АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Девіантна поведінка. Соціальна природа правопорушення

Читайте также:
  1. I. Договоры о пользовании, их юридическая природа
  2. I. Договоры об услугах, их юридическая природа
  3. II. Розгляд справ про адміністративні правопорушення
  4. III. Виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення
  5. IV. Оформлення матеріалів про правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху
  6. VI. Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 124 КУпАП
  7. X. Проблеми юридичної відповідальності за правопорушення у сфері підприємницької діяльності
  8. Бідність, її причини та показники. Соціальна політика держави як політика регулювання доходів.
  9. В 1. Природа и механизм образования горячих трещин при сварке плавлением. Пути повышения сопротивляемости металла образованию горячих трещин.
  10. В 1. Природа и механизм образования холодных трещин при сварке плавлением. Пути повышения сопротивляемости металла образованию холодных трещин.
  11. Відповідальність за правопорушення у сфері
  12. Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання

Соціологія права вивчає численне коло актів поведінки. Будь - яка діяльність людей розвивається як спільні дії багатьох індивідів та передбачає передавання від людини до людини та від покоління до покоління надбаних у процесі праці навичок, засобів, способів виробництва та форм спілкування.

Способ зв'язків, які виникають між індивідами у процесі їх спільної матеріальної та духовної діяльності, та форма, в якій проходить ця діяльність (життєдіяльність), і складають сутність соціального.

Виникаючи в процесі діяльності людей, суспільні відносини складають суспільство як ціле. Суспільство уявляє собою надскладну систему. Люди та їх фактична діяльність складають її природну передумову, а зв'язки та відносини між людьми як суспільними індивідами є її елементами. Раз виникнувши, суспільство розвивається за законами цілого. Люди, будучи творцями суспільства, суб'єктами суспільних відносин, одночасно є продуктом, результатом наявних суспільних відносин, об'єктом детермінуючого впливу суспільства.

Загально відомо, що невід'ємною та надто важливою властивістю людської поведінки є виборчий характер. Точно кажучи, свідома природа будь - якого людського вчинку найбільш яскраво проявляється саме в тому, що здійснення цього вчинку уявляє собою результат вибору між численністю вчинків, які змогла б здійснити особистість в тієї ж конкретній ситуації.

У процесі вибору реалізується вся гама якостей особистості: засвоєна нею система цінностей, яка визначає даний варіант поведінки як кращий або гірший порівняльно з іншими можливими варіантами, її здібность діяти відповідно з тим, що особистість визнає правильним, тощо.

Свобода вибору варіанту поведінки, розуміється, не безмежна.

Особистість, яка робить вибір, завжди зв'язана різноманітними обмеженнями, які можна поділити на дві основні групи.

Перша з них - це варіанти поведінки, які об'єктивно недоступні особистості, або які особистість внаслідок обмеженності отриманої та засвоєної нею інформації визнаває такими та через це не бере в розрахунок при проведенні вибору.

Друга група обмеженостей охоплює варіанти поведінки, відомі особистості як доступні в принципі вибору, але заборонені для неї. Якщо обмеженості, які ми віднесли до першої групи, можуть бути як соціального, так і несоціального або змішаного походження, то природа обмеженостей другої групи завжди суть соціальна.

Заборона, яка покладається на ті або інші варіанти поведінки, витікає з негативної оцінки цих варіантів суспільною (громадською) свідомістю, тобто, інакше кажучи, уявляє собою об'єктивізоване відбиття суспільної (громадської) свідомості.

Сукупність заборон, які покладені на свободу вибору варіанту поведінки, - це система соціальних норм в самому широкому розумінні цього поняття.

Соціальна норма визначає край, міру, інтервал допустимої (дозволеної або обов'язкової) поведінки, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій, які історично склались у конкретному суспільстві.

Нормування соціальних стосунків між людьми - один їз засобів впливу соціального цілого. Суспільство створює цілу систему норм стосунків між своїми членами та оцінок їх поведінки (політичних, правових, етичних і т.п.). Ці норми й оцінки - продукт історичного розвитку соціального життя й притаманні тільки людині, суспільству. Людина співвідносить з існуючими в суспільстві нормами й оцінками кожну свою дію та намір. Навіть способи та форми задовільнення фізичних потреб мають у людини нормативний характер.

Серед соціальних норм (звичай, традиція, мораль, мода) значну регулюючу роль у суспільстві відіграють правові норми. Слід тільки пам'ятати, що, по - перше, право лише закріплює вже сталі суспільні відносини та, по - друге, правові норми відображують економічні умови суспільного життя. Однак, маючи відносну самостійність, право здібно у свою чергу впливати (зворотній зв'язок) на розвиток суспільних відносин.

Акт поведінки - вчинок - є реакція індивіда на конкретну ситуацію. Якщо обирається варіант поведінки, який порушує соціальні норми, то мова йде про соціальне відхилення. Поняття " відхилення " має значення лише у зв'язку з поняттям " норма " та вже за своїм вихідним визначенням означає щось "ненормальне" з точки зору оцінюючої норми.

Якщо є норма, то існує відхилення від неї.

Під девіантною (соціальна поведінка, що відхиляється) поведінкою розуміється:

1) вчинок, дії людини, які не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим, визнаним у даному суспільстві нормам (шаблонам, стандартам);

2) соціальне явище, яке виражає в масових формах людську діяльність, не відповідаючих офіційно встановленим або фактично сформованим, визнаним у даному суспільстві нормам (шаблонам, стандартам).

Усе життя будь - якого суспільства характеризує наявність більшої чи меншої кількості девіацій.

У всі часи суспільство намагалось придушувати, ліквідовувати небажані форми людської життєдіяльності та їх носіїв.

Методи та засоби визначались соціально - економічними відносинами, суспільною свідомістю, інтересами правлячої еліти.

Проблеми соціального " зла " завжди притягували увагу вчених. Філософи та юристи, медики та педагоги, психологи та біологи розглядали та оцінювали різні види соціальної патології: злочинність, пияцтво, алкоголізм, наркотизм, проституцію, самогубства тощо.

Соціальні відхилення є властивістю кожної соціальної системи.

Вивчення природи, видів, причин, тенденцій соціальних відхилень має як наукове, так і практичне значення. Воно повинно служити основою для удосконалення соціальних відносин та інститутів, а також юридичних норм і практики їх застосування для укріплення системи соціального контролю, послідовної реалізації заходів морального та правового виховання, соціальної профілактики та відповідальності. Всі ці заходи спрямовані на те, щоб забезпечити максимальне задовільнення інтересів суспільства та громадян.

Для розкриття природи та причин соціальних відхилень необхідно насамперед виходити з того, що вони, як і соціальні норми, є відбиттям стосунків людей, які складаються в суспільстві.

Соціальна норма та соціальні відхилення - два полюси на однієї й тієї ж осі соціально значущої поведінки індивідів, соціальних груп, класів й інших соціальних спільнот.

Соціальні відхилення так само різноманітні, як і самі соціальні норми. Більш того, різноманітність відхилень перевищує різноманітність норм, бо норма типова, а відхилення від неї можуть бути вельми індивідуалізовані.

Аморальний вчинок однієї людини може бути цілком не схожий на вчинок іншої, навіть злочини, ознаки яких чітко зафіксовані в кримінальному кодексі, також різноманітні, як і самі люди, які їх скоюють.

Недивлячись на велику різноманітність, соціальні відхилення у кожному суспільстві мають суттєві загальні риси, які й дозволяють розглядати в єдиній сукупності такі різні явища, як, скажімо, крадіжка та проїзд на червоне світло світлофора, бюрократизм та порушення законів про охорону природи, пияцтво та самогубство.

Загальні риси соціальних відхилень полягають в їх історичному походженні та причинах існування, а також у соціальних наслідках для суспільства.

Соціально детермінована поведінка, що відхиляється, взагалі (протиріччя між змістом людської діяльності та її соціальною формою), так і її спрямованість (позитивне, негативне відхилення). Історія повна прикладів взаємозв'язку та взаємопереходів різних видів девіантної поведінки, змін їх соціальної оцінки та значущості. Так, діяльність перших християнських общин, які зазнавали переслідування як злочинні організації, була об'єктивно прогресивною. Пізніше християнство, визнане - у різних формах - усіма європейськими державами, стає оплотом реакції, мракобісся, безжалісно розправляється зі своїми супротивниками, відправляє на шибениці та вогнища справжніх героїв людства.

Відхилення від соціальних норм, недивлячись на велике різноманіття, мають деякі загальні причини, які підтримують їх існування, а часом призводять до їх зростання та розповсюдження.

Хоча всі ті причини в своєму конкретному прояві можуть бути різними, а часом і протилежні в різних суспільствах, за своєю суттю вони зводяться до об'єктивних і суб'єктивних протиріччь суспільного розвитку, які порушують взаємодію особистості із соціальним середовищем і призводять до форм поведінки індивідів (або діяльності соціальних груп), які не узгоджуються з існуючою нормативною системою.

Поведінка людей, що відхиляється, по - перше, існує тому, що нова соціальна система виникає не на порожньому місці, а виростає із ряду елементів попередньої, зруйнованої системи- чи йде мова про людей або про елементи виробничих сил, духовної або матеріальної культури.

По - друге, процес розвитку самої нової соціальної системи звичайно нерівномірний, а це породжує диспропорції у співвідношенні деяких з її елементів та приводить до відставання деяких з них та до тих або інших дефектів функціонування.

По - третє, може спостерігатися неповна адаптація системи, яка розвивається, до зовнішних і внутрішніх умов її існування.

Говорячи іншими словами, соціальний, культурний, технічний розвиток може часом не поспівати за суспільними, духовними або економічними потребами, що нещодавно виникають.

Все це у сукупності й служить конкретним джерелом різних негативних явищ.

Іншими словами, основною причиною соціальних відхилень є протиріччя між вимогами нормативної системи та інтересами діючих суб'єктів. А це протиріччя у своїй основі носить соціальний характер.

При всьому різноманітті наслідків негативних соціальних відхилень їх суть одна: шкода, збиток, який спричиняється інтересам того класу, соціальної групи або суспільства, які встановили й використовують відповідну систему нормативного регулювання.

Соціально - негативна поведінка негативно впливає на розвиток особистості, перешкоджує поступальному руху суспільства.

Якщо розглядати не індивідуальний вчинок, а сукупність вчинків, що відхиляються від соціальних норм, то і тут ми знайдемо ряд характерних для усіх них особливостей, а саме: однакова спрямованість відхилень, що зустрічаються у схожих груп (верств) населення в більш або менш однакових умовах, близькість або єдність причин, в силу дії яких вони виникають і відбиваються зовнє, певна повторюваність, стійкість зазначених явищ у часовому та територіальному розрізах.

Сукупність зазначених ознак свідчить про те, що мова йде про явища, що набувають певного розповсюдження у суспільстві або мають до цього тенденцію.

Отже, соціальні відхилення можна визначити як такі порушення соціальних норм, які характеризуються певною масовістю, стійкістю та розповсюдженістю при схожих умовах.

Найбільшу увагу привертають правопорушення та їх найбільш тяжка частина - злочини. Соціологічний підхід до цих явищ передбачає з'ясування їх природи, причин і механізмів відтворення та функціонування, взаємозв’язків з історично обумовленими суспільними процесами, а також шляхів їх подолання.

Поняття злочину - ключова категорія соціології кримінального права. Вона ставить у логічний зв'язок суспільні відносини, з одного боку, та кримінально - правову норму, її ефективність і соціальний механізм дії - з другого.

Ця методологічна функція була опосередковуваною ланкою між суспільними відносинами та юридичною нормою, а отже, між соціологією та правознавством - теоретичне відбиття реального місця злочину у житті суспільства.

За об'єктивними властивостями злочин - посягання конкретної людини на сталий у суспільстві порядок між людьми, колективами, між колективом і особистістю.

Це робить злочин соціальним, суспільно значущим явищем. Навіть тоді, коли, здавалось би, шкоду зазнав тільки потерпілий, злочинець спричиняє шкоду суспільству, бо посягає на його члена, який посідає " своє " місце у системі суспільного розподілу праці, й тому функціонально пов'язаного з рештою членів.

Захисна реакція суспільства на можливу дезорганізацію індивідом нормального функціонування соціального організму приймає юридичну форму і відбивається у виді правової заборони, яка поєднана із загрозою застосування санкцій.

Таким чином, з точки зору логічної послідовності, соціологічне поняття злочину передує юридичному визначенню.

Знайомство з ранніми законодавчими системами свідчить, що також було й у дійсній історії права. В них ще не були сформульовані позитивні правила поведінки, і мова йшла прямо про покарання або відшкодування у випадку завдавання шкоди тими чи іншими конкретними діями. Із 43 статей академічного списка " Русской правды " 41 присвячена кримінальним або цивільним санкціям. Із 408 статей "Саллической правды" 343 мали каральний характер, а більшість відносились до процесу. Позитивне же правило поведінки та юридична заборона з'явились у кодексах значно пізніше.

Усі боки суспільного життя тісно пов'язані між собою і цілком підкорені в останньому рахунку відносинам виробництва. Але те, що виступає визначальним чинником, складає глибинну основу соціального явища і тому повинно бути відбито у визначенні насамперед.

Об'єкт злочину - найважливіша матеріальна ознака. Ним є суспільні відносини.

Друга соціологічна ознака злочину - специфічний спосіб посягання на сталий соціальний порядок.

Ім охоплюються тільки такі дії, що об'єктивно порушують або можуть порушити суспільні зв'язки.

Способи здійснення злочинів в остаточному підсумку обумовлені особливостями суспільних відносин, на чий порядок вони посягають.

Третя соціологічна ознака злочину розкриває особливості суб'єкту суспільно небезпечного діяння.

Ця ознака дозволяє відрізнити злочин як посягання окремої людини на суспільні відносини від форм соціально - класової боротьби, в якій беруть участь маси людей (наприклад, від революції та контрреволюції, від численних парламентських форм міжпартійної боротьби, учасники якої виступають не від свого імені, а як представники політичних організацій, що відбивають інтереси певних соціальних груп, тощо).

Разом з тим з того, що злочин здійснює ізольований індивід, аж ніяк не випливає, що він одинак типа Робінзона.

Напроти, лише той, хто реально включений у систему соціальних зв'язків, тільки й може об'єктивно порушити їх. Злочинець - сучасник своєї епохи, який, зокрема, має певне соціальне положення й обов'язки виконувати функції, пов'язані з його місцем у системі суспільного розподілу праці.

Але, як усяка людина, він повинен задовільняти свої потреби лише за допомогою засобів, які в даний момент надає суспільство. Саме воно визначає його функції, забезпечує об'єктивні можливості їх виконання і залежно від останнього установлює міру індивідуального споживання.

Як бачимо, на своєму ненаселеному острові Робінзон ні при яких обставинах не зміг би скоїти злочину. Для цього він повинен повернутися в Англію.

Злочинець - ізольований індивід, але його відокремлення відбувається у суспільстві і притому під впливом соціальних умов.

 

 

.

Запитання для самоконтролю

1. Які існують основні методологічні підходи до аналізу поняття правової культури?

2. Яка є структура правової культури?

3. В чому заключається правова культура суспільства та особи?

4. Яке місце посідає правова свідомість в структурі правової культури?

5. Які існують соціологічні методи вивчення правової свідомості?

6. Які функції здійснює суспільна свідомість?

7. В чому полягає суть девіантної поведінки?

8. Які існують соціологічні ознаки злочину?

9. Дайте характеристику загальним рисам соціальних відхилень.

10. Чим визначається соціальна норма?

Література:

1. Бебик В. Історіко-психологічні аспекти реформування політичної і правової культури українського суспільства.// Держава і право України. – 1993. - № 2.- С.24-28.

2. Двойменный И.А. Рецидивная преступность: характер, факторы, уровень// Социс. – 2000. - № 1.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)