Спостерігається незвичайний факт С

БЛОК 6

+15. Суспільний договір (за Т. Гобсом) – передача індивідам всіх своїх природніх прав та свобод одній людині чи групі людей, які уособлюють спільну владу або державу

+Лібералізм (за Дж. Локом) – право рівної та особистої свободи громадян

+Прогрес (за О. Контом) – виявляє себе у поступовому переході від теологічного світогляду до позитивного в духовній сфері, від монархічної форми правління до демократичної в політичній сфері, а в практичній – від мілітарного

+Прогрес (за Г. Спенсером) - це підвищення рівня організації системи в процесі адаптації

+Суспільно-економічна формація – суспільство на певному історичному етапі еволюції

+Закрите суспільство - незмінні закони розвитку, тоталітаризм, примат суспільства над індивідом, особиста безвідповідальність, ідейний догматизм

+Відкрите суспільство – є критично раціональним, прагне доцільно і свідомо регулювати соціальні процеси, формує державні інститути, що відповідають реальним потребам людей

+Суспільство (за Е. Дюркгаймом) – не може жити без згоди

+Бунт мас (за Ортеґою-і-Ґасетом) – криза європейського життя

+Маса (за Ортеґою-і-Ґасетом)- сукупність одиниць без спеціальної підготовки,люди яких не відрізиш від інших

+17. Культура (за А. Ґеленом) – це дії та заплановані зміни світу

+Культура (за Л. Вайтом) тотожна соціуму,соціальний феномен

+Культура (за Г.Рікертом) – все що свідомо виплекано людиною й функціонує для задоволення спроектованих нею цілей, а тому є втіленням визнаних людиною вартостей

+Вартості (за Г. Рікертом) –це смисли, що лежать поза всяким буттям, тобто трансцендентні буттю,продукти людського духу

+Цивілізація (за Е. Тофлером) – такий етап історичного поступу людства, на якому основою життєдіяльності людства стають штучно створені засоби та умови життя

+Етапи цивілізаційного поступу (за Е. Тофлером) - аграрний, індустріальний, інформаційний

+Вестернізація – втрачення своїх традиційних цінностей, настанов і прийняття Західних

+Ідея рівноцінності культур (за К. Леві-Cтросом)- інші культури не можна вважати менш значущими ніж європейську

БЛОК 1

+ Гносеологія – вчення про сутність пізнання і знання

+ Емпіризм – це гносеологічна позиція, що наголошує на вирішальній ролі досвіду у пізнанні

+ Індукція – це сходження думки від окремих явищ до загальних понять

+ «ІСТИННОГО ЗНАННЯ» 2- Істина у розумінні Ф. Бекона – це: відповідність змісту знання буттю предметів. АБО. Пізнання, за Беконом, це Адекватне віддзеркалення властивостей об’єкта у свідомості суб’єкта.

+ Гносеологічний оптимізм – це віра у всесильність людського пізнання та його необмежені можливості

+ Гносеологічний скептицизм – це сумнів у можливості достовірного пізнання

+ Вроджені ідеї, за Р.Декартом-це чіткі поняття, якими оперує розум

+ Інтелектуальна інтуїція, за Р.Декартом-це здатність осягнути істину шляхом її прямого “бачення”

+ Інтелігібельна істина - це чисто світоглядне питання, виявляється позбавленям сенсу. Інтелігібельне означає те, що за своєю природою має пізнаватися виключно інтелектом, або розумом, незалежно від того, можливо чи подібне пізнання.

Блок 2:

+14. Нігілізм – знецінення, девальвація всіх традиційних вартостей європейської культури та життєвого світу сучасної людини загалом

+Діонісійський червень культури – уособлює буяння творчої енергії, сп’яніння життям, екстаз ((Діонісійська засада - джерело неспокою, страждань, нещасть, стихійного пориву.))

+Аполонівський червень культури – є носієм міри, порядку, розумності

((Аполлонійська забезпечує гармонію, тишу, спокій. Краса і гармонія аполлонійського світовідчуття відбилась у творчості Гомера. Але при цьому Аполлон залишався богом ілюзій. Він начебто заслоняв людину від смерті примарою вічності. два начала: -діонісійське – життєве, буйне, трагічне; - аполлонівське – споглядальне, однобічно інтелектуальне.

+Воля до влади - конститутивний принцип людських вчинків. По Ніцше, воля до влади – це не просте прагнення до панування сильного над слабким, але і прагнення зробити слабкого сильним. Слабість відносна і визначається, з одного боку, положенням людини серед інших людей, а з іншого боку – ступенем самопізнання особистості. Особистість вільна і сильна, якщо вона усвідомлює себе особистістю, що може надходити і надходить відповідно до цього усвідомлення. Але усвідомлення не тільки індивідуальне, воно ще соціально і історично. І тільки при виконанні всіх цих умов ми маємо дійсно вільної і моральної людини. Ніцше у праці "Воля до влади" підкреслює, що його філософія "спрямована в бік ієрархії..."

+ Дух людини проходить три стадії: верблюда, лева, дитини. *Перетворившись на верблюда, дух несе у пустелю на собі всі тягарі і заборони, які наклало на нього суспільство.

**Пізніше дух перетворюється на лева і починає боротися за свою волю. Він вступає у бій з драконом, котрий каже: “Ти повинен”. Натомість лев мовить: “Я хочу”, і веде бій до перемоги. На стадії лева дух людини звільняється від насильної опіки конформного соціуму.

***І тільки тоді, коли дух скине з себе вантаж “цінностей” і зміцнить свою волю, він стає дитиною – чистою і невинною, і починає створювати нове: “Дитина – це невинність і забуття, новий початок, гра, колесо, що крутиться само собою, перший порух, свята згода з усім”.Треба зазначити, що перехід до третьої і заключної стадії перетворення духу є поетапним процесом, а не стрибком. У цьому контексті дитина не може народитися без двох попередніх метаморфоз, коли дух стає верблюдом, левом.

+ Філосо́фська антрополо́гія— у широкому сенсі — філософське вчення про природу (сутність) людини; у вузькому — напрям (школа) в західноєвропейській, переважно німецькій, філософії першої половини XX століття, що виходив із ідей філософії життя (Дильтей

Напрям, завданням якого є системне вивчення й обгрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності. Нерідко термін «філософська антропологія» тлумачать у ширшому значенні — як філософське вчення про людину, або філософію людини. Кристалізація філософського розуміння людини, особливо на початкових етапах розвитку філософії, відбувалася на основі міфів, легенд, переказів і закладених у них ідей, образів, понять, а також своєрідного діалогу між міфологією та філософією, що тільки «спиналася на ноги» у своєму розвитку.

+«Біопсихічна сутність» згідно з М. Шелером - межі психічного та органічного збігаються. Отже, про психічне, а конкретніше – про «структурні щаблі психічного» можна говорити, починаючи з рівня рослини. Органічний світ поряд з об’єктивними сутнісно-феноменальними властивостями живого (наприклад, саморух, самоформування, самодиференціювання, самообмеження в просторі та часі), які можна спостерігати, має ще психічні властивості, приховані від зовнішнього спостереження, - це «для-себе» і «в-собі-себе-буття». В основі психічного буття, вважає М.Шелер, лежить несвідомий, позбавлений відчуттів і уявлень «чуттєвий порив».

+Ідеація (альтернативні терміни: ейдетична інтуїція, категоріальне споглядання, споглядання сутності) - поняття феноменології Е. Гуссерля, що означає безпосередній розсуд, споглядання сутності.

+ Людина - істота біопсихосоціальна. ---Біологічне існування виражається в морфофізіологічних, генетичних, нервово-мозкових, електрохімічних та інших процесах людського організму. Під психічним розуміють внутрішній духовний світ людини - його свідомі, підсвідомі і несвідомі процеси, волю, характер, темперамент, пам'ять, підпрограми і т. д. Соціальне характеризується, перш за все, положенням людини в суспільстві. Таким чином, людина є інтегральною єдністю біологічного, психічного і соціального, сформованого з природного і соціального, спадкового і набутого в житті, є якісно новим ступенем розвитку - особистістю.

+Основна екзистенціальна дихотомія - дихотомія життя і смерті. Той факт, що доведеться померти, - невідворотний для людини. Людина усвідомлює цей факт, і саме це усвідомлення глибоко впливає на її життя. Але смерть залишається абсолютною протилежністю життя, чужою та несумісною з переживанням життя. Всі знання про смерть не скасує того, що смерть - не складова частина життя, і нам нічого не залишається, як прийняти сам факт смерті; скільки б ми ні турбувалися про наше життя, вона закінчиться знищенням. "Все, що людина має, він віддасть за своє життя", і "мудрий чоловік, - як говорить Спіноза, - думає не про смерть, а про життя". Людина намагався заперечувати цю дихотомію шляхом ідеологій, наприклад шляхом християнської концепції безсмертя, яка, приписуючи душі безсмертя, заперечує трагічний факт, що людське життя закінчується смертю.

+Колективне несвідоме за Юнгом - найглибший рівень психічної діяльності, що включає природжений досвід минулих поколінь людей, а також предків напів тварин.

+Відчужене існування людини за Марксом. ---- У розумінні Маркса, феномен відчуження позначає той стан, коли сили, витворені людиною, повертаються проти неї самої, тобто спостерігається явище ворожості рукотворного світу його творцям, втрати контролю людини над продуктами діяльності. Зі зростанням влади людини над природою зростає і її відчуження. Карл Маркс розрізняє чотири види відчуження:

• від результатів своєї праці, бо продукти забирає капіталіст і вони надалі "живуть власним життям";
• від процесу виробництва, адже слабко уявляє, що робить і для чого;
• від себе, тому що йому протистоїть власне я, жорстко запрограмоване на виробництво, а не на творчість;
• від суспільства, а точніше - від власної родової соціальної сутності;^[2]

Карл Маркс наголошував, що відчуження — це продукт певного способу виробництва, а саме капіталістичного. Відчуження у нього виступає і причиною, і наслідком капіталізму. Шлях подолання відчуженння, за Марксом, - скасування приватної власності.

Блок 3:

+Пізнання — процес цілеспрямованого відтворення дійсності в абстрактних образах (поняттях, теоріях) людиною.

Реальне пізнання неможливе без чуттєвого рівня пізнання. Людина пізнає загальне тільки за допомогою відповідної уяви. Але уява не просто переробляється в поняття, а тільки сприяє тому, щоб закладені у душі форми буття перейшли із стану потенції в стан акту. Щоб перевести знання загального із стану потенції в стан акту, потрібен розум у всьому його обсязі, як пасивний, так і активний. А активний розум — це Бог. Таким чином, уАрістотеляперемагає раціоналістична лінія: знання існує ще до процесу пізнання.

+ Кореспондентна теорія істини - -- сукупність методологічних напрямів, визначають істинність деякого фрагмента знання (висловлювання, теорії) через відповідність (лат. correspondentia) об'єкту цього знання; основним варіантом кореспондентной теорії істини є "класична" концепція істини (Платон, Арістотель, Фома Аквінський), згідно якою істина є відповідність думок дійсності. Всі три терміни, що входять в це визначення, проблематичні.

+ Дія за Пірсом --- «вчення про те, що кожне поняття є поняттям про мислимі практичні дії». В цьому зведенні поняття до сукупності практичних дій щодо предмета, який воно відображає, і полягає суть знаменитого принципу Пірса. Іншими словами, суть прагматизму полягає в тому, що поняття предмета ототожнюється з пов'язаними з ним практичними наслідками.

+ Суть "методу наполегливості "---- полягає в тому, що людина дотримується своїх переконань, відкидаючи будь-яку критику зі сторони, не звертаючи увагу на співвіднесення їх з фактами. Цей "метод", за Ч. Пірсом, дає дуже виразні та яскраві результати. Він, перш за все, сприяє інтелектуальному спокою, адже переконання часом є настільки незворушними, що їх важко спростувати якимись зовнішніми факторами. Вони долають внутрішній неспокій, перевищують всі незручності. "Людина, переконана в приготовленому їй місці в раю при умові виконання нею при житті деяких простих ритуалів, віддається душевному задоволенню, не маючи ніяких шансів переконатися в тому, якою наївною і необґрунтованою є її віра". Вона йде по життю часто систематично випускаючи з уваги те, що могло б змінити її погляди, навіть, коли мова йде про раціональне обґрунтування протилежного. Але "метод наполегливості" неефективний в соціальному середовищі, адже людина рано чи пізно все ж розуміє, що знайдуться тисячі різних (часом опозиційних) життєвих позицій, відмінних від її власної. Крім того, вона вивчаючи останні, може засумніватися у своїх переконаннях. А це вже вихід на міжособистісну толерантність, коли акцент робиться вже не на переконаннях окремого індивіда, а на сукупності переконань суспільства.

+ Метод авторитету за Ч. Пірсом. --- В історії вищезгадана проблема часто вирішувалася шляхом звернення до авторитету. На ньому Ч. Пірс особливо не наполягає, хоча й відзначає його корисність перш за все для підтримки теологічних та політичних вчень, а, отже, ефективність для закріплення вірувань вже не для окремого індивіда, а в цілому суспільстві. "Для маси людей і не існує, можливо, кращого методу, ніж цей". Хоча треба врахувати й той момент, що жодна тоталітарна організація не в стані контролювати абсолютно всі думки і переконання своїх підданих. Через це, продовжує Ч. Пірс, "думки з приводу цілого ряду важливих питань залишаються на розсуд самих людей, які й будуть формувати свої погляди, слідуючи природному порядку речей". Таким чином, Пірс хоче відзначити необхідність обґрунтування нового методу. Ним є науковий. Він переважає не лише "метод наполегливості" та "метод авторитету", але також і апріорний метод, про який Ч. Пірс також згадує, як про існуючий, але не обов’язково ефективний. Апріорний метод претендує на згоду з розумом, має "звільнити наші думки від елементів випадковості та свавілля". Але кожен з філософів, виходячи зі своїх переконань, смаків, намагається обґрунтувати істинність власних і лише власних досліджень, часом виходячи на авторитарний стиль мислення. Виходом з такої ситуації у Ч. Пірса стає науковий метод, що єдиний у своєму роді здатний зробити вірування стійкими, відповідає бажанню людини отримувати достовірні знання, а, отже, такі, що відповідають реальним подіям, фактам. У цьому аспекті Ч. Пірс недалеко відходить від арістотелівського розуміння істини як відповідності (кореспондентська теорія істини). Але позиція американського мислителя змінюється тоді, коли проблему істини розглядає в спеціально гносеологічному плані.

+Метод науки за Ч. Пірсом. ---Ч. Пірс по-новому поставив питання про метод наукового пізнання, справжній метод отримання знання, повернувшись до деяких принципів Ф. Бекона. Як відомо, саме від останнього йде в європейській філософії лінія емпіризму. Ч. Пірс також пропонує новий метод для зняття дилеми індукції та дедукції. Це — абдукція. Якщо дедукція — спосіб отримання істинного висновку з істинних посилок, це знання нового, індукція — це міркування, коли із знання властивостей деяких елементів класу робиться висновок про те, що дані властивості належать всім елементам цього класу, то абдукція дозволяє переходити від фактів до їх причин. Ч.Пірс пропонує наступну схему:

Спостерігається незвичайний факт С.

Поиск по сайту: