Тема 2. Походження слов’янської писемності

План

1. Традиційна концепція виникнення письма в Україні.

2. Концепція М. Брайчевського.

1. У багатьох регіонах України археологи виявили загадкові позначки на предметах, що дійшли до наших днів з далекої давнини. Деякі з них дозволяють припустити наявність зародкових форм письма, дотепер нерозшифрованих з огляду на недостатність і недослідженість джерельних матеріалів. Цілком можливо, що дальші пошуки завершаться відкриттям оригінальних писемних систем стародавнього населення українських земель. Дотепер, однак, надійні відомості про розвинену писемність маємо лише щодо грецьких міст, які виникали на північному узбережжі Чорного моря в VII-VI ст. до н.е. і в наступні віки. Мешканці цих полісів добре знали давньогрецьку міфологію та літературу, зокрема творчість Гомера 1. Знайдені в Ольвії, Херсонесі, Тірі, Керкінітіді та інших поселеннях епіграфічні пам’ятки, серед яких є епітафії, адміністративні розпорядження, виборчі маніфести, документують освіченість багатьох громадян цих міст, знання ними правил граматики і стилістики.

Особливо важлива й перспективна для дальших студій тема появи у причорноморських містах окремих християн, а далі й християнських громад вже в кінці IV-V ст. н.е., якщо не раніше: в цих громадах, без сумніву, були літургійні та біблійні тексти гебрайською й грецькою мовами. Як відомо, деякі з грецьких міст-колоній Причорномор’я перейшли під владу Римської імперії, а згодом її спадкоємниці Візантії. Попри всю ймовірність такої гіпотези, навряд чи вдасться довести безперервність елліно-ромейських культурних впливів від заснування греками перших міст-полісів на північному узбережжі Евксінського Понту до часу прийняття християнської релігії київським князем Володимиром. І все ж не тільки геополітичне та політичне становище, але й давні традиції культурного спілкування з греками визначали орієнтацію Київської Русі саме на візантійське християнство, — а це, зрозуміло, зумовило і характер найранішої рукописної книжності.

Серед народів, які приймали нову віру з Візантії, християнська писемність розповсюджувалася не грецькою мовою, а у перекладі на мови цих етносів або /44/ на інші, поширені у відповідних регіонах, мови. Так виникло сирійське, коптське, грузинське, вірменське письменство. В IX ст. подібним шляхом пішли і Константин-Кирило та Мефодій у Великоморавській державі та їх учні в Болгарському царстві, перекладаючи книги з грецької на мову старослов’янську, сформовану ними на основі староболгарських говірок. Не виключена можливість, що окремі кирило-мефодіївські переклади невдовзі після їх написання проникали на Прикарпаття й до Києва. Проте винайдена близько 863 р. Кирилом глаголиця не набула в Києві значного поширення, а питання про час появи тут давньоболгарських кириличних пам’яток залишається відкритим. Про існування писемності в Київській Русі ще перед прийняттям християнства свідчать не тільки виявлені археологами написи або літерні позначки на посудинах та інших речах, але насамперед тексти договорів Русі з Візантією 911-912 та 944-945 рр., збережені у складі Київського початкового літопису. За даними археологів, на терені Київської держави були відомі різні графічні системи — рунічна, куфічна, грецька, кирилична (можливо, також і "протокирилична", тобто пристосована до слов’янських мов грецька). Однак, судячи з усього, до 988 р. застосування в побуті й адміністрації письма носило дуже обмежений характер, а письменні люди траплялися лише винятково.

Отже, на сьогодні походження слов’янського письма остаточно не з’ясовано через недостатність джерел й існування двох слов’янських азбук – кирилиці та глаголиці. Довгий час усталеною була концепція, за якою кирилиця (за іменем Кирила) виникла на початку 60-х років ІХ ст. внаслідок діяльності солунських братів Кирила та Мефодія. У Київську Русь кирилиця потрапила після релігійної реформи Володимира Святого 988 р. з Болгарії у вже сформованому вигляді.

2. В. Міллер, Е. Георгієв, С. Висоцький, М. Брайчевський доводять, що кирилиця сформувалася еволюційно-історичним шляхом, внаслідок спілкування слов’ян із греками. М. Брайчевський виділив три етапи розвитку слов’янської писемності:

1) існування (прото-)ієрогліфічного письма, означеного в чорноризця Храбра у творі “Про слов’янські письмена” “чертами і різами” (можливо, це знайдені в Північній Надчорноморщині так звані сарматські знаки). Достеменно невідомо, що це означає, але безумовно йдеться не про алфавіт, а про знаки, які мали семантичне значення. М. Брайчевський розрізняє ці знаки за методом виконання: “черти” від “чертити”, “креслити” – наносити на якусь поверхню знаки способом малювання або писання за допомогою барвника; “різи” від “різати” – зарубки або символи, прокреслені за допомогою леза чи вістря. Однак це письмо не дістало завершення через поширення грецької писемності;

2) пристосування грецького алфавіту, запозиченого скіфами та праслов’янами в еллінів, до потреб місцевого населення (друга чверть І тис. до н. е.). Цю писемність учений назвав протокирилицею (за Храбром, письмо “без устроєнія”). Ймовірно, вона складалася з 27 літер (23 грецьких і “Б”, “Ж”, “Ш”, “Щ”, котрі відтворювали власне слов’янські звуки) і широко стала використовуватися в ІІІ – ІV ст., коли почало поширюватися християнство;

3) наприкінці ІХ ст. учні місіонерів після їхньої смерті переселилися до Болгарії, де надали протокирилиці класичного вигляду церковнослов’янської писемності, за якою закріпилася назва “кирилиця” (43 літери).

На відміну від кирилиці, глаголиця (39 літер) має складне накреслення літер – поєднання кружечків і петелек. Більшість науковців доводить, що глаголицю винайшов Кирило для слов’ян Моравії та Паннонії, де разом зі своїм братом Мефодієм провадив місіонерську діяльність. Це підтверджується існуванням найдавніших пам’яток, створених за життя солунських братів; уживанням слів, властивих мові західних слов’ян, архаїчними висловлюваннями. Незважаючи на складність накреслення літер та оволодіння цією системою письма, вона тривалий час побутувала в деяких південнослов’янських країнах – Моравії, Хорватії, Македонії.

Перші книги в Київській Русі почали створювати до просвітницької діяльності Кирила та Мефодія – після прийняття хрещення Аскольдом внаслідок успішного походу на Константинополь і укладання вигідного договору з греками. Про це свідчать “писані руськими письменами” Євангеліє і Псалтир, показані Кирилу в Херсонесі під час його хозарської місії на Кримський півострів взимку 860 – 861 рр. Де саме вони були написані – у Києві чи в Криму, – невідомо.

Виникненню писемності у східних слов’ян сприяли поява держави (укладання договорів, написання князівських грамот тощо) та розповсюдження християнства (використання книжок для релігійних потреб).

Поиск по сайту: