АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Фізико-механічні й технологічні властивості грунту

Читайте также:
  1. Властивості абзаців
  2. Властивості алгоритмів.
  3. Властивості бібліотечного фонду
  4. ВЛАСТИВОСТІ БУД. МАТ.
  5. Властивості моралі та її функції
  6. Властивості символів
  7. Властивості сукцесії
  8. Властивості та оцінка масової свідомості
  9. Властивості функції, неперервної на замкнутому інтервалі .
  10. Властивості, ознаки та функції документа
  11. Двочленні квадратичні порывняння. Властивості символу Якобі.
  12. Дослідіть властивості диска: обсяг диска, а також обсяг у байтах і відсотках вільного місця на диску.

Під час обробітку ґрунтообробні знаряддя зазнають опору, який виникає при переміщенні частинок грунту, тертя між ними та робочими органами знарядь. З метою правильного планування заходів обробітку і добору для них відповідного ґрунтообробного знаряддя потрібно знати фізико-механічні властивості ґрунту. Від технологічних властивостей ґрунту залежить опір, який долають знаряддя під час обробітку. Технологічні властивості ґрунту впливають не тільки на якість обробітку, а й на продуктивність ґрунтообробних агрегатів, їх зношення, витрати палива. До основних фізико-механічних властивостей ґрунту належить зв’язність, липкість, пластичність і спілість.

Зв'язність — це опір грунту силам, які здатні механічно роз'єднати його частинки шляхом роздавлювання та розклинювання. Вона залежить від гранулометричного складу, складу уві­браних катіонів, ступеня зволоженості грунту тощо. Найменшою зв’язністю характеризуються легкі ґрунти: піщані, супіщані, легкосуглинкові, опір яких під час оранки плугами з передплужниками коливається від 0,2 до 0,35 кг/см2. Вищу зв’язність мають важкі суглинкові і глинисті ґрунти (0,55 – 0,8 кг/см2), а найвищу — солончаки і солонці (0,8 – 2,0 кг/см2 і більше). Із збіль­шенням вологості зв'язність грунту зменшується і стає найменшою при во­логості, яка відповідає фізичній спі­лості.

Пластичність — властивість ґрунту набирати наданої йому в зволоженому стані форми без утворення тріщин і зберігати її після припинення дії на ґрунт зовнішніх сил. Ця властивість характерна глинистим, суглинковим і частково супіщаним ґрунтам лише за певного рівня вологості, оскільки у сухому та перезволоженому стані вони практично непластичні. Залежно від вологості розрізняють верхню і нижню межі пластичності ґрунту. Верхньою межею пластичності є вологість ґрунту, за якої ґрунт починає текти. Нижня межа пластичності — це найменше значення вологості, за якого ґрунт ще можна розкачати в шнур діаметром 3 мм без утворення на ньому тріщин. Пластичність ґрунту виражають у відсотках, визначають за різницею рівня вологості при верхній і нижній межі пластичності. Цей показник найвищий у солонцюватих, глинистих і суглинкових ґрунтах (7 – 17 %), нижчий — у супісках (7 %), відсутній — в піщаних ґрунтах.

Прилипання — це властивість воло­гого грунту прилипати до поверхні робочих органів ґрунтообробних знарядь. При його посиленні зростає тяговий опір і погіршується якість обробітку. Прилипання залежить від грануломет­ричного складу, структури і вологості грунту. Найбільш високе воно у гли­нистих безструктурних грунтів. Вологість ґрунту, за якої ґрунт вже не прилипає до знарядь, називають межею липкості. М. Качинський запропонував 5-бальну шкалу для оцінки липкості: граничнолипкий — не менше 15 г/см2, сильнолипкий — 5 – 15; середньолипкий — 2 – 4; слаболипкий — 0,5 – 1,5; розсипчастий — 0,1 – 0,4 г/см2. На структурних грунтах прили­пання починається при 60—70 % пов­ної вологоємкості, на розпилених — при 40—50 %.

Спілість грунту — це такий стан його зволоження, при якому витрачається найменше зусиль на обробіток, а грунт найменше прилипає до знарядь, найкраще кришиться і якість його об­робітку висока. Інтервал вологості, при якій грунт знаходиться в стані спілос­ті, залежить від гранулометричного складу, структури, складу увібраних основ тощо.

Розрізняють фізичну і біологічну спілість грунту і спілість затінення.

Фізична спілість залежить від вологос­ті грунту. При настанні фізичної спі­лості починають механічний обробіток грунту. Визначають таку спілість візу­ально: при здавлюванні в руці з спіло­го грунту не виступає вода і він розсипається, якщо його кинути з висоти 1,5 м.

Навесні, дещо пізніше фізичної, настає біологічна спілість, коли ґрунт прогріється до 10 – 15 °С. При цьому він стає пухкішим, набуває характерного запаху і внаслідок життєдіяльності мікроорганізмів збільшується його об’єм і накопичуються легкодоступні елементи живлення, тому біологічно спілий ґрунт найкраще забезпечує потреби рослин повітрям і поживними речовинами.

Спілість затінення — це стан грунту відразу після збирання врожаю, коли в ньому є ще невеликі запаси вологи (остаточна вологість), не витрачена рослинами і не випаруваної внаслідок затінення рослинами поверхні грунту. Такий грунт менш ущільнений, менш твердий і більш пористий, що зумовлює високу якість обробітку відразу після збирання врожаю попередньої культури. При запізненні з обробітком спілість затінення грунту втрачається, що спричинює збільшення опору під час обробітку, сприяє утворенню брил, грунт розпилюватиметься.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)