АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Сучасна превентивна парадигма навчального закладу -педагогіка здорового способу життя

Читайте также:
  1. II. Методологічні засади, підходи, принципи, критерії формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  2. IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.
  3. V. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.
  4. VII. Система підготовки кадрів до здійснення процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя
  5. VIII. Шляхи, умови та очікувані результати реалізації Концепції формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді
  6. Вплив релігії на суспільне життя
  7. Вплив рівня життя на трудовий потенціал суспільства
  8. Вторинна превенція в діяльності навчального закладу
  9. Глава 4. Культурологическая парадигма русской национальной идеи в России 60-90-х годов XIX века
  10. Директор навчального закладу М.П.
  11. Духовне життя суспільств. Структура суспільної свідомості
  12. Екскурсїі-огляди, розглядання предметів і бесіда про них, екскурсії за межі дошкільного закладу

В цілому, зміст педагогічної діяльності з превентивної роботи в сучасній школі повинен враховувати ситуацію розвитку дитини в системі негативних явищ та базуватися на вірі в здатність дитини до усвідомленого ставлення щодо здоров'я та небезпек негативної поведінки. При цьому слід орієнтуватись на дві взаємопов'язані парадигми.

До першої ми відносимо рівень системного забезпечення здоров'я (відповідно класифікації до ВООЗ), яка, по суті виконує загальну функцію виховання, створює умови для попередження відхилень. Це, передусім:

• розвиток духовності та моралі;

• сприяння збереженню та розвитку здоров'я;

• психолого-педагогічне забезпечення рівня навчання і виховання.

Другу парадигму ми розглядаємо як сутопревентивно педагогічну діяльність. До неї відноситься:

• превентивна робота як складова діяльності навчального

закладу;

• превентивна педагогіка як спеціальна освітня (просвітницька) та виховна діяльність;

• системна превентивна педагогіка на визначених рівнях: первинному, вторинному, третинному.

Парадигма відображає суть і структуру превентивно-педагогічної системи для забезпечення соціально-психологічних умов у навчальному закладі, розвитку знань, умінь та навичок з протидії впливам негативних чинників у ситуації їх тиску.

У межах навчально-виховного процесу це стосується, передусім, усунення психолого-педагогічних недоліків у навчально-виховному процесі, порушень соціальної адаптації неповнолітніх, попередження норм, у тому числі кримінального законодавства. Умовами загальної стратегії є здійснення гуманізації, розвитку духовного в житті навчального закладу, формування культури здоров'я та здорового способу життя при одночасному розумінні всіх складнощів соціалізації сучасних дітей та забезпечення її позитивного просування через превентивну діяльність.

Аналіз ресурсів превентивної педагогіки показує, що превенція соціальна та особистісно зорієнтована за цілями, завданнями, змістом і технологіями. Але особливе значення має забезпечення виконання її основних функцій. Це пояснюється тим, що превентивна педагогіка передбачає розвиток духовних, моральних засад особистості, формування культури здоров'я, привчання до здорового способу життя. Важливим педагогічним завданням є включення учнів у діяльно опосередковані міжособистісні стосунки відповідальної залежності з іншими дітьми, педагогами, батьками. Формування внутрішніх механізмів саморегуляції поведінки, особистого вибору поведінки в ситуації ризику на основі духовних цінностей, морально-правових норм, розвитку самоефективності, що залежить і від сукупності умов, які забезпечують функціонування превентивної педагогіки в навчальному закладі – педагогічної превенції Мета такої діяльності спрямована на включення превентивного підходу в загальну педагогічну діяльність навчального закладу. Саме тому педагогічну превенцію слід розглядати як розвиток духовного морального рівня особистості, правоусвідомленої поведінки, так і організацію життєвого досвіду. В межах навчального закладу на це має бути спрямована організація цілісного навчально-виховного процесу. Особлива цінність і актуальність роботи в аналізі головних компонентів змісту і структури педагогічної превенції - виявлення основних закономірностей їх єдності між собою на всіх рівнях організації діяльності педагогічного колективу, учнів, їхніх батьків, установ та організацій і їх представників у розвитку превентивних засад навчального закладу.



Важлива функція консиліуму - правозахисна. її головна мета -захист інтересів дитини, яка потрапила в несприятливі умови -сімейні, навчально-виховні, в складну конфліктну ситуацію. Досвід засвідчує, що нерідко неуважні вчителі намагаються переслідувати учнів, занижувати оцінки, підривати їхній авторитет серед учнів. Стійка неуспішність або порушення дисципліни може свідчити про конфлікти з вчителями, а озлоблення чи депресивний стан учня може стати причиною багатьох відхилень у поведінці - від утікання зі школи до самогубств. Страх перед покаранням травмує дитячу психіку, викликає розлади мислення та сприяє реактивним вчинкам. Для попередження таких явищ консиліуми просто необхідні для розв'язання драматичних вузлів у житті дитини. Досвід переконує, що психолого-педагогічний консиліум - перспективна форма в системі превенції насилля серед однолітків, правопорушень та злочинів.

‡агрузка...

Соціально-організаційний рівень забезпечує спосіб організації та керування навчальним закладом у створенні превентивного, безпечного для соціального, духовного, фізичного, психічного здоров'я середовища життєдіяльності всіх учасників педагогічного процесу в навчальному закладі та за його межами.

Здоров'я людини є досить складним феноменом глобального значення, яке розглядається як філософська, соціальна, економічне біологічна, медична категорії, як індивідуальна і суспільна цінність явище системного характеру, динамічне, що постійно взаємодіє з оточуючим середовищем, і, у свою чергу, систематично змінюється.

Для розуміння методологічних основ здоров'я, здорового способу життя важливо розглядати його у співвідношенні тріади здоров'я - здоровий спосіб життя - культура здоров'я.

Ще на початку XX століття суспільство реально підійшло до розуміння того, що стратегія досягнення здоров'я лише шляхом лікування не перспективна. Стає все більш очевидним, що для вирішення проблеми здоров'я населення необхідно першочергову увагу звертати саме на охорону здоров'я практично здорової людини.

Методологічною основою цієї важливої проблеми є "Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді" (додаток 3).

Як відомо, здоров'я є інтегрованим показником суспільного розвитку країни, відображенням її політичного, соціального, економічного та морального стану, могутнім фактором формування демографічного, економічного потенціалу держави і суспільства.

Саме тому феномен здоров'я протягом усієї історії людства привертав увагу багатьох дослідників, які напрацювали багато різноманітних характеристик цього явища. В останні десятиліття світова наука віднесла проблему здоров'я в широкому розумінні цього поняття до глобальних проблем, вирішення яких обумовлює характеристики майбутнього розвитку людства, його подальшого існування як біологічного виду.

Історія розвитку знань про здоров'я нараховує понад 2000 років, однак розуміння його не лише як відсутність захворювань, а як самостійного стану організму, відбулося лише в середині минулого століття, коли ВООЗ внесла визначення поняття здоров'я як стану повного фізичного, душевного (духовного) та соціального благополуччя, а не лише відсутності хвороби чи фізичних вад. Тому здоров'я розглядається не лише як ресурс, а як мета життя.

Світова наука передбачає цілісний погляд на здоров'я як феномен, що інтегрує принаймні чотири сфери здоров'я: фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) та духовну. Усі ці складові невід'ємні одна від одної, тісно взаємопов'язані, діють одночасно, а їх інтегрований вплив визначає стан здоров'я людини.

Фізичний - правильне функціонування усіх систем організму, позитивне ставлення до власного здоров'я, прагнення до фізичної досконалості, загальна фізична працездатність, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистої гігієни, правильне харчування.

Психічний (психологічний комфорт) ~ відповідність когнітивної діяльності календарному віку, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції; наявність адекватних позитивних емоцій; відсутність акцентуацій характеру; відсутність шкідливих звичок.

Соціальний (соціальне благополуччя) - це, передусім, сформована громадянська відповідальність за виконання соціальних ролей в суспільстві; позитивно спрямована комунікативність; доброзичливість у ставленні до молодших, здатність до самоактуалізації в колективі; самовиховання.

Духовний (душевний) - пріоритетність загальноосвітніх цінностей; наявність позитивного ідеалу відповідно до національних і духовних традицій, працелюбність, доброчинність, відчуття прекрасного в житті, природі, мистецтві.

Духовне здоров'я можна визначити як спроможність особистості регулювати своє життя і свою діяльність відповідно до гуманістичних ідеалів, які виробило людство в процесі історичного розвитку. Саме духовне здоров'я є визначальним у ставленні людини до себе, до інших, до суспільства і є пріоритетним в ієрархії аспектів здоров'я.

Духовне здоров'я особистості - це прагнення до істини, добра, здатність діяти з любов'ю до ближнього, причетність до живої і неживої природи. Духовне здоров'я є головним джерелом життєвої сили та енергії. Його характеризують як здатність людини співчувати, співпереживати, надавати допомогу іншим, бажання покращити навколишнє життя і активно сприяти цьому; чесність і правдивість; самовдосконалення особистості як частини вдосконалення світу; відповідальне ставлення до самого себе і свого життя.

В.О.Сухомлинський, надаючи великого значення духовному здоров'ю особистості, вважав, що "духовне багатство людини - один з найважливіших показників її всебічного розвитку" (Як виховати справжню людину. - С 288).

Розроблена нами Педагогіка здорового способу життя розглядає у взаємозв'язку всі аспекти здоров'я дитини. Пов'язана в єдиному процесі превентивної педагогіки вона має особливе виховне і культурне значення. Не випадково стародавня медицина і культура приділяли увагу такій системі виховання, в якій би поєдналися фізичний і духовний розвиток людини, були б єдиним цілим розумове, моральне та естетичне.

На думку медиків і педагогів, основи здоров'я закладаються у ранньому дитинстві, в шкільні роки дитина повинна стати більш сильною, міцною, витривалою. Між тим, більшість показників здоров'я дітей в Україні характеризуються негативними тенденціями. Вступаючи до школи, 80% дітей вже мають порушення стану здоров'я, а закінчують школу лише 5-7% практично здорових дітей. Тому мова має йти про здоров'язберігаюче навчання і виховання.

Поняття "здоров'я" нерозривно пов'язане з поняттям "здоровий спосіб життя".

З філософської точки зору, спосіб життя - це поняття, що характеризує особливості повсякденного життя людей. Воно охоплює працю, побут, форми використання вільного часу, задоволення матеріальних та духовних потреб, участь у суспільному та політичному житті людей.

Здоровий спосіб життя- це спосіб життєдіяльності, спрямований на збереження та покращання здоров'я людей. Це, власне, такі форми життєдіяльності людини, які можуть забезпечити визначений ВООЗ стан повного фізичного, душевного (духовного) та соціального благополуччя.

Сучасні дослідження трактують здоровий спосіб життя як такі форми повсякденного життя, які відповідають гігієнічним правилам, розвивають адаптивні можливості організму, сприяють успішному відновленню, підтримці і розвитку його резервних можливостей, повноцінному використанню соціально-психологічних функцій.

Основні механізми формування здорового способу життя - створення умов для окремих осіб, груп людей, громад позитивно впливати на проблеми здоров'я. Результатом сформованості зорового способу життя є культура здоров'я. З одного боку – це інтегративна якість особистості, з іншого - це показник її вихованості.

Питання формування культури здоров'я прямо стосується утвердження здорового способу життя без куріння, зловживання алкоголю, інших наркотиків, без статевої розпусти, тобто без усього, що заважає нормальній життєдіяльності членів суспільства. Проблема формування культури здоров'я ще на початку XX століття була визначена вченими, лікарями, педагогами як пріоритетна, хоча самого визначення даного поняття не існувало.

Вперше термін "культура здоров'я" ми виявили у праці В.Климової. У 1985 р. вона відмічала: "сьогоднішня людина не має права - в такі умови вона поставлена - вважати себе освіченою, не засвоївши культури здоров'я". У подальшому в працях філософів, педагогів, медиків вживається поняття "культура здоров'я", але не визначаються його суть, структура, зміст і шляхи формування. Щоправда, більшість авторів прямо чи опосередковано вказують на культуру здоров'я як результат, мірило здорового способу життя.

Превентивну педагогіку в контексті культури здоров'я ми розглядаємо як невід'ємну складову загальної культури особистості, що забезпечує необхідний і достатній рівень знань, умінь і навичок з питань формування, відтворення та зміцнення здоров'я і характеризується високим рівнем культури поведінки стосовно власного здоров'я та здоров'я оточуючих.

Отже, від рівня культури здоров'я людини залежить збереження і відтворення її власного здоров'я. Культура здоров'я включає не тільки певну систему знань про здоров'я, а й відповідну поведінку щодо його збереження і зміцнення. Тому культура здоров'я входить до системи найважливіших людських цінностей.

Ми виділяємо три підходи до аксіологічного аспекту культури здоров'я:

• психологічний;

• педагогічний;

• соціальний.

Психологічними аспектами виступають мотиви, стимули, потреби, інтереси, цінність орієнтації, поведінка.

Як педагогічна проблема, цінність культури здоров'я є об'єктом громадянського виховання, а саме: способом організації життєдіяльності особистості, значущість і актуальність цієї проблеми в контексті здорового способу життя.

Культура здоров'я, як соціальна проблема, виступає фактором культурного засвоєння дійсності і торкається відчуттів, емоцій ідей, є найважливішим елементом загальної культури, сферою духовної діяльності людини, моральної свідомості, оцінок. Існує переконання, що спочатку можна розповісти учням, а вже потім вони почнуть відповідним чином діяти. Така думка схоластична й утопічна. Однак саме такий підхід найчастіше має місце стосовно проблеми культури здоров'я. У більшості шкіл питання, пов'язані зі здоров'ям, вивчаються на заняттях з навчальних дисциплін, або факультативів, і при цьому в кращому випадку навчаються окремі вміння. Та лише в окремих закладах освіти проводиться постійна і систематична робота з озброєння учнів навичками, привчання їх до культури здоров'я. Тому в житті часто зустрічаємося з таким станом, коли учні знають і вміють, але не виконують, сім'я має умови, але не реалізує їх тощо. Це означає, що не сформована свідома потреба у здоров'ї, і необхідно знайти такі докази і переконання, щоб мотивація до ведення здорового способу життя спонукала школярів до активної діяльності щодо здоров'ятворення. Подальше вдосконалення основ формування здорового способу життя, культури здоров'я, підвищення їх виховних можливостей потребує максимальної уваги до мотиваційної сфери учнів у прагненні бути здоровими. (Оржеховська В.М., Пилипенко О.І. Педагогіка здорового способу життя: Орієнтовна програма для установ педагогічної освіти та педагогічних навчальних закладів. - К.: 2004. - 42 с).


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 |


При использовании материала, поставите ссылку на Студалл.Орг (0.009 сек.)