АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Дені Дідро

Читайте также:
  1. Енциклопедична філософія Д.Дідро, Ж.Л.д’Аламбер

Дені Дідро (1713-1784) — автор відомих праць "Думки про пояснення природи", "Розмова Д'Аламбера з Дідро", "Філософські принципи матерії та руху". У своїх працях він обґрунтовує принципи послідовного матеріалізму, згідно з якими єдиною реальністю може бути лише матерія і рух. У єдиний процес еволюції світу Дідро вміщує існування людини, суспільства. Найбільш відомою є діяльність Дідро зі створення "Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел", якій він віддав понад 20 років життя.

Уся природа, згідно з поглядами Дідро, перебуває у постійному русі та еволюціонуванні. Усе, що існує, колись виникло і зникне, перетворюючись на щось інше. Різноманітність існуючих матеріальних форм є головною причиною процесуальності світу. Розглядаючи конкретний процес зміни форм існування, ми можемо постійно фіксувати усе нові та нові форми, фрагменти зміни конкретної форми, але ніколи не зможемо побачити нескінченної множини форм реальності, які існують під час зміни одного предмета на якийсь інший. Не маючи можливості виявити безмежну множину форм реальності, люди користуються поняттям "матерія", яке засвідчує нам, що існує реальність, навіть якщо вона не відома конкретними виявленнями. Дідро вважає, що розмаїття форм матерії створюється зіткненням та об'єднанням різноякісних елементів.

Дідро відстоює вчення про єдність матерії та свідомості, висловлює думку, що у потенційному вигляді відчуття є всеуніверсальною властивістю матерії. Розглядаючи виникнення свідомості, розуму як історичних явищ, Дідро створює першу еволюціоністичну концепцію становлення біологічних видів. Однак він розглядав еволюцію лише у вигляді накопичення властивостей, ознак, які сумарно дають феномен нового біологічного виду. Свою гносеологічну концепцію Дідро будує, керуючись принципами сенсуалізму (насамперед — локківського). Він виділяє три види пізнання: спостереження, обмірковування, досвід. Спостереження збирає факти, обмірковування — комбінує їх, досвід — перевіряє результати цих комбінацій. Не поділяючи думку про те, що ми можемо звести мислення людини до відчуттів, Дідро розробляє концепцію психічної діяльності, згідно з якою судження, почуття не зводяться до елементарних чуттів, а останні—це їх умова, а не сутність, умова виникнення психіки, а не сама психіка.

Разом з Гельвецієм і Гольбахом Дідро обгрунтовує вчення про вирішальну роль середовища для формування особистості. Він вважає, що свідоме перетворення навколишнього середовища є головною умовою поліпшення людини, суспільства. Тому свідомість законодавців Дідро оцінював як вирішальний чинник суспільного прогресу. Спираючись на теорію "суспільної угоди", він активно доводить право народу фізичною силою змінювати систему державного устрою суспільства.

Широкого визнання набула естетична концепція Дідро. Розкриваючи зміст поняття "прекрасне", він робить висновок, що уявлення про прекрасне можна визнати відображенням реальних відношень зовнішнього світу. Визнаючи мистецтво "наслідуванням природі", включаючи до поняття "природи" і суспільне буття, Дідро стверджує, що у природі немає нічого зайвого, всі особливості будови людського тіла, матеріальних предметів спричинені природними законами, які адекватно фіксуються лише митцями. Послідовна критика класицизму уможливила Дідро виробити принципи реалізму, які найяскравіше виявили себе у концепції театрального мистецтва. На противагу теоретикам класицизму, які розглядали театральну дію лише як комічну або трагічну, Дідро вводить теорію "серйозного жанру", яка проголошує можливість театрального зображення буденного життя простих людей, а не царів чи героїв, які завжди здаються нам або комічними, або трагічними. Зображення в театрі буденного життя, згідно з теорією Дідро, потребує показу у театральній драмі чи комедії зіткнення не характерів, а суспільних відносин, людей, які виконують певні суспільні функції.

5.4.2. Вольтер

Франсуа Марі Аруе (псевдонім — Вольтер) (1694-1778) багато сил доклав до розв'язання проблеми активності суб'єкта пізнання, діяльності. Маючи помітні здобутки у різних сферах своєї діяльності, в історії філософії Вольтер залишається засновником філософської концепції "суспільної природи людини".

Вольтер одним з перших почав розглядати філософію як зброю розуму у боротьбі проти антирозумного суспільства. Висуваючи тезу про активну роль суб'єкта, суспільну природу людини, він спирався, передусім, на теорію природного права, створену Локком. Суспільність людини Вольтер розумів як життя людської істоти в суспільстві: діяльність особи відбувається лише через суспільство, конкретні цілі індивідів мають суспільну природу. Виходячи з поняття природної рівності людей, він розуміє рівність тільки як рівність політичну, рівність перед законом, державним правом. Соціальну та економічну нерівність він розглядає як основу збереження суспільної рівноваги та нормального розвитку суспільства.

Свободу людини Вольтер також розуміє лише як абстрактне право, поняття про ідеальну модель, а не реальність. Свобода може бути розглянена науково лише як свобода волі особистості, а не як природний суспільний феномен. У своїх пізніх працях ("Філософський словник") під впливом ньютонівського поняття детермінізму Вольтер робив спроби знайти зовнішні щодо особи причини, що впливають на волевиявлення. Однак головними чинниками, які виявляють себе у свободі волі, Вольтер визнає суб'єктивні причини. Тому інтелектуальний розвиток особи у його філософії визнається головним здобутком суспільства. У статтях про реформи у суспільстві він створює вчення про "освічене керівництво державою" як основу суспільної злагоди.

Спрямовуючи свою філософію у практичне русло, Вольтер активно виступає проти причин, які позбавляють людину свободи волевиявлення, розуміючи ці причини як внутрішні. Тому критика релігійної догматики стає для Вольтера однією з провідних його філософських тем. Віру, основану на "одкровенні", Вольтер протиставляє деїстичній релігії розуму. Розглядаючи Бога як найвищу причину існування людської волі та діяльності суб'єкта, він вбачає докази існування божества у розумно побудованому світі природи. Однак він відкидає усі тези про властивості Бога, визнаючи їх бездоказовими та непотрібними, такими, що суперечать розумові. Вольтер заперечував вчення Бейля про можливість існування держави, яка складається лише з морально чистих атеїстів. Виступаючи проти офіційної церкви, Вольтер постійно глузує над релігійною догматикою. Так, у питанні про причини зла та відповідальність

Бога за це зло у знаменитому творі "Кандід" Вольтер у саркастичній формі доводив, що жодними софізмами не можна виправдати існування у світі зла та страждань невинних людей, особливо дітей. Ті, хто виправдовує ліссабонський землетрус 1755 року, казав він, коли загинули за кілька хвилин десятки тисяч людей, дорослих і дітей, злочинців та святих, ті ніколи не можуть бути провідниками до кращого буття людства.

Під впливом локківського сенсуалізму Вольтер створює своє вчення про психіку. На думку Вольтера, ми не можемо мати знань про природу духовної субстанції. Дослідник має справу не з самою духовною субстанцією, а лише з її проявами, деякими властивостями. Вирішуючи питання про виникнення душі, не можна науково визначити момент часу, коли душа утворена: ні вічне її існування, ні момент зачаття людини, ні у розвитку ембріона, ні у момент народження істоти тощо. Визнаючи присутність душі, ми визнаємо наявність маленького божества у людині, яке здатне вносити зміни у діючий природний порядок з суб'єктивних причин, як чисте волевиявлення.

У своїх поглядах на процес пізнання Вольтер здійснює спробу поєднати сенсуалістичний емпіризм з моментами раціоналізму. Тому, зважаючії на тезу про походження знань від органів чуттів, він визнає існування чистого, абсолютного знання (логіко-математичне, моральне, філософське). Однак стосовно Бога може існувати тільки одна істина, проте дати вичерпну відповідь на це питання Вольтерові не вдалося.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)