АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Огляд жанрових різновидів української музики

Читайте также:
  1. IV. ВСЕНАРОДНІ ЗБОРИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ
  2. Аналіз результатів учнів 8 класу на ІІІ етапі Всеукраїнської учнівської олімпіади з географії у Житомирській області 2014 року
  3. Аналітичний огляд використання вторинної сировини і відходів
  4. Апочаткування позитивістської філософії у XIX ст. та її відношення до метафізики. Погляди О.Конта та Г.Спенсера.
  5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь, 2001.
  6. Видатні діячі української діаспори та їх внесок
  7. Виникнення неокантіанства та його розвиток. Філософські погляди В.Віндельбанда, Г.Ріккерта та Е.Касірера.
  8. Випишіть, тих військових діячів УНР, із чиїм ім’ям пов’язують опір окупації України військами більшовицької Росії в останні роки Української революції.
  9. Витоки російської та української філософської думки та особливості її становлення.
  10. Витоки української протосоціології
  11. Внесок харківської школи романтиків у розвиток української літературної критики. М. І. Костомаровяк критик
  12. Вопрос№23: Характерні риси розвитку української літератури в другій половині XVII - XVIII ст.

Популярність хорової музики у 20-х роках. Активізація аматорського хорового виконавства. Розмаїття концертних програм (концерти тематичні, історичні, авторські, порівняльно-стильові, програми під певним девізом, концерти-диспути тощо) і їх яскравий просвітницький характер. Тісний зв’язок композиторської і диригентської діяльності митців. Жанрові різновиди хорових творів: гімнічні та героїко-патріотичні, соціально-громадянські, ліричні, лірико-пейзажні, драматичні хорові сцени, хори-марші, хори-заклики, хори-єднання й утвердження, епічні, ліро-епічні, хори-монологи та хори-роздуми, гуморески, танцювальні хори. Хорові цикли, способи їх компонування. Створення нових для України циклів-диптихів.

Криза хорового жанру у 30-х роках як результат наступу держави на релігійні інституції. Репресивні заходи щодо хорової музики та виконавства. Масовий хор на актуальну тему, марші, агітаційна музика як основні жанрові різновиди хорової творчості. Насадження принципу загальнодоступності, що спричинило засилля спрощеності.

Роль жанру хорової та сольної обробки української народної пісні у створенні національного стилю української музики, в утвердженні професіоналізму і самобутності. Жанр обробки у дитячій музиці.

Значення духовної (релігійної) музики для української культури. Небувалий розквіт духовно-музичного життя після подій 1917 року. Утворення Української автокефальної православної церкви, її реформаторська діяльність (демократизація церковного обряду, створення власних релігійних свят, зміни в богослужінні, українізація богослужбової мови, розвиток духовної освіти, активізація видавничої діяльності). Основні напрямки розвитку духовно-музичної літератури: авторські твори на канонічні тексти; обробки старовинних богослужбових мелодій; обробки старовинних релігійних кантів, псальм, колядок; жанр духовного концерту.

Припинення процесу розвитку духовної музики в результаті тотальної антирелігійної кампанії кінця 20–30-х років. Значення діяльності українських емігрантів у духовно-музичній сфері (О. Кошиць, П. Маценко, М. Антонович, М. Федорів та інші).

Провідна роль масової пісні у музичному мистецтві 20–30‑х років. Прерогатива соціологічного аспекту в масових жанрах 20‑х років. Активізація пісенно-виконавської діяльності (розвиток самодіяльності, поширення різноманітних свят, олімпіад, конкурсів). Розвиток джазового музикування. Створення нового пісенного репертуару. Тематична (обмеженість революційними і патріотичними сюжетами) й жанрова (упереджене ставлення до лірики) однобокість, зростання дилетантизму, поширення примітивно-вульгарної музики. Розширення жанрово-тематичної бази пісні у 30‑х роках. Активізація музичної творчості у жанрі дитячої пісні.



Збагачення образного змісту і динамізація форми в українській камерно-вокальній музиці 20–30‑х років. Продовження вітчизняних традицій. Труднощі процесу розвитку жанрів камерної музики, необхідність “боротьби за існування” в умовах строщеного і спотвореного класовою ідеологією тлумачення змісту і музичної мови камерних творів.

Нова образність у жанрах кантати і ораторії. Зв’язок жанру з концертами-мітингами, революційними святами, створення “датських” (до червоних дат календаря) творів. Розмаїття тематики. Вплив думного епосу на становлення жанру ораторії. Значення пролеткультівської доктрини “виробничого” мистецтва у виборі сюжетів. Засвоєння нової стилістики (використання декламаційності, плакатності, сучасних досягнень музичної мови тощо). Розквіт жанру прославної кантати у кінці 30‑х років. Зниження художнього рівня “датських” творів. Історико-патріотична тематика. Вокально-симфонічні інтерпретації поетичної спадщини Т. Шевченка. Значення 20‑30‑х років як періоду утвердження провідних рис вокально-симфонічного жанру української музики.

Становлення українського симфонізму. Синтезування національних (фольклорних) традицій та досягнень європейської музики. Вплив революційної тематики, “апмувських” мистецьких принципів на зміст, форму і музичну мову симфонічних творів. Жанрове й тематичне коло. Програмні симфонічні твори: сюжетно-ілюстративний та узагальнений типи програмності. Розвиток жанрів симфонічної поеми, сюїти, картини. Симфонічні інтерпретації літературних творів (Т. Шевченка, І. Франка, В. Шекспіра та ін.). Виникнення творів для камерного та духового оркестру. Значення 20–30‑х років як періоду оволодіння образно-тематичним розмаїттям, вироблення визначальних прикмет національного стилю, специфічних видів програмності.

‡агрузка...

Жанри камерно-інструментальної музики. Бурхливий розвиток у 20‑х роках. Зміни у соціальному функціонуванні інструментально-ансамблевої музики. Створення виконавських колективів (Першого державного квартету, Квартету ім. Ж. Вільома, Квартету ім. М. Леонтовича, Квартету ім. П. Чайковського, Українського державного тріо тощо). Розмаїття виконавського складу ансамблевих творів (для струнних, духових, народних інструментів, нетрадиційного складу тощо). Розширення образно-змістового діапазону, засвоєння традицій різних композиторських шкіл – через оновлення музичних засобів та конкретизацію змісту в узагальненій програмі. Значення програмності. Тенденція фольклоризму. Основні жанри: різні за виконавським складом (частіше – струнні) квінтети, квартети, тріо, дуети, соната, сюїта (у тому числі і програмна), інструментальні мініатюри (пісня, елегія, романс, ноктюрн, мазурка, думка, шумка тощо), варіації, інструментальна й ансамблева балади, поеми. Послаблення активності ансамблевої творчості у 30‑х роках. Сюжетно-ілюстративний тип розширення образного діапазону, залучення нових інтонаційних джерел (інонаціональних фольклору та професіонального мистецтва). Соціологізаторські елементи в тематиці творів. Політизація змісту. Розвиток романтичних традицій. Камерно-ансамблеві жанри у сфері дитячої музики.

Перші спроби продовження давньої української традиції (Д. Бортнянського) у жанрі інструментального концерту у 20‑х роках. Інтенсифікація розвитку жанру у 30‑х роках. Використання фольклорного тематизму. Розвиток традицій Л. Бетховена та П. Чайковського щодо формотворення, характеру розробки тематизму. Розширення жанрового діапазону, сольно-концертного інструментарію. Створення педагогічного репертуару. Тенденція до стильової і жанрової уніфікації у 40–50‑х роках.

Розвиток традиційних і становлення нових жанрів в українській фортепіанній музиці 20–30‑х років: соната, сюїта, різні жанри лірики (елегія, ноктюрн, поема, пісня тощо) та епосу (балада, легенда), концертний етюд, варіації, циклічні твори, програмні п’єси різного змісту. Багатоаспектність зв’язків з фольклором. Жанри фортепіанного танцю (вальсу, мазурки, українські танці) та маршу. Розвиток поліфонічних форм. Збагачення романтичної та пізньоромантичної стилістики експресивно-психологічним стилем, неокласицизмом, імпресіоністичних та джазових пошуків. Вагомість розглядуваного періоду творчості українських композиторів щодо формування фундаментальних передумов поступального збагачення змісту, стилів, жанрів та форм національної фортепіанної музики.

Труднощі становлення та розвитку жанру опери у складних соціально-історичних умовах. Криза оперного театру у 20–30‑х роках. Розпад старих театральних систем. Боротьба оперного театру за існування. Ідея “театру не для народу, а для народу”: заміна вистав народними дійствами, штучними формами театрального видовища. Спотворення змісту класичних оперних творів революційними модернізаціями постановок. Регламентація оперної творчості та виконавства численними урядовими постановами і декретами. Розмаїття жанрів і тематики. Ідейно-тематичні спрямування в оперному мистецтві: пов’язана з класичними традиціями історична героїка; революційні події; твори про радянську дійсність, класову боротьбу, перебудову країни у роки перших п’ятирічок. Ідеологізованість художнього процесу (гіпертрофія відчування епохи, поляризація суспільних сил та класових чинників, примат суспільного над особистим, загальна оптимістична установка світосприйняття) через постійний контроль над творчістю та правом пропаганди її результатів. Жанрові різновиди: лірико-психологічна, обрядово-фантастична, сатирична, опера-дума, епіко-героїчна, історико-біографічна, дитяча опери. Різновиди оперних форм: багатоактна, камерна одноактна, моноопера. Вплив на стилістику оперного жанру нових музично-театральних форм та агітаційних жанрів – різноманітних свят плакатно-мітингового характеру. Зменшення значення музики (до ролі музичного оформлення). Невдалі спроби урбанізації сюжету і музичної стилістики опери. Використання для оперних лібрето літературних творів сучасників. Вплив на розвиток оперного жанру прогресивнішого на даний час драматичного театру, кіномистецтва. Застосування практики колективної роботи над оперним твором, що позбавляло його внутрішньої єдності стилю й мови. Розширення інтонаційного словника опери у 30‑х роках. Видовищність як провідний художньо-композиційний принцип оперного мистецтва (і культури в цілому) зазначеного періоду. Відсутність умов для реалізації філософського осмислення дійсності. Значення досліджуваного періоду як етапу створення мовностильових критеріїв жанру, засадничих положень нових оперних різновидів, характерних принципів музичної драматургії.

Виникнення національного балету як самостійного музично-хореографічного жанру – одне з найважливіших надбань українського мистецтва 20–30‑х – років. Труднощі розвитку жанру, полеміка щодо доцільності його існування, сприймання балету як “продукту феодального аристократичного суспільства”. Практика осучаснення і політизації балету. Невдалі спроби створення театру масового дійства. Пошуки нових засобів виразності у перших українських балетах початку 30‑х років. Прагнення українських композиторів до посилення суспільної ваги музично-хореографічної творчості. Героїко-революційна, національно-історична, соціальна та інші теми в хореографічному театрі. Впливи інших жанрів (кіномистецтва, фольклору) на характер постановки та драматургію балетних творів. Утвердження багатоактної сюжетної п’єси – хореографічної драми як результат творчих пошуків українських композиторів у другій половині 30‑х років. Залучення художніх образів світової та вітчизняної літератури. Зацікавленість сучасною тематикою. Балетні твори для дітей (“Лелеченя” Д. Клебанова). Утвердження філософської проблематики у балетному жанрі (“Лісова пісня” М. Скорульського). Синтезування вагомих напрямків розвитку українського балету (“Лілея” К. Данькевича). Значення балетів 20–30‑х років щодо формування засад національного стилю та кристалізації принципів музичної драматургії українського балету.

Українська музична культура у період фашистської окупації і повоєнної відбудови у 40-х роках. Дослідження музичного фольклору у місцях евакуації: башкирського (Г. Верьовка і П. Козицький), казахського (М. Скорульський), туркменського (Ю. Мейтус і О. Зноско-Боровський), виникнення творів на місцеві теми та сюжети. Участь українських композиторів у підготовці національних кадрів цих республік (праця Л. Ревуцького та Г. Таранова у Ташкентській консерваторії, Б. Лятошинського – у Саратовській). Відображення воєнної дійсності у музичних творах 40-х років. Роль масової пісні як провідного жанру цього періоду. Зростання зацікавленості національним українським фольклором: створення Державного українського народного хору під керуванням Г. Верьовки, збирання, пропаганда і видання зразків музичної, поетичної, хореографічної народної творчості. Відновлення діяльності концертних організацій та мистецьких навчальних закладів у повоєнний період.

6. Здійсніть музикознавчий огляд творчості українських композиторів першої половини ХХ століття.

М. Д. Леонтович (1877 – 1921) – видатний композитор – майстер хорової мініатюри на фольклорній основі, диригент, музикант-педагог, громадський діяч. Життєвий і творчий шлях. Навчання у Кам’янець-Подільській духовній семінарії, самоосвіта, екстернат у Петербурзькій придворній співацькій капелі, приватні заняття з Б. Л. Яворським. Педагогічна, диригентська, музично-громадська діяльність. Створення посібника для навчання хоровому співу у середніх школах України. Педагогічні принципи М. Леонтовича. Загальна характеристика творчої спадщини. Хорова обробка української народної пісні – провідний жанр творчості митця. Жанри, тематика, принципи опрацювання фольклорного матеріалу, риси стилю, особливості музичної мови. Огляд оригінальної творчості: опери “На русальчин великдень”, хору “Легенда” (сл. М. Вороного), хорових поем “Льодолом” та “Літні тони” на слова Г. Чупринки, духовних творів. Новаторство М. Леонтовича.

К. Г. Стеценко (1882 – 1922) – видатний композитор, музично-громадський діяч, педагог, музичний критик, хоровий диригент. Життєвий і творчий шлях. Навчання у Київській духовній семінарії, музичному училищі РМТ, музично-драматичній школі М. Лисенка. Регентська і диригентська, педагогічна і культурно-просвітницька, видавнича і науково-методична діяльність. Загальна характеристика творчості. Провідні жанри. Творчий доробок у сфері обробки української народної пісні (репертуарна збірка для сім’ї і школи “Луна”, “Шкільний співаник” та ін.). Музикознавчий аналіз романсів “Вечірня пісня” (сл. В. Самійленка), “Стояла я і слухала весну” (сл. Лесі Українки), “Дивлюсь я на яснії зорі” (сл. Лесі Українки), “Плавай, плавай, лебедонько” (сл. Т. Шевченка); хорових творів “Сон” (сл. П. Грабовського), “Прометей” (сл. О. Коваленка), “Веснонько-весно”. Огляд творчої спадщини композитора у галузі театральної музики. Дитячі опери: “Івасик-Телесик”, “Лисичка, Котик і Півник” – засоби музичних характеристик персонажів, особливості музичної мови. Духовна музика. Літургія.

Я. С. Степовий (1883 – 1921) – видатний композитор, педагог, музично-громадський діяч. Життєвий та творчий шлях. Навчання у класах Петербурзької придворної співацької капели та в консерваторії. Концертна (у Москві, Петербурзі та Україні), музично-критична, фольклористична діяльність. Педагогічна робота у Київській консерваторії. Характеристика творчого доробку. Провідне значення вокальної музики. Вокальний цикл “Барвінки” на тексти Т. Шевченка (“Три шляхи”, “За думою дума”, “Утоптала стежечку”), І. Франка (“Розвійтеся з вітром”), Лесі Українки (“Досить невільная думка мовчала”, “Місяць яснесенький”), М. Черняхівського (“Степ”). Композиції для дитячих та шкільних хорів “Проліски”. Оригінальні хори та хорові обробки українських народних пісень. Духовна музика. Літургія. Інструментальні твори. Фортепіанний “Прелюд пам’яті Т. Шевченка”.

О. А. Кошиць (1875 – 1944) – визначний диригент, композитор, фольклорист, письменник, громадський діяч. Життєвий та творчий шлях. Навчання у Київській духовній семінарії та академії, Музично-драматичній школі М. Лисенка. Регентська (у хорах Київської духовної семінарії та академії), диригентська (керування хоровими колективами школи М. Лисенка, Київського університету, театру М. Садовського, філармонійного товариства “Боян”, Українською республіканською капелою) педагогічна (у навчальних закладах Ставрополя, Київській консерваторії), фольклористична (в експедиції на Кубані), музично-громадська (у Міністерстві мистецтв) діяльність. Зарубіжний період життя та творчості. Успішна концертна діяльність поза межами України. Огляд творчої спадщини. Хорова музика як провідний жанр творчості. Вплив диригентської діяльності на стилістику творів. Духовні твори. Музична стилістика обробок українських народних пісень.

В. С. Косенко (1896 – 1938) – видатний композитор, піаніст, музикант-педагог, громадський діяч. Життєвий і творчий шлях. Навчання у Петроградській консерваторії. Концертна і музично-громадська діяльність у Житомирі. Педагогічна робота (у Житомирському музичному технікумі, Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка та консерваторії. Характеристика творчої спадщини. Основні жанри творчості, коло образів, риси стилю. Вплив естетики романтизму, творчих принципів російських композиторів-сучасників. Фортепіанні твори для дітей. Романси на слова українських та російських поетів. Новаторство В. Косенка.

С. П. Людкевич (1879 – 1979) – видатний композитор, педагог, вчений, музичний критик, фольклорист, громадський діяч. Життєвий і творчий шлях. Навчання у Львівському університеті, приватні заняття. Професійне вдосконалення у Віденському університеті. Участь у хоровому русі. Фольклористична, наукова, методична (створення підручників з теорії музики), публіцистична, редакторсько-видавнича і громадська діяльність. Педагогічна робота (як директора і викладача) у Музичному інституті ім. М. Лисенка. Загальна характеристика творчості. Основні жанри. Провідне значення вокально-симфонічної і хорової музики. Коло тем і образів. Музикознавчий аналіз кантати-симфонії “Кавказ” (сл. Т. Шевченка): структура, особливості музичної драматургії, характер музичної мови. Огляд хорового доробку. Обробки українських народних пісень. Кантата-симфонія “Кавказ” за Т. Шевченком, кантата “Заповіт” (сл. Т. Шевченка). Хорові твори на слова І. Франка. Оперна, симфонічна та інструментальна творчість (оглядово).

П. О. Козицький (1893 – 1960) – хоровий диригент, музикознавець, музикант-педагог, композитор, музично-громадський діяч. Життєвий та творчий шлях. Навчання у духовних закладах – училищі, семінарії, академії та у консерваторії у Києві. Музикантська (концертно-виконавська у складі струнного квартету, хору і оркестру семінарії та лекційно-пропагандистська) діяльність у період навчання. Хормейстерська (керування хором академії, ), наукова ( “Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування” та інші дослідження, робота в Інституті мистецтвознавства, фольклору й етнографії Академії наук УРСР), педагогічна (Перша трудова школа ім. Т. Шевченка, Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка, Харківська і Київська консерваторії) музично-громадська (як член Музичного товариства ім. М. Леонтовича, заступник редактора журналу “Музика”, інспектор музичного відділу Народного комісаріату освіти УРСР, секретар оргкомітету та голова правління Спілки композиторів України та ін.) діяльність. Огляд творчого доробку у різних жанрах (симфонічному, оперному, інструментальному, вокальному). Розвиток традицій М. Леонтовича в обробках українських народних пісень (“Вісім прелюдів-пісень”). Оркестрова сюїта “Козак Голота”, Вплив фольклору на стиль оригінальних хорових творів.

Г. Г. Верьовка (1895 – 1963) – хоровий диригент, композитор, педагог, музично-громадський діяч. Життєвий та творчий шлях. Навчання у Чернігівській духовній семінарії, Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. Диригентська (самодіяльні хорові колективи, Українська республіканська філармонія, Державний Український народний хор), педагогічна (Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка, Київський музичний технікум та консерваторія), наукова і фольклористична (Інститут народної творчості і мистецтв Академії наук УРСР), музично-громадська (Спілка композиторів УРСР, Всесоюзне товариство культурних зв’язків із закордоном) діяльність. Огляд творчого доробку. Хорова музика як провідний жанр творчості. Органічне поєднання фольклорного і професіонального начал як основна риса композиторського стилю митця. Обробки українських народних пісень як творча лабораторія композитора. Хорові твори на тексти українських поетів.

М. І. Вериківський (1896 – 1962) – композитор, автор перших в українській музиці балету та ораторії, диригент, педагог, теоретик, музично-громадський діяч. Життєвий та творчий шлях. Навчання у Київській консерваторії. Диригентська (Київський та Харківський оперні театри, оперні студії, гастрольні концерти), педагогічна (Київська консерваторія, Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка), музично-громадська (Музичне товариство ім. М. Леонтовича, ВУТОРМ, Спілка композиторів України) діяльність. Огляд творчості. Основні жанрові різновиди. Аналіз творчого доробку митця в оперному жанрі. Історія створення, особливості драматургії, музична стилістика лірико-психологічної драми “Наймичка” (за Т. Шевченком). “Пан Каньовський” – перший український балет. Огляд хорової творчості. “Дума про дівку-бранку Марусю Богуславку” як приклад першого в українській музиці звернення до жанру ораторії. Симфонічна творчість. Оркестрова сюїта “Веснянки”. Обробки українських народних пісень.

Значення різнобічної діяльності та композиторської творчості М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, С. Людкевича, В. Барвінського, П. Козицького, О. Кошиця, В. Косенка, М. Вериківського в історії української культури. Використання їхніх творів у шкільному навчально-виховному процесі та у гуртковій роботі.

Л. М. Ревуцький (1889 – 1977) – один із найвидатніших представників музичного мистецтва України першої половини та середини ХХ століття: композитор, педагог, музично-громадський діяч. Життєвий та творчий шлях. Навчання у М. Лисенка (приватна музична школа М. Тутковського), Київському університеті та консерваторії. Музично-педагогічна і громадська діяльність у Прилуках. Київський період життя. Значення педагогічної діяльності Л. Ревуцького для розвитку українського музичного професіоналізму. Редакторська робота. Різнобічна музично-громадська діяльність.

Характеристика творчого доробку. Риси стилю: врівноваженість інтелектуального і емоціонального начал, тяжіння до епіки, заокруглена тристадійність музичного розвитку, ускладнення гармонії (превалювання дисонансів – септакордів, альтерованих, ускладнених неакордовими звуками акордів), поліфонізація фактури, імпровізаційність, поєднання фольклорного тематизму з професіональними методами його обробки, використання полістилістики. Симфонічна творчість. Музикознавчий аналіз Симфонії № 2: історія створення, зміст, структура, музична драматургія, тематизм і методи його розвитку, особливості музичної мови. Огляд творчого доробку у жанрі хорової музики. Музикознавчий аналіз кантати-поеми “Хустина” (сл. Т. Шевченка). Обробки українських народних пісень для хору (“Дід іде”, “Ой вінку мій”), для голосу із супроводом (збірки “Сонечко” та “Галицькі пісні”). Огляд інструментальної творчості. “Пісня” для фортепіано. Визнання творчих досягнень митця поза межами України. Значення творчості Л. Ревуцького в історії української музики.

Використання творів Л. Ревуцького у шкільному навчально-виховному процесі та гуртковій роботі.

Б. М. Лятошинський (1894 – 1968) – один із найвидатніших представників музичного мистецтва України першої половини та середини ХХ століття: композитор, педагог, диригент, музично-громадський діяч. Життєвий та творчий шлях. Навчання у Київському університеті та консерваторії. Викладацька діяльність у Київській та Московській консерваторіях. Внесок Б. Лятошинського у справу розвитку українського музичного професіоналізму. Різнобічна музично-громадська (у музичній секції Київського військового комісаріату, робота зі створення військових оркестрів, членство і головування в АСМ), редакторська, диригентська діяльність. Репресії з боку керівників від мистецтва у повоєнний час. Визнання творчих досягнень митця поза межами України. Значення творчості Б. Лятошинського в історії української музики.

Характеристика творчого доробку. Риси стилю: широкомасштабність, симфонізм, оркестральність мислення; тяжіння до драматизації ліричних образів; потяг до монументальності форми; схильність до поліфонізації музичного викладу і розвитку; дисонантність гармонії. Огляд оперноїтворчості. Патріотична тематика опери “Золотий обруч” за повістю І. Франка “Захар Беркут”. Хорові твори на вірші Т. Шевченка, О. Пушкіна, М. Рильського. Інструментальна творчість. Музика до кінофільмів та драматичних спектаклів (оглядово).

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.031 сек.)