ІІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА БІЛАШІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ

Історична довідка

Вперше в письмових документах назва Білашів згадується під датою 26 червня 1466 року. Там сказано, що князь Юрій Заславський продає Семенові Олізаровичу «имениє, (майно) на Воліни из людьми своїми, которые в том имении живут, реченое (названо) Белашов за тридцать коп широких грошей вечно и непорушно».

Пізніше згадка про село відшукується у 1512 році, коли той же Семен Олізарович, умираючи, відписує «Білашов» Святотроїцькій церкві Германського монастиря з умовою повернення майна рідні, якщо вони заплатять монастиреві його купівельну вартість.

У наступних роках село стає власністю князів острозьких, їх орендарів Ходкевичів, Олізарів, графині Корженецької, що з роду Еллінських, а з 1611 року земельна площа Білашева розміром 800 десятин відходить до володінь магната Стецького. В 1753 році маєтністю села заволодів канцлер Ян Малаховський при поділі власності маршалка Сангушка.

Назва Білашів у період з 1466 року по сьогодення не зазнала значних трансформацій: були часи, коли село називалось Белашов, Білашов.

Щодо виникнення назви є дві версії. Перша, яку наводить науковець Ярослав Пура, звучить так: «Білашів – назва оселі, до якої мав певне суттєве відношення чоловік з іменем, прізвищем чи прізвиськом Білаш, котре, скоріш за все, бере початок з глибокої давності, втіливши поняття «білий», «світлий», «пройнятий добротою».

Друга за свідченням одержаним від старожилів села, могла виникнути з того, що місцевість, на якій розташоване село, має вигляд горбистої гряди, що тягнеться зі сходу на захід і, ймовірно, мала назву «білий шов», «біле шво». Це припущення може базуватися навіть на візуальному спостереженні місцевості з підвищенням, що на кілометр східніше Попівець (Радужне). З цього підвищення, на якому колись був хутір Гай відкривається гарний краєвид на Попівці, Дерев»янче, Білашів і Точевики і ніби виділяється якась гряда, тобто продовгувате підвищення (шов).

Можна припустити, що Білашів пішов із невеликого городища, що містилося на Лисій горі (продовгуватий горб. Який у західній частині закінчується стрімким виступом так, що з цього нападники не могли дістатися поселення.

З приходом у 1939 році на Західну Україну радянської влади по селах організовувалися органи місцевого самоврядування – сільські ради.

В роки війни с. Точевики, Білашів і навколишні села були до тла спаленні фашистами.

Після вигнання німецько-фашистських загарбників стало налагоджуватися мирне життя. По селах стали відновлюватися сільради. У травні 1959 року Точевицька сільрада була приєднана до Білашівської. Яка функціонувала від 1945 року.

21 серпня 1954 року Дерев’янецька сільська рада також приєдналася до складу Білашівської.

У перші повоєнні роки почалася компанія по підготовці до організації колгоспів. 17 березня 1950 року було створено колективне господарство – колгосп імені Паризької Комуни. Тоді ж були створені колгоспи в Дерев»янчому, Точевиках, Попівцях і Галівці. Дерев»янецький колгосп імені Мануїльського та Попівецький імені Горького увійшли до білашівського господарства 1 лютого 1951 року. Довше функціонували самостійно колгоспи імені Свердлова у Точевиках і «Червоний прапор» у Галівці. Вони увійшли до господарства імені Паризької Комуни 13 березня 1958 року.

Церква в Білашеві існувала з давніх часів. Здебільшого це були невеликі дерев’яні храми, що з часом приходили в непридатність і замість них зводилися нові. Велика церква була побудована в 1767 році на кошти прихожан.

Будинок нинішньої церкви Святої Трійці у Білашеві, за переказами старожилів побудований у 1912 році. Ця споруда – єдина, що не постраждала під час спалення села фашистами у жовтні 1943 року.

Поиск по сайту: