести, перекриття доріг… Як ставитеся?

- Моє ставлення різко негативне.

- Також є думка, що це не є емоційна реакція жінок, а сплановані провокації?

- Спільне. Частково це є істерична реакція жінок, які не хочуть відпускати чоловіків поза всяку ціну туди на війну, ну бо «можуть вбити». Так, можуть, звісно, що можуть. Але, як би це цинічно не прозвучало – краще воювати на тій землі, ніж тут. І хочу «порадувати» всіх жителів Закарпаття: якщо цю війну не закінчити там, на Сході, вона прийде сюди. Нікуди вона не подінеться. І сепаратисти не будуть сидіти і чекати, що їм віддадуть Луганськ і Донецьк і на тому все зупиниться. Абсолютно ні. Я трошки розчарую усіх: ніхто не заспокоїться. Вони підуть далі і йтимуть доти, доки їм не поставлять серйозну противагу. І треба або оборонятися і ту заразу додавлювати, або вони прийдуть сюди.

- Щодо того, що коїться тут – Правий сектор має ж певну інформацію?..

- Однозначно тут є російська агентура. Однозначно. Швидше за все, будуть знайдені і російські спонсори, і гроші із Росії або наближених до неї структур, однозначно працюють російські спецслужби, які діють спільно із тими партіями, силами, які тут є, так би мовити, «махровими сепаратистами». А тим, хто блокує дороги, я би порадив поговорити із батьками тих хлопців, які зараз на Сході. Бо там воюють не сироти й не маргінали. А люди, які мають і батьків, і дітей, які лишили вдома сім’ї. Я скільки з ними говорив – вони всі хочуть повернутися додому живими і здоровими. Але ніхто звідти не піде, доки не закінчиться війна. І всі вони чудово розуміють, що від тої війни ми нікуди не втечемо – її треба закінчувати, або вона буде розростатися надалі. І ніхто не хоче вийти там з окопів і лишити своїх товаришів. Навіть ціною свого життя.

- Усе ж таки ще про блокування – що ще відомо про «натхненників»?

- Багато чую, що люди йдуть блокувати дороги після того, як виходять із церкви. І практично на всіх таких акціях були помічені священики московського патріархату. Я не знаю, чому така тенденція, можливо, священики московського патріархату просто надзвичайно цікаві люди і мають активну громадянську позицію… Але, наскільки я знаю, священиків в армію не забирають і боятися їм нічого. Чому така тенденція – я з цим особисто буду розбиратися, наші люди будуть розбиратися, також будемо ставити це питання перед правоохоронними органами, перед спецслужбами, аби вони взяли якомога активнішу участь у розслідуванні цих справ.

- У географії протестів є закономірності?

- Це Ужгородський, Мукачівський, Хустський, Тячівський райони. За дивним збігом обставин це ті села, в яких є монастирі церкви московського патріархату. Я сподіваюся, що це співпадіння, але це наштовхує на деякі дуже негативні думки. Прикро, що церква знову лізе не в свої справи. Замість того, аби молитися, підтримувати людей – вони поширюють панічні настрої. Кому це вигідно – робіть висновки.

- Ті люди Правого сектору, які зараз у краї, якось впливатимуть на дестабілізаційні рухи?

- Повірте, ті люди, які пройшли АТО, і проходили вночі через блок-пости сепаратистів – подобалося їм це чи ні – повірте, ми пройдемо через будь-які блок-пости, які б тут не були. Як би це жорстко не звучало, але я не дозволю в себе вдома робити безладу. Ми запобігли йому в той час, коли вся Західна Україна горіла - на Закарпатті була тиша і спокій, іІ ми всіляко залучалися до того, аби зберегти правопорядок в області, і надалі так само буде. Ми не дозволимо жодних панічних настроїв, розхитування ситуації в краї. Закарпаття така само частина України, як і будь-яка інша область, і ми так само маємо воювати, коли час прийшов.

«Вояки кажуть: доки стоїть Правий сектор, будемо стояти і ми»

- У політичній площині Правий сектор, який, як відомо, утворив партію, зараз не працює?

- Ярош прямо заборонив організаціям по областях загалом займатися люстрацією, якоюсь партійною роботою, партійним будівництвом… Наразі всі сили кинуті на війну, на боротьбу із сепаратизмом, на боротьбу із окупацією України. Ну, про що говорити, коли лідер партії Дмитро Ярош живе в окопі і воює на передовій як звичайний боєць.

- Як швидко Добровольчий Український корпус має сформувати організації на місцях?

- Кістяки батальйонів мають сформуватися протягом місяця.

- Тобто, завершення війни восени ви не очікуєте?

- По-перше, не очікуємо, бо, спостерігаючи, як вона йде уже півроку, можемо спрогнозувати, що наразі кінця їй не видно. По-друге, наші державні мужі чомусь дуже не хочуть згадувати, що в нас забрали Крим. Ярош твердо сказав, що Крим є українським і його треба забирати. Крим має бути повернений Україні. Це українська територія і там проживає багато українського населення, яке або не має змоги, або не хоче виїздити звідти і ніхто їх звідти не зможе забрати. Анексія Криму була проведена всупереч усім міжнародним угодам. Вона поламала весь політичний устрій післявоєнної Європи, післявоєнного світу. Амбіції пана Путіна нікого не обходять насправді, окрім самого пана Путіна і населення Росії. Мені не цікаво, що пан Путін собі планує зі своїм «рускім міром». У нас є наказ – будемо робити. Є наказ створити Корпус - Корпус створений, і він буде активно воювати і працювати на захист нашої держави, інакше бути не може.

- Що розповідають хлопці, які зараз там?

- Важко. Треба допомогу. Треба підтримку. Потрібно – все. В першу чергу – моральна допомога. Підтримка. Принаймні, щоби люди знали – що це таке. Бо ми відсилаємо добровольців. Навіть вояки спершу, коли ми з ними стикалися, не розуміли, що ми там робимо – чому ми не їдемо додому, як це так може бути, що люди по свій волі йдуть воювати. А зараз вони говорять наступне: доки стоїть Правий сектор, будемо стояти і ми, піде ПС – підемо й ми. Вони дивляться на нас, вони бачать, і… Ну, як можуть 30-40-річні дядьки вилізти з окопів і повтікати додому, якщо хлопчаки, які їм годяться в сини, лізуть вперед і уперто воюють. Тут такий і психологічний фактор спрацьовує незле. Тим більше - ми всі завдання виконуємо, які б не ставилися і командуванням АТО і, в першу чергу, нашим командуванням. Тобто, це є і розвідка, і глибока розвідка в тилу сепаратистів, і коригування вогню, і коригування авіації, і спецоперації, і участь у загальновійськових наступах. До нас претензій нема жодних, всі задоволені тим, що ми там є.

- Добровольці мають особливий статус. Тобто, по факту не мають жодного. Ясно, що спершу цим не переймалися – не до того. Але все ж…

- Ми не вимагаємо для себе жодного статусу. Не просили його для себе, не просимо і просити не будемо. Є стаття Конституції, у якій сказано, що захист держави є прямим і безпосереднім обов’язком кожного громадянина України. Це є раз. Друге: за міжнародним законодавством ми підпадаємо під визначення «комбатант». Це доброволець, який воює пліч-о-пліч з регулярними військами. І в цьому світлі ми повністю відповідаємо міжнародним вимогам – ми маємо командування, ми підпорядковуємося дисципліні, ми маємо чітку ієрархію і структуру, ми носимо відзнаки, які видно на визначеній відстані, і в бою так само, ми не вчиняємо жодних кримінальних злочинів… Тобто, суд Гааги буде нам аплодувати – за міжнародними угодами ми повністю відповідаємо визначенню «комбатантів». Ніяких нагород, нічого ми не просимо і не вимагаємо. Єдине, чого ми просимо – це зброю. Зброю, зброю, зброю – чим більше, тим краще. Ми можемо виставити до п’яти тисяч бійців, які, влившись у цю боротьбу, можливо, здатні переломити її хід. Дайте нам 5 тисяч одиниць зброї. Дайте нам 10, 15 тисяч – і буде більше людей, які хотітимуть воювати, які не ходять, не плачуть, не відкуповуються від військкоматів і не ховаються під сукні своїх жінок.

«Українці завжди були добрими вояками»

- Зараз популярно поширювати в мережі одну з цитат із перехоплених розмов ворогів: «Украинцы научились воевать. Это армия!». Я пригадую твою давнішу смс-ку, в якій було, зокрема, словосполучення «армія безпорадна». Чи змінилася ситуація?

- Дещо змінилося. Армія вже не безпорадна. Безпорадні – штаби. Генштаб як був безпорадний, так і лишився. Більше того – у ньому дуже багато є зрадницького елементу. Надзвичайно багато зрадників. Солдати на місцях, офіцери на місцях не розуміють, що робиться в штабах. Не розуміють, коли… От це було на моїх очах, ми там були… Солдатам дається наказ захопити висоту, і не доїжджаючи двох кілометрів до висоти солдати доповіли, що висота взята, й через кілька хвилин сепаратисти влупили туди «Градами» - по тій висоті… Як солдати мали на це реагувати? Чим це пояснити? Робіть висновки… …А солдати – воюють, українці добрі вояки насправді. Українці завжди були добрими вояками. Єдине, що за своїм психотипом, я так розумію, ми не сприймаємо війну за благо. У психології, у психотипі українця визначальним є будівництво. Ми створюємо, ми будуємо, ми народжуємо, а не руйнуємо. Війну ж ми сприймаємо максимум як необхідне зло. Й усі надіються, що це все закінчиться. Але насправді українці – добрі вояки: ми дуже швидко навчаємося, ми дуже добре вміємо імпровізувати (й імпровізації вдаються такі цікаві (усміхається – авт.)). Шкода, що це не дуже добре розуміють і цінують «нагорі» - військове, державне керівництво…

- Відчуваю, йдеться про конкретні цікаві приклади…

- Наприклад, коли ми захопили мера Курахова – дуже цікавий такий дядько… Він розповів усе: хто він такий, чим займався, як проводив референдум за відділення, як допомагав сепаратистам, як годував, як переказував їм кошти, як допомагав будувати укріплення, на яких вмирають наші хлопці… Все-все-все порозповідав, засвідчив і в письмову вигляді, і на відеокамеру, але потім хтось десь почав смикати за такі ниточки, що пішли з усієї України дзвінки, з дуже високих кабінетів і з цікавих партій, які є в парламенті – з вимогами відпустити цю людину. Його відмовилися приймати у нас і міліція, і СБУ. Отака от історія… Ми навіть потім не знали, що з ним робити.

«Надіюся, що і держава відродиться, як армія відродилася»

- Як війна змінює людей? Яких змін чекати у суспільстві, коли все нарешті скінчиться і наші хлопці з перемогою повернуться додому? Як це змінить місцеві громади?

- Тут залежить від того, як налаштована громада від початку. Якщо там настрої панічні і люди проти війни, і не бачать нічого, крім своєї печі, і бажають лише в своєму закапелку відсидітися – та громада насправді і не стане громадою. Це будуть люди, які живуть кожен за своєю адресою і там ніколи не буде ані порядку, ані добробуту. А ті громади, які розуміють відповідальність, яка зараз перед державою – ті власне стануть громадами. А армія нарешті стане армією! Мужики нарешті навчилися, генетична пам'ять спрацьовує, вони повертають собі ці навички і починають по-справжньому воювати. Я думаю, що наша армія тільки народжується. Як і держава. Надіюся, що держава відродиться так, як армія відродилася зараз. Багато бачу людей, хлопців, які прихали не служити, а воювати. Вони хулігани, але вони воюють. І таких типажів багато. Отой командир мінометної батареї, який за нами приїхав, який нас витягував із Карлівки, а йому потім вліпили догану, бо він без наказу узяв броню і поїхав за нами… І командир гаубичної батареї, який нас підтримував вогнем без наказу, і, здається, що влупив у те місце, де ми були, вдвічі більше, ніж ми просили… Багато таких. Десантники – дуже класні хлопці, багато з ними працювалося, супер. Чимало приїхало туди людей, які затято воюють. І далеко не всі з них кадрові військові, армійці, чимало призвали, мобілізовані. Але прийшли туди, розуміють свій обов’язок, воюють. І добре виходить. Аби так добре виходило керувати з Києва і «воювати на карті», як хлопці там воюють…

- Міліція на місцях – певно, теж цікаві персонажі?..

- Ми бачили, як міліція «відроджувалася з попелу» у звільнених містах. Вони звідкись з’являлися в один момент, всі гарні, в кашкетиках, в одностроях, і виявлялося, що міліція там була, все класно. А питаєшся у них – хлопці, а чого ж ви не воювали, це ж бандюки, терористи... «А що ми можемо зробити, ми нічого не могли вдіяти…». Ну, якщо ви нічого не можете – навіщо вас тримати на шиї, чому держава вас має годувати? Якщо вони не можуть справлятися зі своїми функціональними обов’язками, за які їм платять зарплату – то прошу займатися бізнесом, іти в якісь інші професії. Але це не міліція, це не правоохоронці.

- Ясно, що воюють не лише ті, хто пройшов Майдан у головному сенсі, але багато ж людей звідти. І як відбувається спілкування із колишніми «беркутами»?

- Так, багато людей з Майдану… «Беркут»… Я «беркутівців» бачив на блок-посту за Дніпропетровськом, у напрямку на Донецьк. А далі, ближче до передової, я їх не бачив.

«Дайте зброю!»

- Чим можуть люди на місцях докластися для перемоги? Що вам потрібно там?

- Ми потребуємо допомоги. Потребуємо підтримки. Потребуємо добровольців. Потрібні ті самі харчі. Адже держава нам нічим не допомагає, і підтримують саме люди, фактично громада і спричинилася до формування наших першого і другого батальйонів. Зараз українське суспільство утримує Добровольчий корпус. Потрібні медикаменти, дуже потрібні. Джгути, перев’язочний матеріал. Дуже потрібні болезаспокійливі препарати. Врешті решт, цигарки і добра вода, бо там дуже велика з цим проблема. Якщо є можливість – військове спорядження, ми це все одразу ж пакуємо і відправляємо туди, де воно потрібне найбільше. Потрібна оптика, дальноміри, нічні приціли, біноклі – просто необхідне. Засоби зв’язку. Утім, у нас із цим проблема менша, бо нам підходять рації, що поширені у вжитку – без проблем, бо у нас є людина, яка їх кодує на одну систему, і ми це питання, на щастя, закрили. У нас є окрема замкнена мережа, в якій говоримо, і ті самі рації, які загальнодоступні, «Kenwood», «Midland» - вони нам годяться і зайві не будуть. Адже уявіть собі – командир бригади передає наказ командиру батальйону мобільним телефоном у мережі МТС. І це, до речі, одна із тих відмінностей, які відрізняють нашу АТО від інших воєн, які велися в останні 5-10 років (усміхається – авт.). Армію, на жаль, довели до такого стану, коли вона залишилася далеко позаду наших супротивників. Багато військових уперше бачать кевларові шоломи. Хоча от ми майже не носили бронежилетів. Зараз почали вдягати, бо дуже сильні обстріли йдуть, і осколки. А під час спецоперацій не вдягали, бо вони нам лише заважали. Так само і кевларові шоломи. Зараз уже дуже їх потрібно. Бо війна на нашому відтинку є такою більш-менш позиційною, і вже є змога їх носити. Але з військових дуже багато не бачили ані їх, ані нормальних бронежилетів. Вони дивуються навіть таким звичайним речам, як триточкові ремені – вони їх не бачили досі. А налокітники, наколінники - вони дуже потрібні, я от поплатився своєю ногою… А це ті речі, які мусять бути, про них навіть говорити не потрібно. Якщо ми цінуємо життя і здоров’я кожного бійця, кожного солдата, який там є, його потрібно обмундирувати, йому потрібно дати нормальне спорядження, дати зброю. Його треба нагодувати, врешті решт. Він мусить розуміти, що його витягнуть з поля бою, якщо він буде поранений, і нормально полікують. А ми і цього навіть не просимо. Єдине наше прохання, це вже крик – «Дайте зброю!».

«На фронті ніхто не варить каву – це жах!»

- Що дивує там – зі звичайних, людських речей?

- Мене здивували поїздки у місто (доводилося їздити у Дніпропетровськ). Це було якось важко – люди ходять, їдять морозиво, гуляють по парку, закохані цілуються, діти граються… А лише за кількадесят кілометрів… Але я радий, що у нас все спокійно, ніде нічого не гримить. Важко хлопцям зараз - після того всього пристосовуватися. Але я переконаний, що все буде гаразд: молоді організми, здорова психіка, нормальна, міцна. Думаю, все буде добре – полікуємося, відновимося, повернемося назад.

- А як побут там налагоджуєте?

- Побут як побут. Хлопцям тяжко, хто курить – з цигарками велика проблема. Нашим закарпатцям важко було призвичаїтися до купання, бо ми звикли до гірських річок, а там очерети, болота, і так воно якось не дуже приємно… А як потім вище по ріці знайшли труп… Ну, таке є, багато насправді… Побут? Дуже велика подяка тим жінкам, які у нас на базі готують їсти, дуже нормально, адекватно, але нічого не солять, нічого не перчать, дещо проблематично… Каву ніхто не варить, це жах! Просто жах! Але трошки вже перевчили їх, і львів’яни підтягнулися до кави, дещо легше стало – Західна Україна то є Західна Україна! (усміхається – авт.) Наша група верталася, то на прощання зварили бограч, шашликів насмажили… У побутовому плані… На таке немає часу насправді. Операції через день або щодня. Добре, коли людина встигає помитися і трошки перекусити – насправді їсти там не дуже хочеться, не знаю, чи це психологічно, чи чому – і головне поспати, ідключитися, аби голова відпочила. Навіть аналізувати нема часу. От уже коли повернулися, подивилися, усе побачили зі сторони, і себе побачили зі сторони. А там про те не думаєш.

- А про що думаєш уже тут?

- Багато про що. Але і про те, що у нас нема іншого виходу, окрім боротьби. Бо в України є два варіанти – або війна, або буде ганьба, а потім війна. Ні я, ні жоден з моїх хлопців не збираємося ні тікати, ні кудись виїжджати, і не збиралися ані взимку, ані навесні, ані зараз, ані в подальшому.

- А у лютому, на Майдані, коли хтось уже вимовляв слово «перемога», ви знали, що це тільки початок?

- Здогадувалися. Я не думав, що буде настільки погано, і розумію, що може бути ще гірше, що це ще не кінець далеко. Я мав велику надію, що ми це зможемо оминути. Ну, не вийшло, сталося так, значить, Господь нам дає іще випробування, щоби побачити, що ми можемо – чи ми здатні до якогось самостійного життя, чи ні.

«Я сподіваюся, що тепер держава нас почує»

- Чи реальна перспектива повномасштабного вторгнення в Україну Росії, відкритого, «офіційного»?

- Оскільки російська політика є алогічна, незрозуміла, її наразі ніхто не може прорахувати з жодних ані геополітичних, ані стратегічних позицій, ані за жодними ознаками, за якими, власне, можна розуміти дії тої чи іншої країни… До Росії ці всі штуки не підходять… Аналітика тут, на жаль, не діє…

- Тобто, все залежить від того, які дротики «закоротяться» у голові Путіна?

- Насправді всі ці дротики, на жаль, дійсно замкнені на голові Путіна, наскільки я розумію. І від його рішень залежить доля передовсім росіян. Дуже шкода, але вони всі є заручниками волі однієї людини. І вони самі це дозволили й самі з цього тішаться, при чому дуже сильно. Ну, очевидно, росіяни досягли своє мрії – у них є цар, який високо сидить, далеко бачить, все за них робить і вони згодні бути покірною масою, щоби не сказати гірше… Це їхній вибір, їхнє право, але чому вони це нав’язують всім іншим, своїм сусідам? Я з цим не згоден. Не знаю, як це вплине на навколишній світ, на їх сусідів. Але фактично в Росії не залишилося союзників. От про що ми з вами говорили, певно, ще навесні – давня розмова – що в Росії, як у державної влади, є два типи взаємин: взаємини з ворогом і взаємини з рабом. Тобто, та держава, яка хоче говорить на рівні з Кремлем, автоматично стає ворогом. Якщо не здатна це зробити і Росія її підминає, вона переходить у ранг раба. А хто ким хоче бути - нехай обирає сам: де краще - бути ворогом чи бути рабом. Я вибрав для себе бути ворогом, бо до ворога є повага. Я думаю, що коли це все завершиться, будуть зрушення у психології людей, у психології українців. У світогляді українців. Я сподіваюся, що нарешті держава перестане боятися вторгнення НАТО, як цього боялися 23 роки. Ми, виявляється, 23 роки готувалися відбивати напад НАТО! Це мені заявив шановний командир Закарпатської бригади, коли я його запитав, що вони робили 23 роки – виявляється, готувалися відбивати напад НАТО!

- …І тільки українські націоналісти, які бігали на вишколах по лісах, на яких часом дивилися як на дивнуватих, тільки ці люди…

- …із крайнеправого сектору українського політикуму, «радикали» і «екстремісти», чомусь 23 роки кричали, що люди, готуйтеся, бо Росія не спить…

- …й вам, як Касандрі, ніхто не вірив, а лише ви і виявилися праві і більш-менш готові до того, що сталося…

- …але чомусь нас це зовсім не тішить. Ніякої радості від цього ніхто не отримав, а знизування плечима і крики «А ми вам казали!» - вони нічого не варті зараз. Все одно маємо те, що маємо, і треба на це адекватно відповідати.

- …Що у міру сил і робите…

- Ну, сил у нас неміряно (усміхається – авт.). Єдине, аби держава забезпечила боєприпасами. Дайте зброю! Знову повторюється той крик, який Августин Волошин і Чехословацька Республіка чули у березні 1939 року – «Дайте зброю!». Я сподіваюся, що тепер держава нас почує. Тоді не почули, і Чехословаччина перестала існувати, і перестала існувати Карпатська Україна. Я сподіваюся, що офіційний Київ нас почує. Якщо там хтось вчив історію, є надія, що скористаються досвідом. Аби наші урядовці не закінчили так, як отець Августин Волошин. Будемо сподіватися.

P.S. Зі сказаного "поза диктофоном" - Сашко зізнався, що на передовій усі стають віруючими - навіть запеклі атеїсти...

 

12.08.14. Міліція на Львівщині обстріляла і затримала групу закарпатського Правого сектору, що поверталася з АТО
«Зник зв'язок із однією з груп Правого сектору, що поверталася із АТО. Наші хлопці поверталися із Донецька в Ужгород» - повідомив речник Правого сектору Закарпаття Володимир Гласнер.

Він каже: «За непідтвердженою інформацією десь поблизу Стрия їх чекав УБОЗ і жорстко "прийняв". Наразі зв'язку ні з ким немає. Намагаємося відшукати...».

Й ось кілька хвилин тому інформація підтвердилася. Володимир інформує: «Групу Правого сектору Закарпаття при поверненні із зони АТО жорстко "прийняв" Львівський УБОЗ. Хлопці верталися додому з війни, після багатьох бойових операцій і виконаних бойових задач. При затриманні по них був відкритий вогонь. Оце так Батьківщина зустрічає своїх героїв?!!».

Як то кажуть, коментарі тут зайві. Як відомо, окрім війни на Сході, триває неоголошена війна деяких представників влади проти патріотів, так, і закарпатська міліція часом демонструє своє вороже ставлення до Правого сектору і періодично вчиняє кроки у рамках кампанії дискредитації. Правий сектор, чиї члени зараз воюють на Сході добровольцями, проводили активні дії стосовно люстрації у тому числі міліцейських рядів, бороися зі зловживаннями людей в погонах тощо.

15.08.14. Правий сектор Закарпаття провів другу за останній тиждень зустріч із журналістами. Причиною стали інциденти із затриманням членів Правого сектору.

Нагадаємо, на об’їзній дорозі біля львівського міста Стрий затримали групу Добровольчого українського корпусу «Сонечко» Правого сектору, який саме повертався в рамках ротації зі східної України. Випадок трапився вночі 12 серпня.

Львівські правоохоронці затримали правосекторівців, коли ті поверталися додому на Закарпаття, і знайшли в них арсенал зброї.

У правосекторівців є інформація, що львівський спецпідрозділ діяв за наводкою, мовляв, на Закарпаття їдуть сепаратисти зі зброєю, які хочуть влаштувати в області «бєспрєдел». Коли міліція дізналася, що правосекторівці їдуть із АТО, стали лояльнішими, розповіли учасники стрийського конфлікту.

Керівник силового блоку Правого сектору Руслан Каганець розповідає, що конфлікт зі львівським спецпідрозділом (а саме він затримував правосекторівців біля Стрия) не дивний, бо там і далі працюють «беркутівці», забрали назву, а ті ж люди працюють надалі, стверджує чоловік: «Зараз на підході люстрація і вона чекає саме їх… Міліція боїться нашого патріотизму, нашої віри в державу, нашої сили. Для того, щоб мені як синові і батькові захищати державу, мені не потрібне право».

Руслан Каганець, який отримав прикладом у голову під час інциденту біля Стрия, каже: «Я згоден, що ми везли зброю, що це незаконно. Розбирайтеся! Єдине прохання – після того, як закінчиться війна. Зараз мені не потрібен закон, щоб захищати Батьківщину!»

«Зараз ми несемо відповідальність за свої сім’ї та свою державу, і будемо її захищати», – додав Олександр Сачко.

Правий сектор нагадує правоохоронцям, що саме через них почався Слов’янськ. Озброєні бойовики захопили міськвідділ МВС у цьому місті, правоохоронці були зі зброєю, але не протистояли бандитам, хоча це саме їх завдання – завдання вивчених правоохоронців, яких на податки українців утримує держава, дорікають правосекторівці міліції: «Зараз добровольці, яким 19-20 років, мають виконувати ту роботу, яку тоді не виконала міліція».

Зброя, яку вилучили в Правого сектору у ніч на 12 серпня, знаходиться у Львові на експертизі. Перевіряють, чи проходить ця зброя в якихось кримінальних справах і кому належить.

Правий сектор запевняє, що більшість їхньої зброї – це трофеї, які вони отримали в результаті бойових дій на східній Україні, інша частина – зареєстрована особиста зброя. Саме з цим (бо іншого нема і держава не виділяє) зараз захищають цілісність країни.

Олександр Сачко: «Я висловив пану Загарію (начальник МВС у Львівській області. – ред.) пропозицію: ми не будемо претендувати на ту зброю в тому випадку, якщо замість тих шести людей, яких позбавили зброї і можливості воювати за незалежність України, пан Загарія надасть шість людей зі складу працівників міліції, які візьмуть до рук ту зброю і поїдуть в АТО воювати. Я думаю, це буде справедливо і по-чоловічому».

У Правому секторі стверджують, що не можуть залишати зброю у зоні АТО, коли виїжджають на ротацію. Бо бази правосекторівців знаходяться безпосередньо біля рубежів проведення бойових дій і є ризики нападів на бази.

Досі Правий сектор та адвокати не бачили ні протоколу затримання, не знають і підстав затримання, додав Олександр Сачко. Хоча всі учасники інциденту проходять по кримінальній справі як свідки. Триває слідство.

28.08.14. Журналисты НВ провели три дня и три ночи в лагере ПС и на собственной шкуре почувствовали, каково это - жить на передовой

- А шо?

- АТО!

- АТО шо?

Так играют словами участвующие в Антитеррористической операции бойцы Правого сектора, уже несколько месяцев обитающие на военной базе на границе Днепропетровской и Донецкой области.

По иронии судьбы добровольческий корпус ПС расположен в помещениях бывшего детского лагеря отдыха. В корпусах, где раньше проводили лето дети, теперь спят и хранят амуницию и оружие "взрослые дяди".

Здесь, в ''лагере правосеков'', вообще много шутят. И это не нервный смех, а ирония и самоирония.

Бойцы подразделения Солнышко не сразу согласились фотографироваться - у некоторых родственники до сих пор не знают, что те воюют на Востоке. Фото: Наталья Кравчук

 

Наше подразделение называется Солнышко, - представляет мне свою команду крупный бородатый мужчина в форме и с автоматом Калашникова наперевес.

Ребята из Солнышка, приехавшие в основном с Западной Украины, находятся в лагере ПС всего 15 дней. Но говорят, не было еще и дня, чтобы они остались без задания.

"По приезду мы сразу комбату сказали: мы пришли, чтобы залезть в самую ж.пу, какая только есть. Мы готовы идти на передовую, в самое пекло, куда никто не хочет ", - рассказывает НВ один из бойцов подразделения. Позывной у него – Честный.

Мы готовы идти на передовую, в самое пекло, куда никто не хочет – боец ПС

На счету этого подразделения – успешные разведки боем в Карловке и участие в "зачистках" освобожденных населенных пунктов от спрятавшихся там сепаратистов.

"В Карловке мы были на передовой. На болоте были, - рассказывает доброволец, - В самом низу, там нас снайперы обстреляли. Потом, когда все войска отошли, нашу группу оставили закрывать блокпост. Сутки были на ногах".

Бойцы рассказывают НВ, как взяли в плен боевика. Тот пришел на украинский блокпост под видом пьяного, предлагал бутылку. Сепаратиста бойцы ПС опознали в нем по синякам от приклада. Захватили и передали украинским спецслужбам.

Несмотря на грозный вид и решительный настрой, "правосеки" очень дружелюбны. Показывают полигон. Учат стрелять по мишени. На ней нарисован сепаратист. Нам все никак не удается попасть во врага – уж больно большая отдача от выстрела. "Солнышки" посмеиваются, говорят – "сепарат затаился".

Честный из отряда Солнышко "дает пострелять" из своего оружия Фото: Наталья Кравчук

 

Правый сектор проверяет проезжающие машины на одном из блокпостов Фото: Наталья Кравчук

 

В первый день приезда НВ в лагерь ПС подразделение из Закарпатья проводит инструктаж на одном из блокпостов: "Итак, запомните три правила: дисциплина, нет слова "не" и последнее – не злите инструктора", - поясняет правила работы новичкам закарпатский доброволец.

Затем новичкам объясняют, как нужно проверять проезжающие через блокпост машины.

"По возможности – "валите" [стреляйте], но на рожон не лезьте", - напутствует инструктор. Те принимаются за работу.

Несколько человек занимают позицию, направляя оружие в сторону движения машин. Несколько – тормозят проезжающий транспорт, просят водителя и пассажиров выйти и показать багажник. Если машина не вызывает подозрений, ее пропускают.

Доброволец с позывным Большой из подразделения Барс недоволен чьим-то "слишком жестким" стилем работы.

Запомните три правила: дисциплина, нет слова "не" и последнее – не злите инструктора - инструктаж в лагере ПС

"Не надо тут по жестким правилам, - объясняет высокий седовласый мужчина, у которого под разгрузкой виднеется футболка с рисунком цветка и надписью "гуру", - Потому что местные помогают нам – за их деньги блокпост установлен. А эти без разбора проверять начинают, обижают местных".

На блокпосту совместно с добровольцами ПС работает несколько милиционеров. Особой любви между ними нет. Две бойцов ПС недовольно обсуждают, что милиционеры забрали с блокпоста журнал Playboy.

Поначалу добровольцы относятся к прессе настороженно и с недоверием – война все-таки. Впервые в откровенные разговоры пускаются в столовой за кашей с мясом – основным блюдом в меню лагеря. Едой бойцов снабжают волонтеры и местные жители. Последние также работают на базе поварами.

"Можно за ваш стол?" – подсаживаются в столовой.

За обедом спокойно рассказывают, что за их головы дают по 50 тысяч гривен, а за командирский состав – от 75-ти тысяч гривен.

- Не страшно? - спрашиваем.

- Это только в первый раз страшно, - говорят и советуют съездить на боевой блокпост, на линии фронта: там, мол, интереснее.

Обед, завтрак и ужин - по расписанию Фото: Наталья Кравчук

 

Там, где сейчас спят добровольцы, когда-то отдыхали дети Фото: Наталья Кравчук

 

Вечера на базе тихие. Мужчины собираются под корпусами, общаются, временами даже слышен гитарный перебор. Пить тут запрещено – дабы избежать несчастных случаев по глупости. Хотя втихую они все равно умудряются "расслабляться". В целях безопасности свет на территории базы вечером не включают, а отбой делают в 23:00.

В наш первый вечер в лагере мы ищем розетки для наших мобильных и ноутбуков – в комнатах розеток не предусмотрено, так как лагерь вообще-то – детский. На втором этаже нашего корпуса находим не только розетки, но и застаем бойцов, которые смотрят последние новости по телевизору.

"Ну-ну. Вот закончится АТО – поедем на Киев", - ворчат, глядя на экран.

Они недовольны тем, что до сих пор не решен вопрос перевыборов, а в новом проекте Конституции ничего не сказано о снятии неприкосновенности с депутатов. Подобные "угрозы" мы услышим еще не раз – и от добровольцев, и от мобилизованных, расположение которых – неподалеку.

Почему я здесь? Не хочу получить груз 200 вместо мужа. Однажды уже получила – из Афганистана – снайперша а лагере ПС

Знакомимся ближе. Все "телезрители" – из подразделения Барс, почти все они из Полтавы. Правда, ребятами их трудно назвать: все сидящие у телевизора – взрослые мужчины, которых военкоматы отказались мобилизовать из-за возраста. Поэтому они пошли добровольцами. В Правый сектор.

Бандера (это тоже позывной) – худощавый, стриженный почти под ноль боец Барса, без формы. На вид – совсем обычный мужик. Но на его личном счету – арест регионала Николая Левченко, задержание журналистов прокремлевского телеканала Звезда и несколько взятых в плен сепаратистов.

"Попадись мне он [Левченко] еще раз – я его не отпущу", - обещает Бандера. Сетует, что СБУ (или Служба быта, как ее тут в шутку называют) отпускает многих пленных, по мнению обитателей базы, безнаказанно.

"Не будите капитана! Мне завтра с ним в операцию идти", - прикрикивает замкомандира подразделения на шумно суетящихся ребят, которые ищут его, чтобы подписать какие-то документы.

Зам – в прошлом преподаватель в лицее. С ним на базе живет его жена – снайпер с позывным Альтаир.

"Почему я здесь? – вопросом на вопрос отвечает Альтаир. - Не хочу получить груз 200 вместо мужа. Однажды уже получила – из Афганистана".

Несмотря на свой возраст, Бандера - один из самых эффективных бойцов ПС Фото: Наталья Кравчук

 

22-летний снайпер Валькирия ежедневно тренирует свои умения на полигоне Фото: Наталья Кравчук

 

Глубокой ночью до лагеря доносятся звуки артобстрела – зона боевых действий совсем недалеко. Много бойцов уехало на операцию, а те, кто остался чувствуют напряжение – переживают за друзей, которые там, в бою.

- Это будет утро нервных смешков и ожидания, - констатирует молодой "правосек" в столовой.

Я с "сучки" в сотку попадаю. Но это же "сучка" – из диалога снайперш в лагере ПС

За то короткое время, что мы находимся в лагере, успеваем сблизиться с бойцами – и теперь тревожимся за них.

На том же втором этаже нашего корпуса сидят Альтаир и еще одна девушка, коротают ожидание за разговорами "о своем, о женском" – об оружии.

- Я с "сучки" с сотки попадаю. Но это же "сучка", - говорит с досадой 22-летняя снайперша Правого сектора с позывным Валькирия.

- Слушай, ну "сучка" – это ж вообще сказка! Не наезжай на "сучку". Хорошая девочка, - возражает ей авторитетно Альтаир, которая лет на 20 старше своей собеседницы.

- Да я не наезжаю. А вот "мосенка" – это да! – мечтательно говорит Валькирия.

Матерые снайперы поясняют "девочкам с гражданки", что "сучка" – это снайперская винтовка Драгунова, а "мосенка" – винтовка Мосина. Мы расспрашиваем их дальше – где берут бойцы оружие, и узнаем, что с этим у добровольцев туго. Государство не может обеспечивать ПС, так как они не являются официальными участниками АТО, хоть и координируют свои действия с его руководителями. Все боеприпасы тут либо закупаются самостоятельно, либо "отжимаются" в боях, а перед боем добровольцы делятся бронежилетами, касками и патронами.

Война "за свой счет" ребят не смущает – все как один говорят, что приехали защищать родину.

Амуницию доставляют в лагерь волонтеры, либо добровольцы приобретают ее за свой счет Фото: Наталья Кравчук

 

В основном, оружие и боеприпасы приходится "отжимать" в боях Фото: Наталья Кравчук

 

У Альтаир звонит мобильный – она берет трубку. Видно, что волнуется:

- Как вы? Что у вас? – спрашивает мужа.

- Нормально. Еще попьем тебе кровь, - отвечает он ей.

- Ага, конечно, - уже притворно злится женщина и выдыхает с облегчением – ее Барс возвращается домой.

Чуть позже еще одному нашему "знакомому по лагерю" поступил звонок. - командиру Солнышка, который из-за ранения не пошел со своей командой в бой, тоже поступил звонок.

Слава Богу! Возвращаются уже. Все живы – командир ПС

- Ало, да. Уже? – тихо говорит, а потом долго слушает командир Солнышка – он из-за ранения не пошел со своей командой в бой.

Потом положил трубку, перекрестился.

- Слава Богу! Возвращаются уже. Все живы, - произносит он свои мысли вслух.

Позже узнали подробности: со стороны добровольцев потерь действительно не было, а вот у мобилизованных – один 200-тый и один 300-тый, то есть один погибший и один раненый.

На боевые операции идут в первую очередь те, у кого есть оружие Фото: Наталья Кравчук

 

Между боями бойцы много тренируются и изучают оружие Фото: Наталья Кравчук

 

Вперерывах между спецоперациями бойцы много тренируются – стреляют на полигоне, упражняются на турникетах, бегают в полной экипировке по территории. Однако построения тут так себе. Комбат поясняет: здесь не тренировочный лагерь – многие приехали "тупо валить за Украину".

Контингент лагеря постоянно меняется – прибывают новые бойцы, уезжают в отпуск или перебазируются другие. Максимальное количество людей, которое мы тут видели - около сотни патриотов- добровольцев.

Люди приехали тупо "валить" за Украину – комбат ПС

Здесь же часто появляется Дмитрий Ярош, лидер Правого сектора – он не только планирует операции, но и выезжает с бойцами на задания. Однажды, проходя мимо корпуса, где расположен его штаб, мы стали свидетелями того, как кузов одного из закамуфлированных джипов трансформировали под пулемет.

В батальоне Правого сектора, к нашему удивлению, многие говорят на русском. Более того, мы познакомились с россиянами и грузинами, которые воюют в рядах "правосеков". А нам сказали, что есть еще и европейцы.

Дмитрий Ярош отправляется на блокпост в Карловке, незадолго до того как там пройдет военная операция Фото: Наталья Кравчук

 

По дороге на боевой блокпост мы видели военную технику Фото: Наталья Кравчук

 

На блокпосте, где стоят как мобилизированные, так и ребята из ПС, нам не разрешили фотографировать Фото: Наталья Кравчук

 

Единственное место, запланированное нами, но куда нас категорически не хотят пускать, – боевой блокпост под Карловкой: опасно, мол. Но в конце концов нам удается уговорить комбата – нас берут забирать добровольцев, которые остались там после ночной операции.

Добираемся до пункта назначения на джипе – личная машина одного из бойцов. По пути из-за подозрения, что на заправке стоит машина сепаратистов, разворачиваемся и едем на ближайшее КПП за подмогой. Но обошлось – заправляются мирные местные.

На блокпосте снимать особо не разрешают из соображений безопасности – чтобы не "засветить" локацию. Хотя и ходить свободно не получается – со стороны сепаратистов стреляют.

Наши отвечают, постреливая из миномета. От звуков мы инстинктивно вздрагиваем. Пока добровольцы ПС собираются, расспрашиваем армейцев, как им служится плечом к плечу с "правосеками".

- Да нормально. Мы как братья, – отвечает еще один бывший учитель физкультуры, а теперь помощник командира.

Спрашиваем, как вообще армейцам служится.

- Нормально. Полтора месяца на блокпосте – не жалуемся.

- А когда АТО закончится, вступите в ПС?

- Нет. У нас цели разные. Но тут мы вместе, - отвечает мужчина и обещает "добраться до ВР" после окончания боевых действия.

Домой возвращаемся без происшествий, обменявшись телефонами с ребятами из лагеря, получив в напутствие шутку от милого Бандеры.

- Видели закат вручную?

- Это когда крутят лебедку и солнце заходит.

Уже в нескольких километрах от зоны АТО жизнь идет своим чередом. Как будто нет никакой войны. Люди буднично ходят в магазин, на работу, ведут детей в сад.

 

 

18.09.14. Сьогодні відбулася зустріч представників Правого Сектору (1 батальйон ДУК),які приймали участь в бойових діях на Сході країни в Ужгородському вищому комерційному училищі
Київського національного торговельно-економічного університету. Бійці провели виховну годину на тему:"Я громадянин і патріот своєї держави", а також розповіли про ситуацію на Донбасі.

23.09.14.

Сьогодні відбулося зібрання у Державному вищому навчальному закладі природничо-гуманітарного коледжу від УЖНУ на прохання Монохіни Беати Володимирівни, бійці Правого Сектору Закарпаття (1 батальйон ДУК) провели виховну лекцію на тему: "Я націоналіст і захисник своєї держави" і розповіли про своє перебування в зоні АТО, а також про проведення військових операцій на Донбасі... Довели до відома загальну ситуацію на Сході.

 

 

24.09.14. Сьогодні відбулась зустріч в "Ужгородській Загальноосвітній Спеціалізованій школі-інтернат" на запрошення викладатського колектву навчального закладу. Провели виховну годину на тему "Урок мужності. Герої серед нас...", на якій бійці Добровольчого Українського Корпусу (Правий Сектор Закарпаття) розповіли про умови перебування в зоні АТО та загальну картину на Сході України, а в кінці продемонстрували обмундирування військового на передовій.

 

06.10.14.


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.057 сек.)