АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Громадські організації і рухи

Читайте также:
  1. Аналіз організації виробництва і ефективної діяльності на підприємстві .
  2. Благодійні та інші неприбуткові організації (НО)
  3. Використання динамічної маршрутизації в задачах самоорганізації мобільних дослідницьких роїв
  4. Глобальні проблеми сучасності. Міжнародні організації
  5. Господарські організації
  6. Господарські організації – органи господарського керівництва
  7. Громадські слухання як форма діяльності територіальної громади
  8. Державний рівень організації господарської діяльності та керівництво нею
  9. для організації практичного навчання студентів
  10. Етапи реалізації функції організації
  11. Загальні підходи до організації обліку доходів діяльності : визнання, оцінка та класифікація доходів діяльності

Складовою частиною сучасних політичних систем є також гро­мадські організації і рухи. Громадські організації і рухи - це доброві­льні об'єднання громадян, які виникають у результаті вільного і свідомо­го волевиявлення громадян на основі їхньої самодіяльності, вираження та захисту різного роду інтересів. Завдяки своїй діяльності вони сприя­ють розвиткові активності своїх членів в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Вони виникають за волевиявленням мас і, виконавши своє призначення, можуть перерости в політичні партії або відійти в історич­не минуле.

Громадські організації можуть існувати поза політичною парті­єю. Проте, партії завжди спираються на них як на свою основу, прагнуть залучити на свій бік, очолити їх. На відміну від партій, які за своєю при­родою виникають у політичних цілях, то громадські організації створю­ються за різними інтересами. Однак, це не означає, що громадські орга­нізації стоять осторонь політики, політичної системи суспільства. Кри­терієм віднесення їх як структурного компоненту до політичної системи є участь у життєдіяльності держави, у формуванні і функціонуванні державних органів, у прагненні до участі у виявленні політичного ін­тересу і політичних потреб соціальних спільностей.

Найчастіше громадські об'єднання реалізують себе у вигляді формальних і неформальних громадських організацій і громадсь­ких рухів. Право на об'єднання в такі організації є невід'ємною части­ною прав громадянина, які проголошені Загальною декларацією прав людини і закріплені в конституціях більшості країн світу, в тому числі і в Конституції України. Статус та принципи діяльності громадських ор­ганізацій визначено Законом України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 року. Закон вирізняє серед об'єднань громадян політичні партії та громадські організації. Громадською організацією згідно ст.З закону «Про об'єднання громадян» є об'єднання громадян для задово­лення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, віко­вих, національно-культурних, спортивних та інших загальних інтересів. Станом на 1 січня 1996 року в Україні було зареєстровано більше 800 громадських організацій. При цьому, слід підкреслити, що законом не допускається створення і діяльність таких громадських організацій і ру­хів, які пропагують війну, насильство і жорстокість, розпалюють соці­альну, національну та релігійну ворожнечу, завдають шкоди здоров'ю та моральності населення.

Формальні громадські організації відзначаються своєю масовіс­тю. Вони створюються для реалізації довгострокових цілей як з ініціати­ви громадян, так і державних органів.

Їм притаманні такі риси: чітка структура, свій статут, офіційна реє­страція в органах влади. До масових громадських організацій (членських, статутних) належать: профспілкові; кооперативні; молодіж­ні; творчі, добровільні товариства; релігійні організації тощо.

Отже, громадська організація - це добровільне, самодіяльне, ор­ганізаційно оформлене на основі добровільного членства об'єднання громадян, створене за їхньою волею для виявлення й задоволення ін­тересів на засадах самоврядування відповідно до завдань і цілей, закріп­лених у їх статутах. Беручи за основу певні критерії їх класифікують так:

• соціально усвідомлені: жіночі (Союз українок, Союз жінок України та ін.), молодіжні (Спілка українських студентів. Спіл­ка незалежної української молоді. Український союз студентст­ва, Студентське братство, «Вертеп» (відродження традицій), «Сокіл» (військово-патріотична молодіжна організація), «Пласт» (патріотична молодіжна організація), Скаути та ін.;

• соціально ціннісні: Федерація профспілок України, Національна конфедерація профспілок України, Всеукраїнське об'єднання солідарності трудівників, профспілка «Єднання», Спілка офіце­рів України та ін.;

• ціннісно орієнтовані: Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка, «Просвіта», «Знання» та ін.

На базі формальних громадських організацій часто виникають неформальні. Неформальні громадські організації можуть бути як ма­совими, так і локальними. Всім їм властиве соціальне спрямування і відсутність офіційної реєстрації та чіткої програми, незалежність від офі­ційних державних органів, їх діяльність здійснюється на принципах са­моврядування.

До неформальних організацій можна віднести, напри­клад, різні аматорські об'єднання, клуби авторської та аматорської пісні, молодіжні організації, групи оздоровчо-духовних систем (подібно до послідовників системи Порфирія Іванова) та ін. В Україні зараз таких неформальних організацій та об'єднань нараховується кілька тисяч, чле­нами яких є мільйони людей. Основними причинами зростання чисель­ності цих організацій та їхньої ролі в суспільно-політичному житті є:

• диференціація суспільства і різноманітність інтересів у різних соціальних груп;

• кризові явища у суспільному житті;

• недостатня робота офіційних громадських організацій (їх мето­ди і форми роботи часто носять формальний характер і не задо­вольняють людей.

Друга половина XX ст. відзначається також значним піднесенням активізації масових рухів. Громадські рухи — це самодіяльні об'єд­нання мас, створені на основі спільності інтересів і впорядкованої діяль­ності. Від громадських організацій рухи відрізняються такими особли­востями, як:

• відсутність чіткої організаційної структури;

• спільністю інтересів громадян, що приєднуються до рухів;

• наявність у них груп і течій неоднакових політичних поглядів, світогляду, вірувань;

• відсутністю індивідуального членства.

Отже, громадсько-політичні рухи - це особлива форма діяльності суспільно-політичних сил, що представляють політичні інтереси й праг­нення різних соціальних спільностей та їх організацій, спрямована на зміну існуючих соціально-політичних та економічних умов шляхом впливу на владні структури, вдосконалення або заміну їх.

Якщо брати за основу соціально-політичні критерії, то можна виді­лити такі типи рухів:

• за соціальною базою: класові-робітничі, селянські, буржуазні, національні, народні; окремих соціальних груп — інтелігенції (наукової, творчої, технічної та ін.), студентські, молодіжні та ін.;

• відповідно до ставлення до існуючого порядку: революційні, контрреволюційні, реформаторські, консервативні;

• за терміном досягнення поставленої мети: довгострокові, коро­ткострокові, одномоментні;

• за формами організації: організовані, слабо організовані, сти­хійні;

• за характером мети: комуністичні, соціальні, ліберальні, кле­рикальні, анархістські та ін.

Розвиток та діяльність громадсько-політичних рухів дає можли­вість визначити їх основні риси і особливості:

• спрямовані на зміну або вдосконалення владних структур;

• об'єднують широкі кола населення навколо поставленої мети;

• відображають інтереси та прагнення не одного якогось класу, а широких верств населення.

Одним із різновидів масових громадсько-політичних рухів є на­родні фронти. Народний фронт - це масовий суспільно-політичний рух, що охоплює широкі кола населення, їхні масові організації і політичні партії для досягнення тих політичних цілей, навколо яких вони об'єдна­лись. Характерними особливостями народних фронтів є:

• охоплення широких мас населення, його різнорідних елементів;

• об'єднання населення навколо різних інтересів і відповідних їм політичних цілей;

• охоплення різнопланових партій та інших масових організацій; • керівна роль політичних партій та ін.

Таким чином, громадсько-політичні рухи - це важлива суспільна сила, яка має об'єктивну основу свого розвитку і е формою активізації демократичних перетворень.

Суспільно-політичні рухи виникають переважно як об'єднання груп та окремих громадян, між якими встановлюється свідомий зв'язок і співробітництво заради досягнення певної мети, на основі спільних ін­тересів. Прикладом можуть бути рухи антифашистські, народно-визвольні, на захист інститутів і цінностей демократії - свободи особи, права на незалежність та ін.

Громадські організації та рухи можна поділити на традиційні та нові. До традиційних громадських організацій і рухів відносять: проф­спілкові, жіночі, молодіжні, економічні, освіти й культури, наукові й науково-технічні; творчі, оборонні, спортивні, туристські та ін.

До нових соціальних організацій і рухів належать: екологічні, аль­тернативні, громадської ініціативи, національні та ін. Вони є своєрідною з'єднувальною ланкою між функціонуванням державних органів і відпо­відними діями населення країни.

 

 


1 | 2 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)