Види буріння похилих свердловин

У даний час застосовують такі види буріння свердловин:

а) послідовне буріння декількох похилих свердловин з одного майданчика, або так зване кущове буріння;

б) паралельне буріння двох свердловин з допомогою одного комплекта бурового обладнання однією буровою бригадою, або так зване двоствольне буріння;

в) буріння свердловин, які закінчуються декількома вибоями (багатовибійне буріння) або з горизонтальним входженням в пласт і горизонтально-розгалуженим розміщенням стволів.

Кущовим бурінням називають такий спосіб, при якому устя свердловин групуються на спеціальному майданчику, а вибої знаходяться в точках, що відповідають геологічній сітці розробки.

Одна з головних переваг кущового буріння - значне скорочення земельних площадок, що відводяться під одну бурову, а також під дороги, і прокладені до бурових трубопроводи. Найвигідніше вести кущове буріння на морських родовищах, у гірській, лісистій і болотистій місцевостях.

Для буріння з кущовим розміщенням свердловин на суші створені і успішно використовуються спеціальні бурові установки, в яких блоки основного і допоміжного обладнання можуть переміщуватись від устя пробуреної свердловини до устя нової свердловини по направляючих балках з допомогою гідравлічної системи.

Блоки з обладнанням переміщують так, щоб віддаль між устями перших шести-восьми свердловин була не менше 3 м. Після цього блоки переміщують на 50 м з метою створення протипожежного розриву між групами свердловин з такою ж віддаллю між устями.

Кількість свердловин в кущі можна збільшити, якщо є можливість зробити ще один протипожежний розрив і пробурити шість-вісім свердловин.

Двоствольне буріння. Суть цього методу буріння заключається в тому, що одна бригада з допомогою однієї бурової установки і одним комплектом бурильних труб одночасно бурить дві похилі свердловини, устя яких розміщені на віддалі 1,5 м одне від одного, а кінцеві вибої відповідно до геологічної сітки.

Двоствольне буріння передбачає можливість швидкого переходу від роботи в одній свердловині до роботи у другій з поперемінним суміщенням осі талевої системи з віссю однієї із свердловин і включенням при цьому в роботу одного з двох встановлених роторів. Поперемінне суміщення осі талевої системи з віссю однієї із свердловин з використанням відповідного ротора здійснюється застосуванням спеціальної вишки, пересувного кронблока з електроприводом, який керується з поста бурильника і двох роторів з додатковими вузлами для незалежного їх включення.

Послідовність робіт при бурінні цих свердловин така. На початку буріння талева система встановлюється над першим ближчим до лебідки ротором і під кондуктор буриться перша свердловина. Після закінчення буріння ствола у першій свердловині, спуску і цементування кондуктора талева система пересуванням кронблока встановлюється над другим ротором і буриться ствол під кондуктор у другій свердловині.

Буріння другого ствола, спуск і цементування кондуктора суміщають у часі з процесом затвердіння цементу у першому стволі. Дальше бурять поперемінно в обидвох стволах. При цьому порядок виконання спуско-підіймальних операцій у двоствольній свердловині відрізняється від звичайного: спуск і підйом суміщаються.

Метод двоствольного буріння підвищує продуктивність праці бурової бригади, покращує використання бурового обладнання та інструменту, підвищує комерційні швидкості буріння і знижує вартість 1 м проходки.

До недоліків двоствольного буріння належить збільшення простою кожної свердловини при ускладненнях і аваріях, а також ускладнення при експлуатації свердловини.

Багатовибійне буріння, або буріння з горизонтальним входженням у пласт, або горизонтально-розгалуженим розміщенням стволів проводять з метою збільшення поверхні фільтрації в нафтовому пласті, складеному стійкими породами з низькою проникністю і нафтовіддачею.

Розгалуження свердловини проводиться шляхом зарізки і буріння з основного ствола додаткових, різко зігнутих похилих або навіть горизонтальних стволів з відходом в бік на десятки і сотні метрів вздовж продуктивного пласта (рисунок 9.9).

Технологія проведення багатовибійної свердловини проводиться таким чином. До крівлі продуктивного пласта або дещо вище бурять звичайну свердловину. Від неї в продуктивному пласті в різні боки бурять відгалуження (додаткові стволи). У першу чергу до проектної глибини проводиться ствол, який має максимальне проектне відхилення. Решту додаткових стволів забурюють з нього послідовно знизу вверх.

При горизонтальному входженні в пласт (рисунок 9.10 а) свердловину бурять вертикально до вибраної глибини, а потім, орієнтуючи відхилювач по похилому профілю, входять у продуктивний пласт і бурять в ньому без відхилювача.

Рисунок 9.9 – Схема багатовибійного буріння свердловин

При горизонтально розгалуженому розміщенні стволів (рисунок 9.10 б) після буріння вертикальної ділянки свердловину розгалужують шляхом послідовного буріння декількох різко викривлених стволів. Відхилювач при цьому застосовують в момент забурювання розгалужених стволів, орієнтуючи площину їх дії в необхідному напрямку, а потім бурять без відхилювача.

Рисунок 9.10 – Схема горизонтального (а) і горизонтально-розгалуженого буріння свердловин (б)

При бурінні таких свердловин застосовують жорсткі відхилювачі з кутом перекосу різьб не менше 2° 30¢, укорочені турбобури або електробури з механізмами викривлення.

10 КРІПЛЕННЯ СВЕРДЛОВИН

10.1 Мета та способи кріплення свердловин

У процесі буріння розкриваються гірські породи, які відрізняються між собою літологічним складом, фізико-хімічними властивостями, ступенем насиченості і видом пластового флюїду. Поряд із стійкими породами, ствол свердловини в яких може тривалий час залишатися незакріпленим, зустрічаються нестійкі і слабозцементовані породи, які легко осипаються, руйнуються або випучуються зразу ж після розбурювання. Нестійкі породи особливо часто трапляються на відносно невеликих глибинах, а також у зонах тектонічних порушень. Щоб запобігти порушенню стійкості стінок свердловини, ствол її необхідно укріплювати.

Кріплення свердловини проводиться з метою:

– створення герметичного і довговічного каналу, який би забезпечив транспортування рідин і газів з пласта на денну поверхню або в протилежному напрямку;

– закріплення стінок свердловини, які складені нестійкими породами;

– ізоляції нафто-, газо- і водоносних пластів один від одного і денною поверхнею;

– створення умов для монтування на усті свердловини противикидного і експлуатаційного обладнання.

Найрозповсюдженішим способом кріплення свердловин і розмежування проникних горизонтів є спуск обсадних колон, складених із спеціальних труб, що називаються обсадними, і цементування простору між колоною труб і стінкою свердловини. Для розмежування горизонтів з різними коефіцієнтами аномальності пластових тисків, а також для запобігання газонафтоводопроявленню з горизонтів з підвищеними коефіцієнтами аномальності використовують також пакери. Іноді для тимчасового кріплення окремих ділянок ствола свердловини вдаються до встановлення цементних мостів або обробки стінок свердловини розчинами хімічних речовин, заморожування тощо.

Поиск по сайту: