Докази у кримінальному процесі

1. Поняття та джерела доказів, доказове право, теорія доказів.

2. Поняття доказування, допустимість доказів.

3. Процес доказування.

4. Предмет доказування.

5. Обов’язок доказування.

6. Класифікація доказів.

1. Докази – це всякі фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи (ст. 65 КПК). Джерелами доказів є: показання свідків, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, інші документи.

Доказове право – це система правових норм, які регламентують виявлення, процесуальне закріплення, перевірку і оцінку доказів, а також доказування всіх обставин, які мають значення для справи. Доказове право часто плутають із теорією доказів. На відміну від доказового права, теорія доказів – це система відповідних теоретичних положень, плюс діюче право, практика його застосування, наукові рекомендації, історія і зарубіжний досвід.

2. Доказування – це діяльність судді слідчого, прокурора з виявлення, закріплення, перевірки й оцінки доказів та отримання таким чином певних висновків.

Допустимість доказів визначається джерелом доказів, із якого вони його отримані. Допустимі лише ті докази, які визначені КПК і з дотриманням усіх правил.

3. Процес доказування – це діяльність із виявлення та пізнання з допомогою доказів фактів об’єктивної дійсності для вирішення конкретної справи.

Доказування ділиться на три етапи:

1). Збирання і закріплення доказів. Збираються докази під час розслідування справи. Закріплення доказів оформлюється протоколом, який складається відповідно до вимог КПК, підписується слідчими і понятими у присутності яких ці докази були вилучені.

2). Перевірка доказів. Перевірка проводиться шляхом аналізу доказів по суті, співставлення з іншими доказами.

3). Оцінка доказів. Цей етап складається з визначення достовірності зібраних фактів. Докази оцінюються з точки зору правдивості і якісності. Ніякі докази не мають наперед установленої сили. Суддя, прокурор, слідчий оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному розгляді всіх обставин справи у суді (ст. 67 КПК). При оцінці доказів вирішуються наступні питання: релевантність (допустимість) доказів, перевірка достовірності даних про факти, дотриманість вимог КПК при отримання доказів і достатність їх для вирішення справи.

4. Предмет доказування – це сукупність обставин чи фактів, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У будь-якій справі має бути встановлений склад злочину: об’єкт злочину, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. У статті 64 КПК зазначені обставини, які підлягають доказуванню:

1) подія злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчинені злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину і характер відповідальності обвинуваченого;

4) характер і розмір шкоди завданої злочином.

5. Обов'язок доказування покладається на правоохоронні органи. Суддя, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. У справах приватного обвинувачення обов’язок доказування покладається не на правоохоронні органи, а на потерпілого.

6. Класифікація доказів – це розподіл доказів на окремі групи і визначення особливостей, кожної з таких груп. Докази класифікуються на такі групи:

1. Щодо обвинувачення:

а) обвинувальні;

б) виправдувальні.

2. Щодо головного факту:

а) прямі;

б) побічні.

3. По джерелу отримання:

а) першоджерельні;

б) похідні.

Поиск по сайту: