АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Розділ IV ПОРЯТОВАНІ З «ВАЛЬДЕКА»

Читайте также:
  1. IV Розділ. Тести на Нью-Йоркську Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень
  2. VIII. Аналіз внутрішніх функціональних підрозділів
  3. Апарати для розділення неоднорідних мас
  4. Висновки до другого розділу
  5. Висновки до розділу 1
  6. Висновки до розділу ІІІ
  7. Висновок до розділу
  8. Врятовані із «Вальдека»
  9. Глава 3.1. Конференція студентів структурного підрозділу Університету.
  10. Глава 3.2. Студентський парламент структурного підрозділу Університету.
  11. Глава 3.3. Голова Студентського парламенту структурного підрозділу Університету.
  12. Дії підрозділів з виконання завдань, які покладаються на миротворчу місію.

Торгівля рабами все ще провадиться у великому масштабі по всій Екваторіальній Африці(31). Незважаючи на англійські й французькі військові кораблі, що крейсують у прибережних водах, судна з чорним товаром рік у рік відпливають од берегів Англії й Мозамбіку, беручи курс у різні кінці світу і, слід додати, світу цивілізованого.

Капітан Халл про це знав.

Хоч у ці широти й не запливали работорговці, однак могло бути, що врятовані негри належали до партії невільників, котрих «Вальдек» віз на продаж у якусь тихоокеанську колонію. Якщо так, то ці негри стали вільні, ступивши на борт «Пілігрима». І капітанові кортіло їм про це сказати.

Тим часом потерпілих із «Вальдека» оточили якнайбільшим піклуванням. Місіс Уелдон, котрій допомагали Нен і Дік Сенд, напоїла кожного свіжою холодною водою, якої ті не пили стільки днів. Вода та легка їжа повернули їм сили.

Найстаріший із негрів - йому було років шістдесят - невдовзі заговорив. Він відповідав на запитання по-англійському.

- Ваш корабель зіткнувся з іншим? - насамперед спитав капітан Халл.

- Еге ж,- відповів негр.- Десять днів тому темної ночі на нас наскочив якийсь корабель. Ми спали...

- А що сталося з командою «Вальдека»?

Жюль Верн написав роман «П'ятнадцятирічний капітан» 1878 року. [31]- Коли ми піднялися на палубу, там уже нікого^ не було.

- А може, команда перебралася на борт корабля, який ударив вас? - спитав капітан Халл.

- Слід сподіватися, що саме так і сталося...

- А хіба корабель після зіткнення не зупинився, щоб підібрати потерпілих?

- Ш.

- А він сам не затонув?

- Ні, він не затонув,- відповів старий негр, похитавши головою.- Ми бачили, як він втікав у темряві.

Його слова підтвердили всі потерпілі з «Вальдека». Хоч це і може здатися неймовірним, але трапляється, що деякі капітани, з вини котрих сталася катастрофа, втікають, не подавши допомоги своїм жертвам.

Коли візник зіб'є когось на. вулиці й утече, кинувши нещасного напризволяще, це заслуговує якнайсуворішого осуду. Однак потерпілому на вулиці неодмінно нададуть допомогу. А що сказати про тих, хто кидав потопаючих у відкритому морі? Вони ганьблять рід людський!

капітан Халл знав чимало випадків такого нелюдського поводження. Він повторив місіс Уелдон, що такі факти, хоч би якими страхітливими вони здавалися, на жаль, трапляються нерідко.

Потім капітан знову заходився розпитувати потерпілого.

- Звідки йшов «Вальдек»?

- Із Мельбурна.

- То ви не раби?

- Ні! - відповів старий негр, випростуючись на весь зріст.- Ми зі штату Пенсільванія, громадяни вільної Америки.

- Друзі мої,- мовив капітан Халл,- знайте: на борту американського брига «Пілігрим» вашій свободі ніщо не загрожує.

І справді - ці п'ять негрів були зі штату Пенсільванія. Найстарішого з них продали в рабство й вивезла з Африки до Сполучених Штатів, коли йому минуло всього шість років. Він став вільним після скасування рабства в Америці. Що ж до його товаришів, багате молодших за нього, то вони були дітьми вже звільнених батьків, народилися вільними, і жоден білий ш міг би заявити на них права власності. Вони навіть н«знали того жаргону, яким говорили негри перед війною [32]

- Дo речі, війною проти рабства(32),- що в ньому дієслова не відмінювались і вживалися тільки в неозначеній формі. Отже, ці негри виїхали зі Сполучених Штатів вільними громадянами і поверталися вільними громадянами на батьківщину.

Вони розповіли капітанові Халлу, що найнялись на плантацію до одного англійця під Мельбурном у Південній Австралії. Там вони працювали три роки за контрактом і, заробивши грошей, вирішили повернутися додому.

Вони сіли на «Вальдек», оплативши проїзд як звичайні пасажири. Відпливли з Мельбурна б грудня, а через сімнадцять днів, темної ночі, з «Вальдеком» зіткнувся якийсь великий пароплав.

Негри спали. Від страшного удару вони прокинулися і за кілька секунд вибігли на палубу.

Щогли вже попадали в море, і «Вальдек» лежав на боці.

Що ж до капітана та команди «Вальдека», то всі вони зникли: декого, певно, викинуло в море, а інші встигли перебратись на корабель, що зіткнувся з «Вальдеком», а потім утік.

П'ятеро негрів залишилися самі на борту напівза-топленого корабля за тисячу двісті миль од найближчої землі.

Найстарішого негра звали Том. Завдяки своєму вікові, енергійній вдачі та здобутому за довге трудове життя досвідові, він був товаришам за старшого.

Решта негрів були молоді люди від двадцяти п'яти до тридцяти років; звали їх Бет, Остін, Актеон і Геркулес. Бет доводився сином старому Томові. Всі четверо - гарно збудовані, дужі хлопці; на невільничих ринках Центральної Африки за них заплатили б чимало. Хоч вони були вимучені, в них легко впізнавалися всі чудові риси цієї сильної раси, на яку встигло на класти свій відбиток ліберальне виховання, що його дістали негри в одній із численних шкіл Північної Америки.

Отож після зіткнення Том і його товариші залиша лись на «Вальдеку» самі Вони не мали змоги ні полагодити корабель, ані навіть його покинути,-бо обидві

(32) Йдеться про громадянську війну в Північній Америці між північними та південними штатами (1861-1865). Закінчилася ця війна визволенням негрів.[ 33]шлюпка розбите при зіткненні. Їм нічого не залишилось, як чекати - може, поблизу проходитиме якийсь корабель і їх помітять. А бриг тим часом зносила вітри й течії. Цим і пояснювалось те, що «Вальдека» зустріли так далеке від калюжного курсу» бо, вийшовши з Мельбурна він мав жеребу ваш на багато нижчій широті.

Протягом десяти днів, які минули від зіткнення до появи «Пілігрима», п'ятеро негрів харчувалися продуктами, що їх познаходили в буфеті. Але всі дуже страждали від спраги: бочки а прісною водою» прив'язані на палубі, розбились від удару, а камбуз, де можна було чогось випити, геть затопило. Вчора Том і його товариші, яких мучила страшна спрага, знепритомнілії. Отож «Пілігрим» вчасно прийшов на допомогу.

Ось що розповів Том капітанок! Халлу. Він казав правду - не було жодних підстав сумніватися в цьому. Товариші підтвердила його слова, та й, зрештою, факти словам не суперечили.

Іще одна жива істота, врятована а потерпілого корабля, мабуть, сказала б те саме, якби вміла говорити людською мовою.

Йдеться про собаку, що так розлютився, побачивши Негору. В цій антипатії тварини до корабельного кока було щось незбагненне.

Дінго - так звали собаку - був із породи сторожових псів, що водяться в Новій Голландії. Проте капітан «Вальдека» роздобув його не там. Два роки тому його, геть охлялого з голоду, знайшла на західному узбережжі Африки, неподалік од гирла Конго. Капітан узяв собі цю прекрасну тварину. Та собака не пішов на зближення з ним і, здавалося, повсякчас тужив за своїм колишнім господарем, з яким його, мабуть, розлучили силою і якого він розшукати серед цих безкраїх просторів. Літери «С В.», щира візова ні на інші у.- оце і все, що в'язало Дінго з минулим, як досі так і залишалося загадкою.

Дінго, чудовий та дужий звір, набагато більшай за піренейських собак, був гідним представником австралійської породи сторожових псів. Коли він спинався на задні лана і скидав голову, то ягаї зросту людини. Спритні й мускулисті, ні собаки, не вагаючись, жад^дд-ють на ягуарів та пантер і не бояться вийти на двобій

" Нова Голл ажжіа -даажя мн Авци" 34

із ведмедем. Дінго мав густу шерсть і довгий хвіст, цупкий та пружний, як у лева. Він був темно-рудої масті з кількома білуватими плямами на писку. Якщо такого собаку розлютити, він може стати страшним ворогом, тож зрозуміло, чому Негору не був радий із того, як його зустрів цей сильний представник собачого племені.

Та хоч Дінго й не йшов на зближення, не був він і злий. Він скоріше здавався сумним. Ще на «Вальдеку» старий Том помітив, що собака нібито не вельми прихильний до негрів. Він не намагався заподіяти їм зло, однак уникав їх. Можливо, блукаючи по африканському узбережжю, Дінго зазнав недоброго ставлення з боку тубільців. Отож він завжди обминав Тома і його товаришів, хоч то були славні люди. Протягом десяти днів, що їх потерпілі перебули на «Вальдеку», собака тримався осторонь, їв хтозна-що і теж мучився від спраги.

Оце і всі, хто вцілів на «Вальдеку», що його перша велика хвиля пустила б на дно. І це таки сталося б, якби не наспів «Пілігрим». Шхуну-бриг повсякчас затримували штилі та супротивні вітри, однак саме це і дозволило капітанові Халлу зробити добру людяну справу.

Тепер слід було тільки завершити цю справу - довезти до батьківщини врятованих із «Вальдека», які втратили в катастрофі всі гроші, зароблені за три роки важкої праці. Розвантажившись у Вальпараїсо, «Пілігрим» мав іти вздовж американського берега аж до Каліфорнії. Там Тома і його товаришів - як обіцяла великодушна місіс Уелдон,- гостинно прийме П чоловік, Джеймс Уелдон, І вони будуть забезпечені всім необхідним для повернення до Пенсільванії.

Після такої обіцянки цим славним людям залишалося тільки дякувати місіс Уелдон та капітанові Халлу. Звичайно, бідні негри були багато чим їм зобов'язані, але вони сподівалися, що колись віддячать своїм рятівникам.

Розділ V «С. В.»

«Пілігрим» зову рушив у путь, намагаючись, наскільки можливо, тримати курс на схід. Уперті штилі дуже непокоїли капітана Халла. Тим, що подорож від Нової Зеландії до Вальпараїсо затягнеться на один-два тижні, він не турбувався. Але затримка могла стомите його пасажирку.

Проте місіс Уелдон не нарікала й по-філософському терпляче переживала невигоди плавання.

Того ж таки дня, 2 лютого, «Вальдек» зник за обрієм.

Насамперед капітан Халл поклопотався, як би зручніше влаштувати Тома і його товаришів. У кубрику місця не було, і він вирішив поселити їх на бакові(34) Зрештою, ці люди, призвичаєні працювати у важких умовах, були невибагливі, а за такої гарної - жаркої та сухої - погоди можна й до самої Каліфорнії їхати на палубі.

Одноманітне життя на «Пілігримі», порушене несподіваною подією, знов пішло своїм плином.

Том, Остін, Бет, Актеон і Геркулес не хотіли сидіти без діла. Та коли вітер повсякчас дме в один бік і не треба переставляти вітрила, роботи майже немає. Проте, коли часом доводилось лягати на інший галс, старий негр із товаришами квапились допомогти команді., І слід сказати: коли велет Геркулес брався за якийсь фал, то іншим не було там чого робити. Цей дужий негр, шість футів на зріст, тяг мов та лебідка!

Малий Джек із захватом дивився на велета. Він зовсім не боявся Геркулеса, і, коли той підкидав його на руках, ніби коркову ляльку, хлопчина тільки радісно верещав.

- Підніми мене високо-високо! - просив він.

- Будь ласка, містере Джек,- відповідав Герку лес.

- А я дуже важкий?

- Ви наче пір'їнка.

- То підніми мене ще вище! Ще вище, ще!

** Б а к - носова частина верхньої палуби або надбудова в носовій частині палуби.

І Геркулес, поставивши обидві дитячі ніжки на свою широку долоню й випроставши руку, ходив із Джеком но палубі, як цирковий артист. А Джекові здавалося, що він високий-високий, і це йому дуже подобалось. Він намагався «зробитися важчим», та ве-лет-негр навіть не помічав цього.

Тепер у малого Джека стало двоє друзів: Дік Сенд і Геркулес. А невдовзі з'явився й третій. Це був Дінго.

Як ми вже казали, Дінго не дуже зближався з людьми. Це, безперечно, пов'язане з тим, що товариство на «Вальдеку» чимось йому не подобалося. А на «Пілігримі» він зовсім змінився. Видно, Джек зумів здобути прихильність цієї чудової тварини. Незабаром Дінго залюбки грався з хлопчиком. Дінго був із тих собак, які особливо люблять дітей. Та й Джек ніколи не мучив його. Найбільшою втіхою-.для нього було сісти на Дінго верхи, перетворивши його в прудкого скакуна; хіба такий кінь не кращий за коня з пап'є-маше, хай навіть той і на коліщатках? Отож Джек частенько скакав верхи на собаці, і той охоче дозволяв це. Джек, легкий, мов пір'їнка, був для Дінго не важчий, ніж маленький жокей для іподромного скакуна.

Зате як меншав щодня- запас цукру в камбузі!

Дінго став улюбленцем всієї команди. І тільки Не-гору й далі уникав зустрічі з собакою, який невідь за що ненавидів його.

Однак любов до Дінго не заважала малому Джекові дружити з Діком Сендом - своїм давнім приятелем. Весь вільний від служби час молодий матрос проводив із хлопчиком.

Місіс Уелдон була дуже задоволена цією дружбою.

Якось - а саме 6 лютого - вона завела з капітаном Халлом мову про Діка Сенда, і капітан похвалив молодого матроса.

- З цього хлопчини,- сказав він,- вийде колись чудовий моряк, запевняю вас! У нього вроджений хист мореплавця, і цим хистом він надолужує брак необхідних знань. Але й те, що він знає, гідне подиву. І він засвоїв це за напрочуд короткий час.

- Слід ще й додати,- мовила місіс Уелдон,- що він чесний, добрий та слухняний юнак, упевнений в собі, рішучий і надто серйозний, як на свій вік. Відколи ми його знаємо, не було жодного приводу бодай щось закинути йому. [37]- Таж, це чудовий юнак,- підхопив капітан Хала.- Недаремно його всі так хвалять і люблять!

- Коли ми повернемося а цього плавання,- провадила місіс Уелдон,- то мій чоловік оддасть Діка до морського училища, щоб він дістав диплом капітана.

- І дуже добре зробить містер Уелдон,- відповів капітан Халя.- Дік Сенд стане колись гордістю американського флоту.

- У бідолашного сироти було важке дитинство! - зауважила місіс Уелдон.- Він пройшов нелегку школу.

- Еге ж, місіс Уелдон, і наука не пропала даремно. Хлопець зрозумів: треба працювати, щоб вибитись у люди. Він на правильному шляху.

- Так, він буде людиною обов'язку.

- Погляньте лишень на нього, місіс Уелдон! Відстоїть за стерном, не відводячи очей від бушприта. Вія надзвичайно уважний, тож судно аніскілечки не відхиляється від курсу. В Діка Сенда уже зараз хватка досвідченого стерничого. Непоганий початок для моряка! Навчатися нашого ремесла, місіс Уелдон, треба змалечку. Хто не починав служби юнгою, з того нікодя не вийде добрий капітан, принаймні в торговому флоті. Хто присвятив себе морю, той повинен учитися на всьому, згодом дії моряка стають розумними й водночас підсвідомими; рішення він приймає так само швидко, як маневрує вітрилами.

- Однак, капітане Халл, гарних моряків не бракув й у військовому флоті.

- Звичайно, проте, скільки я знаю, майже всі найкращі коряки починали службу з дитинства, не кажучи вже про Нельсона та багатьох інших. Той не моряк, хто не був юнгою.

В цю мить із каюти вийшов кузен Венедікт, як завжди, заглиблений у свої думки. Він став блукати туди й сюди палубою, зазираючи в усі шпарини, нашпорячи під клітками з курми, проводячи рукою по швах у бортовій обшивці, де пооблущувалася смола.

- Сподіваюсь, ви себе добре почуваєте, кузене Бенедікт? - спитала місіс Уелдон.

- Так, кузино Уелдон,.. Почуваю я себе непогано... Однак мені кортить чияскоріше висісти на землю.

- Що це ви там шукавте під лавою, нане Бенедікт? - спитав капітан Халл. [38]- Комах, пане капітан! - сердито відказав кузен Бенедікт.- Що мені тут шукати, як не комах?

- Комах? На жаль, доведеться трохи потерпіти: деде, а на морі вам навряд чи пощастить збагатити колекцію.

- А чому б і ні, пане капітан? Цілком можливо, що на борту знайдеться якийнебудь представник...

- Ее, кузене Бенедікт! - мовила місіс Уелдон,- Лайте чи не лайте капітана Халла, але на його кораблі така бездоганна чистота, що вам доведеться вертати з ловів із порожніми руками!

Капітан Халл засміявся.

- Місіс Уелдон перебільшує,- відповів він.- Однак, пане Бенедікт, гадаю, ви все ж марно згаєте час, шукаючи комах по каютах.

- Та знаю! - вигукнув Бенедікт, розчаровано знизуючи плечима.- Я вже все там обнишпорив.

- Хіба що в трюмі «Пілігрима»,- вів далі капітан Халл,- ви знайдете тарганів, та вони вас, мабуть, не цікавлять.

- Не цікавлять, кажете! Ці нічні прямокрилі, аких прокляли в свій час Вергілій і Горацій! - відказав кузен Бенедікт, випростуючись на весь свій зріст.- Як можуть не цікавити мене ці близькі родичі Periplaneta orientalis, які живуть...

- Забруднюють...- докинув капітан Халл.

- Які царюють на борту,- гордо поправив кузен Бенедікт.

- Вельми приємне царювання!

- Що з вами говорити, адже ви не ентомолог!

- Аніскільки.

- Послухайте, кузене Бенедікт,- мовила усміхаючись місіс Уелдон,- сподіваюсь, ви не хочете, щоб ми задля любові до науки віддали себе на з'їжу тарганам?

- Я нічого не хочу, кузино Уелдон,- запально відповів ентомолог.- Хіба що додати до своєї колекції якийсь рідкісний екземпляр, що прикрасив би її!

- То ви незадоволені своїми знахідками в Новій Зеландії?

- Навпаки, дуже задоволений, кузино! Адже мені пощастило знайти там жукастафіліна, якого досі знаходили тільки в Новій Каледонії, за кілька сотень кілометрів звідти.

У цю мить Дінго, що грався з Джеком, підбіг до кузена Бенедікта. [39]- Геть! Геть! - закричав той, відштовхуючи собаку,

- Любити тарганів і ненавидіти собак!;-вигукнув капітан Халл.- Як ви можете, містере Бенедікт?

- Та ще такого чудового песика! - докинув малий Джек, обіймаючи велику голову Дінго.

- Нічого поганого я про нього не кажу,- відповів кузен Бенедікт.- Тільки ж уявіть собі! Цей гемонський пес не виправдав моїх сподівань. Коли його знайшли, я думав...

- О боже! - вигукнула місіс Уелдон.- Невже ви сподівались зарахувати і його в ряд двокрилих або перетинчастокрилих?

- Та ні,- серйозно відповів кузен Бенедікт.- Адже цього Дінго, хоч він і належить до австралійської породи собак, підібрано на західному березі Африки?

- Так,- відповіла місіс Уелдон.- Принаймні Том не раз чув це від капітана «Вальдека».

- То я думав... Я сподівався... знайти на цьому собаці якихось представників напівтвердокрилих, властивих тільки африканській фауні...

- О боже милосердний! - вигукнула місіс Уелдон.

- Або, може, якусь блоху невідомого виду,- додав кузен Бенедікт.

- Чуєш, Дінго? - спитав капітан Халл.- Чуєш, мій песику? Ти не виконав свого обов'язку!

- Однак хоч скільки я його чесав,- мовив ентомолог з неприхованим жалем,- не знайшов на ньому жодної блохи... Жодної!

- Яку б ви відразу задушили, чи не так? - спитав капітан Халл.

- До вашого відома, містере,- сухо відповів кузен Бенедікт,- сер Джон Франклін(35) не дозволяв собі вбивати найдрібшших комах, ба навіть американських комарів, чиї укуси куди болючіші, ніж блошині. Гадаю, ви не заперечуватимете, що сер Джон Франклін був неабиякий моряк?

- Безперечно! - відповів капітан Халл, уклоня ючись.

(88) Франклін Джон (1786-1847) - англійський мореплавець, дослідник полярних країн. [40]

- Якось, коли його добряче вкусив москіт, він тільки здув його, чемно мовивши: «Прошу, йдіть сові! Світ досить великий для вас і для мене!»

- Ти ба!

- Еге ж!

- Щоб ви знали, містере Бенедікт,- відказав капітан Халл,- інший чоловік сказав це багато раніше за сера Джона Франкліна.

- Інший?

- Так, і цей інший був дядечко Тобі.

- А хто він - ентомолог? - зацікавлено спитав кузен Бенедікт.

- Та ні. Стернівський дядечко Тобі(36) не був ентомологом. Але цей достойний чоловік мовив, вважайте, ті самі слова, відмахуючись від набридливої мухи - щоправда, звертаючись до неї на ти: «Геть жалюгідна істото! Світ досить великий, і ми можемо жити, не заважаючи одне одному!»

- Славний чоловік оцей дядечко Тобі! - зауважив кузен Бенедікт.- Він уже помер?

- Гадаю, що так,- поважно відповів капітан Халл.- Адже він ніколи не існував.

І всі розсміялися, дивлячись на кузена Бенедікта.

В отаких розмовах, які неодмінно зачіпали ентомологію, якщо в них брав участь кузен Бенедікт, минали довгі години плавання. Море було спокійне, слабкі вітри ледве надимали вітрила, і «Пілігрим» повільно посувався на схід. Всі нетерпляче чекали того часу, коли вони врешті запливуть у широти, де повіють більш сприятливі вітри.

Слід сказати, що кузен Бенедікт не раз робив спроби посвятити Діка Сенда в таємниці ентомології. Але той ухилявся від цього. Не знайшовши кращих слухачів, учений став читати лекції неграм, які нічогісінько з них не розуміли. Том, Актеон, Бет і Остін врещті почали тікати від кузена Бенедікта, і йому довелося вдовольнитися самим тільки Геркулесом, у якого він з радістю виявив уроджену здатність відрізняти паразитів од нижчих комах.

Відтоді велет-негр зажив у світі жуків-шкіроїдів, Жужелиць, бомбардирів, могильників, златок, скарабеїв, сильфів, кравчиків, хрущів, оленів, коваликів довгоносиків, сонечок, листоїдів. Він старанно вивчав усю колекцію кузена Бенедікта, і той з острахом дивився, як Геркулес бере своїми дебелими й дужими, мов лещата, пальцями його крихкі екземпляри. Але цей велетучень так уважно слухав лекції ентомолога, що задля цього варто було дечим ризикнути.

(94) Дядечко Тобі - один із персонажів роману англійського письменника Лоренса Стерна (1718-1768) «Життя й думки Тріст-Рама Шенді». [41]Поки кузен Венедікт просвіщав Геркулеса, місіс Уелдон навчала малого Джека читати й писати. А Дік Сенд навчав його арифметики.

П'ять років - ще зовсім дитячий вік, тож наука йде куди краще, коли уроки схожі на веселу гру.

Джек учився читати не за абеткою, а з допомогою дерев'яних кубиків, на яких були написані червоною фарбою великі літери. Місіс Уелдон складала якесь слово, а потім змішувала літери, і Джек мав скласти його знову.

Малому дуже подобалось отак, граючись, учитися. Щодня він грався по кілька годин то в каюті, то на палубі, складаючи слова й знову змішуючи кубики.

Якогось дня ця гра призвела до події, та ще й такої незвичайної, що про неї варто розповісти докладніше.

Це сталося вранці 9 лютого. Джек лежав на палубі, спершись на лікті, і складав слово, що його старий Том мав скласти знову після того, як змішають літери. Том стояв, за правилами гри, затуливши очі долонею, щоб не бачити слова, яке складав малий Джек.

Серед літер,- їх налічувалось до п'ятдесяти,- були великі й маленькі, а на деяких кубиках стояли ще й цифри, щоб можна було вчитися не тільки читати, а й рахувати.

З викладених у ряд кубиків малий Джек брав то один, то другий, складаючи слово. То була справді нелегка робота.

Раптом Дінго, що вертівся біля хлопчика, завмер. Піднявши нраву лапу, він утупився в кубики і закрутив хвостом. Потім кинувся вперед, схопив один кубик і, відбігши, поклав його на палубу.

На кубику стояла велика літера «С».

- Дінго! Навіщо ти взяв кубик, Дінго? - закричав малий Джек: він злякався, щоб собака, бува, не проковтнув його «С».

Але Дінго повернувся і, повторивши ту саму стійку, схопив другий кубик і поклав поряд з першим.

На другому кубику стояло велике «В».[42]

Цього разу Джек скрикнув із подиву.

На його крик підбігли місіс Уелдон, калітан Халл і Дік Сенд, які гуляли на палубі. Малий Джек розповів їм про чудну поведінку Дінго.

Дінго розрізняв літери! Дінго вмів читати! У цьому немає сумніву! Джек це сам бачив!

Дік Сенд хотів забрати обидва кубики й віддати їх своєму другові Джеку, але Дінго загрозливо вискалив зуби.

Однак Джек усе ж якось забрав кубики й поклав їх у ряд.

Дінго знов - раз і вдруге - кинувся туди, ще раз схопив ті самі кубики й повідносив їх убік. Потім ліг, поклавши на кубики обидві лапи й усім своїм виглядом показуючи, що нікому їх не віддасть.

На кубики з іншими літерами собака не звертав уваги, неначе вони не існували.

- Дивна річ! - зауважила місіс Уелдон.

- Справді, дуже дивна,- відповів капітан Халл, пильно дивлячись на літери.

- «С. В.»,- сказала місіс Уелдон.

- «С. В.»,- повторив капітан Халл.- Саме ці літери вигравіювано на нашийнику Дінго!

Повернувшись до старого негра, він спитав:

- Томе, ви, здається, говорили, що цей пес належав капітанові «Вальдека» від недавнього часу?

- Еге ж, містере капітан,- відповів Том.- Дінго пробув на кораблі років два.

- І ви також казали, що капітан «Вальдека» підібрав його на західному березі Африки?

- Так, неподалік од гирла Конго. Я не раз чув, як капітан казав це.

- І ніхто не дізнався,- вів далі капітан Халл,- чий це пес і звідки він там узявся?

- Ніхто, містере капітан. Із знайденими собаками гірше, ніж з дітьми. У них немає ніяких документів; до того, вони не можуть нічого розповісти.

Капітан Халл мовчав, замислившись.

- Невже ці дві літери щось вам нагадують? - епжтала місіс Уелдон через якийсь час

- Так, місіс Уелдон, вони навіюють мені один спогад. А втім, можливо, що це дивний вбіг.

- Який?[43]- Ці літери можуть мати певне значення й указа-1 ти нам шлях до з'ясування долі одного безстрашного мандрівника.

- Що ви маєте на увазі?

- Зараз я все поясню, місіс Уелдон. 1871 року, тобто два роки тому, за дорученням паризького географічного товариства один французький мандрівник вирушив до Африки з метою перетнути її з заходу не, схід. Відправною точкою було саме гирло Конго, а| кінцевою - мис Дельгадо в гирлі Ровуми, що за П| течією він мав спуститися. Ім'я цього мандрівника - Самюель Вернон.

- Самюель Вернон? - повторила місіс Уелдон.

- Так, місіс Уелдон. Так-от - його ім'я й прізвищ ще починаються якраз з отих літер, що їх вибрав Дінго| з-поміж інших і які вигравіювані на його нашийнику.

- Справді! А що було далі з цим мандрівником?

- Він вирушив у експедицію, й відтоді від нього - ні чутки, ні вістки.

- Жодної? - спитав Дік Сенд.

- Жодної.

- То що, на вашу думку, з ним сталося? - спитала місіс Уелдон.

- Гадаю, Самюелю Вернену не пощастило дістатися до східного берега Африки: або ж його взяли в полон тубільці, або він загинув у дорозі.

- Виходить, Дінго...

- Дінго міг належати йому, і - якщо мов припущення слушне - собаці поталанило більше, ніж його хазяїнові: він вернувся до гирла Конго, де його і підібрав капітан «Вальдека».

- Стривайте,- зауважила місіс Уелдон,- а вам відомо, що цей французький мандрівник узяв із собою собаку, чи це тільки ваш здогад?

- Це тільки мій здогад, місіс Уелдон,- відповів капітан Халл.- Але єдине певне: Дінго знає саме оці дві літери «С», «В», які є ініціалами французького мандрівника. Проте як він навчився їх пізнавати - цього я пояснити не можу. Але ще раз повторюю: Дінго добре знає ці літери. Дивіться - він їх підштовхує лапою, ніби просить і нас прочитати.

- А хіба Самюель Вернон сам вирушив у мандрівку від гирла Конго? - спитав Дік Сенд. [44]- Цього я не знаю,- відповів капітан Халл.- Але цілком імовірно, що він узяв з собою загін тубільців.

Аж тут з камбуза на палубу вийшов Негору. Спершу ніхто його не помітив і не міг бачити того дивного погляду, яким утупився він у Дінго, коли помітив дві літери, що їх той і далі охороняв. Але Дінго, вгледівши кока, люто загарчав, вискаливши ікла.

Негору загрозливо махнув рукою на собаку і відразу повернувся до камбуза.

- Тут криється якась таємниця! - прошепотів капітан Халл, котрий не пропустив жодної подробиці з цієї короткої сцени.

- Чи ж не дивно,- мовив Дік Сенд,- що собака навчився розрізняти літери абетки?

- О, ні! - вигукнув малий Джек.- Мама мені часто розповідала про собаку, що вмів читати, писати й навіть грати в доміно, як справжній шкільний учитель.

- Мій любий хлопчику,- відказала, усміхаючись, місіс Уелдон.- Той пес - звали його Муніто - не був таким ученим, як тобі здається. Коли вірити тому, що мені розповідали, він не міг розрізняти літери, з яких мав складати слова. Річ тут була в іншому. Його хазяїн, хитрий американець, помітивши, що в Муніто надзвичайно тонкий слух, вирішив обернути це собі на користь. Він став розвивати це чуття й досяг урешті неабияких успіхів.

- Чого ж він досяг, місіс Уелдон? - спитав Дік Сенд, якого ця розповідь зацікавила не менше, ніж малого Джека.

- А ось чого, друже мій. Коли Муніто мав «працювати» перед глядачами, на столі розкладали кубики з літерами. Собака ходив по столу, чекаючи, поки хтось назве слово, щоб потім його скласти. Але неодмінною умовою було те, щоб це слово почув його хазяїн.

- Отже, коли б хазяїна не було...- почав був юнак.

-...то пес нічого не зміг би скласти,- доказала місіс Уелдон.- І ось чому. Кубики з літерами лежали на столі. Муніто ходив туди й сюди вздовж цієї абетки. Коли він підходив до літери, яку мав узяти для названого слова, то зупинявся. Але зупинявся тому, що чув те» чого ніхто з публіки не міг почути - клацання [46] зубочистки в кишені американця Оце кянцатпі й було ая Муйя сигналом. Вія брав кубик, далі другий, третя так урешті й виходило слово.

- Оце й во«ь секрет? - нишкнув Дік Свяд.

- Оце й весь секрет. Дуже просто, як і все в циркових фокусах. Без американця Муніто не був би Мушто. Тим-то мене й дивув, що Самюеля Вернена - якщо не він був хазяїном Дінго,- немав поблизу, а пес однако во впізнав літери.

- Це й «правді дуже дивно,- погодився капітан Халл.- Одмпс бачите - пес бере тільки дві літери, завжди ті самі, а ие складав будь-яке назване слово. Зрештою, той аобака, що дзвонив біля монастирської брами, щоб дістати, недоїдки, призначені для роздачі старцям, або ж той, що чере» день, навпереміну з інший псом, крутив рожен і не хотів робити цю роботу не в свою чергу,- можливо, ці собаки досягли біль-: ших успіхів в галузі розумної діяльності, яка властива; людині. Та хай там як, а перед нами незаперечний факт: з усіх літер абетки Дінго вибрав тільки дві -«С» і «В». Інших вій, здається, не знав. Тож треба зробити висновок: з якихось невідомих нам причин у його «відомості закарбувались тільки оці дві літери.

- Ет, капітане Халл,- мовив юний матрос,- як-, би-то Дінго вмів говорити! Отоді б він пояснив нам, що значать ці дві літери і чому він ненавидить нашого «ока!

- Ще й як ненавидить! - відповів капітан Халл, саме коли Дінго, позіхнувши, показав свої страшні ікла.- Невже ми про це ніколи не дізнаємось?

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.023 сек.)