АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Специфіка античних ідей про мораль

Читайте также:
  1. IX. МОРАЛЬ И ПРАВО. ВЕЧНЫЕ ИСТИНЫ
  2. X. МОРАЛЬ И ПРАВО. РАВЕНСТВО
  3. Августин, Аквинский, евангельская мораль, средневековье
  4. Автономно гуманістичне обґрунтування моральності в епоху Відродження та Новий час
  5. Административные наказания: понятие, цели, система и виды. Основные и дополнительные наказания; наказания морального, имущественного характера; наказания, обращенные на личность. 1 страница
  6. Административные наказания: понятие, цели, система и виды. Основные и дополнительные наказания; наказания морального, имущественного характера; наказания, обращенные на личность. 10 страница
  7. Административные наказания: понятие, цели, система и виды. Основные и дополнительные наказания; наказания морального, имущественного характера; наказания, обращенные на личность. 2 страница
  8. Административные наказания: понятие, цели, система и виды. Основные и дополнительные наказания; наказания морального, имущественного характера; наказания, обращенные на личность. 3 страница
  9. Административные наказания: понятие, цели, система и виды. Основные и дополнительные наказания; наказания морального, имущественного характера; наказания, обращенные на личность. 4 страница
  10. Административные наказания: понятие, цели, система и виды. Основные и дополнительные наказания; наказания морального, имущественного характера; наказания, обращенные на личность. 5 страница
  11. Административные наказания: понятие, цели, система и виды. Основные и дополнительные наказания; наказания морального, имущественного характера; наказания, обращенные на личность. 6 страница
  12. Административные наказания: понятие, цели, система и виды. Основные и дополнительные наказания; наказания морального, имущественного характера; наказания, обращенные на личность. 7 страница

Різноманітність типів філософських учень Давньої Греції зробило давньогрецьку філософію школою філософського мислення для всіх наступних часів, насамперед для філософії Давнього Риму. "...У різноманітних формах грецької філософії, — вважав Ф. Енгельс, — уже мають місце в зародку, у процесі виникнення майже всі пізніші типи світоглядів".

Етичні вчення Давньої Греції

У розвитку давньогрецького суспільства виокремлюють гомерівський період (XII—VI ст. до н. е.), який характеризують патріархально-родові відносини і відповідна їм мораль і післягомерівський період (VI ст. до н. е. — V ст. н. е.), що позначився активним розвитком ремесел, товарно-грошових відносин, використанням рабської праці. Нові суспільно-економічні відносини покликали до життя адекватні їм норми моралі, витісняючи мораль, яка ґрунтувалася на патріархальних засадах. Суперечність між родовою мораллю, що відживала, і мораллю рабовласницького суспільства породила різноманітні дискусії, привернула увагу мислителів до проблем етики.

Перші античні філософи — Фалес, Анаксімандр, Анаксімен (мілетська школа), які деміфологізували картину світу, цікавилися насамперед натурфілософськими проблемами, однак деякі їх думки стосуються проблеми внутрішнього світу людини. Загалом у Давній Греції було багато етичних ідей, концепцій, учень. Найпомітнішими серед них є етика Демокріта, софістів, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура, а також етичні вчення стоїцизму та скептицизму.

Етика Демокріта

Згідно з ученням Демокріта світ утворений з атомів (найдрібніших неподільних частинок) і порожнечі. Атоми є складовою предметів об'єктивного світу, душі людини і навіть богів. Демокріт, висловлюючись сучасною філософською мовою, був прибічником абсолютного механічного детермінізму і фаталізму. Визнавши, що атоми душі (як і всі інші) піддаються жорсткій детермінації, він мав би зробити висновок про відсутність у людини свободи волі, можливості вибору, а отже, й моралі. Однак у його творах чітко простежуються принципи відносно цілісної етичної концепції, що засвідчує відхід їх автора від жорсткого детермінізму і фаталізму.

Етика софістів

Софісти першими поставили людину в центр філософського пізнання, розглядаючи її як творче начало світу. Якщо інші античні філософи розмірковували, йдучи від світу-космосу до людини, від загального до специфічного, від об'єктивного до суб'єктивного, то софісти визнавали примат (лат. — першість) людини над світом. Найвидатніший з-поміж них — Протагор, вважав її мірою всіх речей, від якої залежать закони об'єктивної дійсності (очевидно, йдеться про суспільне буття).

Етика Сократа

Щодо ролі Сократа в історії етики побутують різні думки: одні вважали його першим великим моралістом, інші (зокрема, Г.-В.-Ф. Гегель та Ф.-В. Ніцше) — руйнівником канонів етики. Етична філософія мислителя мала практичний, прикладний характер, оскільки він не бачив сенсу вивчати те, що не зумовлює корисних практичних змін. Сократ був проповідником і теоретиком моралі.

Завдяки мудрості людина пізнає загальне в найрізноманітніших предметах, явищах, вчинках людей. Справедливість цих міркувань у тому, що мислення узагальнено відображає дійсність, з огляду на це філософ передусім цікавиться загальним.

Етика Платона

Згідно з ученням Платона, існують надприродний світ ідей і світ чуттєвих речей. Первинним він вважав світ вічних, незмінних, самодостатніх (божественних, мудрих, досконалих) ідей-сутностей, а вторинним, похідним — чуттєвий світ, окремі предмети якого є блідими копіями відповідних ідей: прекрасні речі існують тому, що є ідея прекрасного; благо існує, оскільки є ідея блага і т. д. Ідеї, за Платоном, не тільки загальне (рід) начало, причина, а і образ та зразок.

Етика Арістотеля

У своїх студіях з етики Арістотель прагнув з'ясувати предмет цієї науки, природу щастя, сутність і види блага, здатність людини досягти його. Та найбільше філософ переймався сутністю доброчесності, досліджував види та можливості їх виховання, сутність і види справедливості.

Блага ("те, до чого все прагне") Арістотель поділив на три види: зовнішні; ті, що стосуються душі; ті, що стосуються тіла. Кожен із цих видів відіграє певну позитивну роль. Так, для щастя потрібні зовнішні блага, оскільки неможливо або важко здійснювати прекрасні вчинки, не маючи для цього жодних засобів.

Етика Епікура

Як і засновник атомізму (вчення, за яким світ складається з атомів) Демокріт, Епікур визнавав, що світ є матеріальним, його предмети утворені з атомів, а душа — з атомів, подібних до вогню.

Епікур поділив бажання, потреби і втіхи на такі види:

— природні і необхідні бажання, потреби і втіхи (до них належать елементарні тілесні потреби — не голодувати, не відчувати спрагу, не мерзнути, які слід задовольняти насамперед. Людина, що задовольняє тільки їх, стає незалежною від обставин, застрахованою від зіткнень з іншими людьми. Необхідні тільки ті бажання, незадоволення яких викликає страждання);

— природні, проте не необхідні бажання, потреби і втіхи (йдеться про вишукані страви, статеві потреби тощо, їх задовольняти слід помірно);

— не природні і не необхідні бажання, потреби і втіхи (вони пов'язані з потягом до нерозумних потреб, честолюбними намірами, задумами. Такі бажання слід рішуче переборювати).

Етика стоїцизму

Ця філософська школа отримала визнання спершу в Давній Греції, а потім і в Римі. її назва походить від портика Стоя в Афінах, де збиралися прихильники цього вчення. Вона заснована Зеноном із Кітіона (між 336 і 332 — між 264 і 262 до н. е.) у III ст. до н. е.

Стоїцизм — філософське вчення, згідно з яким світ-космос перебуває в нескінченній пустоті, будучи живим сферичним тілом, розумною істотою, що організовує всі свої частини в доцільно упорядковане ціле.

Етика скептицизму

Скептицизм (грец. skeptikos — недовірливий) — античне філософське вчення, яке заперечувало можливість достовірного знання і раціональне обгрунтування норм поведінки.

Скептики, як і епікурейці та стоїки, вбачали джерело моралі в самосвідомості індивіда. Та якщо епікурейці розглядали незворушність як наслідок утечі від світу, а стоїки — як результат беззаперечної покірності долі, то скептики джерелом незворушності вважали силу розуму. Однак вони пояснювали її досить специфічно, навіть парадоксально. За їх словами, тим, хто шукає якусь річ, доводиться або знайти її, або прийти до заперечення можливості її знаходження і визнання того, що вона недоступна для сприймання, або вперто продовжувати пошуки. Це стосується і речей, які шукають у філософії.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)