Зближення норм інвестиційного законодавства з вимогами ЄС

Основи взаємин між Україною і ЄС були закладені у фундаментальному документі - Угоді про партнерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами й Україною (далі – УПС). УПС було ратифіковано Україною в 1998 р. (Закон від 01.03.1998 р[10]. №237/94-ВР) як перший крок на шляху до майбутнього членства в ЄС. У щорічному посланні Президента за 2002 р. вступ у Європейський Союз розглядається як основна пріоритетна зовнішня мета країни на термін до 2011 р[11]. Основи вступу України в Європейський Союз викладені в Указі Президента України «Стратегія інтеграції України в Європейський Союз»[12], відповідно до якого одним з головних напрямків інтеграційного процесу названа адаптація законодавства України до законодавства ЄС. Механізм і етапи адаптації, намічені в стратегії, були потім викладені в наступних документах, таких, як Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу і Програма інтеграції України в Європейський Союз[13]. Концепція адаптації, слідом за УПС, як пріоритетні сфери законодавства, що підлягають адаптації (зближенню) із законодавством ЄС, у першу чергу називає ті сфери, від зближення яких залежить зміцнення економічних зв'язків України і ЄС.

Однією з таких сфер є законодавство про іноземні інвестиції. УПС підписувалася сторонами, «упевненими в тім, що дана Угода створить новий клімат для економічних відносин між Сторонами, і, особливо, для розвитку торгівлі й інвестицій» (Преамбула); однією з цілей партнерства за Угодою названа «сприяння розвитку торгівлі, інвестицій і гармонічних економічних відносин між сторонами, і, таким чином, прискоренню їхнього стійкого розвитку» (ст. 1). У відповідності зі ст. 48 ч.2 УПС Україна зобов'язалася з вступом Угоди в силу забезпечити вільний рух капіталу, що стосується прямих інвестицій у компанії, що були законних шляхом засновані в цих країнах, інвестицій у дочірні підприємства і філії, а також ліквідації чи повернення (репатріації) цих інвестицій і будь-якого прибутку, що випливає з них.

У той же час очевидно, що адаптація з законодавством ЄС має на увазі не тільки технічне зближення українського законодавства з положеннями Амстердамського Договору, але і радикальну перебудову всієї української правової системи у відповідності зі стандартами і нормами первинного (установчі договори) і вторинного (директиви, регламенти, рішення, рекомендації і висновки) загальноєвропейського законодавства, а також із правовими принципами і загальними керівними початками правової системи ЄС. А це у свою чергу зажадає «трансплантації» у законодавство України принципів, зовсім не відомих чи недостатньою мірою розвинутих у вітчизняній правовій системі.

Подібне правозастосування Конституційного Суду викликає серйозні сумніви в його здатності в майбутньому бути локомотивом процесу гармонізації правової системи України з правом ЄС. У той же час процес адаптації українського законодавства до європейських стандартів неодмінно рано чи пізно зажадає «трансплантації» принципу захисту легітимних очікувань у правове поле України, і головну роль у цьому повинна зіграти не законодавча і не виконавча влади (від сваволі яких дані принципи і покликані захищати суб'єктів правового регулювання), а суди, і в першу чергу Конституційний Суд України, і від їхньої готовності змінити своє відношення до функції правозастосування і сприйняти європейський підхід до права багато в чому буде залежати термін вступу України в ЄС.

Проте, для прискорення даного процесу, представляється необхідним включити даний принцип у господарське законодавство, що стосується умов здійснення підприємницької (зокрема, інвестиційної) діяльності, а також у законодавство, що регулює прийняття і внесення змін у нормативно-правові акти. На наш погляд, такою нормою доцільно доповнити ГК, а також проект закону «Про нормативні правові акти».

[1] Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №37. - Ст. 379

[2] Коссак В.М. Державно-правові гарантії захисту іноземних інвестицій // Правове регулювання іноземних інвестицій / За ред. В.М. Коссака. ― К.: Український центр правничих студій, 1999. ― С. 132-142

[3] Відомості Верховної Ради України. – 2004. - №50. - Ст. 540

* Тобто мало місце пряме втручання державних органів іноземних держав

[4] Нижній І. На шляху до економічної свободи // Діловий вісник. – 2001. - №7(86).

[5] Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі” від 5 вересня 2001 р. №797/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. - №37. - Ст. 1684.

[6] Програма заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі: затв. Указом Президента України від 5 лютого 2002 р. №104/2002 // Офіційний вісник України. – 2002. - №6. - Ст. 242.

[7] Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №13. - Ст. 83

[8] Відомості Верховної Ради України. – 2001. - №5-6. - Ст. 30

[9] Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №1. - Ст. 1

[10] Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. - №8

[11] Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки» // Урядовий кур'єр. - 2002. - №100.

[12] Указ Президента України «Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу» від 11 червня 1998 р. №615/98 // Офіційний вісник України. - 1998. - №24. - Ст. 870

[13] Указ Президента України «Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу» від 14 вересня 2000 р. №1072 // Офіційний вісник України. – 2000. - №39. – Ст. 1648

Поиск по сайту: